ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Запорізької області
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16.07.09 Справа № 3/155/09
Суддя Соловйов В.М.
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “ГІДРОСПЕЦФУНДАМЕНТБУД”, м. Запоріжжя
до відповідача: Публічного акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі Філії Публічного акціонерного товариства “Укрексімбанк” в місті Запоріжжі, м. Запоріжжя
про стягнення боргу за договором банківського рахунка в сумі 115 455,02 грн.
Суддя Соловйов В.М.
Представники:
від позивача: Дремлюгіна, О.В., довіреність №306 від 07.07.2009р.
від відповідача: Зуєва О.В., керівник юридичної служби, довіреність №010-01/3384 від 20.05.2009р.
ТОВ “ГІДРОСПЕЦФУНДАМЕНТБУД” звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі Філії Відкритого акціонерного товариства “Укрексімбанк” в місті Запоріжжі про стягнення боргу в сумі 115 455,02 грн. за договором банківського рахунка № 3680 від 26.12.2008р.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2009р. № 375 найменування відповідача - Публічне акціонерне товариство “Державний експортно-імпортний банк України” в особі Філії Публічного акціонерного товариства “Укрексімбанк” в місті Запоріжжі.
Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані ст. 11, 22, 316, 317, 319, 526, 1066, 1068, 1073, 1074 ЦК України, ст. 193, 339, 341-343 ГК України, ст. 13 Конституції України, ст. 55 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. 3, 5 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, постановою правління НБУ № 281 від 10.08.2005р., договором банківського рахунку № 3680 від 26.12.2008р., ст. 1, 22, 54-55, 57 ГПК України.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 26.06.2009р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/155/09, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 16.07.2009р. о 15 год. 30 хв.
За згодою представників сторін в судовому засіданні 16.07.2009р. оголошено тільки вступну та резолютивну частини рішення.
Під час розгляду справи представники сторін вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.
В судовому засіданні 16.07.2009р. представник позивача підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві від 23.06.2009р., та просить стягнути з відповідача завдані збитки у розмірі 115 455, 02 грн., пеню у розмірі 2 655, 35 грн. та судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог, зокрема, зазначив наступне.
26.12.2008р. між позивачем та відповідачем укладено договір банківського рахунку № 3680 від 26.12.2008р., за яким відповідач відкрив позивачу банківський рахунок (рахунки) № 2600801753680 (код валюти 980,840,978,643), взявши тим самим на себе зобов’язання проводити операції по рахунку та надання банківських послуг відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України.
Згідно пункту 1.1.1 Договору, клієнт має право вимагати від банку своєчасного й повного надання банківських послуг відповідно до предмету Договору.
Відповідно пункту 1.4.1 Договору, банк зобов’язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до банківських правил та умов Договору.
11.07.2008р. позивачем був укладений контракт № 9 від 11.07.2008р. з Heikade B.V. (надалі по тексту - нерезидент) на поставку обладнання, однією з умов, якого є 100 % передплата.
На виконання умов контракту позивач 27.08.2008р. частково перерахував передплату у сумі 32 000, 00 євро на рахунок нерезидента відкритий в Rabobank, що підтверджується копією платіжного доручення на перерахування вказаних коштів. У зв’язку з невиконанням умов контракту, було досягнуто домовленість нерезидентом про повернення на рахунок № 2600801753680 позивача відкритому в філії ВАТ “Укрексімбанк” в м. Запоріжжі вказаної вище суми, яка була перерахована на вказаний рахунок 17.02.2009р. в повному обсязі.
Відповідач 20.02.2009р. продав валюту у розмірі 31 982, 00 євро на міжбанківському валютному ринку за курсом 10, 52 грн. за 1 євро, що в гривні склало суму 336 450, 64 грн., при цьому без згоди позивача банк зарахував на його розрахунковий рахунок № 2600801753680 іншу суму у розмірі 220 995, 62 грн. за курсом 6, 91грн. за 1євро. В результаті цих незаконних дій відповідача позивач не отримав виручку від реалізації валюти у сумі 115 455, 02 грн.
Позивач, не погоджуючись з діями відповідача, 10.03.2009р. звернувся до начальника Управління Національного банку України в Запорізькій області Кирилюка О.А. за наданням роз’яснень з приводу правомірності дій банку щодо проведеної ними банківської операції.
17.03.2009р. УНБУ в Запорізькій області надано пояснення № 10-26/1650 від 17.03.2009р., з яких вбачається що відповідачем перевищено свої повноваження.
18.03.2009р. позивач звернувся з листом - претензією № 114 від 18.03.2009р. до керуючого філією ВАТ “Укрексімбанк” в м. Запоріжжі щодо повернення курсової різниці від продажу валюти у розмірі 115 455, 02 грн., яку не було отримано з вини банку позивачем.
Позивачем отримано відповідь лише 22.04.2009р. за № 075-08/1939, в якій відповідач фактично підтвердив висновки НБУ, при цьому зробивши висновок, що обов’язок по перерахуванню коштів до Державного бюджету на їх думку покладається саме на банк, а не на клієнта.
Позивач вважає, що відповідачем порушено норми чинного законодавства та умови Договору без дозволу позивача, відповідач фактично розпорядився майном позивача - грошовими коштами, тобто втрутився в господарську діяльність позивача, завдавши прямої шкоди позивачу у вигляді не отримання коштів, які надійшли до банку на рахунок останнього від нерезидента та позбавив позивача права власності на суму 115 455, 02 грн.
В судовому засіданні представник позивача просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі у зв’язку з вищевикладеним.
Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позов № 075-03/3832 від 15.07.2009р.
Зокрема зазначив, що між сторонами виникли зобов’язання з договору банківського рахунку № 3680 від 26.12.2008р.
Згідно предмету Договору відповідач зобов’язувався надавати позивачу послуги, які пов’язані із відкриттям йому банківського рахунку № 2600801753680 (код валюти 980, 840, 978, 643), проведенням операцій по рахунку та надання інших банківських послуг відповідно до чинного законодавства, нормативно - правових актів НБУ та внутрішніх правил банку.
В свою чергу, позивач зобов’язався виконувати вимоги чинного законодавства, нормативно-правових актів НБУ та внутрішніх правил банку з питань розрахунково - касових операцій.
Твердження позивача, що банк розпорядився грошовими коштами, які надійшли на рахунок відповідача та втрутився в господарську діяльність, не відповідає дійсності.
Згідно п. 12 розділу III Положення про порядок та умови торгівлі іноземною валютою від 10.08.2005р. № 281, 17.02.2009р. на розподільчий рахунок 2603101753680, а не на рахунок клієнта, було зараховано 31 982, 00 євро.
Діючи строго у рамках законодавства, 20.02.2009р. банк меморіальним ордером № 803 від 20.02.2009р. перерахував з розподільчого рахунку на рахунок 2900501753680 іноземну валюту на продаж в повному обсязі, а саме: 31 982, 00 євро.
Цього ж дня, філія перерахувала з рахунку 2900703753680 на рахунок Державного бюджету України позитивну курсову різницю між курсом купівлі та курсом продажу невикористаної купленої іноземної валюти у розмірі 115 455, 02 грн. Залишок суми в національній валюті з врахуванням комісії - 220 659, 17 грн. було повернуто на поточний рахунок клієнта 2600801753680, що підтверджується меморіальним ордером № 1379 від 20.02.2009р.
Відповідач вчиняючи перерахування позитивної курсової ризниці до Державного бюджету керувався нормами Положення “Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою”, Технічного порядку та Договором.
Крім того зазначає, що позивач помилково вважає, що сума коштів, яку банк перерахував до Державного бюджету є його збитками.
Сума 115 455, 02 грн., яку отримав Державний бюджет, не є витратами, яких позивач зазнав у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, не є ця сума і витратами, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) - ні яких витрат позивач не зробив.
Ця сума також не є доходами, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода). Позивач не довів, що він не отримав доход (упущену вигоду), та саме в сумі 115 455, 02 грн.
Оскільки курсова різниця в сумі 115 455, 02 грн., яка виникла при продажу коштів в іноземній валюті в обов’язковому порядку підлягала перерахуванню до Державного бюджету, правомірні дії банку у будь-якому випадку не могли призвести до завдання позивачу збитків на зазначену суму.
На підставі вищевикладеного відповідач просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В судовому засіданні представник відповідача також просить в задоволенні позову відмовити.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
Між ТОВ “ГІДРОСПЕЦФУНДАМЕНТБУД” (Клієнт) та Публічним акціонерного товариства “Державний експортно-імпортний банк України” в особі Філії Публічного акціонерного товариства “Укрексімбанк” в місті Запоріжжі (банк) було укладено договір банківського рахунка № 3680 від 26.12.2008р. (надалі - договір), за яким банк відкриває клієнту банківський рахунок (рахунки) № 2600801753680 (код валюти 98, 840, 978, 643), проводить операції по рахунку та надає банківські послуги відповідно до чинного законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх правил банку, а клієнт зобов’язується оплачувати банківські послуги на умовах Договору.
Згідно п. 1.1.1. Договору клієнт має право вимагати від банку своєчасного й повного надання банківських послуг відповідно до предмету договору.
Відповідно до п. 1.4.1 Договору банк зобов’язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до банківських правил та умов договору.
11.07.2008р. позивачем був укладений контракт № 9 від 11.07.2008р. з Heikade B.V. (надалі по тексту - нерезидент) на поставку обладнання, однією з умов, якого є 100 % передплата.
На виконання умов контракту позивач частково перерахував передплату у сумі 32 000, 00 євро на рахунок нерезидента відкритий в Rabobank, що підтверджується випискою з особового рахунку позивача за 28.08.2008р.
У зв’язку з невиконанням умов контракту нерезидент повернув на рахунок № 2600801753680 позивача в філії ВАТ “Укрексімбанк” в м. Запоріжжі суму 31 982, 00 євро, що підтверджується меморіальним ордером №7604453 від 17.02.2009р.
Відповідач 20.02.2009р. продав валюту у розмірі 31 982, 00 євро на міжбанківському валютному ринку за курсом 10, 52 грн. за 1 євро, що в гривні склало суму 336 450, 64 грн. (меморіальний ордер №1378 від 20.02.2009р.). При цьому на розрахунковий рахунок № 2600801753680 позивача було зараховано суму у розмірі 220 995, 62 грн. за курсом 6, 91 грн. за 1євро (меморіальний ордер №1379 від 20.02.2009р.).
Курсова різниця між курсом купівлі та курсом продажу невикористаної придбаної іноземної валюти в сумі 115 455, 02 грн. перерахована банком до Державного бюджету України (меморіальний ордер №1381 від 20.02.2009р.).
Позивач не погоджуючись з діями відповідача 10.03.2009р. звернувся до начальника Управління Національного банку України в Запорізькій області Кирилюка О.А. за наданням роз’яснень з приводу правомірності дій банку щодо проведеної ними банківської операції.
Листом від 17.03.2009р. №10-26/1650 УНБУ в Запорізькій області позивачу надано роз’яснення, з яких вбачається, що відповідачем перевищено свої повноваження.
18.03.2009р. позивач звернувся з листом - претензією № 114 від 18.03.2009р. до керуючого філією ВАТ “Укрексімбанк” в м. Запоріжжі щодо повернення курсової різниці від продажу валюти у розмірі 115 455, 02 грн., яку не було отримано з вини банку позивачем.
22.04.2009р. позивачем отримано відповідь № 075-08/1939, в якій відповідач наполягає на тому, що обов’язок здійснювати перерахування до Державного бюджету України позитивної різниці, що виникла у зв’язку з продажем раніше купленої за дорученням клієнта –резидента іноземної валюти, покладається на банк, а не на клієнта.
24.06.2009р. позивач звернувся за захистом своїх інтересів до суду.
Оцінивши представлені докази, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.
Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Застосування господарських санкцій до суб’єкта, який порушив зобов’язання, не звільняє цього суб’єкта від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов’язання.
Згідно ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов’язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
В даному випадку підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (зобов’язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору є договір банківського рахунка № 3680 від 26.12.2008р. та контракт № 9 від 11.07.2008р.
Згідно ч. 1, 2 ст. 55 Закону України від 07.12.2000р. N 2121-III “Про банки та банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно - правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також конфлікту інтересів клієнтів банку.
Згідно ч. 1, 3 ст. 339 ГК України, фінансове посередництво здійснюється банками у формі банківських операцій. Основними видами банківських операцій є депозитні, розрахункові, кредитні, факторингові та лізингові операції.
Банківські операції проводяться в порядку, встановленому Національним банком України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов’язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно ч. 1 ст. 1068 ЦК України, банк зобов’язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Частиною 6 ст. 342 ГК України встановлено, що порядок відкриття рахунків в установах банків, форми розрахунків та порядок їх здійснення визначаються законом про банки і банківську діяльність, іншими законами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України.
Згідно підпункту 1.1.1 пункту 1 договору банківського рахунка № 3680 від 26.12.2008р., клієнт має право вимагати від банку своєчасного й повного надання банківських послуг відповідно до предмету Договору.
Відповідно підпункту 1.4.1 п.1 цього ж Договору, банк зобов’язаний своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до банківських правил та умов Договору.
Пунктом 7 розділу ІІІ “Додаткові умови проведення операцій з купівлі, продажу, обміну іноземної валюти, її перерахування та використання” Положення “Про порядок та умови торгівлі іноземною валютою”, затвердженого постановою Правління Національного банку України 10.08.2005 N 281, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.08.2005р. за N 950/11230 (далі - Положення від 10.08.2005р. № 281) встановлено, що суб’єкт ринку зобов’язаний продати без доручення клієнта-резидента протягом п’яти робочих днів, починаючи з дня зарахування на розподільчий рахунок, повернені на адресу резидента у зв’язку з тим, що взаємні зобов’язання частково або повністю не виконані, кошти в іноземній валюті, які були куплені та перераховані на користь нерезидента. Позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щокварталу перераховується до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
Відповідно до п. 4 розділу І Положення № 281 від 10.08.2005р., суб’єкти ринку - уповноважені банки, уповноважені фінансові установи.
Як встановлено судом, 17.02.2009р. відповідачем на розподільчий рахунок 2603101753680 було зараховано 31 982, 00 євро (повернення передплати раніше купленої валюти згідно зовнішньоекономічного контракту), що підтверджується меморіальним ордером № 7604453 від 17.02.2009р. Вказані дії банку відповідають вимогам п. 12 розділу III Положення від 10.08.2005р. № 281.
Дотримуючись вимог розділу ІІІ Положення № 281 від 10.08.2005р., відповідач цілком правомірно перерахував позитивну курсову різницю, що виникла в результаті здійснення операції в сумі 115 455,02 грн., до Державного бюджету України. Оскільки, відповідно до п. 1 розділу V № 281 від 10.08.2005р., за порушення вимог, установлених розділами I - III цього Положення, банки несуть відповідальність згідно зі статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993р. N 15-93 “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”.
Також правомірно відповідач залишок суми в національній валюті з врахуванням комісії - 220 659, 17 грн. повернув на поточний рахунок клієнта 2600801753680, що підтверджується меморіальним ордером № 1379 від 20.02.2009р.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.
За таких обставин у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.
Приймаючи судове рішення, господарський суд звертає увагу позивача на те, що заявлена до стягнення сума взагалі не є збитками в розумінні діючого законодавства України.
Так, відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України відшкодування збитків є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною 1 ст.224 ГК України встановлено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов’язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб’єкту, права або законні інтереси якого порушено.
Відповідно до ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).
Відповідно до ч. 2 ст. 224, ч. 1 ст. 225 ГК України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Із змісту цих норм, а також ст. 610,611 ЦК України слідує, що відшкодування збитків є одним із правових наслідків порушення зобов’язання, мірою відповідальності. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Умови відшкодування збитків передбачені статтею 226 ГК України, із якої також слідує, що головною умовою відшкодування збитків є господарське правопорушення, яке вчинив учасник господарських відносин.
На кредитора покладений обов’язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов’язання, прямого причинного зв’язку між порушенням зобов’язанням і завданими збитками і їх розмір, на боржника –відсутність вини (ст.614,623 ЦК України).
Право на відшкодування завданих збитків виникає при наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права чи інтересу; завдання збитків, причинного зв’язку між порушенням права та збитками, наявність винної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною шкоди, коли вона прямо (безпосередньо) пов’язана зі збитками.
Сума 115 455, 02 грн., яку відповідач перерахував до Державного бюджету України, не є витратами, яких позивач зазнав у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі. Не є ця сума і витратами, які особа зробила або мусила зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) - ніяких витрат позивач не зробив.
Ця сума також не являється доходами, які позивач міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушено (упущена вигода). Позивачем не доведено, що він не отримав доход (упущену вигоду), та саме в сумі 115 455, 02 грн.
Приписами ст.ст.33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
ТОВ “ГІДРОСПЕЦФУНДАМЕНТБУД” не надав належних доказів на підтвердження реальності існування збитків.
Посилання позивача на лист начальника УНБУ в Запорізькій області від 17.03.2009р. №10-26/1650 не приймається судом, оскільки, в силу ст. 56 Закону України “Про Національний банк України”, вказаний лист не є нормативно-правовим актом, який є обов’язковим для виконання.
Згідно ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повністю.
Суддя В.М.Соловйов
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.
Рішення оформлене і підписане відповідно до вимог ст. 84 ГПК України –21.07.2009р.