Справа №2-193
2009 рік
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2009 року м. Василівка
Василівський районний суд Запорізької області у складі:
Головуючого – судді Нікандрової С.О.
при секретарі Рудник Ю.С.
за участю:
прокурора Басик О.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
представника відповідача ОСОБА_5
розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Василівського району в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Степногірської селищної ради про визнання свідоцтва про право власності недійсним та поновлення прав, -
В С Т А Н О В И В:
Прокурор Василівського району звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 , Степногірської селищної ради про визнання свідоцтва про право власності на житло недійсним, мотивуючи його тим, що під час розгляду цивільної справи за позовом Степногірської селищної ради до ОСОБА_1 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням встановлено факт незаконної приватизації квартири АДРЕСА_1 громадянином ОСОБА_3 Під час проведення перевірки встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 у 1990 році надана Степногірськю селищною радою на сім’ю з п’яти осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та неповнолітню на той час ОСОБА_7 У 2000 році у зв’язку з тяжкою хворобою ОСОБА_9 та скрутним матеріальним становищем, сім’я ОСОБА_7 змушена тимчасово виїхати до Республіки Мордовія. Під час тимчасової відсутності сім’ї ОСОБА_7 за місцем проживання Степногірська селищна рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням. В порушення ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» при наявності реєстрації в спірній квартирі інших членів сім’ї, зокрема: ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , Степногірськю селищною радою виданий ордер на вселення в спірне жиле приміщення ОСОБА_3 , а потім на підставі розпорядження Степногірської селищної ради №103 від 20.10.2004 року ОСОБА_3 видане свідоцтво про право власності на житло від 20.10.2004 року. З урахуванням наведеного прокурор просить поновити строк позовної давності для звернення до суду, визнати розпорядження №103 від 20.10.2004 року про приватизацію квартири АДРЕСА_1 та свідоцтво про право власності на квартиру на ім’я ОСОБА_3 недійсними, усунути перешкоди у здійсненні права користування квартирою АДРЕСА_1 з боку ОСОБА_3 шляхом його виселення з наданням іншого жилого приміщення і вселення в зазначену квартиру ОСОБА_1
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги з підстав, викладених в позові.
Відповідач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 заперечували проти задоволення позову мотивуючи тим, що відповідачі тривалий час не проживають у квартирі № АДРЕСА_1 Запорізької області у зв’язку з чим їх було рішенням суду позбавлено права користування жилим приміщенням у цій квартирі, зазначене житло виділене йому як особі, що перебувала на першочерговому обліку на отримання житла як учасник бойових дій і 20.10.2004 року ним приватизоване. Після приватизації квартири ним проведений її ремонт. Вважає, що відсутні підстави для визнання приватизації недійсною.
Представник відповідача Степногірської селищної ради ОСОБА_5 позов не визнала, посилаючись на ст.8 п.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», згідно якої передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло. Рішенням Василівського суду від 29.08.2009 року лише відмовлено в задоволенні позову до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , але не доказано, що за ними збереглося право на житло. Крім того, на підставі рішення №195 від 20.03.2007 року Степногірської селищної ради сім’я ОСОБА_1 забезпечена жилою площею – кімнатою АДРЕСА_2 жилою площею 30,92 м.кв. по АДРЕСА_1 без зняття її з черги на отримання житла. ОСОБА_3 отримав спірну квартиру перебуваючи на обліку в Степнорірській селищній раді на пільговій черзі осіб, що потребують поліпшення житлових умов, і згодом реалізував своє право на отримання у власність спірної квартири шляхом приватизації, тобто є добросовісним набувачем.
Розглянувши надані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників процесу, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:
На підставі рішення виконавчого комітету Степногірської селищної ради №205 від 28.09.1999 року Володимиру Петровичу виданий ордер №321 на спірну однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 на сім’ю з 5 осіб: ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
Відповідно до особистого рахунку наймачем спірної квартири був ОСОБА_9 , а в якості членів сім’ї наймача у квартирі зареєстровані його дружина - ОСОБА_1 з 27.01.2001 року, ОСОБА_8 з 27.06.2001 року, ОСОБА_6 з 27.06.2001 року, ОСОБА_7 з 30.08.2005 року (у зв’язку з отриманням паспорту).
На протязі 2000 – 2004 років наймач ОСОБА_9 та члени його сім’ї тимчасово виїхали до Республіки Мордовія і за місцем постійного проживання у квартирі АДРЕСА_1 не проживали.
У вересні 2003 року, під час тимчасової відсутності сім’ї ОСОБА_7 за місцем проживання, Степногірська селищна рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 18.05.2004 року позов задоволено, ОСОБА_9 визнано таким, що втратив право користування квартирою № АДРЕСА_1 Запорізької області.
Разом з тим, інші члени сім’ї ОСОБА_9 залишалися зареєстрованими в спірній квартирі, питання про визнання їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням в судовому порядку не вирішувалося.
Рішенням виконавчого комітету Степногірської селищної ради №663а від 30.06.2004 року однокімнатна квартира АДРЕСА_1 виділена ОСОБА_3 як особі, що перебуває на пільговій черзі квартирного обліку як учасник війни з 11.03.2004 року.
13 липня 2004 року виданий ордер №392 на ім’я ОСОБА_3 на квартиру № АДРЕСА_1 Запорізької області.
Таким чином, під час виділення спірної квартири і видачі ордера ОСОБА_3 , питання відносно інших членів сім’ї ОСОБА_9 , в частині втрати ними права користування жилим приміщенням квартири не вирішувалося.
На підставі розпорядження органу приватизації №103 від 20.10.2004 року прийнято рішення про передачу у приватну власність ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 і видане свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 20.10.2004 року.
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 03.10.2007 року рішення Василівського районного суду від 18.05.2004 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд.
При новому розгляді судом залучено до участі у справі як співвідповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7
Рішенням Василівського районного суду від 29.08.2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 19.11.2008 року, відмовлено в задоволенні позовних вимог Степногірської селищної ради у визнанні такими, що втратили право користування жилим приміщенням ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 При розгляді справи суд дійшов висновку, що відсутність відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 в квартирі з 2000-2003 роки відбулося з поважних причин.
Відповідно до ст.9 ч.2 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду. Ч.3 вказаної статті передбачає, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Ч.4 цієї статті передбачає, що житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Стаття 65-1 ЖК України передбачає, що наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.
Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Ч.2 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачає, що передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Ч.3 ст.8 вказаного закону передбачає, що передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Відповідно до ч.11 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.
Відповідно до п.2 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Держкомітетом України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року №56 /зі змінами/ п ередачі у власність громадян підлягають квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму. П.5 цього ж положення вказує, що передача займаних квартир здійснюється в приватну та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло. П.20 та 21 положення передбачають, що довідка про склад сім`ї наймача, яка повинна надаватися органу приватизації повинна містити в собі відомості про членів сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутніх осіб, за якими зберігається право на житло.
Ч.1 ст.64 ЖК України передбачено, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.
Таким чином, ОСОБА_1 користується всіма правами, що виникають з договору найму житлового приміщення, в тому числі мала право на отримання житла у власність в порядку приватизації.
Всупереч вищезазначеним положенням Закону відповідач ОСОБА_3 без згоди наймача житлового приміщення та членів його сім’ї вселився та зареєструвався в спірному житловому приміщенні, а потім без згоди усіх зареєстрованих повнолітніх членів сім’ї, за якими зберігається право на житло, здійснив його приватизацію на підставі довідки про його одноособову реєстрацію в спірній квартирі.
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» одержання громадянами державного житла в порядку приватизації, безоплатно чи з оплатою, оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення (п.5 ст.8). Таким чином, з юридичної точки зору приватизація державного житлового фонду на користь громадян є угодою про відчуження квартир у власність громадян. Така угода навіть у випадках безоплатної передачі житла у визначених законом межах має ознаки договору купівлі-продажу, оскільки особливим засобом платежу тут є приватизаційний папір (житловий чек), який має свою відповідну вартість (статті 3 і 4). Це підтверджується також п. 8 ст. 8 вищезгаданого закону, в якому записано, що вартість послуг органів приватизації по оформленню документів на право власності на квартири (будинки) оплачується покупцями за державними розцінками.
Таким чином, на приватизаційну угоду мають поширюватися правила цивільного права про визнання угод недійсними, зокрема про наслідки недійсного правочину, передбаченого статтею 216 Цивільного кодексу України у вигляді повернення кожною із сторін у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Зважаючи на це, наслідками визнання незаконним розпорядження органу приватизації Степногірської селищної ради Запорізької області №103 від 20 жовтня 2004 року та визнання недійсним Свідоцтва про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2004 року, є повернення отриманої за угодою квартири АДРЕСА_1 до власності Степногірської селищної ради.
Суд вважає, що розпорядження органу приватизації Степногірської селищної ради Запорізької області №103 від 20 жовтня 2004 року та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2004 року, видані з грубим порушенням вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Вказаний закон визначає метою приватизації державного житлового фонду створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі. Такий же вибір має позивач у справі, який би міг приймати участь у приватизації квартири, але був позбавлений такої можливості, тому що без його відома та згоди приватизацію квартири було здійснено відповідачем.
Оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є членом сім’ї наймача ОСОБА_9 , що помер 04.11.2007 року, зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 27.01.2001 року, тобто користується рівними правами і несе обов’язки, що випливають з договору найму житлового приміщення, приватизацією спірної квартири порушено її право користування житловим приміщенням, яке підлягає поновленню шляхом виселення відповідача ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 і одночасного вселення позивача ОСОБА_1 в зазначене житлове приміщення.
В позові прокурор просить виселити відповідача ОСОБА_3 з наданням йому іншого житлового приміщення, посилаючись при цьому на статті 116,117 ЖК України, що регулюють питання виселення з житлових приміщень, що перебувають у державній чи комунальній власності. При вирішенні питання щодо необхідності виділення відповідачу іншого жилого приміщення, суд виходить з того, що внаслідок приватизації квартири АДРЕСА_1 і набуття на неї права власності ОСОБА_3 , між ОСОБА_3 та Степногірською селищною радою припинилися правовідносини найму жилого приміщення, тому відсутні підстави, передбачені чинним законодавством для вирішення питання про виділення ОСОБА_3 іншого жилого приміщення.
Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки згідно ч .1 п.4 ст.268 ЦК України на вимогу особи про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його речове право позовна давність не поширюється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 64, 65-1 ЖК України, ст.ст.19,268 ЦК України, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 14, 82, 208, 209, 214 -215 ЦПК України, суд,-
В И Р І Ш И В:
Позов прокурора Василівського району в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Степногірської селищної ради про визнання свідоцтва про право власності недійсним – задовольнити частково.
Визнати незаконним розпорядження органу приватизації Степногірської селищної ради Запорізької області №103 від 20 жовтня 2004 року та визнати недійсним Свідоцтво про право власності на житло серії НОМЕР_1 від 20 жовтня 2004 року, видане ОСОБА_3 .
Усунути перешкоди у здійсненні права користування ОСОБА_1 квартирою АДРЕСА_1 Запорізької області шляхом виселення ОСОБА_3 і вселення у зазначене житлове приміщення ОСОБА_1 .
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дати проголошення рішення і поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження подано не було.
Суддя Василівського районного суду
Запорізької області С.О.Нікандрова