Справа № 2-а-2/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25 червня 2009 року                                                        

Індустріальний районний  суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого: судді Нощенка І.С.

                         при секретарі: Ібрагімовій Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в м.Дніпропетровську,

адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 Ельїча до ОСОБА_2 Нижньодніпровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського

міського управління юстиції, відділу державної виконавчої служби ОСОБА_3

управління юстиції у Дніпропетровській області на рішення, дії та бездіяльність

державної виконавчої служби щодо незаконного звільнення майна з-під арешту,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2008 року позивач звернувся до суду із адміністративним позовом  до

відповідача на рішення, дію та бездіяльність державної виконавчої служби щодо

звільнення майна з-під арешту,  посилаючись на те, що на виконанні ОСОБА_2 Нижньодніпровського відділу ДВС перебувало зведене виконавче провадження з

виконання рішень судів про стягнення з КЖЕП «Лівобережжя» на користь фізичних,

юридичних осіб, на користь держави суми  коштів. З листопада 2006 року до нього

було приєднано виконавче провадження щодо стягнення суми боргу з КЖЕП

«Лівобережжя» на користь ОСОБА_1 Згідно з ухвалою Індустріального

районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2004 року, АНД відділом ДВС

відкрито виконавче провадження про забезпечення позову ОСОБА_1 до КЖЕП

«Лівобережжя» шляхом накладення заборони на відчуження, передачу на баланс і

реалізацію основних фондів, які знаходяться у власності або числяться на

балансі або в оперативному управління КЖЕП «Лівобережжя». На виконання ухвали

суду 03.12.2004 року відповідачем було винесено постанову про арешт майна

боржника та оголошення заборони на його відчуження. Постановою від 07.12.2004

року начальник АНД відділу ДВС ОСОБА_4 незаконно, без належного

обґрунтування скасувала постанови про арешт майна боржника. 17.01.2006 року

державним виконавцем АНД відділу ДВС було скасовано арешт на майно, що належить

КЖЕП «Лівобережжя», накладеного постановою ДВС від 19.02.2004 року для

забезпечення вимог зведеного виконавчого провадження. З приводу даних порушень

позивач 30.08.2007 року звернувся із скаргою до начальника відділу ДВС

ОСОБА_3 управління юстиції у Дніпропетровській області. В порушення строків,

передбачених діючим законодавством, 18.09.2007 року йому було надано відповідь  

у формі листа, а не у формі постанови, яка не в повній мірі дала відповідь на

його скаргу. Просив визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність

державної виконавчої служби щодо незаконного звільнення майна боржника КЖЕП

«Лівобережжя» з-під арешту та визнати незаконними дії ОСОБА_3 управління

юстиції в Дніпропетровській області щодо неналежної перевірки скарги

відповідача, зобов’язати Головне управління юстиції у Дніпропетровській області

розглянути скаргу ОСОБА_1 належним чином і винести постанову, складену

належним чином.

        У судове засідання позивач з’явився. Позовні вимоги підтримав та просив

суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 відділу державної виконавчої

служби Дніпропетровського міського управління у судовому засіданні позовні

вимоги не визнав. Пояснив, що 03.12.2004 року до АНД відділу ДВС надійшла

ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2004 року

про накладення заборони на відчуження, передачу на баланс і реалізацію основних

засобів, які знаходяться у власності або числяться на балансі або в

оперативному управління КЖЕП «Лівобережжя». 03.12.2004 року державним

виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та

винесена постанова про арешт майна боржника  та оголошення заборони на його

відчуження. Даною постановою було накладено арешт на все майно, що належить

КЖЕП «Лівобережжя». 28.12.2005 року начальником АНД відділу ДВС було зроблено

перевірку даного виконавчого провадження. При перевірці було встановлено, що

виконавчий документ, яким є ухвала суду від 30.11.2004 року, не відповідає

вимогам, встановлених для виконавчого документа, а саме: в ухвалі не зазначені

відомості, які ідентифікують стягувача та боржника. У відповідності до Закону

України «Про виконавче провадження»,  у разі, якщо виконавчий документ не

відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець повинен винести

постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Тому начальником

відділу ДВС на підставі ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» було

скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження відповідно до ухвали

суду від 30.11.2004 року. 29.12.2005 року старшим державним виконавцем

ОСОБА_5 було винесено постанову про відмову у відкриття виконавчого

провадження. Згідно повідомлення про вручення судового відправлення, ОСОБА_1

Е. отримав вище вказану постанову 05.01.2006 року. Просив у задоволенні позову

відмовити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 управління юстиції у Дніпропетровській

області у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав,

посилаючись на те, що 03.12.2004 року до АНД відділу ДВС надійшла ухвала

Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2004 року про

накладення заборони на відчуження, передачу на баланс і реалізацію основних

засобів, які знаходяться у власності або числяться на балансі або в

оперативному управління КЖЕП «Лівобережжя». 03.12.2004 року державним

виконавцем була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження та

винесена постанова про арешт майна боржника  та оголошення заборони на його

відчуження. Даною постановою було накладено арешт на все майно, що належить

КЖЕП «Лівобережжя». 28.12.2005 року начальником АНД відділу ДВС було зроблено

перевірку даного виконавчого провадження. При перевірці було встановлено, що

виконавчий документ, яким є ухвала суду від 30.11.2004 року, не відповідає

вимогам, встановлених для виконавчого документа, а саме: в ухвалі не зазначені

відомості, які ідентифікують стягувача та боржника. У відповідності до Закону

України «Про виконавче провадження»,  у разі, якщо виконавчий документ не

відповідає вимогам ст. 19 Закону, державний виконавець повинен винести

постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження. Тому начальником

відділу ДВС на підставі ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» було

скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження відповідно до ухвали

суду від 30.11.2004 року. 29.12.2005 року старшим державним виконавцем

ОСОБА_5 було винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого

провадження. Згідно повідомлення про вручення судового відправлення, ОСОБА_1

Е. отримав вище вказану постанову 05.01.2006 року. 30.08.2007 року ОСОБА_1

звернувся до ОСОБА_3 управління юстиції у Дніпропетровській області із

скаргою на постанову державного виконавця АНД відділу ДВС від 29.12.2005 року

та на постанову начальника АНД відділу ДВС, тобто з порушенням 10-денного

строку, встановленого для звернення до суду або до вищестоящого органу

державної виконавчої служби. Тобто дана скарга була подана без додержання

вимог, встановлених діючим законодавством і була розглянута у порядку,

встановленому Законом України «Про звернення громадян», який передбачає

місячний термін розгляду звернень громадян. Відповідь на скаргу ОСОБА_1

було надано 18.09.2007 року, яку він отримав 19.09.2007 року. Також представник

відповідача наполягав на застосуванні строку позовної давності, оскільки

вважає, що позивачем було пропущено строк звернення до суду із даним позовом.

Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

    Суд, заслухавши пояснення позивача, представників відповідачів,

вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають

за наступних підстав.

           Постановою державного виконавця відділу ДВС ОСОБА_2

району Дніпропетровського міського управління юстиції від 03.12.2004 року було

відкрито виконавче провадження (а.с.36) з примусового виконання ухвали

Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30.11.2004 року про

накладення арешту на відчуження, передачу на баланс та реалізацію основних

фондів, які знаходяться у власності та числяться на балансі чи в оперативному

управлінні КЖЕП «Лівобережжя», що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ,

пр. Воронцова, 13. (а.с.38). Постановою державного виконавця відділу ДВС Амур-

Нижньодніпровського району Дніпропетровського міського управління юстиції від

03.12.2004 року було накладено арешт на майно, що належить КЖЕП «Лівобережжя»

(а.с.40). 28.12.2005 року начальником АНД відділу ДВС ОСОБА_6 на підставі

ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» було скасовано постанови

державного виконавця від 03.12.2004 року, оскільки при перевірці вище вказаного

виконавчого провадження було встановлено, що виконавчий документ, яким в даному

випадку виступала ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від

30.11.2004 року, не відповідає вимогам ст. 19 Закону України «Про виконавче

провадження», оскільки в ухвалі не зазначені відомості, які ідентифікують

стягувача та боржника. Тому на підставі п.6 ст.26 Закону України «Про виконавче

провадження»  старшим державним виконавцем АНД відділу ДВС постановою від

29.12.2005 року було відмовлено у відкритті виконавчого провадження по

примусовому виконанню ухвали Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 30.11.2004 року.

           Відповідно до ст.8 Закону України «Про виконавче провадження»

постанова керівника органу державної виконавчої служби може бути оскаржена

сторонами виконавчого провадження до вищестоящого органу державної виконавчої

служби або до суду у 10-денний строк з моменту її винесення.

            Відповідно до ч.4 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження»

постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена

заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він

безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний строк з моменту її

одержання. При цьому позивачем ОСОБА_1 копії вище вказаних постанов АНД

відділу ДВС було отримано 05.01.2006 року, про що він не заперечував у судовому

засіданні. До начальника АНД відділу ДВС із скаргою на постанову про відмову у

відкритті виконавчого провадження ОСОБА_1 не звертався.

           Крім того, ОСОБА_1 не звертався до суду, який видав виконавчий

документ, в даному випадку ухвалу від 30.11.2004 року. на підставі ч. 3 ст. 26

Закону України «Про виконавче провадження», із заявою про приведення

виконавчого документа у відповідність із вимогами ст. 19 Закону України «Про

виконавче провадження».  

           Відповідно до ч.1 ст. 85 Закону України «Про виконавче провадження»

у  виконавчому  провадженні на дії (бездіяльність) державного  виконавця та

інших посадових осіб державної виконавчої  служби  по виконанню  рішення  або  

відмову  у  здійсненні  передбачених  цим Законом дій стягувачем чи боржником

може  бути  подана  скарга  до начальника  відповідного органу державної

виконавчої служби, якому безпосередньо   підпорядкований   державний  

виконавець,  або  до відповідного суду.

           Відповідно до ч.4 ст. 85 Закону скарга, подана у виконавчому

провадженні до начальника органу державної виконавчої служби, якому він

безпосередньо підпорядкований,  розглядається  у  10-денний строк. За

наслідками розгляду  скарги  начальник  органу  державної  виконавчої  служби

виносить  постанову  про  задоволення  чи  відмову  в  задоволенні скарги,  яка

у 10-денний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної

виконавчої служби або до суду. Скарги, подані без додержання   вимог,  

викладених  у  частині  третій  цієї  статті, розглядаються  начальником  

органу  державної  виконавчої служби у порядку,  встановленому  Законом  

України «Про звернення громадян», який встановлює місячний строк для надання

відповіді на звернення громадян. 30.08.2007 року, тобто з порушенням 10-денного

терміну, ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до начальника ОСОБА_3 управління

юстиції у Дніпропетровській області на постанову державного виконавця АНД

відділу ДВС від 29.12.2005 року про відмову у відкриття виконавчого провадження

та на дії начальника АНД відділу ДВС щодо незаконного скасування постанови

державного виконавця від 03.12.2004 року про накладення арешту на майно

боржника КЖЕП «Лівобережжя. Тому дану скаргу ОСОБА_3 управлінням було

розглянуто у строк, передбачений Законом України «Про звернення громадян» і

надано письмову відповідь, яку ОСОБА_1 було отримано 19.09.2007 року,

про що позивач не заперечував у судовому засіданні.

        Виходячи з вище викладеного, суд доходить висновку, що вимога позивача

про визнання протиправними дії позивача щодо неналежної перевірки скарги

позивача та надання на дану скаргу необґрунтованої відповіді та зобов’язати

Головне управління юстиції у Дніпропетровській області вчинити певні дії, не

знайшла свого підтвердження у  судовому засіданні та задоволенню не підлягає.  

        Крім того, на виконанні Самарського відділу ДВС з липня 2006 року

знаходиться зведене виконавче провадження про стягнення грошових коштів з КЖЕП

«Лівобережжя» відповідно до рішень судів Дніпропетровської області. 24.11.2006

року до нього було приєднано виконавче провадження щодо стягнення з КЖЕП

«Лівобережжя» на користь ОСОБА_1 матеріальної шкоди у розмірі 27223 та

моральної шкоди у розмірі 5000 грн. (а.с.124). До липня 2006 року вище вказане

зведене виконавче провадження перебувало на виконанні АНД відділу ДВС.

19.02.2004 року постановою державного виконавця АНД відділу ДВС у зв’язку з

примусовим виконанням наказу Господарського суду Дніпропетровської області від

09.06.2003 року про стягнення грошової суми з КЖЕП «Лівобережжя» на користь НАК

«Нафтогаз України» (а.с.125).  було винесено постанову про накладення арешту на

все майно, що належить КЖЕП «Лівобережжя». Постановою начальника АНД відділу

ДВС від 07.12.2004 року (а.с.113) було скасовано арешт на нежитлове приміщення

по пр. ім. газети «Правда», 42 в м. Дніпропетровську, який передано не баланс

дитячій стоматологічні поліклініці № 2 згідно з рішенням виконкому

Дніпропетровської міської ради. 11.02.2005 року державним виконавцем АНД

відділу ДВС було винесено постанову (а.с.108)  про накладення арешту на все

майно, що знаходиться на балансі КЖЕП «Лівобережжя» (а.с.109-111) – у зв’язку з

примусовим виконанням рішень судів Дніпропетровської області про стягнення з

КЖЕП «Лівобережжя» на користь фізичних та юридичних осіб суми боргу. 17.06.2006

року постановою державного виконавця АНД відділу ДВС (а.с.120) було скасовано

арешт з майна, що належить КЖЕП «Лівобережжя», накладеного постановою

державного виконавця від 19.02.2004 року.

У відповідності до ч.3 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» майно

боржника може бути звільнено з-під арешту за постановою начальника відповідного

відділу державної виконавчої служби, якому підпорядкований  державний  

виконавець,  якщо  під  час   розгляду відповідної  скарги  боржника виявлено

порушення встановленого цим Законом порядку  накладення  арешту. У всіх інших

випадках по незакінчених виконавчих провадженнях арешт  з  майна  чи  коштів  

може  бути  знятий  за рішенням суду. До суду про скасування арешту з майна

боржника не звертались.

           Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах

про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень

обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності

покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У судовому засіданні відповідачами не було надано обґрунтування, доказів

правомірності винесення вище вказаних постанов про звільнення майна боржника з-

під арешту.

           Крім того з матеріалів справи вбачається, що письмова відповідь

начальника АНД відділу ДВС від 07.02.2005 року, надана начальнику КЖЕП № 1 (а.с.

115) щодо накладення арешту на нежитлове приміщення по пр. К.Маркса, 42 в м.

Дніпропетровську та відповідь від 02.03.2005 року на запит судді

Індустріального районного суду м. Дніпропетровська (а.с.118) щодо вище

вказаного нежитлового приміщення, явно суперечить одна одній. І з цього приводу

представниками відповідачів обґрунтованого пояснення суду також надано не

було.  

           Виходячи з вище викладеного, суд доходить до висновку, що позовні

вимоги ОСОБА_1 в частині визнання протиправними рішення, дії та

бездіяльність державної виконавчої служби щодо незаконного звільнення майна

боржника КЖЕП «Лівобережжя» з-під арешту, підлягають задоволенню.

           В той же час, у відповідності до ч.6 ст. 59 Закону України «Про

виконавче провадження» постанова начальника органу державної виконавчої служби

або державного виконавця може бути оскаржена до  суду у 10-денний строк. Однак

позивачем не було надано  суду доказів того, що він звертався до суду із

зазначеними скаргами.

           Відповідно до  ч. 2 ст. 99 КАС України  для звернення до

адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи

встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з

дня, коли  особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав,

свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до

адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного

позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Позивач ані в позовній заяві, ані в судовому засіданні не просив суд поновити

строк для звернення до суду із даним позовом, не надав суду підтвердження

поважності пропуску строку. Зважаючи на те, що представник відповідача

наполягає на застосуванні строку позовної давності, суд  відмовляє у

задоволенні позовних вимог у зв’язку із пропуском строку звернення до

адміністративного суду.

 На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 8, 26, 59, 85   Закону України

«Про виконавче провадження»,  ст. ст. 11, 12, 17, 18, 71, 94, 99, 100, 128,

158, 159, 160, 163, 256 КАС України,суд -  

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Ельїча відмовити у повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через Індустріальний

районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її

проголошення, а у разі складання постанови у повному обсязі відповідно до ст.

160 КАС України – з дня складання у повному обсязі заяви про апеляційне

оскарження  і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з

подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС

України.

Суддя                                                                          

                   ОСОБА_7