КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 20.03.07 р.          № 46/411-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Розваляєвої  Т.С.

 суддів:            Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.

 при секретарі:          Даценко В.М.

 За участю представників:

 від позивача – Ярова Л. М.,

від відповідача-1 – не з’явились,від відповідача-2 - не з’явились,

 

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 27.11.2006

 у справі № 46/411-А  (Шабунін С.В.)

 за позовом           Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва

 до           Товариство з обмеженою відповідальністю "Амелін"

          Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроекспрес"

             

             

 про          визнання господарського зобов"язання недійсним

 

ВСТАНОВИВ:

 Постановою Господарського суду міста Києва від 27.11.2006р. у справі № 46/411-А в позові відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив постанову скасувати, позов задовольнити. В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що постанова прийнята з порушенням норм матеріального права; рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 21.06.2004р. у справі № 2-3053/2004 визнані недійсними установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ ТзОВ “Амелін”; волевиявлення учасника правочину ТзОВ “Амелін” не відповідало його внутрішній волі, крім того, на момент вчинення правочину він не володів необхідним обсягом дієздатності; при укладанні спірної угоди ТзОВ “Амелін” мало умисел на приховування прибутків від оподаткування, про що свідчать його відсутність за своєю юридичною та фактичною адресою, визнання недійсними в установленому чинним законодавством порядку установчих документів, неподання податкової звітності до органів державної податкової служби; ТзОВ “Євроекспрес” не мало право на податковий кредит в січні 2006р., оскільки ТзОВ “Амелін” не мало право складати податкові накладні; сукупність таких підстав свідчить про те, що укладений договір вчинений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому має бути визнаний недійсним.  

В своїх запереченнях на апеляційну скаргу відповідач-2 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Господарського суду м. Києва без змін, зазначивши, що сам факт скасування державної реєстрації підприємства не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених таким підприємством; про факт виконання зобов’язання за оскаржуваним договором свідчать акт здачі-приймання виконаних робіт, податкові накладні, виписані відповідачем-1, видаткові касові ордери; податкові накладні містять всі необхідні реквізити, відповідно, мають юридичну силу, а тому ТзОВ “Євроекспрес” правомірно віднесено суму ПДВ до податкового кредиту; діюче законодавство не передбачає право одного платника податків контролювати показники податкової звітності іншого платника податків; на момент вчинення правочину підприємство не було виключено з Державного реєстру підприємств та організацій України, відповідно, висновки про відсутність у підприємства цивільної дієздатності є помилковими; форма правочину відповідає нормам діючого законодавства.

Відповідач 1 заперечень на апеляційну скаргу не надав.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 01.01.2006р. між ТзОВ “Амелін” (експедитор) та ТзОВ “Євроекспрес” (клієнт) було укладено договір транспортного експедирування № 3, відповідно до п. п. 1.1., 5.1., 5.2. , 10.1. якого експедитор приймає на себе зобов’язання за плату і за рахунок клієнта здійснити передбачені цим договором послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, на підставі письмових або усних транспортних замовлень, наданих клієнтом, з оформленням вантажної декларації для кожного перевезення; всі розрахунки між клієнтом і експедитором здійснюється перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора або оплатою готівковими грошовими коштами в касу експедитора на підставі рахунків, наданих експедитором, або за передоплатою на підставі договору; оплата послуг експедитора здійснюється клієнтом згідно діючих тарифів експедитора; договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2006р.

19.09.2006р. Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва звернулась з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Амелін” (відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю “Євроекспрес” (відповідач-2) про визнання господарського зобов’язання (договір № 3 від 01.01.2006р.) недійсним.; зобов’язання  відповідача-1 повернути відповідачу-2 кошти в сумі 12 090 грн. 00 коп., отримані за спірним правочином; стягнення з відповідача-2 на користь держави вартість товару, отриманого за спірною угодою, в розмірі 12 090 грн. 00 коп. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що 01.01.2006р. між відповідачем-1 і відповідачем-2 укладено договір транспортного експедирування № 3, відповідно до умов якого відповідач-1 зобов’язався за плату і за рахунок відповідача-2 надати йому послуги з перевезення вантажів; про факт виконання зобов’язання свідчать податкова накладна № 3 від 31.01.2006р. та акт здачі-приймання виконаних робіт на суму 12 090 грн. 00 коп.; рішенням Оболонського районного суду м. Києва 21.06.2006р. по справі № 2-3053/2004 установчі документи та свідоцтво про державну реєстрацію платника ПДВ ТзОВ “Амелін” – визнані недійсними; відповідач-1 не знаходиться за своєю юридичною адресою, не подає податкові звіти, його установчі документи визнані недійсними, що свідчить про наявність умислу  відповідача-1 на укладання господарського зобов’язання з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, а тому таке зобов’язання має бути визнане недійсним;  відповідач 1 не мав права складати податкові накладні, оскільки був виключений з реєстру платників ПДВ, відповідно формування податкового кредиту відповідачем-2 є неправомірним.

Відповідач-1 і відповідач-2 заперечень на позовну заяву не надали.

Апеляційний господарський суд, заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Таким чином договір № 3 від 01.01.2006р. за своєю юридичною природою є договором транспортного експедирування.

На виконання умов вказаного договору відповідач-1 надав, а відповідач-2 оплатив транспортно-експедиційні послуги на загальну суму  12090 грн. 00 коп., в тому числі ПДВ – 2 015 грн. 00 коп., що підтверджується податковою накладною № 3 від 31.01.2006р., актом здачі-приймання виконаних робіт № 3, видатковими ордерами № 15 від 30.01.2006р. та № 17 від 31.01.2006р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Таким чином факт належного виконання умов спірного договору купівлі-продажу сторонами (відповідачем-1 та відповідачем-2) не заперечується.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вимагає визнання недійсним вказаного договору на підставі ч. 1 ст. 207 ГК України.  Разом з тим вказані позовні вимоги не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Так згідно із абзацом 1, 2 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. № 3 із наступними змінами угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Іншими словами, визнання господарського зобов’язання недійсним з посиланням на ч. 1 ст. 207 ГК України можливо лише в разі, коли: 1) зобов’язання не відповідає вимогам закону; 2) зобов’язання вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; 3) зобов’язання укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Перелік підстав визнання зобов’язання недійсним в судовому порядку, наведений в ч. 1 ст. 207 ГК України, є вичерпним.

Так під невідповідністю зобов’язання вимогам закону розуміється невідповідність вказаного зобов’язання вимогам закону щодо змісту та форми останнього.

Згідно із ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом на встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

На виконання наведеної правової норми договір № 3 від 01.01.2006р. укладений сторонами в письмовому вигляді, містить всі істотні умови договорів даного типу, а також підписаний уповноваженими представниками сторін і скріплений печатками останніх.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що сторонами договору (тобто відповідачем-1 та відповідачем-2) виконано всі вимоги закону щодо форми та змісту спірного правочину.

Наступною підставою для визнання зобов’язання недійсним з посиланням на ч. 1 ст. 207 ГК України є укладення вказаного зобов’язання з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести  ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (ч. 1 ст. 70 КАС України).

Вимагаючи визнання спірного договору недійсним, позивач в обґрунтування своїх вимог, зокрема, посилається на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21.06.2004р. № 2-3053/2004, яким скасовані установчі документи ТзОВ “Амелін”.

Проте таке посилання позивача не заслуговує на увагу, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, Оболонським районним судом м. Києва в межах провадження у справі № 2-3053/2004 було встановлено, що 29.01.2003р. Оболонською районною у місті Києві державною адміністрацією було зареєстровано ТзОВ “Амелін”; засновниками підприємства є Ткачов Є. О. та Ночовка В. Г.; вказані особи ніколи не займалися підприємницькою діяльністю, проте надали згоду невідомій їй особі на реєстрацію ТзОВ “Амелін” на своє ім’я. Факт реєстрації ТзОВ “Амелін” з порушенням вимог діючого законодавства і став правовою підставою для  визнання недійсними установчих документів останнього, про що було відображено в рішенні Оболонського районного суду м. Києва від 21.06.2007р. у справі № 2-3053/2004.

Разом з тим наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням районного суду у цивільній справі про визнання статуту та свідоцтва платника ПДВ сторони договору недійсним, оскільки предметом дослідження у даній цивільній справі була, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність протиправного умислу при укладенні правочину, що мав місце під час підприємницької діяльності суб’єкта.

Тому сам факт визнання недійсними установчих документів не тягне за собою автоматичну недійсність всіх правочинів, укладених таким підприємством.

Інакше кажучи, наявність рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21.06.2007р. № 2-3053/2004 не звільняє позивача від доведення наявності умислу у відповідача-1 на укладення правочину, що суперечить інтересам держави та суспільства.

До того ж мета є суб’єктивною ознакою, притаманною фізичним особам. Юридичні особи діють через органи управління, і, як наслідок, через фізичних осіб, що входять до складу таких органів управління.

Отже для встановлення умислу та мети в діях юридичної особи, необхідно довести наявність умислу та мети в діях фізичних осіб, що діяли від імені відповідної юридичної особи.

Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана  кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на їх користь.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків конкретними фізичними особами ТзОВ “Амелін” встановлений обвинувальним вироком, що набрав законної сили.

До того ж, із змісту абзацу 1 пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.04.1978р. №  3 із  наступними змінами, вбачається, що угоди, укладені з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, - це угоди, що порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної,  державної  або  чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання майна, що знаходиться у їх власності або користуванні, на  шкоду правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на  незаконне відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим правилам  предметів,  вилучених  з обігу або обмежених у обігу.

Інтерес держави і суспільства у сплаті суб’єктами оподаткування податків випливає з обов’язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому у ст. 67 Конституції України.

Відтак, стверджуючи про укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, позивачем має бути доведено, що такий договір був направлений на ухилення від сплати податків, і в результаті укладення та виконання цього договору державі спричинені збитки.

Відповідно до п. 1.12. ст. 1 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі – Закон) контролюючий орган – державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків і зборів (обов’язкових платежів) та погашенням податкових зобов’язань чи податкового боргу. Вичерпний перелік контролюючих органів визначається ст. 2 цього Закону.

Контролюючими органами стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпунктах 2.1.1 - 2.1.3 цього пункту, є податкові органи (п.п. 2.1.4. п.2.1. ст. 2 Закону).

Згідно із п. п. “а”, “б” п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію;  дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

У разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги (п. п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону).

Отже на доведення тверджень про порушення відповідачем-1 встановленого порядку здійснення підприємницької діяльності, ухилення від сплати податків, в тому числі і за оспорюваним договором, позивач мав надати суду відповідні рішення про донарахування ТзОВ “Амелін” податкових зобов’язань.

Допустимих доказів (актів перевірок та прийнятих на підставі їх рішень) про невиконання відповідачем-1 податкових зобов’язань за спірним договором в матеріалах справи не міститься і позивачем не надано.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд вважає, що заподіяння інтересам держави збитків внаслідок укладання спірного договору матеріалами справи не підтверджується.

Іншою підставою для визнання зобов’язання недійсним з посилання на ч. 1 ст. 207 ГК України є порушення хоча б одним з учасників господарських відносин господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності).

Під зазначеною компетенцією розуміється сукупність господарських прав та обов’язків, які має суб’єкт господарювання. Іншими словами зміст спеціальної правосуб’єктності конкретного учасника господарських відносин складають його права та обов’язки, встановлені законодавством та установчими документами.

Докази виключення відповідача-1 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України в матеріалах справи відсутні.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відсутності умислу у відповідача 2 на порушення інтересів держави та суспільства шляхом безпідставного збільшення податкового кредиту з ПДВ, оскільки відповідачу 2 повинно було бути відомо, що відповідач 1 не мав намір утримувати з доходів та перераховувати до бюджету суми ПДВ.

Відповідач 2 не мав ні права, ні обов’язку передбаченого чинним законодавством на контроль податкової звітності по ПДВ відповідача 1. Таким чином такі посилання позивача є безпідставними.

За вказаних обставин апеляційний господарський суд не вбачає підстав  для визнання спірного правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України відсутні, що, в свою чергу, свідчить і про відсутність підстав для застосування передбачених ст. 208 ГК України наслідків.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги адміністративного процесуального законодавства, всебічно перевірив обставини справи та вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Доводи апеляційної скарги внаслідок їх безпідставності та декларативності не можуть бути підставою для зміни або скасування прийнятої місцевим господарським судом постанови.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 206, 212, 254 КАС України, апеляційний господарський суд  -  

УХВАЛИВ:

 Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Господарського суду міста Києва  від 27.11.2006р. у справі № 46/411-А – без змін.

Дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

 Головуючий суддя          Розваляєва  Т.С.

 Судді

           Зубець Л.П.

          Мартюк А.І.