Україна
Харківський апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 січня 2007 р. справа №2/451-06
Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі:
головуючого судді Олійника В.Ф., суддів Кравець Т.В., Істоміна О.А.
при секретарі –Крупі О.В.
за участю представників:
позивача –Шабрикова О.Ю.
відповідача –Єфименко Л.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”(вх. №4586С/2)
на рішення господарського суду Харківської області від 16.11.2006 р. по справі №2/451-06
за позовом Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми
до Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта ”в особі нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз”, м. Охтирка Сумської області
третя особа на стороні відповідача без самосійних вимог на предмет спору Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
про визнання договорів недійсними,-
в с т а н о в и л а :
У липні 2006 року Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми (далі ВАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”) звернулось в суд з позовом, якій потім уточнило, до Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта” в особі нафтогазовидобувного управління “Охтирканафтогаз”, м. Охтирка Сумської області (далі ВАТ в особі НГВУ “Охтирканафтогаз”) про визнання недійними договорів про надання послуг по транспортуванню газу в 2002 році №13/13 від 01.02.2001р., №13/07 від 10.04.2002р., укладених між сторонами, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи. Відповідно до уточнених позовних вимог договори за реєстраційними номерами позивача - ВАТ «Сумигаз»№13/13 від 01.02.2002р., №13/07 від 10.04.2002р. і договори за реєстраційними номерами відповідача - ВАТ в особі НГВУ «Охтирканафтогаз»№4/18-Г/398 від 19.03.2002р. від 19.03.2002р., №13/07/523-Р від 16.04.2002р. є тотожними.
Рішенням господарського суду Сумської області від 16 листопада 2006 року по справі №2/451-06 в задоволенні позовних вимог було відмовлено.
В апеляційній скарзі Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити, з посиланням на те, що суд першої інстанції неповно з'ясував суттєві обставини справи, дав невірну оцінку зібраним доказам, висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, внаслідок чого судом постановлено незаконну та необґрунтовану постанову.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.
Як видно із матеріалів справи судом першої інстанції було встановлено, що сторонами по справі були укладені договори №13/13 від 01.02.2001р. та №13/07 від 10.04.2002р. про надання послуг по транспортуванню природного газу в 2002 році, згідно яких ВАТ в особі НГВУ “Охтирканафтогаз” надавав послуги по транспортуванню по власним газопроводам до ГРС природного і нафтового газу для власних потреб та виробничо-технологічних витрат ВАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”. В свою чергу ВАТ по газопостачанню та газифікації “Сумигаз” повинен був сплачувати за надані послуги на підставі акту приймання-передачі послуг по транспортуванню газу за тарифами, визначеними у розділі 4 вказаних договорів (а. с. 12).
Згідно умов вказаних договорів ВАТ в особі НГВУ “Охтирканафтогаз” надавав послуги з транспортування природного газу через власні внутрішньопромислові трубопроводи.
Однак, позивач вважає, що при укладенні спірних договорів у відповідача була відсутня ліцензія на провадження господарської діяльності з транспортування природного і нафтового газу, наявність якої в 2003 році була передбачена Законом України «Про природні монополії», Законом України «Про трубопровідний транспорт», Указом Президента України №1257 від 17.11.1998р. «Про запровадження ліцензування діяльності господарюючих суб'єктів у сфері природних монополій», Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постановою Кабінету Міністрів України №1698 від 14.11.2000р. «Про затвердження Переліку органів ліцензування», Постановою Кабінету Міністрів №753 від 29.04.1999р. «Про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності».
Позивач, не погоджуючись також з розділом 4 спірних договорів -«Тариф на транспортування газу», зазначив, що відповідно до п.4 Положення про Національну комісію регулювання електроенергетики (далі - НКРЕ), на останню покладено регулювання платіжно-розрахункових відносин оптового ринку газу. Згідно п. 4.1 спірних договорів диференційовані тарифи на транспортування природного газу трубопроводами відповідача визначені Постановами НКРЕ №306 від 24.03.2000р., №73 від 29.01.2001р. і Наказами «Нафтогаз України»№109 від 28.03.2000р., №39 від 06.02.2001р. «Про встановлення диференційованих тарифів на транспортуванні природного газу та тарифів на зберігання природного газу». Але Постанова НКРЕ №306 від 24.03.2000р. втратила чинність 01.02.2001р. на підставі Постанови НКРЕ №73 від 29.01.20001р., якою були виключені правові норми, щодо прирівнювання розміну тарифу на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами до розміру магістрального тарифу, а також наданий дозвіл НАК «Нафтогаз України»самостійно встановлювати тарифи на транспортування природного газу магістральними (внутрішньопромисловими) трубопроводами. Отже, вказані договори не відповідають нормам законодавства України, які регулювали сферу платіжно-розрахункових відносин ринків газу, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами та його розподіл, що діяли на момент пролонгації цих договорів на 2003 року, а тому повинні бути визнані недійсними на підставі ст. ст. 48, 49 Цивільного кодексу УРСР 1963р.
Відповідач, не погоджуючись з такими висновками зазначив, що згідно норм законодавства України, що діяли на момент укладення та пролонгації спірних договорів, ліцензуванню підлягало транспортування природного газу магістральними трубопроводами, транспортування природного і нафтового газу розподільчими трубопроводами. Транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами в межах здійснення підприємством нафтогазовидобувної діяльності не ліцензувалось. Відповідно до абз. 3 п.2 Постанови НКРЕ №73 від 29.01.2001р. «Про затвердження тарифів на транспортування та постачання природного газу»НАК «Нафтогаз України»було надано дозвіл самостійно встановлювати тарифи на транспортування природного газу, виходячи із фактичних витрат на транспортування газу цими трубопроводами і обсягів транспортування по них, або на договірних засадах між суб'єктами господарювання.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»види господарської діяльності, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, які не включені до переліку видів господарської діяльності, встановленого статтею 9 цього Закону, не підлягають ліцензуванню.
Згідно п. 18 ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Постанови Кабінету Міністрів України №1698 від 14.11.2000р. «Про затвердження переліку органів ліцензування», Постанови Кабінету Міністрів України №753 від 29.04.1999р. «Про порядок видачі Національною комісією регулювання електроенергетики ліцензій на провадження діяльності, пов'язаної з виробництвом, передачею та постачанням електричної енергії, комбінованим виробництвом теплової та електричної енергії, виробництвом теплової енергії на теплоелектроцентралях та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії», Умов та правил здійснення підприємницької діяльності, затверджених постановами НКРЕ №1263 від 30.09.1999р., №1195 від 13.09.1999р. (в редакції, що діяла на момент укладення та пролонгації спірних договорів) ліцензуванню підлягала діяльність лише по транспортуванню природного газу магістральними та розподільчими трубопроводами. Листом Національної комісії регулювання електроенергетики №05-39-08/3631 від 22.11.2002р. передбачено, що транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами в межах здійснення підприємством нафтогазовидобувної діяльності не ліцензується.
Суд першої інстанції також зазначив, що відповідно до ст.ст. 6, 7, 8 Закону України «Про ціни та ціноутворення»в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком цін, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів) та граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін. Згідно з ч.2 ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення»державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.
Пунктом 8 Постанови Кабінету Міністрів України №1548 від 25.12.1996р. «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)»(в редакції, що діяла на час укладення спірних договорів) передбачено, що Національна комісія регулювання електроенергетики встановлювала тарифи на транспортування природного газу магістральними трубопроводами, тарифи на транспортування природного газу розподільчими мережами та поставку газу природного.
Оскільки тарифи на послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами державою не регулювались, підстави для застосування тарифів, затверджених НКРЕ на транспортування природного газу магістральними та розподільчими газопроводами, методика їх розрахунку відсутні.
Згідно внесених Постановою НКРЕ №24 від 15.01.2003р. змін до Постанови НКРЕ №73 від 29.01.2001р. НАК «Нафтогаз України»наданий дозвіл самостійно встановлювати тарифи на транспортування природного газу магістральними (внутрішньопромисловими) газопроводами.
Згідно ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямовані на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними, як обов’язкові умови договору відповідно до чинного законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, вказані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї з сторін повинна бути досягнута згода.
З цих підстав суд першої інстанції прийшов до висновку, що при укладенні договорів про надання послуг по транспортуванню газу в 2002 році №13/13 від 01.02.2001р., №13/07 від 10.04.2002р. між сторонами було досягнуто згоди по істотним умовам договору, зокрема, щодо ціни за транспортування природного газу власним газопроводом відповідача, а також дотримані норми законодавства України, що діяли на час укладення та пролонгації спірних договорів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що позивачем не було надано доказів порушення відповідачем законодавства України при укладенні спірних договорів, а тому вважає що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. ст. 103, 105, 110 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду одностайно,-
п о с т а н о в и л а:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Сумигаз”, м. Суми залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 16.11.2006р. по справі №2/451-06 залишити без змін.
Справу №2/451-06 повернути до господарського суду Харківської області.
Роз’яснити сторонам, що вони можуть на дану постанову подати касаційну скаргу протягом місяця до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.
Судді В. Олійник
Т. Кравець
О. Істоміна