Справа  № 2а – 557 / 09/ 0114

                                                       П О С Т А Н О В А                            

       І М Е Н Е М      У К Р А Ї Н И

03 квітня   2009  року  Нижньогірський районний суд АР Крим у складі:

головуючої              судді      Кустової  І.В.

з  секретарем                          Коваленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Нижньогірське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління  Пенсійного фонду України у Нижньогірському районі про визнання дій протиправними та нарахування  щомісячної  державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки,

                                                         в с т а н о в и в:

Адміністративний позов вмотивовано тим, що  позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни»  від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, з 01 січня 2006 року на отримання щомісячної державної соціальної допомоги  у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, але  вказана грошова допомога їй не виплачується. При цьому відповідач посилається на Закон України «Про Державний бюджет України на 2006 рік», яким дія статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  призупинена. Вважає, що її права порушено тому, що Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп /2007 рік положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» визнано неконституційними. Розрахунок щомісячної  державної соціальної допомоги проводить на підставі статті 28 Закону України «Про загальнообов ?  язкове пенсійне страхування», якою встановлено розмір мінімальної пенсії за віком на рівні прожиткового мінімуму для осіб, витративших працездатність, а також Законами України про Державний бюджет на поточний рік, якими встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, витративших працездатність. На підставі частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов ?  язкове пенсійне страхування» вважає, що строк звернення до суду для неї не обмежено. Просить  поновити пропущений строк  для звернення до суду за захистом своїх прав, визнати дії відповідача протиправними, зобов’язати відповідача провести перерахунок та виплатити їй,  як дитині війни,  щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в сумі 3673,50  грн.

У судове засідання позивач не з ?  я вилася,  у письмовій заяві просить розглянути справу у її відсутність, задовольнити вимоги з мотивів, які наведено у позові.

Представник відповідача позов не визнала, пояснила, що позивач має статус дитини війни, але права на отримання державної соціальної допомоги  не має тому, що дія

статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  призупинена Рішеннями Конституційного Суду України тільки на певний час, к правовідносинам за даною суперечкою треба  застосовувати той закон або норматино-правовий акт, під час  дії якого вони наступили або мали місце. Фінансування виплат здійснюється з Державного бюджету України, відповідач розпоряджаєтся бюджетними коштами тільки у встановленому і затвердженому державою розмірі. Строк на звернення до суду пропущено позивачем без поважних причин та поновити його не можливо. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Вислухавши  представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов  частково обґрунтованим та частково доведенним, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі

                                                2.

право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону. При цьому строк звернення до суду за захистом своїх прав за 2006, 2007 роки та за період з січня по березнь 2008 року позивачем пропущений.

Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Позивач звернулась до суду 10.03.2009 року, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України. Доказів поважності причини пропуску строку  позивач не надала. Суд не бере до уваги  посилання  позивача на частину 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов ?  язкове пенсійне страхування» та на її незнання діючого законодавства, як на підставу поважності пропуску строку.

Судом встановлено, що  відповідач не нараховує державну соціальну допомогу, що повинна виплачуваться позивачеві замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, посилаючись на норми Законів України Про Державний бюджет України  відповідного року , яким зупиняється дія статті 6  Закону України «Про соціальний захист дітей війни» .

Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян – таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключено законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права» і, таким чином, як власність.

Тому при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до

                                            3.

законодавства.

Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.

Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі  № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).

Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.

Тобто чинне правове положення передбачає соціальні виплати і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»,   є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною  війни, тому вона має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.

Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або

                                            4.

щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  з 22 травня 2008 року діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Згідно з частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеному законом.

Відповідно до    Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 107-VI від 28.12.2007 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.04.2008 – 481,00грн., з 01.07.2008 – 482,00грн., з 01.10.2008 – 498,00грн.

Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога дітям війни за період з травня по грудень 2008 року, яка підлягає виплаті позивачу, складає   1170, 60 грн. згідно наступного розрахунку в межах заявлених позовних вимог:

з травня по червень 2008 року  144,30  грн. (481,00грн. х 30%);

з липня по вересень 2008 року 144,60 грн. (482,00грн. х 30%),

з жовтня по грудень 2008 року  149,40 грн. (498,00грн. х 30%), щомісячно.

Доводи відповідача щодо відсутності,  невиділення, неперерахування  бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги  в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним  актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов’язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.

Конституційний Суд України неодноразово підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та не може змінювати норми інших законів.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для дітей війни.

Право на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для

                                            5.

порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.

Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.

Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Крім того,  головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного  довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.

Таким чином,  відмова  відповідача у нарахуванні  позивачеві щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни за період з травня по грудень 2008 року є незаконною.

Судові витрати на підставі  частини 5 статті 94   Кодекса  Адміністративного судочинства України  відносятся за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись   п.1 ст.17,  п.2 ст.19, ст.161-163 Кодекса  Адміністративного судочинства України,  суд

                                              п о с т а н о в и в:

Адміністративний  позов ОСОБА_1 до  Управління  Пенсійного фонду України у Нижньогірському районі про визнання дій

                                        6.

протиправними та нарахування  щомісячної  державної соціальної допомоги за 2006-2008 роки  задовольнити частково.

Рішення  Управління  Пенсійного фонду України у Нижньогірському районі  про відмову ОСОБА_1 у нарахуванні  щомісячної державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком , як дитині війни за період з травня по грудень 2008 року  визнати незаконним та відмінити.

Стягнути з  Управління  Пенсійного фонду України у Нижньогірському районі  на користь  ОСОБА_1 щомісячну  державну соціальну допомогу в розмірі 1170, 60 грн

У задоволенні решти вимог відмовити.

            Судові витрати віднести за рахунок держави.

Постанова суду може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Нижньогірський районний суд  АР Крим шляхом  подачі  у десятиденній строк з дня проголошення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів  апеляційної скарги,  або в порядку ч.5 ст.186  КАС  України.

Суддя                                                                                                                   І.В.Кустова