У К Р А Ї Н А
Харківський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Адміністративна справа Головуючий по 1-й інстанції
№ АС-42/618-06 Суддя –Яризько В.О.
Доповідач по 2-й інстанції
Суддя –Гончар Т.В.
14 лютого 2007 рік м. Харків
Колегія суддів у складі: головуючого судді Лащенко Л.Д.
судді Гончар Т.В.
судді Істоміної О.А.
при секретарі Андросовій О.
за участю представників сторін:
позивача: Калантай О.П.( довіреність б/н від 20.08.04 р.)
відповідача: Межирицького А.О. (довіреність № 250/9/10-035 від 30.01.07 р.)
розглянувши заяву про апеляційне оскарження та апеляційну скаргу відповідача (вх. № 371 Х/2-6 ) на постанову господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. у справі № АС-42/618-06
за позовом Повного товариства «Ломбард Базіс», м. Харків
до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень- рішень
встановила:
Позивач - Повне товариство «Ломбард Базіс», звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова (далі –Інспекція) та після його уточнення просив суд першої інстанції визнати недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0000981702/0 від 14.07.06 р., № 0000981702/1 від 04.08.06 р., № 0000981702/2 від 03.10.06 р. та № 0000981702/3 від 26.10.06 р., як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального права. В обгрунтування позовних вимог позивач посилався на неправомірне нарахування податкових зобов*язань та те, що відповідно до п.4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (далі-Закон), до доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відноситься основна сума кредиту, що отримується платником податку. Позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, та, відповідно до зазначеної вище норми Закону не повинна розглядатися як дохід фізичної особи.
У даному випадку ломбард не є податковим агентом, оскільки у фізичної особи - позичальника не виникає дохід у вигляді суми позики у момент її отримання, відповідно до п. 4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону. Такий дохід виникає у фізичної особи у вигляді суми позики лише після звернення ломбардом стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави. Однак, у даному випадку позивач не є податковим агентом щодо заставних операцій, оскільки він не може виконувати обов'язок щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та за рахунок платника податку, тому що під час видачі позики вона не є доходом у позичальника, а при не викупі закладеної речі в установлені строки, ломбард не має коштів позичальника, з яких належало б утримати податок.
Відповідач в обгрунтування своїх заперечень проти позову послався на доводи, викладені в акті перевірки.
Постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними податкові повідомлення - рішення ДПІ у Московському районі м. Харкова № 0000981702/0 від 14.07.06 р., № 0000981702/1 від 04.08.06 р., № 0000981702/2 від 03.10.06 р. та №0000981702/3 від 6.10.06 р. Вирішено питання розподілу судових витрат. Постанова мотивована необгрунтованістю тверджень відповідача про порушення позивачем положень п. 1.2, п. 1.3, п.1.15. ст.1 та п.12.1 ст.12 Закону.
Відповідач з постановою господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій порушує питання про скасування оскаржуваної постанови та прийняття нової постанови, якою в позові Повному товариству «Ломбард Базіс»відмовити, посилаючись на порушення судом при винесенні постанови норм матеріального права та неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи, що згідно п.п. 1, 4 ст,202 Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ) є підставами для скасування рішення суду. Свої вимоги апелянт обгрунтовує тим, що в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов’язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов'язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави, із сум одержаних від цього продажу коштів (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), як передбачено п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону, суб’єкт господарювання має виконати інші функції, а саме: нарахувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1. ст.7 Закону. Апелянт вважає, що підприємство позивача у випадках реалізації предметів застави (рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом та зобов'язаний утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб, однак у вищезазначених випадках податок не утримувався. Отже, на думку апелянта, ним правомірно було винесено спірне повідомлення-рішення.
Позивач в запереченнях на апеляційну скаргу просить залишити скаргу без задоволення, постанову господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р без змін, посилаючись на те, що скарга не є достатньо обгрунтованою, та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржувана постанова прийнята на підставі повного та всебічного з*ясування обставин. Свої заперечення обгрунтовує тим, що за позиковими операціями ломбард не є податковим агентом, оскільки в даному випадку він не може виконувати обв’язок, щодо нарахування, утримання та перерахування податку до бюджету від імені та зарахунок платника податку, тому що під час видачі позики вона не є доходом позичальника, а при викупі закладеного майна в момент закінчення договору, у ломбарду немає коштів позичальника з яких належало б утримувати податок.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Так, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем проведена планова документальна перевірка позивача щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2005р. по 31.03.2006р., про що складений акт перевірки № 1015/23/30235628 від 05.07.2006р.
Перевіркою встановлено, що у періоді, що перевірявся ПТ "Ломбард Базіс" видавало громадянам суми грошових коштів у вигляді позик під заставу належного їм рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) та мали місце випадки, коли громадяни, яким видавалися суми грошових коштів у вигляді позик не викупали заставу в указаний в угоді термін. В цих випадках ПТ реалізовувало предмети застави Державній скарбниці. Перевіряючі розцінили дії позивача як порушення п. 12.1 ст. 12 Закону та дійшли висновку, що Товариство у випадках не викупа громадянами застави в указаний в угоді термін та реалізації предметів застави рухомого майна Державній скарбниці є податковим агентом цих громадян. В порушення зазначених норм Закону, Товариством податок з доходів фізичних осіб у цих випадках не утримувався.
За результати перевірки Інспекцією Товариству донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 4214,65 грн.
На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 від 14.07.06 р. про донарахування позивачу зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у сумі 4214,65 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 8429,30 грн.
Позивачем були вжиті заходи адміністративного оскарження вказаного повідомлення-рішення, але скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 від 14.07.06 р. -без змін, у зв"язку з чим відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000981702/1 від 04.08.06 р., № 0000981702/2 від 03.10.06 р., № 0000981702/3 від 26.10.06 р. на ту ж саме суму, що й податкове повідомлення-рішення № 0000981702/0 ві над 14.07.06 р.
Задовольняючи позовні вимоги , суд першої інстанції виходив з наступного.
Дохід, відповідно з п. 1.2. ст. 1 Закону - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших «активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 1.3. ст. 1 Закону передбачено, що дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді зазначеному приписами п.п. а) –ї).
На думку суду першої інстанції в п. 1.2., 1.3. ст. 1 вказаного Закону містяться загальні тлумачення термінів „дохід" та „дохід з джерелом його походження з України". Між тим, в акті перевірки не вказано, під який саме вид доходу, на думку відповідача, підпадають суми, отримані позивачем від реалізації заставленого майна. Виходячи з викладеного суд першої інстанції дійшов висновку, що ствердження відповідача про порушення позивачем положень п.1.2., п.1.3. ст. 1 вищевказаного Закону є необгрунтованим.
При цьому суд зазначив, що право на отримані від реалізації заставленого майна кошти набуває не заставодавець, а заставоотримувач, оскільки сама реалізація майна здійснюється для досягнення спеціальної мети - задоволення інтересів заставоотримувача, що витікають із зобов'язання, яке забезпечене заставою.
Приписами п. 1.15. ст. 1 Закону передбачено, що податковий агент незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що із зазначених положень Закону ніяк не витікає, що позивач (як ломбард) є податковим агентом відносно фізичних осіб - заставодавців. Тому, твердження відповідача про порушення позивачем положень п.1.15. ст. 1 Закону є необгрунтованим.
Пунктом 12.1. ст. 12 Закону передбачено, що дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону. Однак у випадку, що розглядається, фізичні особи не здійснюють продажу свого рухомого майна, його реалізує позивач. Фізичні особи не отримують доходу від реалізації цього майна позивачем - напроти, позивач звертає кошти від реалізації на свою користь, задовольняючи свої інтереси, що забезпечені заставою і тому ствердження відповідача про порушення позивачем положень п.12.1 ст.12 вищевказаного закону також є необгрунтованими.
З такими висновками не погоджується колегія суддів апеляційної інстанції з наступних підстав.
Згідно із ст. 1 Закону України від 12.07.2001 р. N 2664 "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” ломбарди належить до фінансової установи, видом діяльності якого є надання фінансових послуг, в тому числі надання коштів у позику на умовах фінансового кредиту.
Згідно із ЦК України (глава 71 ст. 1046) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Одним із способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є застава, умови якої повинні бути оговорені сторонами у договорі позики.
Позика (фінансовий кредит) є грошовою сумою, яка підлягає поверненню, і протягом строку дії договору позики не може розглядатися як дохід фізичної особи, яка одержала таку позику (пп. 4.3.23, п. 4.3 ст. 4 Закону).
Відповідно до ст.19, ст.25 Закону України " Про заставу" та ст. 589 ЦК України в разі невиконання боржником (позичальником) своїх обов'язків перед ломбардом під час закінчення строку дії договору позики кредитор, зокрема ломбард, має право звернути стягнення за невиконаними обов’язками на предмет застави, тобто реалізувати такий предмет застави.
Із сум коштів одержаних від цього продажу (включаючи основну суму наданої платнику податку застави), як передбачено п. 1.15 ст. 1 та п. 12.1 ст. 12 Закону, суб’єкт господарювання має нарахувати, утримувати та перераховувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1. ст.7 Закону.
Відповідно до п.1.2 ст.1 Закону доходом фізичної особи є сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Пунктом 1.18 ст.1 Закону визначено, що рухоме майно це майно відмінне від нерухомого. Таким чином, вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) є рухомим майном.
Доходом з джерелом походження з України відповідно п.п. "ж" п.1.3. ст. 1 Закону є - доход від продажу рухомого майна, якщо факт зміни власника (продажу об’єкту рухомого майна) належить державній реєстрації чи нотаріальному засвідченню відповідно до закону України чи коли місце вручення такого рухомого майна набувачеві знаходиться на території України. Отже, грошові кошти що були отримані громадянами за здані вироби із дорогоцінних металів (або їх лому) вважається доходом з джерелом походження із України.
До переліку доходів, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу, відповідно до п.п. 4.3.23 п.4.3 ст. 4 Закону, відноситься основна сума кредиту, що отримується платником податку.
Тобто, колегія суддів зазначає, що згідно із Законом сума позики є доходом фізичної особи, яка її одержує, але до визначеного договором терміну (до її повернення) вона не є об'єктом оподаткування.
Тобто по закінченню терміну дії договору, у разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою у такої фізичної особи виникає об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб у вигляді суми коштів, отриманих у позику та неповернутих у встановлений договором строк.
Під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна у ломбарду в наявності фактично знаходяться гроші заставодавця - платника податку, а у заставодавця (фізичної особи) - може виникнути і об'єкт оподаткування (дохід) у вигляді грошової суми, що перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду) та підлягає поверненню такій фізичній особі.
Відповідно п.п.8.1.1. п.8.1. ст.8 Закону - податковий агент, який нараховує оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку зазначену у відповідних пунктах ст.7 Закону.
Згідно п.п.8.1.2. п.8.1. ст.8 Закону податок належить до сплат (перерахуванню) до бюджету при виплаті оподаткованого доходу єдиним платіжним документом.
Враховуючи вищезазначене та згідно з п.п. 8.1.1. та 8.1.2 п. 8.1. ст. 8 Закону Товариство у випадках несвоєчасного повернення суми позики та реалізації предметів застави (рухомого майна у вигляді виробів із дорогоцінних металів (або їх лому) Державній скарбниці є податковим агентом та зобов'язаний утримувати та сплачувати податок з доходів фізичних осіб.
Перевіркою встановлено, що податок з доходів фізичних осіб у вищезазначених випадках не утримувався.
Згідно п.п. 12.1, п.п. 12.6 ст.12 Закону дохід платника податку від продажу рухомого майна протягом звітного податкового року кінцево оподатковується при їх виплаті за їх рахунок за ставкою, встановленою пунктом 7.1. ст.7 Закону у розмірі 13 відсотків.
Згідно пункту 1.15 статті 1 Закону податковий агент —це юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Колегія суддів відмічає, що під час виплати грошових коштів за договором позики (при наданні позики) ломбарди, як податкові агенти, виконують функції лише в частині нарахування та виплати зазначених доходів (наданої позики).
У разі невиконання фізичною особою зобов'язання, забезпеченого заставою, по закінченню терміну дії договору та виникнення у фізичної особи об'єкту оподаткування, ломбард, як податковий агент, на підставі пункту 1.15 статті 1 та пункту 12.1 статті 12 України має виконати інші свої функції, а саме:
1) нарахувати, утримати та перерахувати до бюджету податок з доходів фізичних осіб у порядку, визначеному статтею 8 Закону та за ставкою пункту 7.1 статті 7 Закону (з попередньо нарахованої суми виплаченого доходу у вигляді суми позики);
2) надати відповідно до пункту 19.2 статті 19 Закону податковому органу звітність за формою №1-ДФ.
Колегія суддів вважає необхідним зазначити, що під час одержання ломбардом коштів від реалізації заставленого майна сума, яка перевищує розмір забезпечення заставою вимог заставодержателя (ломбарду), є також об'єктом оподаткування в платника податку, якому вона повертається, та підлягає оподаткуванню ломбардом згідно ст.8 Закон. Ломбард, як податковий агент, має виконати всі свої функції щодо нарахування (виплати) доходу, утримання (сплати) та перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб, надання відповідно до пункту 19.2 статті 19 Закону податковому органу звітності за формою №1-ДФ.
Аналіз вищевикладених фактів та обставин, а також аналіз вище приведених положень відповідних норм законів у їх системному зв'язку приводить до висновку, що суд першої інстанції порушив вищезазначені норми матеріального права, що відповідно до п. 4 ст. 202 КАС України є підставою для скасування такого судового рішення.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що постанова господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 195, 196, п. 3 ст. 198, п.4 ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, 209, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного господарського суду одноголосно, -
постановила:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м. Харкова задовольнити.
Постанову господарського суду Харківської області від 12.12.2006 р. у справі № АС-42/618-06 скасувати та прийняти нову.
В позові - відмовити.
Дана постанова набирає чинності з дня її проголошення.
Роз’яснити сторонам, що вони мають право на дану постанову подати касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Справу № АС-42/618-06 направити до господарського суду Харківської області.
Головуючий суддя Л.Д.Лащенко
Суддя Т.В.Гончар
Суддя О.А.Істоміна