ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року

у справі за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська про визнання дій неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії,

встановила:

У квітні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом про визнання дій неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок пенсії. Зазначила, що вона є інвалідом 2 групи внаслідок захворювання, пов'язаного з участю у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, отримує державну та додаткову пенсії, передбачені статтями 50, 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796). Посилаючись на те, що розміри призначених і виплачуваних пенсій не відповідають розмірам, установленим цим Законом, та на відмову відповідача привести їх у відповідність з вимогами Закону №796, просила суд визнати дії відповідача протиправними та зобов'язати останнього провести перерахунок пенсії по інвалідності та додаткової пенсії з 01.10.2007 року.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2008 року, яку залишено без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року, позов задоволено частково. Визнано дії відповідача щодо нарахування та виплати пенсії позивачу незаконними. Зобов'язано відповідача зробити перерахунок та виплату пенсії позивачу в розмірі 8 мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю в розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком з 22.05.2008 року. В інших частинах позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій. Зазначає, що судами порушено норми матеріального права, зокрема, неправильно застосовані норми ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та статей  50, 54 Закону №796.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на відсутність підстав для задоволення скарги.

Перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1. є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесена до першої категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є інвалідом 2 групи від захворювання, пов'язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Розрахунок пенсії позивачу відповідач провів, виходячи з установленого Постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2002 року № 1 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету» розміру, який складає 19,91 грн.

Відповідно до ст. 50 Закону № 796 (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, які є інвалідами 2 групи, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 % мінімальної пенсії за віком.

Згідно зі ст. 54 вказаного Закону в усіх випадках розмір пенсій для інвалідів 2 групи, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не може бути нижчим восьми мінімальних пенсій за віком.

Таким чином, вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно зі ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

За таких обставин, суди правильно вважали, що позивач має право на призначення пенсії у розмірі не нижчому від восьми мінімальних пенсій за віком та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі  75 % мінімальної пенсії за віком.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 22 травня 2008 року враховуючи наступне.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційним положення пункту 28 розділу ІІ Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином з 22 травня 2008 року вихідним критерієм обрахунку державної та додаткової пенсій виступає мінімальна пенсія за віком, яка згідно з ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, які втратили працездатність.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини четвертої ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що при визначенні розміру пенсій позивачеві застосуванню підлягають статті 50 та 54 Закону №796, а не наведена вище постанова Кабінету Міністрів України, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав.

Згідно чинного законодавства розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»,  іншого нормативно-правового акту, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що положення частини третьої ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до обрахування інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті мінімального розміру пенсії за віком.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про                                   неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору, тому підстав для скасування ухваленого апеляційним судом рішення колегія суддів не вбачає.

Відповідно до частини першої ст. 224 КАС України, якщо суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, то суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення,  а судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Луганська залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 02 липня 2008 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року - без змін.   

Ухвала набирає законної сили  з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у строк та у порядку визначеними статтями 237 - 239 КАС України.