Справа № 2-а-215, 2009 року  

ПОСТАНОВА  

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

  4 серпня 2009 року                                     Ставищенський районний суд Київської області в складі:  

головуючої – судді:                                        Скороход Т. Н.,  

  розглянувши у письмовому провадженні в смт. Ставище справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі про визнання дій неправомірними та зобов’язання здійснити нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги „Дітям війни”, -  

ВСТАНОВИВ:  

  До суду з вказаним адміністративним позовом звернулася ОСОБА_1., посилаючись на те, що вона відповідно ст. 1 Закону України  “Про соціальний захист  дітей війни” є дитиною війни і їй у відповідності ст. 6 вказаного закону повинна  виплачуватися щомісячна соціальна надбавка до пенсії у розмірі 30 %  мінімальної пенсії за віком. 9 липня 2009 року вона звернулася до відповідача із заявою про надання їй інформації про нарахування та виплату вищевказаної допомоги. Листом від 10.07.2009 року № 1340/03 відповідач повідомив їй, що ним у 2008 році їй виплачувалася вищевказана допомога в розмірі 47 грн. (10 % від прожиткового мінімуму); виплата  надбавки як „Дитині війни” їй здійснено в повному обсязі.  

Позивачка просить суд визнати неправомірною відмову відповідача щодо нарахування та виплати їй як „Дитині війни” недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”; зобов’язати відповідача здійснити їй як „Дитині війни” нарахування та виплату на її користь недовиплаченого за вказаний період щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до вищевказаного закону з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії з 1 липня 2008 року по дату винесення рішення судом.  

Позивачка та представник відповідача подали до суду заяви з проханням слухати справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду доказів. Крім того, представник відповідач направив до суду письмові заперечення,  в яких позовні вимоги не визнає, проти позову заперечує, посилаючись на те, що призначення та виплата позивачці надбавки як дитині війни здійснюється в повному обсязі і згідно до чинного законодавства (а. с. 15-17).  

Суд, розглянувши матеріали справи та дослідивши письмові докази, вважає, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.  

В зв’язку з вказаним, відповідно ст. 128 КАС України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.  

Судом встановлено, що позивачка народилася 2 січня 1940 року  і  є пенсіонером довічно, і, відповідно, на неї поширюється дія  Закону України  “Про соціальний захист дітей війни”, в тому числі положення ст. 6 цього Закону.  

Відповідач не заперечує право позивачки на отримання підвищеної, як дитині війни, пенсії, що підтверджуються довідкою УПСЗН Ставищенської РДА № 1204 від 08.07.2009 року (а. с. 6) і визнається відповідачем в своїх запереченнях. Проте, щомісячний розмір цієї допомоги, що фактично виплачується, не відповідає вимогам вказаного Закону.  

Позивачці відповідачем фактично виплачено вказану допомогу 2008 році в розмірі, встановленому ч. 1 ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” в редакції   Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (за 2008 рік) в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, що підтверджується   листом відповідача від 10 липня 2009 року № 1340/03 (а. с. 8).  

Відповідно до п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” текст ч. 1 ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" викладено в наступній редакції, - “дітям війни” (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус  ветеранів  війни,  гарантії  їх  соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.  

Пунктом 2 рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 41 розділу 2 Закону України „Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”.    

Відповідно до п. п. 5, 6 резолютивної частини даного рішення Конституційного Суду України положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.  Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.    

Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що доплата до пенсії нараховується у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Згідно ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Статтею 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України” з 1 квітня 2008 року встановлено прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність, в розмірі 481 гривня, з 1 липня 482грн., з 1 жовтня 498,00 грн.  

Відповідно до ст. 54 Закону України „Про Державний бюджет України на 2009 рік”  прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в 2009 році встановлено в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Тобто, з 1 січня 2009 року по даний час прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність становить  498,00 грн.  

Відносини, що склалися між позивачкою та відповідачем, є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.  

Позивачка є дитиною війни, тобто наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання зазначеної підтримки „дітям війни”.  

Наділивши осіб зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які відносяться до „дітей війни”.  

Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист громадяни України, які є дітьми війни.  

Відповідно до статті 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Згідно із статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.  

Враховуючи вищевикладене, суд погоджується з позицією позивачки щодо порушення її права на отримання вищевказаної доплати до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.  

Судом встановлено, що позивачка зверталася до відповідача з заявою від 08.07.2009 року (а.с. 7) про недонарахування та недовиплату їй доплати до пенсії в розмірі, встановленому вищевказаним законом. Проте, відповідач відмовив їй в задоволенні даної заяви листом від 10.07.2009 року № 1340/03 (а.с.8).  

Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.  

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.  

Керуючись вимогами частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.  

Отже, суд приходить до висновку, що в період з 1 липня     2008 року по даний час при нарахуванні та виплаті позивачці, як дитині війни, доплати до пенсії застосуванню підлягали норми статті 6 Закону України “Про соціальний захист дітей”, а не положення пункту 41 розділу ІІ Закону України „Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, які істотно звузили обсяг прав, встановлених Законом України “Про соціальний захист дітей” і які визнані неконституційними вищевказаним рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року.  

Разом з тим, беручи до уваги, що відповідач наполягає на застосуванні вимог закону щодо строку звернення позивачки до суду з адміністративним позовом, суд при вирішенні даного спору стосовно нарахування та виплати вищевказаного підвищення до пенсії за період з 1 липня по 17 липня 2008 року, бере до уваги вимоги ч. 2 ст. 99 КАС України, відповідно до якої для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, так як позивачка дізналася про порушення свого права про невиплату їй цього підвищення за цей період під час отримання вказаних щомісячних підвищень до пенсії (липень 2008 року). Фактично позивачка отримувала таке підвищення без затримки щомісячно. Вказаний факт не заперечується сторонами. Тому річний строк на звернення з вимогою про стягнення вищевказаної доплати за період з 1 липня по 17 липня 2008 року закінчився у позивачки у відповідний період 2008 року, тобто цей строк на момент звернення 17 липня 2009 року до суду позивачкою пропущений.  

Позивачка не надала суду будь-яких доказів про те, що строк звернення до адміністративного суду пропущено нею з поважних причин, а судом їх не встановлено, тому підстав для визнання причин пропущення строку звернення до суду з вимогою стосовно нарахування та виплати вищевказаного підвищення до пенсії за період з  1 липня по 17 липня 2008 року, поважними у суду не має і в задоволенні  позовних вимог в цій частині слід відмовити.  

Таким чином, враховуючи викладене, беручи до уваги, що відповідачем в період з 17 липня 2008 року по даний час     доплата до пенсії як дитині війни фактично   нарахована та виплачена в розмірі 10 % від прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, -   суд вважає, що слід визнати неправомірною відмову відповідача  щодо нарахування та виплати з 17 липня 2008 року по даний час позивачці недовиплаченого вищевказаного щомісячного підвищення до пенсії та зобов’язати його здійснити нарахування та виплату даної доплати за зазначений період в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період.  

Керуючись ст. ст. 22 ч. 3, 64 Конституції України, ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”,  ст. 58 Закону України „Про державний бюджет  на 2008 рік та про внесення  змін до деяких законодавчих актів України”, п. п.  2, 5, 6 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 за №10-рп2008 року (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», ст. ст. 2, 6, 7, 9 та 4, 17, 94, 100, 158-163, 167, 254 КАС України, -  

  ПОСТАНОВИВ:  

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.  

Визнати неправомірною відмову Управління Пенсійного фонду України в Ставищенському районі щодо нарахування та виплати з 17 липня 2008 року по дату винесення рішення ОСОБА_1 як „Дитині війни” недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії у відповідності зі ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.  

Зобов’язати відповідача здійснити з 17 липня 2008 року по дату винесення рішення судом ОСОБА_1 як „Дитині війни” нарахування та виплату на її користь недовиплаченого щомісячного підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з урахуванням фактично виплаченого щомісячного підвищення до пенсії за цей період.  

В решті частині позовних вимог відмовити.  

Постанову може бути оскаржено до Київського апеляційного адміністративного суду через Ставищенський районний суд Київської області шляхом подачі  в десятиденний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.  

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.  

  Суддя