Справа №2-1027

2009 року

 

Р І Ш Е Н Н Я   

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2009 року                                                                                                                м.Василівка

 

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

Головуючого - судді             Нікандрової С.О.

при секретарі                          Рудник Ю.С.

за участю: позивача               ОСОБА_1.

представника позивача          ОСОБА_2.

відповідача                              ОСОБА_3.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи - служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації, Василівська державна нотаріальна контора, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання права власності на ? частину спадкового майна, визнання частково недійсними  свідоцтв про право на спадщину, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_5. з позовом про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання права власності на ? частину спадкового майна. Позов мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_6, після її смерті відкрилася спадщина, що складається з будинку АДРЕСА_1. Спадкоємцями по заповіту після її смерті є позивач та її сестра ОСОБА_7. Обидва спадкоємця фактично вступили в управління і володіння спадковим майном, тобто прийняли спадщину.  Лише у 2006 році позивач та її сестра ОСОБА_7. звернулися до Василівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6. В нотаріальній конторі з метою наступного продажу спадкового будинку і поділу коштів від його продажу вона написала заяву про відмову від прийняття спадщини, а її сестра ОСОБА_8. заяву про прийняття спадщини, при цьому позивачу не було відомо про наслідки вчинення зазначених дій. 14.08.2008 року її сестра ОСОБА_7. померла. Після її смерті спадкоємцями за законом першої черги є її діти ОСОБА_9. і ОСОБА_5. Позивач вважає, що після смерті ОСОБА_8. її права на ? частку спадкового майна після смерті ОСОБА_6. поставлені під загрозу, відмова від прийняття спадщини була зроблена з боку позивача помилково, оскільки відмовляючись від прийняття спадщини вона не мала на меті перехід права власності на спадкове майно на користь її сестри ОСОБА_7., крім того, відмова від прийняття спадщини прийнята нотаріусом незаконно після закінчення шестимісячного строку і після фактичного прийняття спадщини всіма спадкоємцями.

В ході судового розгляду справи позивач надала доповнення до позовної заяви, у якому у зв'язку з тим, що нотаріальною конторою в період розгляду справи видані свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_7., просить визнати частково недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_9, ОСОБА_5, видані 05.06.2009 року.     

Законний представник відповідача ОСОБА_9., і представник за довіреністю ОСОБА_5. - Саприкіна В.С. в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що позивач відмовилася від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6., тому не має право на ? частину будинку АДРЕСА_1.

Представник третьої особи - Василівської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.  

Представник служби у справах дітей Василівської районної адміністрації в судове засідання не з`явився, повідомив про неможливість явки в судове засідання. Відповідно до ст.169 ЦПК України неявка третіх осіб не перешкоджає розгляду цивільної справи.

Вислухавши пояснення позивача, його представника, відповідача, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні і вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6. Після її смерті відкрилася спадщина, що складається з будинку АДРЕСА_1.

Після смерті ОСОБА_6. спадщину прийняли спадкоємці за заповітом - донька ОСОБА_4 та донька ОСОБА_7, які фактично вступили в управління і володіння спадковим майном. Зазначений висновок суду ґрунтується на наступних доказах:

- ОСОБА_2. і ОСОБА_7. зареєстровані і проживали в будинкуАДРЕСА_1, що підтверджується довідкою Приморської сільської ради №3029 від 04.12.2006 року про реєстрацію за вказаною адресою;

- актом, складеним депутатом Приморської сільської ради від  26.03.2009 року, згідно якого після смерті ОСОБА_6. в будинку залишилися проживати і користувалися майном ОСОБА_2., ОСОБА_7.;

- копією паспорта ОСОБА_2. з реєстрацією в будинкуАДРЕСА_1 з 28.05.1998 року;

- показаннями свідка ОСОБА_10., яка пояснила, що ОСОБА_6. проживала одна, її дочки ОСОБА_7. і ОСОБА_2. іноді приїжджали до неї, а після смерті ОСОБА_6. обидві прийняли спадкове майно і домовилися разом продати будинок;

- свідка ОСОБА_11., яка пояснила, що після смерті ОСОБА_6. її доньки ОСОБА_2. і ОСОБА_7. здійснювали розпродаж майна померлої, постійно приїжджали до будинку і тимчасово проживали в ньому, потім здавали будинок в найм квартирантам;

- свідка ОСОБА_6., який пояснив, що після смерті його сестри ОСОБА_6., доньки ОСОБА_2. і ОСОБА_7. домовилися продати належний їй будинок, для чого з метою економії коштів ОСОБА_2. відмовилася від спадщини а нотаріальній конторі, а ОСОБА_7. оформила спадщину на своє ім'я;

- свідка ОСОБА_12., яка пояснила, що після смерті ОСОБА_6. її доньки ОСОБА_2. і ОСОБА_7., у зв'язку з народженням у неї в 2002 році дитини, запропонували їй оселитися в будинку 18 по пров. Широкий в с.Приморське, після чого ОСОБА_2. передала їй ключі він будинку і з листопада 2003 року вона прожила в даному будинку близько 3,5 роки, після цього ОСОБА_2. і ОСОБА_7. вирішили здійснювати оформлення права на спадкове майно з метою його наступного продажу і поділу коштів від продажу, тому вона вимушена була виселитися;

- свідка ОСОБА_10., яка пояснила, що після смерті ОСОБА_6. її будинком розпоряджалися її доньки ОСОБА_7. і ОСОБА_2., її племінник проживав деякий час в будинку з дозволу ОСОБА_2.

Таким чином, суд виходить з того, що ОСОБА_2. після смерті ОСОБА_6. разом з ОСОБА_7. фактично вступила в управління і володіння спадковим майном, розпродаючи особисті речі померлої, приїжджаючи до її будинку, розпоряджаючись ним.

Відповідно до п. 4,5 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2004 року, зазначений кодекс застосовується до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом.

У разі відкриття спадщини до 01.01.2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

При розгляді даної справи, суд вважає за необхідне керуватися нормами Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року, яка діяла до 01.01.2004 року, оскільки правовідносини,  які є предметом даного спору, зокрема відкриття спадщини і прийняття її спадкоємцями, виникли до набрання чинності новим Цивільним кодексом України.

Згідно зі ст. 524 ЦК УРСР спадкування здійснюється за законом і за заповітом. Спадкування за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вказані дії повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

На підставі ст.553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається.

Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Згідно ст.560 ЦК УРСР спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Згідно ст.561 ЦК УРСР свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 р. «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» суди мають враховувати, що відповідно до ст.553 ЦК України відмова від спадщини на користь інших закликаних до спадкування спадкоємців допускається лише протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Після закінчення цього строку не може бути збільшена частка у спадщині з тих підстав, що хто-небудь з спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців. У таких випадках особа, яка прийняла спадщину, вправі передати право на все або на частину одержаного за спадщиною майна іншому спадкоємцеві на підставі загальноцивільних угод-договорів купівлі-продажу, дарування, міни.

Таким чином, оскільки для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк і після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї, тому саме у цей термін спадкоємці можуть реалізувати своє право на відмову від прийняття спадщини.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2. та ОСОБА_7. після смерті ОСОБА_6. вчинили дії щодо фактичного прийняття спадщини, але до державної нотаріальної контори не зверталися

28.08.2006 року ОСОБА_2. та ОСОБА_7. звернулися до Василівської державної нотаріальної контори для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6. В нотаріальній конторі ОСОБА_2. написала заяву про відмову від прийняття спадщини, а її сестра ОСОБА_8. заяву про прийняття спадщини. На ім'я ОСОБА_7 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.09.2006 року.

Оформлення заяв про прийняття спадщини і відмову у прийнятті спадщини вчинені нотаріусом відповідно з вимогами Цивільного кодексу України в редакції 2003 року.

Відповідно до ч.5 ст.1274 ЦК України /в редакції 2003 року/ в ідмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду в п.11 постанови від 28.04.1978 №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (з наступними змінами), під помилкою в даному випадку слід розуміти таке неправильне сприйняття суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_2. відмова від спадщини була здійснена під умовою, що спадкоємець ОСОБА_7., яка прийме спадщину, після продажу спадкового майна сплатить визначену суму іншому спадкоємцю, це було обумовлено усною угодою між спадкоємцями, але 14.08.2008 року ОСОБА_7. померла не вчинивши дій щодо продажу спадкового майна і сплати ОСОБА_2. її частки спадкового майна. Зазначені обставини підтверджуються поясненнями позивача ОСОБА_2. і свідків ОСОБА_6., ОСОБА_12.

Неправильне сприйняття ОСОБА_2. фактичних обставин правочину, вплинуло на її волевиявлення, оскільки вона вважала, що підписуючи заяву про відмову від прийняття спадщини, вона мала впевненість, що ОСОБА_7. після оформлення права власності на спадкове майно, здійснить його продаж і частину коштів передасть їй в якості долі в спадковому майні, а без такої впевненості правочин не був би укладений нею,  тобто ОСОБА_2. помилялася щодо правових наслідків договору і це є обставиною, що має істотне значення, а тому є передбачені ст. 229 ЦК підстави для визнання правочину недійсним.   

Після смерті ОСОБА_7. спадкоємцями за законом першої черги є її діти ОСОБА_9. і ОСОБА_5., кожний з яких отримав свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1301 ЦК свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Таким чином, оскільки судом вирішено питання про визнання недійсною відмови ОСОБА_2. від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6., суд вважає, що   свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року видане на ім'я ОСОБА_9, після смерті ОСОБА_7 на спадкове майно: домоволодіння АДРЕСА_1 і свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року видане на ім'я ОСОБА_5, після смерті ОСОБА_7 на спадкове майно: домоволодіння АДРЕСА_1 підлягають визнанню їх частково недійсними.

Керуючись ст.ст.524,548,549,553,560,561 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст.229,1274,1301 Цивільного кодексу України /в редакції 2003 року/, постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 р. «Про практику розгляду судами України справ про спадкування», постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року, ст.ст.10, 11, 60, 88, 131, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, треті особи - служба у справах дітей Василівської районної державної адміністрації, Василівська державна нотаріальна контора, про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною, визнання права власності на ? частину спадкового майна, визнання частково недійсними  свідоцтв про право на спадщину - задовольнити.

Визнати відмову від прийняття спадщини за заповітом від 28.08.2006 року ОСОБА_1 - недійсною.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 04.09.2006 року на ім'я ОСОБА_7, виданому після смерті ОСОБА_6 - частково недійсним.

Визнати за ОСОБА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 право власності на ? частину будинку АДРЕСА_1.

Визнати свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року видане на ім'я ОСОБА_9, після смерті ОСОБА_7 на спадкове майно: домоволодіння АДРЕСА_1; свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.06.2009 року видане на ім'я ОСОБА_5, після смерті ОСОБА_7 на спадкове майно: домоволодіння АДРЕСА_1 - частково недійсними.

Зобов'язати Василівську державну нотаріальну контору Запорізької області видати Свідоцтва про право на спадщину на ім'я ОСОБА_9 на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1, на ім'я ОСОБА_5 на ? частину домоволодіння АДРЕСА_1.       

Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Василівський районний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду протягом десяти днів з дати проголошення рішення і поданням після цього апеляційної скарги протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження подано не було.

 

 

Суддя Василівського районного суду

Запорізької області                                                                                              С.О. Нікандрова