Дніпровський районний суд м.Дніпродзержинська

м. Дніпрозержинськ, вул. Петровського, 166, 51918, (0569) 55-28-63

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

31 березня 2010 року Дніпровський райсуд

м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області

в складі: головуючого судді Кір’яка А.В.,

при секретарі Кулік О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна та Президента України ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Державного Казначейства України про визнання права власності, захист власності та усунення причин, які перешкоджають користуванню власністю, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна та Президента України ОСОБА_2 та, змінивши та доповнивши свої позовні вимоги в попередньому судовому засіданні, просить суд:

- визнати його право власності на грошові кошти, забезпечені золотом, на рахунках у Дніпродзержинському філіалі №3293/051 Ощадбанка України в сумі 56 987 гривень 78 коп.;

- зобов’язати державу Україна зобов’язати державу Україна виконати взяті на себе гарантійні зобов’язання по збереженню власності в реальній величині її купівельної здатності та повернути з незаконного володіння державою Україна його власність в сумі 52 634 гривні 25 коп.(без врахування компенсації);

- зобов’язати державу Україна зобов’язати державу Україна виплатити йому 10 000 гривень грошового вираження заподіяної моральної шкоди.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 в позовній заяві та судовому засіданні пояснив, що він має власність в Дніпродзержинському філіалі №3293/020 Сбербанка України, де його власність без його відома проіндексували в гривні на позабалансові рахунки: № 915517345 - у сумі 1859 гривень 92 коп.; № 915517359 – 1249 гривень 75 коп. Відповідач зобов’язаний виконувати свої зобов’язання по гарантії збереження його власності в реальній її величині. Коли він став відчувати гостру потребу в своїх заощадженнях, він звернувся до банку з вимогою закрити рахунки та видати йому гроші. Але йому було відмовлено. Впевнений, що йому перешкоджають в користуванні його власності і порушують його права, які захищаються Конституцією України. Вважає, що його вимоги, пред’явлені до держави та Президента України правомірні, так як держава відповідає перед громадянином за свою діяльність і тому може виступати відповідачем по справі. Всі ці порушення прав людини спричинили йому моральні страждання, які він оцінює в 10 000,00 гривень і також неправомірними діями йому спричинені моральні страждання, які полягають у тому, що значно погіршився його стан здоров’я, потрібно купувати ліки, а грошові кошти по вкладам йому не видають. Просить його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідачів держави Україна та Президента України в судове засідання Печерського райсуду м.Києва не з’явився на повторний виклик, а своїм клопотанням просив розглянути справу за його відсутності.

Представник залученого у якості другого відповідача ВАТ «Державний ощадний банк України», в судовому засіданні Печерського райсуду м. Києва в своїх письмових запереченнях на похзов зазначив, що повністю заперечує проти позовних вимог, та вважає їх незаконними та необґрунтованими. Інфляційні процеси в державі призвели до знецінення грошових вкладів. Було прийнято Закон України «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України», який передбачає зобов’язання держави в майбутньому відновити знецінені інфляцією вклади громадян. Відповідно до п.9 Статуту ВАТ «Державний ощадний банк України», банк не відповідає за зобов’язання держави, а держава не відповідає за зобов’язаннями банку. Відповідно до Закону заощадження громадян в період 02.01.1992 року відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні. Держава планує поступово виплатити як компенсації втрат від знецінення заощаджень за рахунок Державного бюджету України. Цим Законом встановлено спеціальний порядок компенсації заощаджень, що має здійснюватися у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на певний рік. Держава зобов’язується забезпечити збереження та відновлення реальної вартості заощаджень громадян і гарантує їх компенсацію у встановленому порядку. Йдеться про порядок, визначений як безпосередньо цим Законом, так і відповідності з ним іншими нормативно-правовими актами. З огляду на викладене, порушень прав позивача немає, то відповідно і відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Просять у задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник залученого у якості другого відповідача Державного Казначейства України в судове засідання Печерського райсуду м.Києва не з’явився на повторний виклик та про причину своїх неявок суд не повідомив.

Суд, вислухавши пояснення позивача та дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про те, що у задоволенні позову повинно бути відмовлено з наступних підстав.

Згідно статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

В силу ст.7 ч.2 Бюджетного Кодексу України повноваження на здійснення витрат бюджета повинні відповідати об’єму надходжень в бюджет на відповідний бюджетний період.

На підставі ст.ст.6, 7 Закона України від 21.11.1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» зі змінами згідно рішенню Конституційного Суду України від 10.10.2001 року, компенсація громадянам України втрати від знецінення грошових збережень, внесених в Ощадбанк СРСР до 02 січня 1992 року, провадиться виключно в грошовій формі за рахунок Державного бюджету України, починаючи з 1997 року. Кошти для цієї компенсації визначаються в Державному бюджеті України окремою статтею, при цьому до винесення рішення Конституційним Судом України від 10.10 2001 року порядок і розміри виплат визначались в залежності від суми вкладу і віку вкладника в межах коштів, передбачених для цього Державним бюджетом України.

В судовому засіданні встановлено, що законами України „Про державний бюджет” з 1997 рік по 2009 рік щорічно передбачались суми на виплату компенсацій громадянам грошових заощаджень, які були внесені в Ощадний банк СРСР до 02 січня 1992 року, а постановами КМУ також щорічно визначались розміри сумм, які у поточному році повинні бути виплачені згідно з Законом України „Про державний бюджет України” на поточний рік. Але ці суми за своїми розмірами значно менші, ніж сума позову ОСОБА_1 та й про те, чи одержував він суми, вказані в постановах КМУ щорічно, позивач суду ніяких даних не надав. Тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання його права власності на грошові кошти, які знаходяться на компенсаційних рахунках ВАТ «Державний ощадний банк України» та вимоги про разове повернення цих коштів не можуть бути задоволені.

Крім того, суд, постановлюючи рішення по справі, бере до уваги також те, що згідно ст. 13 Конституції України власність зобов’язує і не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству, а Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки; усі суб’єкти права власності рівні перед законом, - а у разі задоволення позову були б порушені права інших громадян, які отримують на протязі року виплати з державного бюджету України (міліція, армія та інші державні службовці), що було б порушенням як ст. 13 так і ст. 23 Конституції України, у якій говориться, що кожен має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, а також ст.41 Конституції України, де записано, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства. Заслуговують також уваги доводи відповідча про те, що вклади позивача, внесені в Ощадбанк СРСР в результаті інфляції були знецінені, стали незначними на момент проведення грошової реформи 1996 рокуі право позивача на ці кошти не оспорюється. Але кошти, які держава добровільно виділяє з бюджету для компенсації громадянам-вкладникам їх втрат, пов’язаних зі знеціненням вкладів, є власністю держави, а не вкладника. Тому претенції позивача про виплату йому негайно в гривнах України всіх сум, вкладених ним в рублях в Ощадбанк СРСР, не мають під собою ніяких підстав.

Вирішуючи позов в частині стягнення моральної шкоди, суд приходить до висновку, що в силу ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, але в судовому засіданні доказів про те, що держава Україна або Президент України як відповідачі здійснили якісь неправомірні дії чи бездіяльність по відношенню до позивача, ОСОБА_1 суду не надав, а тому згідно зі ст. 1167 ЦК України підстав для відповідальності за моральну шкоду суд не вбачає, а стало бути в задоволенні позову в цій частині також має бути відмовлено. Крім того, згідно п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику по справам про стягнення моральної шкоди” спори про стягнення моральної шкоди розглядаються у випадках, коли право на її стягнення передбачено спеціальним Законом, а Закон України від 21.11. 1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» такого права на стягнення морально шкоди не передбачає.

На підставі викладеного і ст.3, 13, 41 Конституції України, ст.ст.2, 170-174, 318-319, 386-387, 1173-1177, 1205,1207 ЦК України, Законом України від 21.11.1996 року «Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України» зі змінами згідно рішенню Конституційного Суду України від 10.10 2001 року, та керуючись ст. ст. 15, 27, 30,57,60, 213-218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна, Президента України ОСОБА_2, Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та Державного казначейства України про визнання права власності, захист власності та усунення причин, які перешкоджають користуватись власністю, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення або з дня його отримання та шляхом подачі апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через суд першої інстанції протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя Кір'як А.В.