Справа №22-2532/2008 р.                           Головуючий в 1 інстанції Нікулін О.А.

Категорія 5                                                  Доповідач Звягінцева О.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 березня 2008 року   Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С.

суддів Звягінцевої О.М., Молчанова С.І.

при секретарі Шилковій Ю.О. розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні майном та за зустрічним позвом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання угоди дійсною та визнання права власності і

встановив:

в апеляційній скарзі відповідачка за основним позовом ОСОБА_2. оспорює обгрунтованість рішення Дебальцівського міського суду Донецької області від 8 листопада 2007 року, яким задоволено основний позов та відмовлено в задоволенні зустрічного позову, і ставить питання про його скасування та направлення справи на новий розгляд за порушенням норм процесуального права, посилаючись на те, що рішенням суду вирішено питання про права та обов'язки ОСОБА_3, яка спільно з нею купила спірну квартиру, але не брала участь у справі.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

1 липня 2007 року представник позивачки ОСОБА_1. за довіреністю ОСОБА_4 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачки ОСОБА_2., зазначав, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 у м. Дебальцеве.

У 2004 р. у зв'язку з її виїздом на тривалий час до своєї доньки у м. Київ вона дозволила своїй сестрі ОСОБА_2. вселитись у вказану квартиру, про повернення додому повідомила останню в усній формі 30.03.2007 р. та попросила звільнити квартиру.

24 та 25 квітня 2007 року ОСОБА_1. намагалась увійти в свою квартиру, однак відповідачка зі своєю донькою ОСОБА_5. її не пустили.

16.05.2007 р. при її намаганні вселитися з боку доньки відповідачки мав місце силовий опір.

1.06.2007 р. та 15.06.2007 р. ОСОБА_1. рекомендованим листом направила відповідачці свої вимоги щодо виселення з її квартири, однак вона не виселилась до теперішнього часу.

Внаслідок    протиправних    дій    відповідачки    вона    позбавлена    можливості користуватися квартирою, змушена проживати в квартирі свого сина.

Тому просив ухвалити рішення, яким усунути перешкоди в користуванні спірної квартири, зобов'язати відповідачку звільнити її ( а.с. 3-4).

22.08.2007 р. представник ОСОБА_2. за довіреністю ОСОБА_6. звернувся до суду із зустрічним позовом до відповідачки ОСОБА_1., зазначав, що вона з його довірительницею домовилась щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу спірної квартири.

Відбулось повне виконання договору, відповідачка звільнила квартиру та виїхала на постійне проживання до Київської області, що підтверджується довіреністю від 29.03.2005 р. на право продажу спріної квартири, банківськими квитанціями про сплату коштів за видачу Витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, реєстрацію позивачки в спірній квартирі, договором купівлі-продажу будинку від 23.01.2003 р.

Однак відповідачка ухилилась від нотаріального посвідчення вказаного договору.

Тому просив визнати договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений між сторонами, дійсним, визнати за його довірительницею право власності на спірну квартиру.

Рішенням Дебальцівського міського суду м. Донецька від 8 листопада 2007 року позов ОСОБА_1. до ОСОБА_2. задоволено. Зобов'язано ОСОБА_2. звільнити житлове приміщення за адресою : м. Дебальцеве, АДРЕСА_1. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2. до ОСОБА_1. відмовлено.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Апеляційний суд вважає, що позивачкою за основним позовом ОСОБА_1. надано достатньо переконливих доказів в обґрунтування своїх вимог.

Судом встановлено, що ОСОБА_1. є власником спірної приватизованої квартири за адресою: м. Дебальцеве, АДРЕСА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності на житло від 23.11.1993 року (а.с. 5).

Відповідно до вимог ст. 317 ЦК України їй як власникові належать права володіння, користування та розпорядження своєю квартирою.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Оскільки був встановлений факт вчинення перешкод з боку відповідачки ОСОБА_2. у здійсненні позивачкою права користування та розпорядження квартирою, апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були законні підстави для задоволення її вимог щодо усунення вказаних перешкод та покладення на відповідачку обов'язку звільнити спірну квартиру.

Судом встановлено, що у 2004 році позивачка ОСОБА_1. дозволила своїй сестрі ОСОБА_2. тимчасово проживати в спірній квартирі на час її відсутності.

Однак права користування цією квартирою ОСОБА_2. не набула, оскільки між нею та власником квартири ОСОБА_1. не укладався договір найму житлового приміщення.

Встановлено, що ОСОБА_2. не була членом сім'ї ОСОБА_1., а була тимчасовим жильцем і тому після повернення власника квартири повинна була на першу вимогу звільнити квартиру.

Оскільки ОСОБА_2. є тимчасовим жильцем і має своє постійне місце проживання, суд обгрунтовано задовольнив основний позов і виселив її з спірної квартири, яка необхідна для проживання власникові.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність законних підстав для задоволення позову ОСОБА_1.

Крім того, апеляційний суд вважає, що є обгрунтованим висновок суду щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_2. про визнання дійсним договору купівлі-продажу спірної квартири та визнання права власності.

Позивачкою за зустрічним позовом ОСОБА_2. не надано доказів укладення з ОСОБА_1. договору купівлі - продажу спірної квартири та набуття права власності на це майно.

Відповідно до вимог ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції обгрунтовано виходив з вимог цієї норми матеріального закону.

Як вбачається з матеріалів справи, у своїй зустрічній позовній заяві ОСОБА_2. посилалась на укладення з ОСОБА_1. договору купівлі-продажу спірної квартири 23.01.2003 року (а.с. 19-20).

Допитана судом у якості свідка ОСОБА_5. - дочка ОСОБА_2. пояснила, що вказаний договір між сторонами було укладено у 2004 році, її матір віддала ОСОБА_1. 3000 грн. за квартиру без оформлення розписки (а.с. 54, 57).

До апеляційної скарги ОСОБА_2. додано договір купівлі-продажу спірної квартири від 25 квітня 2005 року, нібито укладений між представником ОСОБА_1. за довіреністю ОСОБА_5. - „продавцем" та ОСОБА_3. і ОСОБА_2. - „покупцями", який взагалі не був предметом дослідження в суді першої інстанції, і на який навіть ніхто з учасників судового розгляду не посилався в суді (а.с. 72).

Зміст договору суперечить навіть поясненням свідка ОСОБА_5. про те, що гроші за продаж спірної квартири отримала саме позивачка.

Вказаний договір оформлено як домашня угода, при розгляді справи судом першої інстанції суду не надавався.

Таким чином, фактичний період складання цього договору є невстановленим, хоч в самому договорі зазначено, що його укладено 25.04.2005 p., тобто в період дії довіреності, яку 29.03.2005 року ОСОБА_1. видала ОСОБА_5.

З тексту цього договору вбачається, що це є попередня угода, оскільки в ньому не зазначено, що власник квартири ОСОБА_1. погодилась на визначену в ньому вартість, за яку квартира продається, і отримала вказану суму.

Більше того, в наступному до нотаріального посвідчення вказаної угоди власник квартири ОСОБА_1. відмовилась від укладання такого договору і 11.05.2007 року скасувала довіреність, видану на ім'я ОСОБА_5. (а.с. 30).

При таких обставинах суд дійшов правильного висновку, що власником квартири ОСОБА_1. договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_2. не укладався і підстав для залучення до участі у справі ОСОБА_3 немає.

За таких обставин не можна вважати спроможними доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції справу розглянуто з порушенням норм процесуального права.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або невідповідності висновків суду обставинам справи, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ч. 1 ст. 218, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Дебальцівського міського суду Донецької області від 8 листопада 2007 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.