КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2016 р. Справа№ 925/2374/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін

від прокуратури: Винник О.О. - посв. №036704 від 15.12.2015 року;

від позивача: не з'явився;

від відповідача 1: Дорошенко І.С. - директор;

від відповідача 2: Барська Т.М. - представник за дов. б/н від 31.12.2015 року;

від відповідач 3: не з'явився;

від третьої особи 1: не з'явився;

від третьої особи 2: не з'явився,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко -технологія"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року

у справі №925/2374/14 (судя: Спаських Н.М.)

за позовом Прокурора Христинівського району в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Черкаській області

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко - техенологія"

відповідача 2: Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхнячка- Агро"

відповідача 3: Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області

третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз",

третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - 1: Верхняцька селищна рада Христинівського району Черкаської області,

про визнання протиправними та скасування розпоряджень, визнання недійсним правочину та повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Христинівського району (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Головного управління Держземагентства у Черкаській області (далі - позивач) звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-технологія" (далі - відповідач 1), Сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхнячка- Агро" (далі - відповідач 2) та Христинівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відповідач 3), за участі третьої особи без самостійних вимог на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" в особі філії управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" (далі - третя особа 1), третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача - 1: Верхняцька селищна рада Христинівського району Черкаської області (далі - третя особа 2) про

- визнання договору оренди земельних ділянок від 14.09.2012 року, укладеного між Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області і товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" та зареєстрованого приватним нотаріусом Осикою Л.М. в реєстрі під №2824, недійсним;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення, укладеного10.11.2009 року між Христинівською районною державною адміністрацією, СТОВ "Верхнячка-Агро" і ТОВ "НВП "Еко-технологія", та зареєстрованого приватним нотаріусом Осикою Л.М. в реєстрі під №5139;

- визнання протиправним та скасування розпорядження Христинівської районної державної адміністрації №169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель";

- визнання протиправним та скасування пункту 7 розпорядження Христинівської районної державної адміністрації №138/01-02-1 від 03.09.2012 року "Про надання в оренду земель", яким внесено зміни до договору оренди від 10.11.2014 року, що укладений між Христинівською РДА, ТОВ "Вернячка-Агро" та ТОВ "НВП "Еко-Технологія";

- зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" повернути державі в особі Головного управління Держземагенства у Черкаській області земельну ділянку площею 1,8306 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0019, яка розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради, та земельну ділянку площею 35,5599 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0020, яка розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради, у стані, який існував на час передачі землі 10.11.2009 в оренду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачами ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" та Христинівською РДА під виглядом викладення нової редакції договору оренди фактично уклали новий правочин, за яким ТОВ "НВП "Еко-технологія" отримало в користування земельну ділянку як єдиний орендар в позаконкурентному порядку, тобто із порушенням ст. ст. 134, 135 Земельного кодексу України. Також сторонами договору порушено вимоги Закону України "Про трубопровідний транспорт", оскільки через територію ділянки проходить відгалуження магістрального газопроводу високого тиску, а договір оренди не містить істотних умов про спецрежим такого землекористування в охоронних зонах.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 25.02.2015 року в позові було відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, Заступник прокурора Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року рішення Господарського суду Черкаської області від 25.02.2015 року було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 17.09.2015 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.06.2015 року та рішення Господарського суду Черкаської області від 25.02.2015 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд з мотивів неповного з'ясування обставин справи, неналежного розгляду доводів і клопотань сторін.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним (недійсним) та скасовано пункт 7 розпорядження Христинівської районної державної адміністрації №138/01-02-1 від 03.09.2012 року "Про надання в оренду земель", яким внесено зміни до договору оренди від 10.11.2009 року, що укладений між Христинівською РДА, ТОВ "Вернячка-Агро" та ТОВ "НВП "Еко-Технологія"; Визнано недійсним договір оренди земельних ділянок від 14.09.2012 року, укладений між Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області і Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" та зареєстрований приватним нотаріусом Осикою Л.М. в реєстрі під № 2824, який припиняється на майбутнє;Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельну ділянку площею 1,8306 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0019 та земельну ділянку площею 35,5601 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0020 (загальна площа ділянок 37,3907 га), які розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області. В решті вимог у позові відмовлено.

Не погодившись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" подало до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року у справі №925/2374/14 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд Черкаської області неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 134 Земельного кодексу (в редакції станом на 08.02.2006 року) не розповсюджувала своєї дії на спірні правовідносини відповідачів по справі під час прийняття відповідачем 3 Розпорядження №200 від 14.008.2006 року про передачу відповідачу 2 спірних земельних ділянок.

Крім того, скаржник зазначив, що позивач під час розгляду справи в суді першої інстанції подав заяву про відмову від позову.

Також, скаржник вказав щодо невірного визначення позивача прокурором та на пропущення прокурором строку на звернення до суду із даним позовом.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 17.02.2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" було прийнято до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 17.03.2016 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 04.04.2016 року, у зв'язку із перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, сформовано для розгляду апеляційної скарги у справі №925/2374/14 колегію суддів у складі головуючого судді: Сулім В.В., суддів: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 05.04.2016 року прийняти до свого провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" вищевказаною колегією суддів.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 05.04.2016 року розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до протоколу про автоматичні зміни складу колегії суддів від 19.05.16 року, у зв'язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, визначено новий склад суду головуючий суддя: Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Федорчук Р.В.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 19.05.2016 року прийнято до провадження справу №925/2374/14 у складі колегії суддів: головуючий суддя Сулім В.В., судді Майданевич А.Г., Тищенко О.В.

У судовому засіданні 19.05.2016 року представник відповідача 1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

В судовому засіданні 19.05.2016 року прокурор заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року по справі №925/2374/14 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача 2 в судовому засіданні 19.05.2016 року не заперечував проти доводів апеляційної скарги.

Представники позивача, відповідача 1 та третіх осіб у судове засідання 19.05.2016 року не з'явились. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлялися належним чином, зокрема, надсиланням ухвали від 05.04.2016 року на відповідні адреси.

Пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 встановлює, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Згідно з п. 3.9.2. Постанови Пленуму, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, зважаючи на обмежений ст. 102 ГПК України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду Черкаської області в апеляційному порядку за відсутності представників позивача, відповідача 2 та третіх осіб , які були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "ЕКО-ТЕХНОЛОГІЯ" без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 14.09.2006 року Христинівською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження № 200 від 14.09.2006 року передано СТОВ "Верхнячка-Агро" в користування на умовах оренди строком на п'ять років дві земельні ділянки загальною площею 42,7535 га (35,5817 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0015 та 7,1618 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0014).

Так, між цими особами було укладено договір оренди від 14.09.2006 року терміном на 5 років (а.с. 15 том 1), який посвідчено приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу Осикою Л.М. і зареєстровано в реєстрі під номером 4063 та складено акт приймання-передачі земельної ділянки орендарю.

Земельні ділянки розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради та передавались в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

04.11.2009 року, до закінчення строку дії договору оренди від 14.09.2006 року, Христинівська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №169, яким затвердила технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки загальною площею 37,3907 га, та передала двом відповідачам зазначені земельні ділянки в довгострокову оренду терміном до 14.09.2055 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Одночасно цим розпорядженням вирішено викласти у новій редакції діючий договір оренди земельної ділянки від 14.09.2006 року, який посвідчено приватним нотаріусом за № 4063.

10.11.2009 року приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу було посвідчено нову редакцію договору оренди земельної ділянки від 14.09.2006 року за №4063, за умовами якої відповідачу-2 та відповідачу-1 передано в строкове платне користування земельну ділянку в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області загальною площею 37,3907 га.

10.11.2009 року два орендарі СТОВ "Вернячка-Агро" та ТОВ НВП "Еко-Технологія" прийняли земельні ділянки в користування загальною площею 37,3907 га терміном до 14.09.2055 року.

14.08.2012 року відповідач 2 звернувся до Христинівсьої РДА з заявою про відмову від права використовувати земельну ділянку на умовах оренди.

03.09.2012 року Христинівська РДА розглянувши вищевказану заяву, прийняла розпорядження №138/01-02-1, яким у п. 7 розпорядилась внести відповідні зміни до нової редакції договору оренди від 10.11.2009 року (а.с. 67 том 1) було виключено відомості про другого відповідача як орендаря земельної ділянки, змінено нормативну грошову оцінку ділянки та розмір орендної плати.

Згідно розпорядження Христинівської РДА від 03.09.2012 року за № 138/01-02-1 (а.с. 45 том 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "НВП "Еко-Технологія" виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право на земельну ділянку ТОВ "НВП "Еко-Технологія" загальною площею 37,3907га в адмінмежах Верхняцької селищної ради за межами смт. Верхнячка Христинівського району Черкаської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за рахунок земель в смт. Верхнячка за рахунок земель запасу Верняцької селищної ради, розроблену Христинівським районним відділом Черкаської регіональної філії ДП "Центр ДЗК" (а.с. 37).

На виконання розпорядження відповідача-3 від 03.09.2012 року за № 138/01-02-1 приватним нотаріусом Христинівського районного нотаріального округу 14.09.2012 року було посвідчено нову редакцію договору оренди від 14.09.2006 року за №4063, за умовами якої орендарем земельної ділянки площею 37,3907га (кадастрові номери 7124655300:02:001:0019 і 7124655300:02:001:0020) є лише відповідач-1.

Договір було зареєстровано в реєстрі під № 2824.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному ч. 1 ст. 128 цього Кодексу.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок надання земельних ділянок у користування визначений ст.123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 135 Земельного кодексу України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що при скасуванні попередніх рішень судів у справі Вищим господарським судом України було наголошено на тому, що при розгляді справи не було належним чином проаналізовано доводів учасників процесу про порушення Закону України "Про трубопровідний транспорт", про набуття права оренди у позаконкурентному порядку та щодо можливості застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Відповідно до п.2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року за №10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тому для застосування позовної давності господарський суд попередньо повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи має місце порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі та немає обставин, які вказують на поважність причин її пропуску, суд відмовляє в позові у зв'язку зі впливом позовної давності.

Так, враховуючи, що прокурор звернувся з позовом 23.12.2014 року, то позовні вимоги, що стосуються оскарження договору оренди від 14.09.2012 року та розпорядження Христинівської РДА від 03.09.2012 року №138/001-02-1 перебувають в межах строку позовної давності.

У частині ж оскарження спірних документів за період 2009 року судом першої інстанції правомірно було застосовано строк позовної давності та відмовлено прокурору у задоволенні відповідних вимог.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання скаржника щодо пропущення прокурором строку на звернення до суду із даним позовом.

Щодо твердження скаржника, що позивачем була подана заява про відмову від позову, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, колегія суддів відзначає наступне.

Так, позов було заявлено в інтересах держави в особі Головного управління Держземагенства у Черкаській області.

Клопотанням від 14.12.2015 року Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області, як правонаступник Головного управління Держземагенства у Черкаській області, відмовився від позову. Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, у суду немає підстав не приймати відмову правонаступника позивача від позову, тим більше, що позов заявлено прокурором, а в силу ч. 6 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову, поданого прокурором в інтересах держави, не позбавляє прокурора права підтримувати позов і вимагати вирішення спору по суті.

Як вбачається з матеріалів справи, прокурор уточнив порядок розгляду своїх позовних вимог, виправив описки у формулюванні позовних вимог і просив вирішувати їх у такому порядку:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Христинівської районної державної адміністрації №169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки сільськогоспо-дарського призначення, укладений 10.11.2009 року між Христинівською районною державною адміністрацією, СТОВ "Верхнячка-Агро" і ТОВ "НВП "Еко-технологія", та зареєстрований приватним нотаріусом Осикою Л.М. в реєстрі під №5139;

- визнати протиправним та скасувати пункт 7 розпорядження Христинівської районної державної адміністрації №138/01-02-1 від 03.09.2012 року "Про надання в оренду земель", яким внесено зміни до договору оренди від 10.11.2014 року, що укладений між Христинівською РДА, ТОВ "Вернячка-Агро" та ТОВ "НВП "Еко-Технологія";

- визнати договору оренди земельних ділянок від 14.09.2012 року, укладений між Христинівською районною державною адміністрацією Черкаської області і товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" та зареєстрований приватним нотаріусом Осикою Л.М. в реєстрі під №2824 -недійсним;

- зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" повернути державі в особі Головного управління Держземагенства у Черкаській області земельну ділянку площею 1,8306 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0019, яка розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради, та земельну ділянку площею 35,5599 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0020, яка розташована в адміністративних межах Верхняцької селищної ради, у стані, який існував на час передачі землі 10.11.2009 року в оренду.

Щодо останньої вимоги, враховуючи проведену реорганізацію позивача, прокурор уточнив, що земельна ділянка підлягає поверненню на користь держави в особі Держгеокадастру України в Черкаській області.

Відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог.

В обґрунтування позовних вимог про визнання недійсним розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель" прокурор вказав, що воно є протиправним, оскільки за результатами виконання даного розпорядження ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" отримало в оренду земельні ділянки загальною площею 37,3907 га без зазначення істотних умов щодо обмеження у використанні землі в межах охоронних зон трубопроводів та у позаконкурентному порядку.

Відповідно до ст. 152 Земельного Кодексу України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється (зокрема) шляхом: визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

У відповідності до п. 2.9. роз'яснень постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" суди мають враховувати, що способи захисту прав юридичних та фізичних осіб на земельні ділянки, визначені статтею 152 Земельного кодексу України, положення якої у відповідних правовідносинах підлягають переважному застосуванню перед нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Прокурор заявою від 15.01.2016 року № 05/2-30 вих 16 уточнив, що позовні вимоги про визнання протиправними і скасування розпоряджень Христинівської РДА не суперечать вимогам чинного законодавства, виходячи з такого:

- у відповідності до ч. 3 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку;

- згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси;

- відповідно до змісту п. 10.2. постанови Пленуму ВАСУ України від 20.05.2013 року № 7 вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо, є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що скасування акту органу виконавчого органу влади є належним та правомірним способом захисту, який призведе до повного захисту та відновлення порушеного права, а позовна вимога про визнання протиправними розпоряджень Христинівської РДА за своїм змістом фактично є аналогічною вимогою до вимог про визнання таких актів недійсними, протиправними, незаконними або неправомірними, посилання на що зустрічається у різних нормативних актах.

Розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель" у п. 2 містить посилання на те, що передача земельних ділянок площею 37,3907 га в оренду терміном до 14.09.2055 року для ведення товарного сільськогосподарського виробництва здійснюється шляхом викладення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення від 14.09.2006 року у новій редакції.

У тексті договору оренди від 14.09.2006 року вказано, що єдиним орендарем земельних ділянок загальною площею 42,7535 га є СТОВ "Верхнячка-Агро". Натомість, за результатами прийнятого розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель", у новій редакції договору оренди, таких орендарів стає двоє - стороною договору також стає ТОВ"Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія", яке із СТОВ "Верхнячка-Агро" є самостійними та окремими юридичними особами.

Станом на 04.11.2009 року вже була чинною редакція ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України про те, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У преамбулі розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель" є посилання на ч. 2,3 ст. 134 Земельного кодексу України.

Однак, як правильно встановлено судом першої інстанції, у тексті розпорядження ніяким чином не пояснено, на підставі якої конкретно обставини з перелічених у ст. 134 Земельного кодексу України, нового орендаря (ТОВ Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія") звільнено від набуття земельної ділянки в оренду на підставі земельних торгів, які є обов'язковими.

У відповідності до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування повинні діяти лише способами, на підставі та в порядку, що передбачений чинним законодавством України.

Порушення цього порядку і вимог чинного законодавства є підставою для визнання недійсними рішень вказаних суб'єктів владних повноважень.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" протиправно набуло у 2009 році права оренди на земельну ділянку державної форми власності у позаконкурентному порядку та порушення процедури передачі земельних ділянок в оренду з боку Христинівської РДА.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія", що своєчасна та повна сплата орендної плати є доказом відсутності порушеного права держави, оскільки, останнє не свідчить про дотримання визначеного законом порядку набуття права оренди.

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що відсутність унормованої процедури проведення земельного аукціону не надає права місцевим органам влади передавати в оренду земельні ділянки без цієї процедури, якщо вона прямо передбачена законом як підстава для набуття прав.

Крім того, висновки державної експертизи землевпорядної документації від 30.10.2009 року № 3676, на які посилається скаржник для доведення правомірності набуття ним права оренди, не містять відомостей про дотримання чи недотримання орендарями процедури набуття права на землю шляхом проведення земельних торгів.

Наявність такого ж порушення (позаконкурентне набуття права оренди другим відповідачем) прокурор доводить і при оскарженні п. 7 розпорядження Христинівської РДА № 138/01-02-1 від 03.09.2012 року, яким через відмову одного із орендарів - СТОВ "Верхнячка-Агро" від користування земельною ділянкою, було внесено зміни до договору оренди від 14.09.2006 року, який викладено у новій редакції від 10.11.2009 року.

За змістом цих змін єдиним орендарем земельних ділянок по договору стає ТОВ"Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія", яке в порушення ст. 124 ЗК України про набуття права оренди на земельні ділянки що перебувають у державній або комунальній власності лише за результатами проведення земельних торгів, уникло цього порядку внаслідок технічного введення цього товариства до складу учасників договору, як другого орендаря.

Колегія суддів погоджується із доводами прокурора про те, що розпорядження Христинівської РДА № 138/01-02-1 від 03.09.2012 року не відповідає вимогам ст. 124 та 134 Земельного кодексу України, якими вимагається передача земельних ділянок державної форми власності в оренду лише за результатами земельних торгів (аналогічна позиція міститься в постанові ВСУ від 16.09.2014 року за № 3-46гс14).

На підставі та на виконання розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель" між відповідачами у справі було укладено договір оренди від 10.11.2009 року, за змістом якого вбачається, що він є новою редакцією договору оренди від 14.09.2006 року № 4063.

Після прийняття розпорядження Христинівської РДА № 138/01-02-1 від 03.09.2012 року та на його виконання 14.09.2012 року було укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення (нова редакція договору, укладеного 14.09.2006 року № 4063) - а.с. 31том 1.

Так, договір оренди від 14.09.2012 року є останнім нині діючим договором, за умовами якого в одноосібну оренду ТОВ"Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" передано земельні ділянки загальною площею 37,3907 га до 14.09.2055 року, змінено розмір нормативної грошової оцінки земельних ділянок та розмір орендної плати.

Суд погоджується із доводами прокурора про те, що незаконність розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року "Про надання в оренду земель" та розпорядження Христинівської РДА № 138/01-02-1 від 03.09.2012 року з мотивів надання земельних ділянок в оренду на користь ТОВ"Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" без проведення земельного аукціону, також є доказом недійсності укладених на їх підставі договорів оренди земельних ділянок від 10.11.2009 року та від 14.09.2012 року з цих же мотивів.

У відповідності до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України однією з підстав недійсності договору є його невідповідність вимогам чинного законодавства на момент укладення такого договору.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що скаржник ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не вказав чіткої норми закону, яка дозволяє набути право на землю державної форми власності сільськогосподарського призначення без конкурсу (аукціону, прилюдних торгів), а лише шляхом внесення змін до сторони орендаря (тобто, вводити нового орендаря до складу сторін) по вже існуючому договору оренди.

Щодо твердження прокуратури, що оскаржувані договори оренди не містять істотних умов щодо обмежень у використанні земельних ділянок, які пов'язані із магістральними трубопроводами, які проходять по земельних ділянках, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до ст. 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, що була чинною станом на час укладення договору оренди від 10.11.2009 року), істотними умовами договору оренди серед інших визначено також і існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Даною нормою було передбачено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, відсутність певної істотної умови не є автоматичною підставою для визнання договору оренди недійсним, з огляду на наступне.

Відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду зацікавлена особа звертається за захистом свого порушеного права. При вирішенні спорів про визнання договорів недійсними суд повинен в обов'язковому порядку визначитися, чи дійсно порушуються права позивача за позовом через відсутність у договорі певної істотної умови та в чому конкретно полягає і проявляться таке порушення (справа Верховного Суду України постанова від 09.12.2015 року № 6-849 цс15 та справа № 6-88 цс14).

Як вбачається з витягу із районної карти землекористування (а.с. 100 том 3, а.с. 77 том 1), на земельних ділянках, що перебувають в оренді у відповідача 1 пролягає газопровод.

Закон України "Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів", (закон набрав чинності 25.03.2011 року) визначив організаційні та правові засади встановлення та дотримання правового режиму земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів з метою забезпечення їх безперебійного функціонування, раціонального використання земель у межах встановлених охоронних зон, режиму ведення господарської та іншої діяльності, охорони довкілля та екологічної безпеки, а також безпечної життєдіяльності та захисту населення, господарських об'єктів від впливу можливих аварій (аварійних ситуацій).

За змістом вказаного закону охоронна зона об'єктів магістральних трубопроводів - це територія, обмежена умовними лініями уздовж наземних, надземних і підземних трубопроводів та їх споруд по обидва боки від крайніх елементів конструкції магістральних трубопроводів та по периметру наземних споруд на визначеній відстані, на якій обмежується провадження господарської та іншої діяльності. Правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів - це установлений законодавством особливий режим використання земель власниками та користувачами земельних ділянок, а також підприємствами магістральних трубопроводів, що встановлюється в межах земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів для забезпечення належних умов їх експлуатації, запобігання їх ушкодженню та для зменшення можливого негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об'єкти та довкілля в цілому.

Згідно ст.ст. 9, 14 Закону України "Про правовий режим земель охоронних зон об'єктів магістральних трубопроводів", охоронні зони об'єктів магістральних трубопроводів зазначаються у схемах землеустрою і техніко-економічному обґрунтуванні використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць та у проектах землеустрою. Земельні ділянки, розташовані в охоронних зонах об'єктів магістральних трубопроводів, не вилучаються у їх власників або користувачів, а використовуються з обмеженнями, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Зазначені обмеження встановлюються для власників та користувачів земельних ділянок на провадження ними господарської діяльності в цих охоронних зонах залежно від визначених внутрішніх зон безпеки охоронних зон або в межах всієї охоронної зони об'єктів магістральних трубопроводів.

Відповідно до ст. 11 Закону України "Про трубопровідний транспорт", до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів. Уздовж трубопроводів встановлюються охоронні зони. Земля в межах охоронних зон не вилучається, а використовується з обмеженнями (обтяженнями) відповідно до закону або договору. Порядок встановлення, розмір та режим використання охоронної зони об'єкта трубопровідного транспорту визначаються законодавством України.

Постановою КМУ № 1747 від 16.11.2002 року " Про затвердження правил охорони магістральних трубопроводів" визначено, що охоронна зона об'єктів магістрального трубопровідного транспорту - це земельна ділянка, прилегла до об'єктів магістрального трубопровідного транспорту, обмежена умовними лініями з обох боків трубопроводу паралельно його осі (об'єкту), на якій обмежується провадження господарської діяльності.

Пунктом 8 вказаних Правил прямо передбачено, що земельні ділянки, розташовані у межах охоронних зон, не вилучаються у їх власників і користувачів (далі - землекористувачі), а використовуються з обмеженнями, передбаченими цими Правилами та в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Все, що заборонено вчиняти в охоронних зонах трубопроводів, перелічено вичерпним переліком у п. 11 цих же правил та окремо вказано, що будівельні, ремонтні, земляні, геологорозвідувальні, бурові, підривні гірничі, землечерпальні та поглиблювальні роботи на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, у місцях, де магістральні трубопроводи проходять через ріки, водойми та болота, торфорозробка та організація кар'єрів для добування корисних копалин проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту та відповідних органів державного нагляду і контролю (п. 12).

Виходячи із системного аналізу перелічених нормативних актів, якими врегульовано режим охоронних зон трубопроводів, суд приходить до висновку, що питання обмеження землекористування внаслідок походження по орендованим земельним ділянками трубопроводу, для першого відповідача ТОВ"Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" (як фактичного орендаря), чітко регламентовано цим законодавством. Вимоги перелічених нормативних актів є обов'язковими до виконання з боку першого відповідача у справі незалежно від того, чи продубльовані у його договорі оренди ті обмеження, які містяться у законодавчих актах.

Всі нормативні документи з приводу трубопровідного транспорту, на які посилається у своїй позовній заяві прокурор, містять пряму оговорку про те, що земельні ділянки, які потрапляють в охоронні зони трубопроводів у їх користувачів чи власників не вилучаються.

Тобто, це прямо свідчить і про те, що відсутність в договорах оренди істотних умов про обмеження землекористування в межах охоронних зон трубопроводів не може бути підставою для розірвання договорів оренди чи визнання їх недійсними для відібрання земельних ділянок.

Жоден із оскаржених договорів оренди дійсно не містить істотних умов про охоронні зони газопроводів, які пролягають по орендованих земельних ділянках та про режим користування ними, що визнають всі учасники процесу.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з доводами відповідача 1, що вищевикладені обставини на норми чинного законодавства свідчать про відсутність порушеного права у позивача та у держави внаслідок самої по собі відсутності умов у договорах оренди про обмеження використання земельних ділянок та режим охоронних зон навколо трубопроводів.

Нормами вказаного законодавства закріплено право держави вимагати у орендарів дотримання обмежень землекористування в охоронних зонах трубопроводів.

Прокурор не надав доказів про те, що він попередньо ставив питання про примус щодо сторін на внесення змін до оскаржених ним договорів оренди щодо внесення умов про обмеження землекористування в охоронній зоні трубопроводу, для приведення їх у відповідність до вимог чинного законодавства та захисту прав держави, на що має повне право.

Право контролю за дотриманням режиму використання земельних ділянок в межах охоронних зон трубопроводів належить підприємствам магістрального трубопровідного транспорту та відповідним органам державного нагляду і контролю (п. 12 Постанови КМУ від 16.11.2002 року N 1747 "Про затвердження Правил охорони магістральних трубопроводів").

Тобто, порушене право через відсутність у спірних договорах оренди істотних умов про режим охоронних зон трубопроводів може виникнути лише у цих органів, а не у інших органів з другою компетенцією. Держава спеціальним законодавством визначила повноважених осіб для контролю за охоронними зонами та режимом землекористування в них та надала їм повноваження захисту державних інтересів.

Головне управління Держземагенства у Черкаській області і його правонаступник ГУ Держгеокадастру у Черкаській області, в інтересах яких заявлено позов, не мають прямого відношення до захисту прав держави на охоронні зони навколо трубопроводів та не мають повноважень захисту інтересів держави в цьому питанні.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що виявлені порушення землекористування у вигляді висадження багаторічних насаджень та спорудження огорожі безпосередньо в охоронюваній зоні та на газопроводі, на що вказав прокурор за матеріалами обстеження Гайсинського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, з боку ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" повністю усунені, що підтверджується письмовими поясненнями ПАТ "Укртрансгаз в особі філії Управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" (наявне в матеріалах справи).

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність в оскаржених договорах оренди істотної умови про режим землекористування в охоронній зоні трубопроводу, саме по собі не доводить наявність порушеного права держави та не може бути достатньою підставою для визнання цих договорів недійсними.

Проте, за результатами вивчення всіх обставин справи суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність факту порушення права держави через недотримання встановленого ст. 124 Цивільного кодексу України порядку набуття права оренди на земельні ділянки державної форми власності виключно за результатами земельних торгів.

Це порушення не може анулювуватися чи не братися до уваги лише через факт належного виконання орендарем договору оренди земельної ділянки.

Чинний Закон України не передбачає набуття прав оренди землі шляхом внесення змін до договору оренди щодо заміни орендаря чи розширення складу орендарів.

Як вбачається із позовної заяви, прокурор визначив позивачем не себе, а Головне управління Держземагенства у Черкаській області, яке є розпорядником землями державної форми власності стало лише з 01.01.2013 року у відповідності до змін у Земельному Кодексі України.

До цього часу представницькі функції держави у сфері земельних відносин (в межах обставин справи) здійснювала Христинівська райдержадміністрація.

Суд погоджується із доводами представників відповідача ТОВ "НВП "Екотехнологія" про те, що за частиною позовних вимог у відносинах, які були реалізовані та припинилися до 01.01.2013 року, подача прокурором позову в інтересах держави саме в особі ГУ Держземагенства у Черкаській області є недостатньо обґрунтованою.

Цей позивач до 01.01.2013 року не мав ніякого стосунку до земельних ділянок державної форми власності сільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, а тому і не може бути позивачем при оскарженні договорів та рішень суб'єктів владних повноважень, укладених та прийнятих до цієї дати.

До 01.01.2013 року прокурор не подавав позовів в інтересах держави в особі Христинівської райдержадміністрації, в чому не мав ніяких перешкод.

Прокурор також не скористався своїм правом на подання позову в інтересах держави із визначенням себе позивачем, на що мав право згідно ст. 29 Господарського процесуального кодексу України.

Однак при цьому суд не погоджується із доводами першого відповідача про те, що всі ці обставини є достатніми підставами для відмови прокурору у позові через неправильне визначення органу, уповноваженого державою для представництва у сфері земельних відносин. Таке не передбачено чинним законодавством.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо невірного визначення позивача прокурором, з огляду на наступне.

Так, законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012 № 5245, розмежовано землі на державні і комунальні і до переліку суб'єктів, які мають право розпоряджатися земельними ділянками, віднесено Державне агентство земельних ресурсів України та його територіальні органи, які відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України передають у власність або у користування для всіх потреб земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності.

У відповідності до Положення, затвердженого Указом Президент України від 08.04.2011 року № 445, Державне агентство земельних ресурсів України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів топографо - геодезичної і картографічної діяльності, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері земельних відносин та топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

Тобто, Головне управління Держземагентства у Черкаській області є органом, що здійснює від імені та в інтересах держави правомочності, що пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджанням земельними ділянками державної власності, а тому прокурор мав право звертатись до суду за захистом порушеного права держави, як політико-правової організації суспільства, в його особі.

Відповідачем 1 було заявлено клопотання про застосування до позовних вимог прокурора строку позовної давності для відмови у позові ( а.с. 9 том 2). Даний відповідач вважає, що прокурор без поважних причин пропустив строк позовної давності для пред'явлення позову, а також не довів порушеного права держави, яке захищається поданим позовом.

У відповідності до п 2.2. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року N 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" судам роз'яснено, що за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

У постанові Верховного Суду України від 25.03.2015 року м. Київ у справі № 11/163/2011/5003 за позовом заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі ФДМУ до виконавчого комітету Вінницької міської ради і ПРАТ "Вінницятурист" про визнання незаконними рішень та визнання права власності, висловлено правову позицію, що аналіз ч. 1,2,4 ст. 29 ГПК України дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Прокурор доводить, що строк позовної давності ним не пропущено, оскільки його обрахунок слід проводити з моменту, коли про порушене право держави дізнався саме прокурор, який подав позов до суду.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу, який має повноваження передачі земель лісового фонду у постійне користування, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 року (справа за участі Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур" ).

Так, у даному питанні істотне значення має обставина, чи визначив прокурор себе позивачем у позові, чи вказав орган, уповноважений державою на вирішення певних питань у спірних відносинах.

У постановах Верховного Суду України від 27.05. 2014 року у справі № 3-23гс14, від 23.12.2014 року у справі № 3-194гс14, від 25.03.2015 року у справі № 3-21гс15, від 22.04.2015 року у справі № 3-54гс15 і постановах Вищого господарського суду України від 12.08. 2013 року у справі № 910/6313/13, від 09.06.2015 року у справі № 916/4329/14 прокурор звертався в інтересах держави, зазначаючи відповідний орган, уповноважений здійснювати функції держави. Відповідно до правової позиції, викладеної у цих постановах Верховного Суду України, зазначені органи набули статусу позивачів у справах, відтак, строк позовної давності мав обчислюватися з моменту, коли саме цим органам стало відомо про порушення їх права, а не з моменту проведення перевірки прокуратурою.

Відповідно до ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

На позовні вимоги про визнання недійсними договорів та оскарження рішень органів місцевого самоврядування поширюється загальний строк позовної давності у три роки, оскільки не існує норми чинного законодавства про інший обрахунок цього строку для такої категорії спорів.

Враховуючи звернення прокурора до суду першої інстанції із позовом 23.12.2014 року, то позовні вимоги, що стосуються оскарження договору оренди від 14.09.2012 року та розпорядження Христинівської РДА від 03.09.2012 року № 138/01-02-1 перебувають в межах строку позовної давності у три роки.

При цьому, прокурор пропустив строк позовної давності по решті вимог, які стосуються оскарження документів періоду 2009 року.

Згідно п. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України - сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в позовних вимогах в частині визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 року та оскарженого розпорядження Христинівської РДА № 169 від 04.11.2009 року про надання в оренду земель з мотивів пропуску прокурором строку позовної давності для пред'явлення цих позовних вимог.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що факт порушеного права держави на момент прийняття вказаного розпорядження і укладення вказаного договору оренди - прокурором доведені.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що в частині вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 року, який має двох орендарів, прокурор недостатньо вмотивував свої позовні вимоги про визнання договору недійсним повністю, також стосовно і орендаря СТОВ "Верхнячка-Агро". До цього відповідача в питанні правомірності набуття ним права оренди на спірні земельні ділянки прокурор не має жодних претензій.

Так, не приймаються як належні доводи прокурора про те, що чинний договір оренди від 14.09.2012 року є похідним від договору оренди від 10.11.2009 року і автоматично повинен бути визнаний недійсним, якщо буде задоволено позов про визнання недійсним договору оренди від 10.11.2009 року, з огляду на наступне.

Після договору оренди 2006 року нові договори оренди укладалися їх сторонами як нова редакція договору із викладенням всіх істотних умов в повному обсязі.

Натомість у справі є документ, який сторонами укладено та оформлено як додаткову угоду від 05.03.2015 року (а.с. 200 том 2) до нової редакції договору оренди від 14.09.2012 року.

Тобто, як правильно встановлено судом першої інстанції сторони правочинів чітко розділяли новий договір (нова редакція договору) та додаткову угоду до нього та по різному оформляли свої відносини.

Так, відсутні основні та додаткові вимог для застосування принципу наслідування додатковою вимогою долі основної вимоги.

Відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України, зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За змістом чинного законодавства договори забезпечення, додаткові угоди, договори суборенди дійсно наслідують долю основного договору і припиняються разом із його припиненням. Однак таких відносин між сторонами немає і доводи учасників процесу з цього приводу (що пропуск строку позовної давності по документах 2009 року унеможливлює їх скасування, а тому і договір та розпорядження 2012 року теж не підлягають скасуванню), є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах права.

Суд першої інстанції правомірно відхилив заперечення прокурора про те, що без визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 10.11.2009 року не відновиться порушене право, бо цей договір автоматично відновить свою дію та спричинить нове порушення прав держави. Це випливає з того, що одна із сторін цього договору - СТОВ "Верхнячка Агро" офіційно та остаточно відмовилося від свого права оренди по договору та не має наміру повертатися у договірні відносини, про що в ході розгляду справи неодноразово вказував представник цього товариства, як другий відповідач.

Чинне цивільне законодавство України не передбачає примусового відновлення договірних відносин, якщо такі відносини припинилися згідно правомірного та добровільного волевиявлення однієї із сторін.

Крім того, як правильно встановлено судом першої інстанції, якщо спірні земельні ділянки будуть повернуті державі по реституції за умовами визнання недійсним чинного договору оренди 2012 року, то для реального відновлення дії попереднього договору 2009 року ці ділянки слід попередньо витребувати у держави.

Будь-які зміни до договору оренди від 10.11.2009 року для відновлення його дії Христинівська РДА, як його сторона, вже не може внести через втрату повноважень на розпорядження землями державної форми власності сільськогосподарського призначення поза межами населених пунктів в силу змін у Земельному Кодексі України.

Відповідно до п. 2.29 постанови Пленуму ВГСУ від 17.05.2011 року N 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" договір оренди земельної ділянки може бути припинений лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути вже здійснене за ним користування ділянкою. Одночасно з визнанням договору недійсним господарський суд повинен зазначити в рішенні, що цей договір припиняється лише на майбутнє.

Аналогічні положення викладені у роз'ясненні п. 2.7. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зобов'язання припиняються на майбутнє не на підставі відповідної вказівки в рішенні суду, а в силу закону, тому при визнанні недійсним правочину (господарського договору) зобов'язання його сторін припиняються на майбутнє з моменту набрання чинності рішення суду про визнання правочину (договору) недійсним, хоча б у судовому рішенні й не було зазначено про таке припинення.

З огляду на викладене та враховуючи задоволення позовної вимоги в частині визнання недійсним договору оренди земельних ділянок від 14.09.2012 року, задоволенню також підлягають позовні вимоги в частині застосування реституції та повернення державі в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області об'єкту оренди за цим договором.

Заявою від 15.01.2016 року № 05/2-31вих-16 в порядку ст. 22 ГПК України прокурор уточнив, що він просить зобов'язати першого відповідача ТОВ "Науково-виробниче підприємство "Еко-Технологія" повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області земельну ділянку площею 1,8306 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0019 та земельну ділянку площею 35,5601 га кадастровий номер 7124655300:02:001:0020 (загальна площа ділянок 37,3907 га), які розташовані в адміністративних межах Верхняцької селищної ради Христинівського району Черкаської області. Це уточнення необхідне прокурору для узгодження позовної вимоги із умовами договору оренди земельних ділянок від 14.09.2012 року, щодо якого прокурор просить застосувати реституцію та із даними технічної документації на спірні земельні ділянки.

Оскільки таке уточнення прокурора не змінює ні предмету, ні підстави позову, а лише більш точно ідентифікує спірний об'єкт, суд першої інстанції правомірно прийняв його до розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно п. 2.15. постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином.

Відповідно до ст. 34 Земельного кодексу "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Оскільки прокурор просив застосувати реституцію саме до договору оренди від 14.09.2012 року, то суд першої інстанції дійшов правомірного висновку що вимога прокурора про зобов'язання відповідача 1 повернути земельну ділянку в порядку реституції саме у стані, який існував станом на час передачі землі 10.11.2009 року є неправомірною.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції по даній справі в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32-34, 36, 43, 49, 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Еко-технологія" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 15.01.2016 року у справі №925/2374/14 - залишити без змін.

3. Матеріали справи №925/2374/14 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

Р.В. Федорчук