ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
справа №2а-2347/09/1370
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 червня 2009 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сакалоша В.М.
при секретарі судового засідання Янчак П.О.
з участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 ;
від відповідача - не з'явивя,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Львові адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Уккан» до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ВСТАНОВИВ:
ТзОВ «Уккан» звернулося в суд з адміністративним позовом до ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000322301/0 від 11.03.2009 року.
Підставами позову є те, що органом державної податкової служби під час застосування норм п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» порушено порядок визначення звичайної ціни. Також позивач вважає, що об'єкти передавались в оренду за договором безоплатно, тобто без вимоги компенсувати їх вартість, тому підстав для включення до складу валового доходу вартості безоплатно наданих послуг оренди складського приміщення не має. Щодо формування валового доходу від продажу товарів на експорт, то позивач вважає, що такий сформований ним правильно, виходячи з фактурної вартості товару, а не з митної вартості (звичайних цін), що відповідає нормам чинного законодавства.
В судовому засіданні представник позивача підтримав зазначені пояснення та просить позов задоволити.
Відповідач у запереченні на позовну заяву за № 4795/10/10-001 від 23.04.2009 року вважає, що ним у відповідності до норм п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» нараховано валовий дохід із застосуванням звичайних цін. Також, на думку органу державної податкової служби, позивачем неправомірно не включено до складу валового доходу вартість безоплатно наданих послуг оренди складського приміщення, яка, зокрема, встановлюється на рівні звичайних цін. Окрім того, орган державної податкової служби вважає, що позивачем занижено валовий дохід від продажу товарів на експорт, оскілький такий визначався позивачем виходячи з фактурної вартості товарів, а не з митної вартості (звичайних цін).
Представник відповідача заперечення підтримав, просить в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши присутніх представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.
ДПІ у Дрогобицькому районі було проведено виїзну планову документальну перевірку ТзОВ „Уккан” з питань дотримання вимог податкового законодавства в період з 01.04.2006 року по 30.09.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.03.2007 року. За результатами перевірки складено Акт № 143/23-1/32613404 від 25.02.2009 року. На підставі зазначеного Акту податковою інспекцією винесено податкове повідомлення-рішення № 0000322301/0 від 11.03.2009 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 431085 грн., в т.ч. 287390 грн. - основний платіж та 143695 грн.- штрафні санкції.
Позивач не погодився із зазначеним податковим повідомленням - рішенням, що стало підставою його оскарження в судовому порядку.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Податкове повідомлення-рішення № 0000322301/0 від 11.03.2009 року, яким товариству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 431 085 грн., прийняте податковою інспекцією за порушення позивачем п.1.20, п.1.23 ст.1 та п.п 4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.1. п.п.5.2.10, п.5.2.,5.3.2 п.5.3 ст.5, пп.8.7.1 п.8.7 ст.8 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, що, на думку відповідача, призвело до заниження податку на прибуток всього в сумі 287 390 грн., за півріччя 2006 р. в сумі 5 390 грн., за 3 квартали 2006 р. в сумі 33 330 грн., за 2006 р. в сумі 42 581 грн., за 1 квартал2007 р. в сумі 52 106 грн., за півріччя 2007 р. в сумі 121 853 грн., за 3 квартали 2007 р. в сумі 166 664 грн., за 2007 р.в сумі 196 593 грн., за 1 квартал 2008 р. в сумі 15 604 грн., за півріччя 2008 р. в сумі 408 807 грн., за 3 квартали 2008 р. в сумі 48 216 грн.
В обґрунтування своїх заперечень податкова інспекція посилається на заниження товариством бази оподаткування з операції з безоплатного надання послуг оренди приміщення ТзОВ «ТД «Сервус» та з продажу товарів на експорт за договірною (контрактною) вартістю, визначеною за вільними цінами, які є нижчі за звичайні ціни (митну вартість), що, на думку податкової інспекції, призвело до заниження податку на прибуток.
Доводи відповідача необґрунтовані і не заслуговують на увагу суду.
1. 01.10.2007 р. між ТзОВ „Уккан” (орендодавець) і ТзОВ «ТД «Сервус» (орендар) було укладено договір оренди, згідно якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове безоплатне володіння та користування складське приміщення, загальною площею 100 м.кв.
Виконання зазначеного договору позивач підтверджує наявним в матеріалах справи актом прийому - передачі об'єкта оренди.
Податковою інспекцією вартість безоплатно наданих послуг з оренди самостійно встановлено на рівні звичайних цін, виходячи з вимог пп.1.20 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», згідно якого якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведе зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Перевіркою встановлено, що частину складського приміщення в м. Дрогобич, площею 700 м.кв. орендує ТзОВ «Бренд-С», де орендна плата такого приміщення за один метр квадратний складає 10,0 грн. з ПДВ щомісячно, то відповідно і вартість наданих безоплатних послуг оренди ТзОВ «ТД» Сервус» вираховується, виходячи з 10,0 грн. за один метр квадратний з ПДВ, оскільки послуга з надання в оренду приміщення ТзОВ «ТД» Сервус» є ідентичною послузі надання в оренду приміщення ТзОВ «Бренд-С». Виходячи з площі орендованого приміщення 100 м.кв. та вартості за один метр квадратний в сумі 10,0 грн., вартість безоплатної послуги наданої ТзОВ «ТД» Сервус» складає 1000, 00 грн. разом з ПДВ (без ПДВ 833,33 грн.) за один місяць.
При цьому орган державної податкової служби вважає, що позивачем вартість операції з надання безоплатної послуги оренди безпідставно не включена до складу валового доходу, який, вважає, в даному випадку має нараховувася по звичайній ціні.
Згідно з вимогами ч.1 п.1.26 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР, з наступними змінами та доповненнями, пов'язана особа - особа, що відповідає будь-якій з наведених нижче ознак:
юридична особа, яка здійснює контроль над платником податку, або контролюється таким платником податку, або перебуває під спільним контролем з таким платником податку;
фізична особа або члени сім'ї фізичної особи, які здійснюють контроль над платником податку. Членами сім'ї фізичної особи вважаються її чоловік або дружина, прямі родичі (діти або батьки) як фізичної особи, так і її чоловіка або дружини, а також чоловік або дружина будь-якого прямого родича фізичної особи або її чоловіка (дружини);
посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або зупинення правових відносин, а також члени її сім'ї.
Враховуючи те, що ТзОВ „Уккан” і ТзОВ «ТД «Сервус» не є пов»язаними особами (дані обставини визнані сторонами спору) у органу державної податкової служби не було правових підстав застосувати до спірних правовідносин положення норми п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки даний Закон зобов»язує застосовувати звичайну ціну тільки при роботі з пов»язаними особами.
Згідно з наданих позивачем статутів ТзОВ «Торговий дім «Сервус»» та нової редакції цього статуту, позивач та ТзОВ «Торговий дім «Сервус»» не є пов'язаними особами у розумінні Закону України «Про оподаткування прибутку підприємців»
Абзацом 1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайна ціна - ціна продажу товарів (робіт, послуг) продавцем, включаючи суму нарахованих (сплачених) процентів, вартість іноземної валюти, яка може бути отримана у разі їх продажу особам, які не пов'язані з продавцем при звичайних умовах ведення господарської діяльності.
Згідно із підп.1.20.8 цього пункту обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
Органом державної податкової служби не представлено суду доказів звернення до позивача із таким запитом щодо обгрунтування договірної ціни наданих послуг або до управління стастики.
Таким чином, орган державної податкової служби в порушення вимог наведеного підпункту без дотримання визначеного законодавством порядку самостійно визначив ціну договору оренди.
Визначення ціни згаданого договору теж судом не може братись до уваги, з врахуванням наступного.
Згідно підп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Отже, органом державної податкової служби, з врахуванням положень підп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та ч.2 ст.71 КАС України, не наведено жодних доказів та обставин в підтвердження правомірності визначення ним звичайної ціни, з врахуванням положень підп.1.20.2 п.1.20 ст.1 цього Закону.
2. Також в акті перевірки зазначено, що в порушення пп.1.20.5, п.1.20 ст.1, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» ТзОВ «Уккан» занижено валовий дохід від продажу товарів на експорт, дохід від продажу товарів на експорт визначався виходячи з фактурної вартості товарів, а не з митної вартості (звичайних цін), як це передбачено законодавством. Тобто при визначенні валового доходу позиваче не враховано в складі валового доходу різниці між митною вартістю відвантаженої на експорт продукції та її фактурною вартістю, в результаті чого занижено валовий дохід на суму 1 058 396 грн.
Вказані доводи відповідача є необґрунтованими і не заслуговують на увагу суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Уккан» на підставі укладених контрактів здійснював продаж товарів на експорт, що підтверджується наявним в матеріалах справи вантажно-митними деклараціями, специфікацією на товар, квитанціями.
В пп.1.20.5 п. 1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вказано, що у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання.
Податковою інспекцією помилково визначено, що з урахуванням ст. 274 Митного кодексу України, звичайною ціною з метою оподаткування вважатиметься митна вартість і оподаткування такої операції здійснюватиметься виходячи з рівня звичайної ціни (договірної (контрактної) вартості, але не менше митної вартості).
Звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України „Про ціни та ціноутворення”, де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов цінового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1 п.7.4.3 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”.
Положеннями підпункту 1.20.10 пункту 1.20 статті 1 Закону України „ Про
оподаткування прибутку підприємств" передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 22.06.2004 р. № 1830-ІУ (пункт 4.3.5 статті 4) визначено, що нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.
Враховуючи наведене, податкові органи мають право визначати податкові зобов'язання із застосуванням звичайних цін, однак рішення про нарахування таких зобов'язань приймає суд за поданням керівника (його заступника) податкового органу.
В той же час, вимоги пп. 1.20.10 Закону № 334/94, передбачають, що методика визначення податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою встановленою законом, а закону, який би визначав таку процедуру не прийнято.
Окрім цього, слід звернути увагу, що визначення звичайної ціни наведено у пункті 1.20 статті 1 Закону України „ Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР. Зокрема, названим пунктом визначено, якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Як зазначалось вище, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обгрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, визначення звичайної ціни здійснюється із врахуванням таких факторів. Для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.
Відповідно до п.13 Указу Президента України від 23 .07.98 р.№817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» індикативні або звичайні ціни на товари для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів на внутрішньому ринку України яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватись органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів.
Таким чином названі вище норми Закону № 334/94 чи інших законодавчих актів не передбачають формування звичайної ціни на рівні митної вартості товару. Згідно з п.1.7 Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України №307 від 09.07.1997 р., митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.
Як зазначалося вище, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори і ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.
Митна вартість не визначається жодним договором, при її декларуванні не можна врахувати будь-яких співставних умов, пов'язаних з продажем товарів, оскільки такі умови виникають тільки при аналогічних договірних відносинах, пов'язаних з продажем.
З огляду на викладене, за відсутності методики визначення податкових зобов'язань із застосуванням звичайних цін, яка повинна бути встановлена законом, визначення таких зобов'язань не можливе в принципі.
При визначенні звичайних цін на реалізовані товари, що стало підставою для нарахування податкових зобов'язань, ДПІ у Дрогобицькому районі застосовує митну вартість товарів. Пунктом 1.20 статті 1 Закону № 334 наведено ряд факторів, які можуть бути підставою для визначення звичайної ціни. Жоден із них не передбачає формувати звичайну ціну на рівні митної вартості. Це дає підстави вважати, що податковою інспекцією для визначення звичайної ціни використано елементи не передбачені законом.
Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти позову. В порушення зазначеної норми Відповідач не надав суду жодних доказів правомірності прийняття ним спірного податкового повідомлення-рішення.
З урахуванням положень чинного законодавства України, практики його застосування та обставин справи, суд дійшов висновку що позовні вимоги обґрунтовані і підлягають до задоволення.
Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі за згодою сторін слід присудити з позивача.
Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Позовні вимоги задоволити.
2. Визнати нечинними податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дрогобицькому районі Львівської області за №0000322301/0 від 11.03.2009 року.
Постанова набирає законної сили у відповідності із ст. 254 КАС України.
Постанова може бути оскаржена у порядку і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова виготовлена у повному обсязі 05.06.2006 року
Суддя (підпис) В.М. Сакалош
З оригіналом згідно
Суддя В.М. Сакалош