Справа №2-12/09

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

29 травня 2009 року                                                                                      м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі: головуючого судді  Пилип’юка І.В.,  при секретарі  Паучек Є.В., представників: Васютина М.В., Клим Н.В.  розглянувши у відкритому  судовому засіданні в залі суду  м. Вижниця цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, Банилівської сільської ради Вижницького району про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5, Банилівської сільської ради Вижницького району про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок.

В позові вказував, 10 січня 1991 року купив в ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1, сплативши йому в присутності свідків 13800 крб. Зазначав, що вказаний факт підтверджується письмовою розпискою написаною власноручно продавцем. Посилався на те, що в цей же день ОСОБА_7 передав йому у власність жилий будинок і з моменту придбання і по теперішній час постійно проживає в ньому. Крім того вказував, що повністю виконав перед ОСОБА_7 взяті на себе договорні зобов’язання, однак останній ухилявся від його нотаріального посвідчення. Вважав, що договір купівлі-продажу житлового будинку укладений між ним та ОСОБА_7 слід визнати дійсним, оскільки вони домовились щодо усіх істотних умов договору, відбулось повне виконання, однак продавець ухилився від його нотаріального посвідчення.

Просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку в АДРЕСА_1, укладений між ним та ОСОБА_7 10.01.1991 року та визнати за ним право власності на нерухоме майно.

В судовому засіданні позивач заявлений позов підтримав, посилався на обставини викладені в заяві, просив визнати договір купівлі-продажу житлового будинку та право власності на нього.

Відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з’явились хоча про час та місце судового засідання були належним чином повідомлені.

Відповідач ОСОБА_5 та його представник  в судовому засіданні заявленого позову не визнали та пояснив, що рішенням  суду від 27.06.2007 року за ним визнано право власності на Ѕ частину вказаного житлового будинку в порядку спадкування за законом, вважав, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Представник Банилівської сільської ради в судовому засіданні позову не визнав та пояснив, що рішенням виконкому Банилівської сільської ради від 16.03.2005 року розглянуто заяву ОСОБА_1 про оформлення права власності та видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1, просив відмовити за безпідставністю.

Суд заслухавши позивача, його представника, відповідачів ОСОБА_5 та його представника, представника Банилівської сільської ради, дослідивши матеріали справи вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.227 ЦК – 1963 року (які виникли на час правовідносин) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений (ст.47 цього Кодексу). Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів.

Відповідно до частини 2 статті 47 ЦК (в редакції 1963 року),  який діяв на час домовленості сторін,  умовами визнання угоди дійсною є укладання сторонами угоди без додержання нотаріальної форми,  якщо одна сторона виконала її повністю або частково,  а інша сторона ухиляється від нотаріального оформлення укладеної угоди.

Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі ОСОБА_5 є власниками по Ѕ частини кожний житлового будинку по АДРЕСА_1;  згідно копії розписки від 10.01.1991 року  ОСОБА_7 продав жилий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 за 13.800 крб..

Доводи позивача та його представника, що розписка про отримання грошей свідчить про те, що  сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, однак ОСОБА_7 ухилявся за життя від нотаріального посвідчення договору купівлі продажу житлового будинку ґрунтуються на припущеннях та не може бути підставою визнання договору купівлі –продажу дійсною та не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

При розгляді спору про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, недійсним (встановлення нікчемності) факти його укладення, повного або часткового виконання однією зі сторін може підтверджуватися тільки письмовими доказами, якщо інше не передбачено законодавством.

З копії довідки виданої виконавчим комітетом Михайлівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області вбачається, що ОСОБА_7  помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року (актовий запис про смерть №6 від 14.01.1999 року).

Допитана в суді свідок ОСОБА_8 пояснила, що являється матір’ю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_9, крім того підтвердила, що в 1991 році зняла грошові кошти в сумі 6500 крб., які передала своїй дочці для купівлі житлового будинку, що підтверджується повідомленням..

Згідно рішення Вижницького районного суду від 26.06.2007 року за відповідачем ОСОБА_5 визнано право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1, яке набрало законної сили.

Згідно рішення Апеляційного суду Чернівецької області від 14.11.2007 року, встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що спірний будинок відповідно до договору купівлі-продажу від 04.травня 1993 року придбаний під час шлюбу позивача та спадкодавця, а тому відповідно до 29 КпШС, чинного на час придбання будинку, це майно вважається спільною сумісною власністю подружжя.

Відповідно до п.2 ст.220 ЦК України, якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), суд може визнати його дійсним. Однак вказане правило не застосовується та  не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210,640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін прав та обов'язків.

З даних повідомлення державного нотаріального архіву Чернівецької області від 25.07.2008 року вбачається, що вищезазначеного договору купівлі-продажу житлового будинку з господарськими спорудами укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 10.01.1991 року не знайдено.

Даними по господарської книжки підтверджується, що станом на 01.01.1991 -1995 роки господарство відносилось до категорії робочих, в ньому були зареєстровані та проживали: ОСОБА_1 та ОСОБА_9.

Копією витягу про реєстрацію  права власності на нерухоме майно від 26.02.2008 року та копією свідоцтва про право власності підтверджується, що відповідач ОСОБА_5 є власником Ѕ частини житлового будинку в АДРЕСА_1.

Згідно копії договору купівлі продажу від 04.05.1993 року ОСОБА_10 (дружина позивача та спадкодавець), яка діяла від імені ОСОБА_6 вбачається, що ОСОБА_10 продала, а ОСОБА_1 купив жилий будинок з належними до нього господарськими спорудами, який розташований в АДРЕСА_1, вказаний договір є чинним та не визнаний недійсним.

Копією витягу про реєстрацію  права власності на нерухоме майно від 27.07.2005 року та копією свідоцтва про право власності від 19.07.2005 року підтверджується, що позивач ОСОБА_1 є власником Ѕ частини житлового будинку в АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст.655 ЦК України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з вимогами ст.209 ЦК України правочин, який вчинено у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до вимог закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчу вального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 ЦК України.

Враховуючи, що правочин укладений між сторонами 10.01.1991 року (розписка) не відповідає вимогам перерахованим в ст.203 ЦК України та  не може бути визнаним укладеним з дотриманням встановленої нотаріальної форми.

У відповідності зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Позивачем по справі не доведено  те, що він з померлим домовилися щодо усіх істотних умов договору та не підтверджено письмовими доказами. Недотримання сторонами нотаріального посвідчення договору купівлі - продажу житлового будинку не дає можливості з'ясувати обставини щодо дотримання сторонами істотних умов правочину.

За таких обставин у суд вважає, що немає передбачених законом підстав для задоволення позовних вимог, і в задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі ст.ст.47, 227 ЦК  в редакції 1963 року, ст.ст.15,16, 219, 220, п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, керуючись ст.ст.10,11,209,212-215,218  ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову  ОСОБА_1 про визнання договору дійсним та визнання права власності на житловий будинок відмовити за безпідставністю.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Чернівецької області через Вижницький районний суд шляхом подачі в 10-денний строк  з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після  цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: