Справа № 6354/10/1570
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2011 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Федусик А.Г.,
при секретарі - Пальоной І.М.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Техтранссервіс»до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі про скасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2010 року №0000421510/0 та №0000481510/0, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач (далі ТОВ) звернувся до суду з адміністративним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що в період з 31.03.2010 року по 17.05.2010 року Спеціалізованою Державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м.Одесі (далі СДПІ) було проведено планову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року. За результатами цієї перевірки був складений акт №324/15-1/32623433/29 від 25.05.2010 року, в якому встановлено порушення абз. «б»п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік в сумі 367489 грн. та заниження податку на прибуток на суму 212732 грн., а також п.4.1 ст.4, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 165061 грн.. На підставі цього акту СДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000421510/0 від 04.06.2010 року, а також №0000481510/0 від 04.06.2010 року, якими ТОВ було донараховано податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 266126,80 грн. (в тому числі 212732 грн. за основним платежем та 53394,80 грн. за штрафними санкціями), а також податкові зобов’язання з ПДВ на суму 245591,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 165061 грн., та штрафними (фінансовими) санкціями –80530,50 грн.) відповідно. Позивач вважає неправомірними викладені в акті перевірки висновки СДПІ щодо наявності порушень та прийняті на підставі цього акту зазначені податкові повідомлення-рішення, оскільки вони не відповідають дійсним обставинам та не ґрунтуються на нормах права. Зазначене стало підставою для звернення до суду з цим позовом, в якому позивач просив суд скасувати спірні податкові повідомлення-рішення в повному обсязі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав у повному обсязі позовні вимоги посилаючись на обставини, викладені у заяві (т.1 а.с. 4-8, 82-89, 179, 186-188).
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову з підстав, викладених у письмових запереченнях (т.1 а.с. 71-76).
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши та проаналізувавши надані докази, розглянувши справу у межах заявлених вимог, суд встановив наступне.
ТОВ зареєстровано Суворовською райдержадміністрацією Одеської міськради 03.10.2003 року та перебуває на обліку як платник податків в СДПІ.
В період з 31.03.2010 року по 17.05.2010 року СДПІ було проведено планову виїзну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року.
За результатами цієї перевірки був складений акт №324/15-1/32623433/29 від 25.05.2010 року, в якому зафіксовані порушення ТОВ вимог абз. «б»п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а також п.4.1 ст.4, п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(т.1 а.с. 11-49).
Такі висновки обґрунтовані тим, що у перевіряємому періоді позивачем надавалися послуги з автоперевезень підприємствам ЗАТ «Сінтез Ойл», ВАТ «Ексімнафтопродукт», ТОВ «Укрлоудсистем», ПП «Альбіон», ТОВ «Галіон», Інтернешнл Порт Сервіс, ВАТ «Одесанафтопродукт», ЗАТ «Сінтез транзит», які є пов’язаними з ТОВ особами, за цінами, нижчими ніж звичайні ціни на такі послуги, що є порушенням абз. «б»п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та призвело до заниження валового доходу на загальну суму 849847 грн., завищення від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 рік та заниження податку на прибуток на суму 211651 грн., а також є порушенням п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податкових зобов’язань з ПДВ на суму 164777 грн.. Крім цього, в порушення вимог п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»ТОВ занизило валовий дохід на суму 1081 грн. в результаті невірно визначення процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, що призвело до заниження податку на прибуток на цю суму, а також в порушення вимог п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»ТОВ у податковій декларації за листопад 2009 року до податкового кредиту двічі віднесло податкову накладну, отриману від ТОВ ВТП «Інжпроект», внаслідок чого було завищено податковий кредит з ПДВ на суму 284 грн..
На підставі зазначеного акту перевірки СДПІ були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000421510/0 від 04.06.2010 року, а також №0000481510/0 від 04.06.2010 року, якими ТОВ були донараховані податкові зобов’язання з податку на прибуток в сумі 266126,80 грн. (в тому числі 212732 грн. за основним платежем та 53394,80 грн. за штрафними санкціями), а також податкові зобов’язання з ПДВ на суму 245591,50 грн. (у тому числі за основним платежем - 165061 грн., та штрафними санкціями –80530,50 грн.) відповідно (т.1 а.с. 9-10, т.2 а.с.173).
Суд вважає необґрунтованими викладені у акті перевірки висновки СДПІ про наявність порушень вимог абз. «б»п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у наданні позивачем послуг з автоперевезень вказаним контрагентам за цінами, нижчими ніж звичайні ціни на такі послуги, з наступних підстав.
Так, відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.
Згідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).
У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.
З аналізу вказаних норм вбачається, що порушенням цих норм є не саме по собі надання послуг пов’язаним з платником податків особам, а надання цих послуг на цінами, нижчими ніж звичайні ціни на таки послуги, що діяли на момент надання таких послуг, тобто визначальним при встановленні наявності порушення є порівняння цін, за якими надавалися послуги, зі звичайними цінами на такі послуги.
Відповідно до п.п.1.20.8. п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.
Порядок встановлення рівня звичайних цін визначено п.1.20 ст.1 цього Закону, згідно з п.п.1.20.1. якого якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.
Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.
Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.
Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.
Згідно п.п.1.20.2. цього Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.
Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.
Згідно п.п.1.20.3. для товарів (робіт, послуг), які продаються шляхом прилюдного оголошення умов їх продажу, звичайною визнається ціна, що міститься у такому прилюдному оголошенні.
Згідно п.п.1.20.4. якщо товари (роботи, послуги) продаються з використанням конкурсу, аукціону, біржової пропозиції або пропозиції на організованому ринку цінних паперів, або коли продаж (відчуження) товарів здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною є ціна, отримана при такому продажі.
Згідно п.п.1.20.5. у разі коли ціни на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена згідно з принципами такого регулювання. Це правило не поширюється на встановлення мінімальної продажної ціни - у цьому випадку звичайною є справедлива ринкова ціна.
Відповідно до п.п.1.20.5-1. цього Закону якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.
В судовому засіданні було встановлено, що жоден з перелічених у п.п.1.20.1-1.20.5 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»способів визначення звичайної ціни відповідачем не застосовувався, що не оспорював в судовому засіданні представник відповідача.
Також представником відповідача не було надано суду будь-яких доказів неможливості застосування вказаних норм для визначення звичайної ціни наданих ТОВ послуг.
З акту перевірки вбачається, що для визначення звичайної ціни відповідачем було застосовано метод «витрати плюс», передбачений п.п.1.20.9 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Разом з тим, відповідно до вказаної норми цей метод застосовується додатково до правил визначення звичайної ціни, встановлених пунктом 1.20, за встановленою Кабінетом Міністрів України методологією визначення звичайної ціни товарів (робіт, послуг), які продаються (надаються) платниками податку, визначеними як природні монополісти відповідно до закону.
В ході розгляду справи відповідачем не було надано суду будь-яких доказів визначення ТОВ природним монополістом відповідно до закону в галузі надання послуг з автоперевезень, а також належного обґрунтування застосування цього методу до позивача.
Таким чином в судовому засіданні було безперечно встановлено, що в ході перевірки розмір звичайних цін на послуги, які надавалися ТОВ своїм контрагентам ЗАТ «Сінтез Ойл», ВАТ «Ексімнафтопродукт», ТОВ «Укрлоудсистем», ПП «Альбіон», ТОВ «Галіон», Інтернешнл Порт Сервіс, ВАТ «Одесанафтопродукт», ЗАТ «Сінтез транзит», відповідачем був визначений не у встановленому законом порядку, у зв’язку з чим суд вважає безпідставними висновки СДПІ про надання позивачем вказаних послуг за цінами, нижчими звичайних цін.
Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення, дії чи бездіяльність державного органу, органу місцевого самоврядування повинні бути прийняті чи здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, не порушувати інтересів держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), відповідати вимогам діючого законодавства.
З урахуванням зазначеного, на підставі встановлених в судовому засіданні фактів, суд приходить до висновку, що приймаючи податкові повідомлення-рішення про донарахування позивачу податкових зобов’язань з податку на прибуток підприємств в сумі 264613,40 грн. (в тому числі 211651 грн. за основним платежем та 52962,40 грн. за штрафними санкціями), а також податкові зобов’язання з ПДВ на суму 245137,10 грн. (у тому числі за основним платежем - 164777 грн., та штрафними санкціями –80360,10 грн.), які були обґрунтовані висновками СДПІ про надання ТОВ послуг пов’язаним особам на нижчими ніж звичайні цінами, відповідач діяв не на підставі закону, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, у зв’язку з чим позовні вимоги ТОВ про скасування спірних повідомлень-рішень в цій частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що контрагенти позивача ЗАТ «Сінтез Ойл», ВАТ «Ексімнафтопродукт», ТОВ «Укрлоудсистем», ПП «Альбіон», ТОВ «Галіон», Інтернешнл Порт Сервіс, ВАТ «Одесанафтопродукт», ЗАТ «Сінтез транзит»є пов’язаними з ТОВ особами, оскільки порушенням вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», як зазначалося вище, є не саме по собі надання послуг пов’язаним з платником податків особам, а надання цих послуг на цінами, нижчими ніж звичайні ціни на таки послуги, що діяли на момент надання таких послуг, а тому навіть наявність цих обставин, якщо вони і є, не впливає на висновки суду щодо протиправності спірних податкових повідомлень-рішень у вказаній частині.
Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на декларування позивачем у перевіряємому періоді від’ємного значення об’єкта оподаткування податком на прибуток, як на доказ надання ТОВ послуг з автоперевезень на нижчими ніж звичайні цінами, оскільки відповідно до діючого законодавства наявність збитків за наслідками господарської діяльності платника податків не є безперечним доказом надання таким платником послуг за цінами, нижчими ніж звичайні ціни на такі послуги, в період, в який ці послуги надавалися.
Разом з тим, суд вважає необхідним відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ про скасування вказаних рішень в частині донарахування ТОВ податкових зобов’язань з податку на прибуток на загальну суму 1513,40 грн. (1081 грн. за основним платежем та 432,40 грн. за штрафними санкціями) за порушення п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що виразилося у невірному визначенні процентів на суму 1081 грн., умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, а також в частині донарахування ТОВ податкових зобов’язань з ПДВ на загальну суму 454,40 грн. (284 грн. за основним платежем та 170,40 грн. за штрафними санкціями) за порушення вимог п.п.7.4.5, п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виразилося у завищенні податкового кредиту з ПДВ у податковій декларації за листопад 2009 року на суму 284 грн. внаслідок повторного віднесення до податкового кредиту податкової накладної, отриманої від ТОВ ВТП «Інжпроект», оскільки в ході розгляду справи позивачем не було надано суду заслуговуючих на увагу доказів на підтвердження обґрунтованості цих вимог. Крім цього, факт повторного віднесення до податкового кредиту у податковій декларації за листопад 2009 року податкової накладної від вказаного контрагента на суму ПДВ 284 грн. не оспорював в судовому засіданні і представник позивача.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В ході розгляду справи позивач довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування заявлених вимог щодо скасування спірних податкових повідомлень-рішень СДПІ в частині, в якій ці вимоги задовольняються судом, а відповідач не надав суду належних доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову в цій частині.
На підставі викладеного, керуючись ст.19 Конституції України, Законом України „Про оподаткування прибутку підприємств”, Законом України „Про податок на додану вартість", Законом України „Про державну податкову службу в Україні”, ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 71, 86, 94, 159-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Техтранссервіс»задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 04.06.2010 року №0000421510/0 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Техтранссервіс» податкового зобов’язання з податку на прибуток за основним платежем у розмірі 211651 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 52962,40 грн., та податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі від 04.06.2010 року №0000481510/0 в частині визначення Товариству з обмеженою відповідальністю «Техтранссервіс» податкового зобов’язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 164777 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 80360,10 грн..
В іншій частині вимог відмовити.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя А.Г.Федусик
09 серпня 2011 року