Справа №484/3612/15-ц 25.04.2016 25.04.2015 25.04.2015

Справа № 484/3612/15-ц Головуючий у суді 1 інстанції - Паньков Д.А.

Провадження №22ц/784/715/16 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Категорія 27

У Х В А Л А

іменем України

25 квітня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Галущенка О.І. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Лівшенком О.С.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

представника відповідача -Ремешевського Є.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення коштів за договором повернення депозиту, -

у с т а н о в и л а :

10 вересня 2015 року ОСОБА_3 пред'явив зазначений позов до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), який обгрунтував наступним.

26 березня 2013 року він у простій письмовій формі уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір банківсього вкладу (депозиту) № SAMDN01000729142232 строком на 6 місяців.

В той же день позивач передав відповідачу грошову суму у розмірі 48 550 доларів США.

15 жовтня 2013 року договір був пролонгований та всі кошти переоформлені новим аналогічним договором, разом з залишком процентів в договір № SAMDNWFD0070008704000 строком на 6 місяців на загальну суму 51 103 долара 10 центів США під 6,5 % річних.

Після закінчення терміну дії договору позивач неодноразово звертався до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою повернення внесених коштів, проте відповідач свої зобовязання не виконує, кошти не повертає.

Посилаючись на викладені обставини просив стягнути заборговану грошову суму, разом з процентами, та витрати на правову допомогу за судовим рішенням.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Зазначав, що оскільки договір укладався на території Автономної Республіки Крим, яка зараз окупована, то у Банку не має підтверджень щодо укладення зазначеного договору, внесення позивачем коштів на рахунок Банку, та що по закінченні терміну дії цього договору грошові кошти не були поверненні. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» припинило діяльність на території АРК, все його майно на цій території конфісковано, та за такого відповідальність перед власниками несе Автономна некомерційна організація «Фонд захисту вкладників» згідно з законодавством Російської Федерації. Більш того, додані позивачем квитанції та внесені ним кошти за реквізитами та сумою не відповідають зазначеному договору.

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2016 року в задоволені позовних вимог відмовлено за їх недоведеністю.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на невідповідність рішення дійсним обставинам справи та неповним з'ясуванням судом всіх обставин справи.

Апеляційну скаргу слід відхилити і залишити без змін рішення суду 1 інстанції, оскільки районний суд ухвалив його з додержанням норм матеріального й процесуального права.

Вирішуючи спір таким чином, як викладено у оскарженому рішенні, суд 1 інстанції виходив з недоведеності позивачем своїх вимог, у зв'язку з чим у позові слід відмовити.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у повній мірі погоджується з установленими судом 1 інстанції обставинами та правовідношеннями, його висновки вважає вірними, обгрунтованими і законними.

Так, за Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та п. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів, який здійснюється в порядку конституційного, цивільного, кримінального, адміністративного та господарського судочинств.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статей 1,3 ЦК України, 1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, слід зазначити, що, виходячи із загальних засад цивільного законодавства про: неприпустимість свавільного втручання держави у сферу особистого життя людини, її цивільного права та інтересу; справедливість; добросовісність та розумність - в порядку цивільного судочинства регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від такого права є недійсною.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ч. 2 ст. 16 ЦК України) і обраний позивачем.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Для цього, він розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і допомагає здійсненню їхніх прав.

Судовий розгляд, яким цивільна справа вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

Відповідно до статей 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" - рішення суду у цивільній справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при рівності прав щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Вирішуючи питання про докази по даній категорії справ, слід виходити з наступних положень матеріального права, зокрема статей 205, 208, 218 ЦК України.

За ними ж, правочин, за вибором сторін, якщо інше не встановлено законом, може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Правочини між юридичними особами; правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу та інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма - належно вчиняти у письмовій формі.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Згідно із частиною першою 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до частини першої 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі.

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 1.4 Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 передбачено, що залучення банком вкладів (депозитів) юридичних і фізичних осіб підтверджується: договором банківського рахунку; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадної книжки; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею ощадного (депозитного) сертифіката; договором банківського вкладу (депозиту) з видачею іншого документа, що підтверджує внесення грошової суми або банківських металів і відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.

Пунктом 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 1 червня 2011 року № 174 передбачено, що банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп «вечірні» чи «післяопераційний час»), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Виходячи з положень статті 1059 ЦК України, п. 1.4. Положення, п. 2.9 глави 2 розділу IV Інструкції письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту. При цьому квитанція (другий примірник прибуткового касового документа) або інший документ є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі.

З системно логічного аналізу зазначених вище норм можна зробити наступні висновки:

- договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку;

- відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов'язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з'являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов'язок;

- з договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов'язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника);

- належними доказами, що підтверджують наявність між сторонами договору банківського вкладу (кредитного договору), у тому числі і щодо руху коштів по ньому, є оригінал договору банківського вкладу (депозиту); ощадна книжка, ощадний (депозитний) сертифікат; квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, витяг з особового рахунку, що має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Лише у разі надання вкладником доказів, названих в останньому абзаці, можна твердити про наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, підставою виникнення яких є договір банківського вкладу (депозиту), а, відповідно, й приймати рішення щодо прав та обов'язків його учасників.

Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_3 та пояснень його представника у судах, 26 березня 2013 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» було укладено договір депозитного вкладу № SAMDN01000729142232 строком на 6 місяців з кінцевим строком дії до 26 вересня 2013 року на загальну суму 48 55о доларів США з правом пролонгації на такий же строк і на тих же умовах. Сторони скористалися правом пролонгації, уклавши новий договір депозитного вкладу за № SAMDNWFD0070008704000 зі строком 6 місяців, але вже на загальну суму 51 103 долара 10 центів США під 6,5 % річних, які банк відмовляється повертати, мотивуючи форс-мажорними обставинами.

Проте, з наданих стороною позивача, на підтвердження зазначеного, доказів - виписаних висновків зробити не можна.

Так, з наданого представником позивача оригіналу договору вбачається, що 15 жовтня 2013 року сторони уклали новий договір депозитного вкладу за № SAMDNWFD0070008704000 на строк у 6 місяців, на загальну суму 50 822 долара 54 центи США під 6,5 % річних.

При цьому, квитанції або іншого документу, що були б підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, або витягу з особового рахунку про рух коштів, що має містити найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції, а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ - сторона позивача не надала.

Не надано названою стороною і належно завіреного документу, який би свідчив про переведення грошей з особового рахунку за пролонгованим попереднім депозитним договором на особовий рахунок за новим договором.

Надана позивачем ксерокопія витягу від 27 червня 2014 року (а.с.193) таким доказом не є, оскільки є лише копією, а не оригіналом, і з його тексту вбачається, що витяг № 6292394 вчинено 27 червня 2014 року Кримським регіональним управлінням Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» з ксерокопією підпису його начальника, а мокра печатка, що знаходиться на ньому, належить Миколаївському регіональному управлінню ПАТ КБ «ПриватБанк».

За такого, дійти обґрунтованих висновків, щодо дійсного характеру зобов'язань, які існують натепер між сторонами і дотримання ними умов їх виконання та винну в неналежному виконанні особу, якщо таке було б встановлено, - неможливо, а тому у позові слід відмовити за недоведеністю позивачем своїх вимог.

Оскільки цього ж, з таких же мотивів дійшов і міськрайонний суд, то підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Що ж до тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про наявність процесуальних порушень при розгляді судом 1 інстанції даної цивільної справи, то вони не можуть слугувати скасуванню оскарженого рішення, оскільки більша частина з них не має підтвердження, а ті ж, що мають місце, носять формальний характер і не вплинули на результат вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 10 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І.

Самчишина Н.В.