Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 квітня 2016 р. № 820/1208/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В. ,

суддів - Зінченко А.В., Тітова О.М.,

за участі: секретаря судового засідання - Самігулліної К.В.,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Вишневського О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2

до Державної міграційної служби України , треті особи - Головне управління Державної міграційної служби в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби в Київській області,

проскасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач - громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд скасувати наказ Державної міграційної служби №49 від 09.04.2015 р. в частині, що стосується громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що він прибув до України у 1986 році відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.81 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні. 16.08.2004 р. ВГІРФО ГУ МВС в Київській області позивача було документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. У лютому 2016 року позивач через свого представника звернувся до відповідача із запитом щодо дійсності своєї посвідки, на який отримав оформлену листом від 24.02.2016 р. відповідь, де було зазначено, що згідно наказу ДМС України №49 від 09.04.2015 р. посвідку скасовано. Позивач вважає згаданий наказ незаконним і необґрунтованим, прийнятим без належних на то підстав, і тому позивач просить скасувати цей наказ.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі, просив суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач, Державна міграційна служба України, позов не визнав, надав свої письмові заперечення, в обґрунтування яких зазначив, що спірний наказ було прийнято на підставі висновку Управління Державної міграційної служби України в Київській області від 03.03.2015 р. "Про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні громадянину В'єтнаму ОСОБА_2", спірний наказ відповідає вимогам закону та прийнятий у межах повноважень.

Третя особа - ГУ ДМС України в Київській області, своєї правової позиції по суті позовних вимог письмово до суду не надала.

У судовому засіданні представник відповідача та ГУ ДМС України в Харківській області підтримала доводи заперечень, просила залишити позов без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що позивач - гр. СРВ ОСОБА_2, у 1986 році прибув до України відповідно до Угоди, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02.04.81 р. Згодом позивач залишився на постійне проживання в Україні.

16.08.2004 р. ВГІРФО ГУ МВС в Київській області позивача було документовано безстроковою посвідкою на постійне проживання в Україні.

Згідно п.16 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 р. № 251 (далі - Порядок), для обміну посвідки на постійне проживання в разі досягнення іноземцем та особою без громадянства 25- і 45-річного віку подаються документи, зазначені у підпунктах 1-4 і 6 пункту 15 цього Порядку.

Пунктом 15 цього ж Порядку передбачено, що для обміну посвідки подаються: 1) заява, зразок якої встановлюється МВС; 2) паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), та його копія; 3) посвідка, що підлягає обміну; 4) квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати; 5) документи, що підтверджують обставини, на підставі яких посвідка підлягає обміну (документи, видані компетентними органами іноземних держав, підлягають легалізації в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України); 6) дві фотокартки іноземця та особи без громадянства розміром 3,5 х 4,5 сантиметра (на матовому папері).

Так, згідно вимог п.2.9 Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 6 серпня 2013 р. за № 1335/23867, за результатами розгляду заяви протягом семи днів з дати подачі всіх визначених цим Тимчасовим порядком документів Головою ДМС (а в разі його відсутності - заступником Голови ДМС) чи начальником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником приймається рішення про видачу або відмову у видачі посвідки.

Матеріалами справи підтверджено, що 17.02.2016 року позивач звернувся із запитом щодо дійсності своєї посвідки до ГУ ДМС України в Харківській області, у відповідь на який отримав лист від 24.02.2016 р., де йому повідомлялося, що наказом ДМС України №49 від 09.04.2015 року, на підставі висновку ГУ ДМС України у Київській області від 03.03.2015 року, серед іншого, стосовно ОСОБА_2:

- скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 16.08.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземців гр. СРВ ОСОБА_2;

- видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії НОМЕР_2 від 10.08.2004 та серії НОМЕР_3 від 02.10.2013 р. визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.5 Наказу) (а.с. 8-9).

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що головним управлінням ДМС України в Київській області прийнято рішення у формі висновку від 03.03.2015 р. про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні гр. Вєтнаму ОСОБА_2, яким рішення про видачу посвідки на постійне проживання визнано таким, що прийняте з порушенням вимог Закону України "Про імміграцію".

Вказане рішення (висновок) вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абз. 3 п. 4 Прикінцевих положень вказаного Закону.

Колегія суддів з оскаржуваним пунктом 7 Наказом ДМС України №85 від 17.06.2015 року не погоджується, виходячи з наступного.

Як підтверджено матеріалами справи, видача посвідки на постійне проживання позивачу здійснювалась відповідно до абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", згідно з яким вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 6 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 2 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Зазначені підстави для видачі посвідки на постійне проживання були самостійно визнані ГУ ДМС України в Київській області та зазначені у висновку. Під час видачі посвідки на постійне проживання ВГІРФО ГУ МВС України в Київській області керувався зазначеними положеннями Закону України "Про імміграцію", будь-яких заперечень не висловлював, таким чином визнав позивача таким, що має дозвіл на імміграцію.

Як зазначалося раніше, 17.07.2003 р. ВГІРФО ГУ МВС в Харківській області оформило і видало гр. ОСОБА_3 посвідку на постійне проживання НОМЕР_4 від 17.07.2003 р. 24.02.2005 року останньому ВГІРФО ГУ МВС України у Харківській області було здійснено обмін бланку посвідки на постійне проживання НОМЕР_4 на посвідку на постійне місце проживання в Україні, НОМЕР_5 від 24.02.2005 року термін дії "безстроково". Щодо обміну позивачу посвідки стосовно наявності претензій, додаткових вимог або заперечень з боку відповідача або третіх осіб до позивача, матеріали справи не містять.

На думку відповідача, на момент звернення (24.06.2003 року) положеннями законодавства України не було передбачено оформлення посвідки на постійне проживання без надання дозволу на імміграцію відповідно до абз. 4 розділу 5 Прикінцевих положень Закону України "Про імміграцію", оскільки позивач звернувся після передбаченого законом шестимісячного терміну. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з абз. 6 ст. 1 Закону України "Про імміграцію", посвідка на постійне проживання - документ, що підтверджує право іноземця чи особи без громадянства на постійне проживання в Україні.

Згідно п.18 Порядку, посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Так, згідно п.4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію", особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

Тобто, з аналізу вказаної норми вбачається, що посвідка на постійне проживання видається уповноваженим органом за заявою, та не передбачає попереднього оформлення дозволу на імміграцію. А відтак, позивач отримав посвідку на постійне проживання в межах законодавства.

Суд зазначає, що позивачу не надавався дозвіл на імміграцію в Україні, оскільки він прибув до України в 1986 році, а Закон України "Про імміграцію" прийнятий 07 червня 2001 року, передбачив набуття дозволу на імміграцію позивача в силу цього Закону без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень. І позивачу в силу дії цього Закону щодо набуття права на дозвіл на імміграцію надана посвідка на постійне місце проживання в Україні без надання дозволу на імміграцію.

При наданні 16.08.2004 р. позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні позивачу управління у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Головного Управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області проводило перевірку законності залишення його на постійне проживання на території України та керувалося положеннями Закону України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявило та надало посвідку на постійне місце проживання в Україні. Цією ж нормою Закону ГУ ДМС України в Київській області обґрунтовує прийняття протилежного рішення - висновку від 03.03.2015 р. про перевірку матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні, на підставі якого ДМС України Наказом № 49 від 09.04.2015 року скасовано як рішення ВГІРФО ГУ МВС в Київській області від 16.08.2004 року, так і видані на підставі такого рішення посвідки позивача на постійне місце проживання в Україні.

Згідно положень ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

При цьому відповідачами не враховано, що перелік підстав для прийняття такого рішення визначений ст. 12 Закону України "Про імміграцію", а "інших випадків", зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинне законодавство не було передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено Постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абз.3 п.4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію".

Таким чином, пункт 5 Наказу ДМС України №49 від 09.04.2015 року, прийнятий з порушенням вимог ст. 2 КАС України, а саме: без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; без урахування принципу пропорційності, тобто при прийнятті рішення мало місце відсутність досягнення розумного балансу між публічними інтересами, на забезпечення яких спрямоване рішення та дії, та інтересами позивача; без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, чим порушено положення "Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень", затвердженого Постановою КМУ №1983 від 26 грудня 2002 року; несвоєчасно: посвідка на постійне проживання оформлена позивачу у 2004 році, тоді як Наказ ДМС України №49 винесений 09.04.2015 року.

Як встановлено приписами ст. 19 Конституції України відповідач - суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАСУ завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

За таких обставин, пункт 5 Наказу ДМС України №49 від 09.04.2015 року, яким скасовано повністю рішення відділу ГІРФО УМВС України в Київській області від 16.08.2004 року про документування посвідкою на проживання в Україні для іноземців гр. СРВ ОСОБА_2; видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання Серії НОМЕР_2 від 10.08.2004 та серії НОМЕР_3 від 02.10.2013 р. визнати недійсними та такими, що підлягають вилученню (п.5 Наказу) (а.с. 8-9). не може бути визнано таким, що прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України, треті особи: Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Головне управління Державної міграційної служби України в Київській області про скасування рішення - задовольнити.

Скасувати наказ Державної міграційної служби №49 від 09.04.2015 р. в частині, що стосується громадянина Республіки В'єтнам ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2

Стягнути на користь Громадянина Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_2 (місцепроживання: АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (місцезнаходження: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений 25 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Панченко О.В.

Судді Зінченко А.В.

Тітов О.М.