ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2007 р. | № 1/124-38 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
| Мележик Н.І. - головуючого, |
Подоляк О.А., Ковтонюк Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Консалтингової фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Реєстратор" |
на постанову | Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2007 р. |
у справі | №1/124-38 |
господарського суду | Волинської області |
за позовом | Консалтингової фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Реєстратор" |
до | Акціонерного товариства закритого типу "Волиньнафта" |
про за участю представників: позивача – відповідача – | стягнення 1 152 грн. Іваненка О.П. не з"явився |
В С Т А Н О В И В:
У вересні 2006 року Консалтингова фірма у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Реєстратор»звернулася до господарського суду Волинської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства закритого типу «Волиньнафта»1 152 грн. заборгованості за договором про надання послуг щодо ведення реєстру акціонерів.
Рішенням господарського суду Волинської області від 11.10.2006р. (суддя Гончар М.М.) позов задоволено, стягнуто Акціонерного товариства закритого типу «Волиньнафта»на користь Консалтингової фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Реєстратор»1 152 грн. основного боргу, 102 грн. витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2007р. (судді: Мурська Х.В., Давид Л.Л., Кордюк Г.Т.) рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2006р. скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2007р. скасувати, а рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2006р. залишити без змін, посилаючись при цьому на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п.1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Постанова апеляційного суду не відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.04.1998 року між сторонами у справі укладено договір про надання послуг ведення реєстру акціонерів, відповідно до умов якого відповідач доручив, а позивач прийняв на себе обов»язки щодо формування і ведення реєстру акціонерів відповідача, а останній, в свою чергу, зобов»язався виплачувати позивачу абонентську плату за надані ним послуги щодо ведення реєстру в розмірі 20 грн. щомісячно, здійснюючи її авансовим платежем шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позивача не пізніше п»яти банківських днів наступних за першим днем поточного місяця.
На виконання умов вказаного договору відповідач передав позивачу документи для формування реєстру, перелік яких визначено у підписаному обома сторонами та скріпленому їх печатками акті прийому-передачі документів, який знаходиться у справі.
У зв’язку з невиконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань по оплаті послуг в період з 01.12.2002р. до 21.04.2006р., позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 1 152 грн.
Місцевий суд, приймаючи рішення у даній справі про задоволення позовних вимог, виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем підтверджена договором та актами здачі-прийняття робіт. При цьому суд послався на ст. 901 ЦК України.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що акти здачі-прийняття послуг складені позивачем в односторонньому порядку, а тому не можуть підтверджувати факт надання послуг позивачем та прийняття їх відповідачем.
Враховуючи вказану обставину та той факт, що виконання умов договору позивачем повинно було відбуватись лише після здійснення відповідачем авансових платежів, тобто після здійснення останнім попередньої оплати, апеляційний господарський суд виходив з того, що позивач, надаючи такі послуги, діяв на власний розсуд, чим порушив умови договору та вимоги ч.3 ст.538 ЦК України, згідно якої у разі невиконання однією із сторін у зобов»язанні свого обов»язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов»язку у встановлений строк або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов»язку, відмовитися від його виконання частково або у повному обсязі.
Проте, з таким висновком апеляційної інстанції погодитись не можна, оскільки умови п.4.1. договору лише передбачають строки здійснення відповідачем оплати за надані позивачем послуги, не ставлячи в залежність обов»язків позивача по виконанню умов договору до терміну здійснення відповідачем оплати.
Згідно ч.4 ст.538 ЦК України якщо зустрічне виконання обов»язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов»язку, друга сторона повинна виконати свій обов»язок.
Судом апеляційної інстанції не враховано також те, що доказів розірвання договору в порядку статті 907 ЦК України, які позбавили б позивача від виконання його умов чи визнання його недійсним у судовому порядку відповідачем не надано.
Згідно ст.ст. 525,526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції цих вимог закону не врахував та не звернув увагу на часткове виконання відповідачем протягом дії договору своїх зобов»язань.
Водночас, матеріали справи свідчать про те, що суд першої інстанції в порядку ст.ст.4і, 47, 43 ГПК України врахував наведене: всебічно, повно і об"єктивно розглянув всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обгрунтування своїх вимог і заперечень докази, та керуючись законом, дійшов вірного висновку про достовірність та обгрунтованість позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.11110 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесені постанови у даній справі, суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права, що призвело до прийняття необгрунтованого судового акту.
З огляду на викладене, касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2007р. у справі 1/124-38 підлягає скасуванню, а законне та обгрунтоване рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2006р. у даній справі –залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Консалтингової фірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Реєстратор" задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2007р. у справі №1/124-38 скасувати. Рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2006р. у справі №1/124-38 залишити без змін.
Головуючий суддя Н.І. Мележик
Судді О.А. Подоляк
Л.В.Ковтонюк