ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
___________________________________________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
Іменем України
07.07.2009 року Справа № 18/99
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Бойченка К.І.
суддів Єжової С.С.
Журавльової Л.І.
секретар
судового засідання: Шабадаш Д.С.
за участю представників:
від позивача: -Тацюк В.В., представник за дов. б/н від 06.07.09;
від відповідача: -Овчиннікова О.Г., представник
за дов. №57 від 06.07.09;
розглянувши у відкритому
судовому засіданні
апеляційну скаргу: Приватного підприємства „Гавриліна і К”,
м. Стаханов Луганської області
на рішення
господарського суду Луганської області
від 26.05.09
по справі №18/99 (суддя –Корнієнко В.В.)
за позовом Приватного підприємства „Михалич і Ко”, смт. Вороновиця,
Вінницький район Вінницької області
до відповідача Приватного підприємства „Гавриліна і К”,
м. Стаханов Луганської області
про стягнення 8106 грн. 00 коп.
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2009 року Приватне підприємство „Михалич і Ко”, смт. Вороновиця, Вінницький район Вінницької області (далі за текстом –ПП „Михалич і Ко”, позивач), звернувся до господарського суду Луганської області з позовною заявою з вимогами про стягнення з Приватного підприємства „Гавриліна і К”, м. Стаханов Луганської області (далі за текстом –ПП „Гавриліна і К”, відповідач), боргу у сумі 8106 грн. 00 коп. по оплаті послуг з перевезення вантажу, які надані відповідачу за договором на транспортне обслуговування від 19.11.08 №5 та за договором-заявкою від 19.11.08 №19/11-08.
Рішенням господарського суду Луганської області від 26.05.09 у даній справі позов задоволений частково, а саме: з відповідача на користь позивача стягнуто заборгованість у сумі 7593 грн. 72 коп. по оплаті послуг з перевезення вантажу, а також витрати по сплаті державного мита у сумі 95 грн. 55 коп. та на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу у сумі 110 грн. 54 коп.; в решті позову відмовлено; позивачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито” з Державного бюджету України повернуто зайве сплачене при поданні позову державне мито у сумі 18 грн. 00 коп.
Дане рішення мотивоване наступним:
-положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України;
-при визначенні вартості послуг (робіт, товару) в умовних одиницях (в договорі вказано у.е.), звичайно маються на увазі долари США;
-сторони домовилися, що плата за послуги перевезення буде складати 1800 умовних одиниць за курсом НБУ, тобто 1800 доларів США за курсом НБУ;
-на дату укладення договору-заявки –19.11.08, курс долару США до української гривні складав 1 долар США = 5,8854 грн. (за офіційним курсом НБУ), таким чином, вартість послуг перевезення складала 10593 грн. 72 коп. (1800 доларів США х 5,8854 грн.);
-21.01.09 відповідач сплатив позивачу 3000 грн. 00 коп., таким чином, борг відповідача за надані послуги перевезення складає 7593 грн. 72 коп. та підлягає стягненню з відповідача;
-в решті вимог (заявлено до стягнення борг в сумі 8106 грн. 00 коп.) у позові слід відмовити за необґрунтованістю цих вимог;
-доводи відповідача про те, що він повністю розрахувався з позивачем не приймаються судом першої інстанції до уваги в зв’язку з їх необґрунтованістю, безпідставністю та недоведеністю.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду Луганської області від 26.05.09 у справі №18/99, відповідач подав до Луганського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу від 09.06.09 б/н, у якій просить скасувати згадане рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач вказує на наступне:
-на думку апелянта, судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення були порушені та неправильно застосовані норми матеріального права та висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають обставинам справи;
-апелянт зазначає, що спірним у даній справі є питання з визначення вартості послуг з перевезення вантажу;
-апелянт з висновком суду першої інстанції про те, що при визначенні вартості послуг в умовних одиницях звичайно маються долари США не погоджується, оскільки вважає, що:
·на підставі ст. 180 Господарського кодексу України та ст. 632 Цивільного кодексу України сторони, при укладанні господарського договору, погодили ціну договору. Відповідно до п. 3.1 договору №5 від 19.11.08 ціна встановлюється в українських гривнях;
·відповідно до п. 3.2 договору №5 ціна конкретної перевозки вказується в разових договорах-заявках, які є невід’ємною частиною договору;
·відповідно до договору-заявки №19/11-08 від 19.11.08 вартість послуг складає 1800 у.е. за курсом НБУ. Отже, як вважає апелянт, вартість перевезення відповідно до умов укладеного між сторонами договору №5 від 19.11.08 та договору-заявки №19/11-08 від 19.11.08 складає 1800 у.е., при цьому, поняття умовної одиниці визначено п. 3.1 вказаного договору та є українською гривнею. В свою чергу, відповідач оплату згідно з договором-заявки №19/11-08 здійснив у повному обсязі;
·відповідно до змісту, наданого позивачем договору-заявки №19/11-08, вартість перевозки становить 1800 у.е. по курсу НБУ, однак ручкою дописано 11106 грн. 00 коп., при цьому, при укладанні договору екземпляр підписаний обома сторонами, який був отриманий відповідачем факсимільним зв’язком, зазначених дописок не містить;
·в даному випадку, при укладанні господарського договору, сторони погодили, що ціна вартості перевезення встановлюється в українських гривнях, а тому суд першої інстанції не мав правових підстав застосовувати ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, а саме: правила щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що звичайно ставляться та робити висновок, що при визначенні вартості послуг в умовних одиницях звичайно маються долари США.
Позивач 07.07.09 подав до Луганського апеляційного господарського суду відзив без дати та номеру, в якому висловив непогодження з доводами відповідача, викладеними у його апеляційній скарзі, та просить в її задоволенні відмовити, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розпорядженням голови Луганського апеляційного господарського суду від 15.06.09 відповідно до ст. 28 Закону України “Про судоустрій України” для розгляду апеляційної скарги Приватного підприємства „Гавриліна і К”, м. Стаханов Луганської області, від 09.06.09 б/н на рішення господарського суду Луганської області від 26.05.09 у справі №18/99 призначено судову колегію у складі: головуючий суддя – Бойченко К.І., суддя –Єжова С.С., суддя –Журавльова Л.І.
Згідно з ч. 2 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Апеляційний господарський суд не зв’язаний з доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши пояснення та доводи представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, оцінивши надані сторонами докази у сукупності, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача до задоволення не підлягає, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи і встановлено господарським судом Луганської області, Приватне підприємство „Михалич і Ко” (позивач у даній справі) та Приватне підприємство „Гавриліна і К” (відповідач у даній справі) 19.11.08 уклали договір №5 на транспортне обслуговування (далі за текстом –договір №5) та договір-заявку №19/11-08 на транспортування вантажу автомобільним транспортом (далі за текстом –договір-заявка).
Пунктом 1 договору №5 сторони визначили його предмет, згідно якого Експедиція (відповідач) доручає, а Перевізник (позивач) приймає на себе зобов’язання здійснювати перевезення вантажу, заявленого Експедицією. Конкретні умови завантажень обумовлюються у разових договорах–заявках на перевезення, які передаються за факсимільним зв’язком. Кількість і тип вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажоодержувачі, графік подачі транспорту, строки виконання, суми оплат фрахтів відмічаються у разових договорах-заявках, які є невід’ємною частиною даного договору і надаються Експедицією Перевізнику перед кожним конкретним перевезенням або групою перевезень.
Згідно з п. 3.1 договору №5 ціни за даним договором встановлюються в українських гривнях.
Згідно з п. 3.2 договору №5 ціни, які відповідають конкретному перевезенню (групі однотипних перевезень), вказуються у разових договорах-заявках, які є невід’ємною частиною даного договору.
Умовами п. 4.1 договору №5 сторони передбачили, що платежі здійснюються у національній валюті України шляхом банківського переводу на рахунок Перевізника, якщо інше не обумовлено у договорі-заявці.
Пунктом 4.3 договору №5 сторони встановили строк оплати –п’ять банківських днів після отримання оригіналів документів, якщо інше не обумовлено у договорі-заявці.
За змістом п. 5.1.2 договору №5 сторони встановили відповідальність Експедиції (відповідача) за неналежне виконання своїх зобов’язань у вигляді сплати штрафу у розмірі 100 грн. 00 коп. на території України і 50 доларів США на інотериторії, тобто за межами України.
За умовами п. 5.2.4 договору №5 сторони передбачили відповідальність Перевізника (позивача) у вигляді сплати штрафу за допущення порушень умов договору №5 у розмірі, ідентичному відповідальності Експедиції згідно з п. 5.1.2 даного договору –100 грн. 00 коп. на території України і 50 доларів США на інотериторії.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України) .
На виконання згаданих договорів позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною –СМR 10412050/241108/0002763 від 24.11.08 та не оспорюється відповідачем.
За змістом ст. 3 Цивільного кодексу України одними з загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За умовами преамбули договору-заявки сторони встановили вартість перевезення –1800 умовних одиниць за курсом Національного Банку України, а також порядок і строки оплати –безготівковий, 10-ть банківських днів за оригіналами документів.
Пунктом 2 договору-заявки сторони обумовили, що понаднормативний простій оплачується Експедицією (відповідачем) у розмірі, еквівалентному 50 доларів США.
Згідно з п. 3 договору-заявки сторони встановили, що у випадку простою автомобіля Перевізника (позивача) на прикордонному переході понад 12 годин з вини Експедиції, вона сплачує Перевізнику суму у розмірі 50 доларів США за кожну повну добу простою.
Умовами п. 4 договору-заявки сторони передбачили відповідальність позивача у випадку запізнення під завантаження понад 4 годин –у вигляді сплати 50 доларів США по Україні і на інотериторії за кожну добу запізнення.
Як свідчать матеріали даної справи та встановлено місцевим господарським судом, оригінали документів щодо перевезення вантажу відповідач отримав від позивача по пошті 09.12.08.
Серед цих документів відповідач отримав згадану міжнародну товарно-транспортну накладну, акт №ОУ-0000213 здачі-прийняття робіт з зазначенням їх вартості –11106 грн. 00 коп., рахунок-фактуру №СФ-0000297 від 28.11.08 для сплати наданих транспортних послуг, з вказівкою їх вартості –11106 грн. 00 коп.
З посиланням на цей рахунок-фактуру відповідач 21.01.09 перерахував на користь позивача кошти в сумі 3000 грн. 00 коп.
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що він повністю оплатив вартість наданих позивачем за згаданими договорами послуг –1800 грн. 00 коп.
Відповідач стверджує, що вартість транспортних послуг з перевезення вантажу за договором-заявкою –1800 умовних одиниць за курсом НБУ означає 1800 грн. 00 коп.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості доводів відповідача щодо вартості наданих позивачем послуг на суму 1800 грн. 00 коп.
У даному випадку, з урахуванням умов договору №5 та умов договору-заявці розрахунки за надані послуги повинні бути здійснені в українських гривнях в еквіваленті 1800 доларів США за курсом НБУ, як вірно зазначив суд, на день укладання сторонами договору-заявці, тобто станом на 19.11.08, оскільки інші умови не обумовлені, тобто, в українських гривнях в еквіваленті 1800 доларів США на день фактичної оплати.
Судова колегія також вважає, що визначення у договорі-заявці вартості послуг у розмірі 1800 умовних одиниць по курсу НБУ стосується української гривні в еквіваленті 1800 доларів США по курсу НБУ, оскільки інше, тобто у розмірі 1800 грн. по курсу НБУ, виключається.
Крім того, про те, що 1800 умовних одиниць по курсу НБУ, маються на увазі долари США, свідчать також обумовлені у пунктах 2, 3 і 4 договору-заявці умови відповідальності сторін.
До того ж, відповідач не обґрунтував причини перерахування 21.01.09 на користь позивача грошових коштів у розмірі 3000 грн. 00 коп. замість необхідних, як він вважає, 1800 грн. 00 коп.
На дату укладання сторонами договору-заявки –19.11.08, курс долара США до української гривні за офіційним курсом Національного Банку України складав: 1 долар США = 5,8854 грн.
Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, з урахуванням часткової оплати відповідачем наданих позивачем послуг з перевезення вантажу на підставі згаданих договорів у розмірі 3000 грн. 00 коп., залишок боргу складає 7593 грн. 72 коп., оскільки вартість наданих послуг склала 10593 грн. 72 коп. (1800 доларів США х 5,8854 грн.).
За таких обставин, суд першої інстанції на законних підставах частково задовольнив вимоги позивача, стягнувши на його користь з відповідача борг у сумі 7593 грн. 72 коп. з покладанням на відповідача судових витрат пропорційно розміру задоволених позовних вимог, та обґрунтовано відмовив у задоволенні решти позову.
З урахуванням викладеного, судова колегія доводи апелянта залишає поза увагою, а законне рішення господарського суду Луганської області від 26.05.09 у справі №18/99 залишає без змін.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита у розмірі 51 грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги покладаються на заявника скарги (відповідача у справі) –Приватне підприємство „Гавриліна і К”, м. Стаханов Луганської області.
У судовому засіданні за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Керуючись ст. ст. 43, 49, 85, 99, 101, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
1.Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Гавриліна і К”, м. Стаханов Луганської області, від 09.06.09 б/н на рішення господарського суду Луганської області від 26.05.09 у справі №18/99 залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду Луганської області від 26.05.09 у справі №18/99 залишити без змін.
3.Витрати по сплаті державного мита у розмірі 51 грн. 00 коп. за подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного господарського суду покласти на відповідача (заявника скарги) –Приватне підприємство „Гавриліна і К”, м. Стаханов Луганської області.
Відповідно ч. 3, ч. 5 ст. 105 Господарського процесуального кодексу України постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя К.І. Бойченко
Суддя С.С. Єжова
Суддя Л.І. Журавльова