ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"03" липня 2009 р. Справа № 58/112-09 (н.р. 52/1
вх. № 3482/3-58 (н.р. 6148/4-52)
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
позивача - Череповський Є.В., довіреність № 541-13 від 19.08.2008 року
представник першого відповідача - не з'явився.
представник другого відповідача - Пошиванок Т.П., довіреність № 365/04 від 17.02.2009 року
розглянувши справу за позовом Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м. Київ
до першого відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Технефтерос", м. Харків
другого відповідача - Закритого акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль", м. Біла Церква
про визнання недійсним договору уступки вимоги
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Харківської області від 11.11.2008 року у справі № 52/155-08 (н.р.46/406-07) позивачеві було відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 року у справі 52/155-08 (н.р. 46/406-07), рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2008 року залишено без змін. Провадження у справі відносно ТОВ "Технефтерос" припинено.
Постановою вищого господарського суду України від 13.04.2009 року Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.01.2009 року та Рішення господарського суду Харківської області від 11.11.2008 року у справі № 52/155-08 (н.р.46/406-07) скасовані та справу направлено на новий розгляд до господарського суду Харківської області.
Позивач - Дочірнє підприємство Укрнафтагазкомплект" НАК "Нафтогаз України" звернувся до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору уступки вимоги № 23/4 від 23 квітня 2003 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технефтерос" та Закритим акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль".
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що укладення між першим та другим відповідачем у справі спірного договору уступки права вимоги протирічить закону та умовам договору № 02/32 від 23 лютого 2000 року, який було укладено між позивачем у справі та першим відповідачем у справі.
Представник позивача у судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд задовольнити позов.
Представник першого відповідача у судове засідання не з'явився.
Представник другого відповідача у судовому засіданні проти позову заперечує, просить відмовити у його задоволенні.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.
23 лютого 2000 року між позивачем - Дочірнім підприємством "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та першим відповідачем –ТОВ "Технефтерос" було укладено договір № 02/32, відповідно до умов якого перший відповідач зобов'язався поставити позивачу продукцію виробничо-технічного характеру, а позивач зобов'язався прийняти та оплатити продукцію.
01 квітня 2002 року господарським судом м. Києва у справі № 24/162 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Технефтерос" до ДП "Укрнафтогазкомплект" були задоволені позовні вимоги ТОВ "Технефтерос", стягнуто з ДП "Укрнафтогазкомплект" 3159931,60 грн. заборгованості за Договором № 02/32 від 23 лютого 2000 року та видано відповідний наказ про примусове стягнення з ДП "Укрнафтогазкомплект" заборгованості за вищевказаним договором.
Матеріалами справи встановлено, після винесення господарським судом м. Києва у справі № 24/162 від 01.04.2002 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Технафтерос" та Закритим акціонерним товариством "Білоцерківська теплоелектроцентраль" був укладений Договір уступки права вимоги № 23/4 від 23 квітня 2003 року. Відповідно до умов вказаного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Технефтерос" передав Закритому акціонерному товариству "Білоцерківська теплоелектроцентраль" право вимоги за Договором № 02/32 від 23 лютого 2000 року.
Згідно зі ст. 512 ЦК України, однією з підстав заміни кредитора у зобов’язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, ч. 3 вказаної норми визначено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом, що кореспондується зі змістом ст. 197 ЦК УРСР.
Згідно зі ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 11.5 договору поставки №02/32 від 23.02.2000 року, укладеного між позивачем та ТОВ „Технефтерос”, передбачено, що жодна із сторін не може передавати свої права та обов’язки по даному договору третім особам без письмової згоди другої сторони.
Відповідач не надав суду доказів наявності письмової згоди Позивача на укладення договору уступки права вимоги, в свою чергу Позивач вказує на те, що не надавав жодному з відповідачів письмової згоди на укладання спірного договору.
За своїм змістом вищенаведені норми носять імперативний характер, тобто надання письмової згоди Позивача є обов’язковою умовою для вчинення правочину.
Згідно із ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, що кореспондується зі змістом ст. 48 ЦК УРСР.
Згідно із ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані із його недійсністю.
Отже, суд дійшов висновку, що уступка права вимоги ТОВ „Технефтерос” іншій особі, в зв’язку із договірною та відповідно законодавчою забороною, прямо суперечить вимогам закону, а спірний договір уступки права вимоги є недійсним з моменту його вчинення, в зв’язку із чим не породжує ніяких прав та обов’язків щодо його виконання для ДП "Укрнафтогазкомплект".
Крім того, однією із підстав позову, було посилання позивача на укладення спірного договору уступки права вимоги, вже після винесення рішення господарським судом м. Києва у справі №24/162.
У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", у разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником.
Відповідно до ст. 25 ГПК України процесуальне правонаступництво можливе лише в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації, господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.
При цьому, заміна сторони у стадіях судового процесу, однією з яких є виконання судового рішення, відбувається у визначеному, ст. 25 ГПК України та ст. 11 Закону України “Про виконавче провадження”, порядку.
Отже, заміна сторони правонаступником вирішується судом. При цьому, ст. 25 ГПК України, визначає підставою процесуального правонаступництва у господарському процесі лише реорганізацію підприємства чи організації.
За таких обставин, відповідно до ст. 515 ЦК України, заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.
Таким чином, уступка права вимоги не можлива після винесення рішення, в зв’язку із відсутністю в господарському судочинстві правонаступництва в наслідок уступки права вимоги, а отже укладення договору уступки права вимоги протиричіть закону.
В свою чергу, відповідач заперечував проти позову в зв’язку із необхідністю застосування до позовних вимог позивача позовної давності, частковими оплатами за спірним договором позивачем відповідачу, вже наданням спірному договору щодо його недійсності оцінки судами у справі №30/122. Наведені заперечення розглянуті судом і визнаються необґрунтованими та помилковими.
Відповідачем була подана заява про застосування позовної давності, в задоволенні якої суд відмовляє з наступних підстав.
Відповідно до п. 3.3 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", недійсні угоди, (нікчемні чи оспорюванні) як правило, не породжують для сторін прав та обов'язків, тому до вимог про визнання недійсними таких угод строки позовної давності не застосовуються. Крім вимог про визнання недійсними угод, які можуть бути визнані такими лише за позовами осіб, зазначених у статтях 56 і 57 Цивільного кодексу, діють загальні правила щодо строку позовної давності, оскільки спеціальних правил стосовно цих випадків законодавство не передбачає.
Також суд, відмовляє Позивачу у задоволенні заяви від 11.06.2009 року про поновлення строку позовної давності, на підставі відсутності строку позовної давності щодо його позовних вимог.
Щодо часткового виконання спірного договору, слід зазначити, що рішенням господарського суду м. Києва від 03.05.2007 року по справі №30/122 було встановлено, що ДП "Укрнафтогазкомплект" частково сплатило ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль” за спірним договором уступки права вимоги №23/4 від 23.04.2003 року, кошти у розмірі 2487049,86 грн., а саме: 27.06.2003 року –201251,55 грн.; 02.09.2003 року –1285798,31 грн.; 07.11.2003 року –1000000,00 грн., наведені обставини не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до п. 17 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України N 02-5/111 від 12.03.1999 року ”Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами в потрібній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов.
Тобто, часткове виконання спірного договору його сторонами, може мати наслідком визнання неукладеного правочину укладеним, проте ніяк у нашому випадку не впливає на його дійсність чи недійсність.
Щодо надання оцінки спірному договору стосовно його недійсності, судами у справі №30/122, та судом з’ясовано, що зустрічні вимоги в першій інстанції про визнання недійсним договору уступки права вимоги позивачем не заявлялися, а в апеляційній та касаційній інстанції вони не можуть бути предметом розгляду, якщо не розглядалися в першій інстанції відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу.
Ухвалою від 21.05.2009 року суд зобов`язав другого відповідача надати письмові пояснення стосовно виконання п. 5 договору уступки права вимоги №23/4 від 23.04.2003 року та стосовно видачі наказу по справі №24/162.
На виконання вищевказаної ухвали ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" доказів отримання документів підтверджуючих право вимоги від ТОВ “Технефтерос” не надало, посилаючись на знищення цих документів. Щодо отримання ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" рішення суду та наказу по справі №24/162, то останній у своєму відзиві від 26.05.2009 року вказує, що йому нічого не було відомо про існування рішення та наказу по справі №24/162.
Крім того, відповідно до п. 2 спірного договору ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль" за уступку права вимоги повинно сплатити ТОВ “Технефтерос” 3159931,60 грн., виключно грошовими коштами в термін до 01.07.2003 року, платіжних доручень як доказів сплати коштів, в порядку ст. 33 ГПК України, відповідачем не надано.
Згідно довідки Головного міжрегіонального управління статистики у м. Києві за №21-10/6934 від 16.11.2007 року, наданої Позивачем, ТОВ “Технефтерос” станом на 01.11.2007 року вилучено з ЄДРПОУ, в зв’язку із ліквідацією.
Частиною 6 ст. 80 ГПК України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі якщо підприємство чи організація, які є стороною у справі ліквідовано, тому суд вважає, що провадження у справі стосовно ТОВ “Технефтерос” слід припинити.
У відповідності зі ст.49 ГПК України суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн. покласти на відповідача, оскільки з його вини спір доведено до суду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8,19, 124,129 Конституції України, ст.ст. 1, 11 ЗУ „Про виконавче провадження”, ст.ст. 203, 215, 216, 227, 252, 512, 515, 516 ЦК України від 16.01.2003, п. 3.3; п. 17 Роз'яснення ВАСУ від 12.03.1999 р. № 02-5/111, ст.ст. 48, 59, 197-201 ЦК УРСР від 18.07.1963, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 47-49, 75, 80 п. 6, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, -
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Визнати недійсним з моменту укладення договір уступки права вимоги №23/4 від 23.04.2003 року, укладений між ТОВ „Технефтерос” та ЗАТ "Білоцерківська теплоелектроцентраль”.
Стягнути з Закритого акціонерного товариства "Білоцерківська теплоелектроцентраль" (09114, Київська область, м. Біла Церква, вул.. Петра Запорожця, 361, ідентифікаційний код 30664834) на користь Дочірнього підприємства "Укрнафтогазкомплект" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"(04112, м. Київ, вул..Гонти, 3-а, корпус 2, ідентифікаційний код 30167066) витрати по сплаті державного мита у сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Припинити провадження у справі відносно ТОВ "Технефтерос" на підставі п. 6 ст. 80 ГПК України.
Суддя
Повний текст рішення оголошений в судовому засіданні 03 липня 2009 року.