У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
02.07.09 Справа №17/110д/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі: Акімовій Т.М.
за участю:
представників позивача: не з’явився;
представників відповідача: Гуревський Д.В., довіреність № 11 від 14.10.2008 року;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2009р. у справі № 17/110д/09
за позовом: Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Запоріжжя
до відповідача: Закритого акціонерного товариства «Союз-В», м. Мелітополь Запорізької області
про розірвання договору оренди нежитлового приміщення
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 1384 від 01.07.2009 року справа № 17/110д/09 передана для розгляду колегії суддів у складі: головуючий - Яценко О.М., суддів – Кагітіна Л.П., Шевченко Т.М..
Колегія суддів прийняла справу до провадження.
За згодою представника відповідача у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
15.05.2009 р. господарським судом Запорізької області прийнято рішення по справі №17/110д/09, яким позовну заяву ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Запорізької обласної дирекції ВАТ " Райффайзен Банк Аваль" до ЗАТ "Союз-В" про розірвання договору оренди не житлового приміщення залишено без задоволення.
Рішення господарського суду мотивоване положеннями Цивільного Кодексу України та умовами укладеного договору оренди.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», м. Запоріжжя, звернулось з апеляційною скаргою в якій зазначає, що при прийнятті рішення господарським судом порушено застосування норм матеріального права. Зазначає, що в спірній ситуації наявні передбачені статтями 651,652 ЦК України підстави для розірвання договору нежитлового приміщення. Звертає увагу, що з березня 2009 року спірне приміщення не використовується, відділення банку функціонує за іншою адресою. Просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Представник позивача у судовому засіданні 25.06.2009 року підтримав доводи апеляційної скарги. Зазначив, що спірна ситуація склалась внаслідок відмови орендодавця змінити умови договору оренди в частині розміру орендної плати, яку запропонував орендар, враховуючи ситуацію що склалась в світовій економіці та кон’юнктуру ринку. Зазначив, що його спроби врегулювати спірні питання мирним шляхом позитивного результату не принесли. Пояснив, що всі питання діяльності банку вирішуються в головному офісі в м. Києві, в тому числі, питання оренди приміщень для розміщення відділень банку.
Повноважний представник ЗАТ «Союз-В», м. Мелітополь Запорізької області у судовому засіданні та у запереченнях на апеляційну скарг підтримує рішення господарського суду. Зазначає, що судом першої інстанції цілком правомірно відмолено в задоволенні позовних вимог. В спірній ситуації відсутні підстави для розірвання договору оренди. Позивач звертався із відповідною пропозицією, але відповідач в рамках процедури встановленої договором та законодавством відмовив у розірвання договору, з огляду на відсутність підстав. Зміни істотних умов договору не відбулось, а відтак відсутні підстави для розірвання договору. Просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
15.08.2002 року між ЗАТ “Союз-В” (орендодавець за договором, відповідач за даною справою) та АППБ “Аваль”, правонаступником якого за всіма правами та обов'язками є ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” (орендар за договором, позивач за даною справою), укладено договір оренди нежитлового приміщення № 10/04/54 (з додатковими угодами від 20.01.2003 року, від 01.11.2006 року, від 27.03.2008 року).
Розірвання вищезазначеного договору було предметом розгляду у суді першої інстанції.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваної постанови, знаходить апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню на підставі наступного:
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно умов договору від 15.08.2002 року орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння та користування частину площі у прибудованих приміщеннях торгово - виробничого комплексу “Яна” (магазина), що належить орендодавцю згідно із свідоцтвом про право власності від 09.07.1999 року № 86, яке видане Мелітопольським БТІ.
Відповідно до розділу 8 спірного договору, даний договір вступає в силу з моменту підписання і діє протягом 10 років. (п. 8.1), тобто до 15.08.2012 року.
За приписом положень ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Таким чином, до орендних відносин між суб’єктами господарювання мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням положень Господарського кодексу України.
Загальний порядок розірвання господарських договорів передбачений ст. 188 Господарського кодексу України, якою встановлено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно ст. 188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором, яка в свою чергу у двадцятиденний термін повинна повідомити другу сторону про результати розгляду. У разі не досягнення сторонами договору згоди щодо розірвання договору чи неодержання відповіді в установлений строк, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно пункту 4.5. договору оренди передбачено що орендодавець зобов’язався надати орендарю право самостійного прийняття рішень щодо цілей та задач визначених господарською діяльністю орендаря відносно переданого майна.
Пунктом 1.3 цього договору визначено ціль оренди: розміщення відділення орендаря для надання банківських послуг.
Учасники цивільних правовідносин за власним розсудом, вступають у договірні відносини, виходячи із певних обставин свого життя або господарювання, і тим самим вибирають ті чи інші засоби реалізації своїх інтересів, якими є суб'єктивні цивільні права та кореспондуючи їм обов'язки. У разі зміни цих обставин, що були наявними при укладенні договору, названі особи не мають бути заручниками, вибраних же ними, засобів реалізації інтересів. У разі зміни обставин, якими сторони керувалися при укладені договору, законодавець надає перевагу можливості сторін самостійно вирішити питання про зміну змісту договору у зв'язку із істотною зміною обставин (приведення його змісту у відповідність до нових обставин, які сторони не передбачали) або про його розірвання, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті обставин.
Колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду, стосовно того, що у даному випадку, відсутні підстави передбачені статтею 651 ЦК України, констатує, що цей підхід до вирішення спору є суто формальним та зазначає наступне:
У загальних положеннях ЦК України про договір передбачений судовий порядок вирішення спорів з приводу вимог про розірвання договору у зв'язку із істотним порушенням договору (ч. 2 ст. 651), у зв'язку із істотною зміною обставин (ч. 2 ст. 652) та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651), наприклад ст. 659, ч. 5 ст. 844, ч. 4 ст. 877 ЦК України. Позов про зміну чи розірвання договору може бути поданий і за відсутності відповідних на те підстав за законом та за відсутності у сторони такого повноваження за умовами договору. Адже норми матеріального та процесуального права (ст. 16 ЦК України та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України) передбачають захист порушених, оспорюваних або не визнаних прав, а також захист охоронюваних законом інтересів.
Порядок укладення угоди про зміну або розірвання господарського договору - це передбачена правовими нормами юридично-логічна послідовність стадій встановлення умов припинення прав і обов'язків, заснована на звернених назустріч одна одній діях осіб, які виражені в різноманітних способах узгодження змісту угоди, шляхом їх вільного волевиявлення.
Як пояснив у судовому засіданні представник позивача в процесі власної господарської діяльності виникла низка проблемних питань. По-перше погіршилась економічна ситуації в Україні та світі, змінилась кон'юнктура ринку, знизилась ринкова вартість оренди комерційної нерухомості.
Згідно ч.2 ст. 193 Господарського суду України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Внаслідок вищезазначеної ситуації, для врегулювання спірного питання та намагаючись зберегти орендні правовідносини, максимально при цьому враховуючи ситуацію, що склалась в світовій економіці, листом від 02.12.2008 року позивач звернувся до відповідача із проханням зменшити орендну плату та направив проект додаткової угоди із відповідними змінами до договору (а.с.31).
10.12.2008 року відповідач категорично відмовив позивачу у зменшенні орендної плати та повернув без підпису запропоновану позивачем додаткову угоду.
По-друге: згідно наказу від 03.02.2009 року № 82 Запорізької дирекції “Райффайзен Банк Аваль”, прийнято рішення про ліквідацію з 27.02.2009 року Новомелітопольського відділення для розташування якого орендувалось приміщення.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні пояснив, що рішення про ліквідацію було прийнято внаслідок нерентабельності відділення, в тому числі, при розрахуванні доцільності існування відділення, враховано і фактор високої орендної плати.
18.02.2009 року листом № 03-13/04-46 позивач направив на адресу відповідача додаткову угоду та повідомив, що Новомелітопольське відділення ліквідується. Тому договір оренди нежитлового приміщення від 15.08.2002 року № 10/04/54 в подальшому є недоцільним. Просить відповідача розірвати даний договір з 27.02.2009 року та вказує, що з цієї дати його дія припиняється.
03.03.2009 року листом за вих. № 03/13/04-46 ЗАТ “Союз-В” направило позивачу відповідь, в якому повернуто додаткову угоду до договору нежитлового приміщення від 15.08.2002 року № 10/04/54 про дострокове розірвання спірного договору оренди за згодою сторін без виконання у зв’язку з відсутністю підстав для його дострокового розірвання.
В подальшому, Наказом ЗОД ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” від 23.02.2009 року № 123 наказ про ліквідацію Новомелітопольського відділення скасовано, відділення змінило свою адресу та розташовано за новою адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, пр. 50-річчя Перемоги, 32/2.
Повноважний представник позивача у судовому засіданні пояснив, що відділення намагалось на взаємовигідних умовах, з урахуванням всіх факторів врегулювати спірне питання мирним шляхом. Але на всі пропозиції щодо приведення розміру орендної плати до оптимального, такого, що відповідає сучасним умовам економки, відповідач відмовляв в категоричній формі формально посилаючись на умови договору оренди, які до речі, до цього неодноразово змінювались за ініціативою орендаря саме в частині збільшення орендної плати. Позивач, оскільки основною ціллю діяльності банку є отримання прибутку, враховуючи власні інтереси, обрав іншого орендодавця для розміщення Новомелітопольського відділення, сповістивши про це орандаря. Позивач повідомив, що з березня місяця 2009 року відділення банку фактично не використовує раніше орендоване приміщення, ключі від приміщення повернуті орендодавцю, але внаслідок взаємонеприязних відносин і розірвання договору саме в такий спосіб, акт-приймання передачі орендованого приміщення сторонами не складався. Представники відповідача підтвердили, що фактично в раніше орендованому приміщенні, позивач не знаходиться, відділення не функціонує, тобто фактично орендні правовідносини виходячи з їх правової природи: користування чужим майном за відповідну плату –між сторонами не існують.
У разі якщо сторони не дійшли згоди щодо зміни (розірвання) договору або в разі неотримання відповіді в установлений строк з урахуванням часу поштового обігу зацікавлена сторона має право передати спір до суду (господарського суду).
При розірванні договору колегія суддів враховує і той фактор, що дія укладеного між сторонами договору оренди, мала б тривати ще досить тривалий строк до 15.08.2012 року. Але враховуючи той факт, що позивач не бажає, внаслідок непорозумінь з відповідачем орендувати спірне приміщення, фактично не знаходиться з 01.03.2009 року в орендованому приміщенні, враховуючи основний принцип дії договору-свободу волевиявлення, розумність, як основний принцип загальних засад цивільних правовідносин та судочинства колегія суддів вважає за необхідне розірвати укладений договір оренди.
Колегія суддів наголошує, що у даному випадку орендні правовідносини припинились, ще до звернення до суду, з моменту припинення користування позивачем орендованим приміщенням, у даному випадку звернення до суду є лише необхідною умовою для підтвердження фактично наявних обставин.
Разом з цим, колегія суддів не погоджується з вимогою позивача визнати розірваним договір з 27.02.2009 року, оскільки у спірних правовідносинах мають бути захищені інтереси обох сторін та враховано обставини за яких відбулось розірвання договору.
Якщо договір розривається за рішенням суду, то розірваним він вважатиметься на момент винесення судом відповідного рішення (якщо інший строк набуття чинності не встановлено за рішенням суду) (стаття 653 ЦК України). З огляду на обставини, за яких припинились орендні правовідносини сторін, суд не знаходить підстав розривати договір з дати зазначеної позивачем. У даному випадку строком набрання чинності рішення є 02.07.2009 року прийняття постанови апеляційним господарським судом, а відтак саме з даної дати договір є розірваним.
При цьому, враховуючи всі обставини справи та інтереси обох сторін по справі, колегія суддів наголошує, що відповідач не позбавлений права, у разі, якщо він вважає, що розірванням договору порушено його права та інтереси, звернутись до суду із відповідними позовними вимогами.
Згідно статті 49 ГПК України, та враховуючи фактичні обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги віднести на позивача.
Керуючись ст. 101 – 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» в особі Запорізької обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль», м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2009р. у справі № 17/110д/09 задовольнити частково.
Рішення господарського суду Запорізької області від 15.05.2009р. у справі № 17/110д/09 скасувати та прийняти нове рішення наступного змісту:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Розірвати договір оренди нежитлового приміщення № 10/04/54 від 15.08.2002 року укладений між ЗАТ “Союз-В” та АППБ “Аваль”, правонаступником якого є ВАТ “Райффайзен Банк Аваль” з 02.07.2009 року.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити».