ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"19" липня 2006 р. | Справа № 25/335-05-11751 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Гладишевої Т.Я.
суддів: Савицького Я.Ф., Лавренюк О.Т.
при секретарі судового засідання Іоффе С.Б.
за участю представників сторін:
від позивача: не з’явились
від відповідачів: Зайцев С.Д., представник ТОВ „СКВО”
від прокуратури: Лянна О.А., представник прокуратури Одеської області
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області
на рішення господарського суду Одеської області
від "20" березня 2006 р.
у справі №25/335-05-11751
за позовом Першого заступника прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров'я України
до Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"; Товариства з обмеженою відповідальністю "СКВО";
про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу
Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.
Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 19.07.2006р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2005 р. Перший заступник прокурора Одеської області (далі - прокурор) звернувся до господарського суду Одеської області з позовом про визнання недійсним договору купівлі продажу № 5113181/2002-32 від 16 жовтня 2002 року лікувального комплексу літ. „Н” загальною площею 462,7 кв. м, корпусу № 6 літ. „Ж” загальною площею 108,6 кв. м, клубу літ. „Я” загальною площею 399,1 кв. м, адмінкорпусу літ. „Я1”, літнього кінотеатру літ. „Х”, елементів благоустрою (дорожнє покриття 259,9 п. м, огорожа 232 п. м.), зелені насадження та інженерні мережі, що знаходяться за адресою: Україна, м. Одеса вул. Генуезька, 1, укладеного між відповідачами –ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” та ТОВ „СКВО”. Також, прокурор просив стягнути в доход держави все одержане сторонами по вказаному господарському зобов’язанню.
Позовні вимоги обгрунтовані статтею 228 Цивільного кодексу України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
27.02.2006 р. прокурор, в порядку ст. 22 ГПК України, надав письмові пояснення, в яких зазначив, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено відповідачами всупереч інтересам держави та суспільства з порушенням ст. 228 ЦК України, оскільки в ході прокурорської перевірки встановлено незаконне відчуження державного майна, яке перебувало у віданні федерації профспілок України. Одночасно прокурор зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно частини першої ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент його вчинення вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Рішенням господарського суду Одеської області від 20.03.2006 р. у справі № 25/335-05-11751 (суддя Малярчук І.А.), яке оформлено відповідно до ст. 85 ГПК України 25.04.2006 р., у позові відмовлено повністю.
Судове рішення мотивовано тим, що прокурором не доведені обставини щодо наявності права власності держави на об’єкти нерухомості санаторію „Дружба”, які реалізовані за оспорюваним договором Товариству з обмеженою відповідальністю „СКВО”.
Не погодившись з рішенням місцевого господарського суду від 20.03.2006 р., прокурор звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційним поданням, в якому вказує, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення по справі, оскільки судом допущено неправильне застосування норм матеріального права та висновки суду не відповідають обставинам справи.
Серед мотивів, з яких прокурор не погоджується з рішенням суду, вказуються: - що при укладенні договору купівлі-продажу від 16.10.2002 р. було відчужено майно, яким продавець –ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” не міг розпоряджатися, оскільки це майно належало державі і знаходилось лише у віданні профспілкових органів; - що оспорювана угода є наслідком незаконного вилучення з державної власності майна і укладена з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що є порушенням вимоги ст. 228 ЦК України.
Міністерство охорони здоров’я України надало письмове пояснення по апеляційному поданню прокурора, в якому зазначає, що оскаржене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню. Так, позивач вказує, що постановою Ради Міністрів УРСР від 23.04.1960 р. № 606 „Про передачу профспілкам санаторіїв та будинків відпочинку Міністерства охорони здоров’я УРСР” цілісні майнові комплекси санаторно-курортних закладів передано у відання профспілкам зазначених установ без зміни форми власності та зі збереженням фінансування за рахунок коштів УРСР.
ТОВ „СКВО” у відзиві на апеляційне подання прокурора та у доповненні до відзиву відхиляє апеляційне подання з підстав: вважає помилковим умовивід прокурора, з посиланням на постанову Верховної Ради України від 04.02.1994 р. № 3943-Х11 „Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР”, що майно профспілкових органів є загальнодержавною власністю та що Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном у процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій; у розумінні ст. 145 ЦК УРСР в редакції, що діяла впродовж строку укладення та виконання спірного договору, ст. 388 ЦК України ТОВ „СКВО” є добросовісним набувачем відповідного майна; за оспорюваним договором сторони виконали свої обов’язки належним чином, тому посилання прокурора на незаконність відчуження державного майна без наведення доказів належності спірного майна державі є неправомірним і безпідставним; прокурором не наведено доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.
ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” у відзиві на апеляційне подання вказує, що прокурор в апеляційному поданні зазначає про неправильне застосування судом норм матеріального права, але не зазначає, яких саме. Вважає, що апелянт посилається на ті ж самі обставини, що вказані в позовній заяві та які не були ним доведені належним чином при розгляді справи в суді першої інстанції.
Розглянувши апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області, проаналізувавши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представників прокуратури та сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і оцінки фактичних обставин справи, судова колегія не вбачає наявності підстав для задоволення апеляційного подання виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 16.10.2002 р. між ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” (Продавець) та ТОВ „СКВО” (Покупець) укладено договір купівлі-продажу № 5113181/2002-32, відповідно до умов якого Продавець продав, а Покупець придбав нерухоме майно, що знаходилось на балансі санаторія „Дружба” –філії Одеського дочірнього підприємства ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, за адресою: м. Одеса вул. Генуезька, 1: лікувальний корпус літ. „Н” загальною площею 462,7 кв. м, корпусу № 6 літ. „Ж” загальною площею 108,6 кв. м, клуб літ. „Я” загальною площею 399,1 кв. м, адмінкорпус літ. „Я1”, літній кінотеатр літ. „Х”, елементи благоустрою (дорожнє покриття 259,9 п. м, огорожа 232 п. м), зелені насадження та інженерні мережі /а. с. 30/
Продаж вказаного об’єкту було здійснено на підставі рішення Ради ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” № Р2-9 від 02.08.2001 р. „Про відчуження основних фондів ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, що є додатком № 1 до договору (пункт 1.3 договору).
Згідно п. 4.3 договору купівлі-продажу від 16.10.2002 р. продаж Об’єкту здійснюється за договірною ціною і становить 1050000 грн., у т. ч. ПДВ 175000 грн. Право власності на об’єкт, що відчужується, переходить від Продавця до Покупця з моменту підписання акту прийому-передачі. Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України до Покупця разом з правом власності на Об’єкт переходить право користування земельною ділянкою, на яку Покупець після фактичної передачі Об’єкту самостійно здійснює відведення земельної ділянки (пункти 5.1, 5.2, 5.3 договору).
Наявні в матеріалах справи платіжні доручення № 5 від 16.09.2002 р. та від 16.10.2002р., акт приймання-передачі інвентарних об’єктів санаторію „Дружба” від 25.10.20002 р. свідчать, що ТОВ „СКВО” сплатило за придбаний Об’єкт обумовлену договором купівлі-продажу від 16.10.2002 р. суму, після чого ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” передало Покупцю за вищевказаним актом об’єкт продажу /а. с. 165, 206/.
Рішенням Одеської міської ради від 26.03.2003 р. № 1194-ХХIV „Про затвердження проекту відведення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю „СКВО” в оренду земельної ділянки площею 0,8302 га за адресою: м. Одеса Приморський район вул. Генуезька, 1 для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд санаторного призначення” було затверджено проект відведення земельної ділянки; надано ТОВ „СКВО” за рахунок земель міста, раніше не переданих у власність та не наданих у користування (землі рекреаційного призначення), земельну ділянку площею 0,8302 га за адресою: м. Одеса Приморський район вул. Генуезька, 1 у довгострокову оренду терміном на 50 років для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд санаторного призначення; затверджено договір оренди земельної ділянки між Одеською міською радою та ТОВ „СКВО” /а. с. 215/.
Листом Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 26.11.2003 р. № 2603 було повідомлено ТОВ „СКВО”, що Приморська адміністрація не заперечує проти зносу за рахунок власних коштів будівель, що придбані товариством та належать йому на праві власності за договором купівлі-продажу № 5113181/2002-32 від 16.10.2002 р., розташованих по вулиці Генуезькій, 1 /а. с. 218/.
19.08.2003 р. ТОВ „СКВО” укладено договір підряду № 1 з ТОВ „Монтаж-23” на здійснення комплексу робіт по демонтажу об’єктів нерухомості –одноповерхових будівель за адресою: м. Одеса вул. Генуезька, 1 /а. с. 179/, та 23.09.2004 р. отримано дозвіл № 630/04 Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради на виконання будівельних робіт з будівництва багатоповерхового офісно-житлового комплексу по вулиці Генуезькій, 1 м. Одеси /а. с. 193/.
Відмовляючи прокурору у позові, господарський суд Одеської області вказав, що прокурором не доведено твердження щодо наявності права власності держави на об’єкти нерухомості санаторію „Дружба”, в зв’язку з чим суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 16.10.2002 р. № 5113181/2002-32 за умови, що на момент відчуження об’єктів за оспорюваним договором ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” незаконно володіла ними.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 49 Закону України „Про власність” від 07.02.1991 р. (із змінами і доповненнями) володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
Постановою президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 22.11.1991 р. № П-11-1 вирішено створити на базі санаторно-курортних закладів, підприємств, об’єднань та установ профспілок України за пайовим внеском Фонду соціального страхування України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України „Укрпрофздравниця” з акціонерним капіталом 1089,384 тис. крбн. /а. с. 112/.
Постановою № 47 від 04.12.1991 р. правління Фонду соціального страхування України створено разом з Радою Федерації незалежних профспілок України Акціонерне товариство лікувально-оздоровчих установ профспілок України „Укрпрофздравниця” /а. с. 113/.
23.12.1991 р. рішенням № 971 виконкому Ленінської районної ради н. д. міста Києва було зареєстровано Статут ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, яке є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок, оздоровниць і господарств, об’єднань санаторно-курортних закладів профспілок України, ліквідованої постановою президії Ради Федерації незалежних профспілок України від 17.01.1992 р. № П-12-4 „Про ліквідацію Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок” /а. с. 67-68; 111/.
Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 р. по справі № 137/7 за позовом Фонду державного майна України до відповідачів –Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України, АТ „Укрпрофздоровниця” про визнання недійсними установчих документів встановлено, що АТ „Укрпрофздоровниця” створено законно, підстав для визнання установчого договору про його створення та статуту АТ недійсними немає. Зокрема зазначено, що Установчий договір і Статут відповідають вимогам ст.ст. 1-4, 24-40 Закону України „Про господарські товариства” та Закону України „Про підприємництво”.
З наявного з матеріалів справи акту приймання-передачі майна Федерації незалежних профспілок України у власність Акціонерного товариства лікувально-оздоровчих установ профспілок України „Укрпрофоздоровниця” та переліку на 16-ти аркушах вбачається, що станом на 01.01.1992 р. було передано санаторій „Дружба”, перелічений у розділі „Одеське об’єднання санаторно-курортних закладів” під номером 14 /а. с. 85-86; 92/.
Згідно зі ст. 1 Закону України „Про господарські товариства” від 14.10.1992 р. (із змінами) господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Відповідно до ст. 3 цього Закону засновниками та учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни, крім випадків, передбачених законодавчими актами України.
Засновниками акціонерного товариства, згідно зі ст. 26 вказаного Закону, можуть бути юридичні особи та громадяни.
Статтею 20 Закону України „Про власність” від 07.02.1991 р. (із змінами) встановлено, що суб’єктами права колективної власності є, зокрема, професійні спілки, що є юридичними особами. Об’єктами права власності професійних спілок є, зокрема, жилі будинки, споруди виробничого призначення та інше (ст. 28 цього Закону).
Законом України „Про підприємства в Україні”, який був чинним до 01.01.2004 р., було передбачено право підприємства, якщо інше не встановлено чинним законодавством та його статутом, продавати і передавати іншим підприємствам, організаціям та установам, обмінювати, здавати в оренду, надавати безоплатно в тимчасове користування або в позику належні йому будинки, споруди, установи, транспортні засоби, інвентар, сировину та інші матеріальні цінності, а також списувати їх з балансу.
Відповідно до вищенаведених вимог законодавства, 02.08.2001 р. Рада ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” прийняла рішення № Р2-9 „Про відчуження основних фондів ЗАТ „Укрпрофоздоровниця”, яким надала дозвіл Одеському дочірньому підприємству ЗАТ на відчуження окремих основних фондів санаторію „Дружба” /а. с. 118/.
Таким чином, місцевий господарський суд дійшов вірного, законного та обгрунтованого висновку щодо недоведенності прокурором наявності права власності держави на об’єкти нерухомості санаторію „Дружба”, які були предметом продажу за укладеним договором купівлі-продажу від 16.10.2002 р.
Як вже зазначалось раніше, предметом спору, що розглянутий місцевим господарським судом, є визнання недійсною угоди купівлі-продажу № 5113181/2002-32, укладеної 16.10.2002 р. між ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця” та Товариством з обмеженою відповідальністю „СКВО” на підставі ст. 228 ЦК України та ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності). може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін –у разі виконання зобов’язання обома сторонами –в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов’язаннями, а у разі виконання зобов’язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Відповідно до вимог пункту 1 розділу „Прикінцеві положення” Господарського кодексу України він набирає чинності з 01.01.2004 р., згідно з пунктом 4 цього розділу Господарський кодекс України застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями.
Враховуючи викладені вимоги чинного законодавства та виконання сторонами за договором купівлі-продажу від 16.10.2002 р. № 5113181/2002-32 своїх зобов’язань, останні не можуть бути предметом регулювання статтею 207 Господарського кодексу України та не можуть бути на підставі цієї статті визнані недійсними, оскільки припинені шляхом виконання до набрання чинності Господарським кодексом України.
Наразі, будь-яке обгрунтування прокурором застосування Господарського кодексу України, котрий набрав чинності з 01.01.2004 р., до господарських відносин, що виникли та виконані суб'єктами господарювання до набрання чинності відповідними положеннями цього Кодексу, в матеріалах справи відсутнє.
Щодо посилання прокурора в обгрунтування своїх позовних вимог на ст. 228 Цивільного кодексу України, то апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Згідно частини другої ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Таким чином, заявлення прокурором позовних вимог про визнання угоди недійсною з одночасним твердженням про нікчемність цього правочину є таким, що суперечить вищенаведеним нормам матеріального права.
Одночасно суд апеляційної інстанції зазначає, що до спірних правовідносин слід застосувати належну правову норму –статтю 49 ЦК УРСР, який був чинним на дату укладення оспорюваного договору купівлі-продажу від 16.10.2002 р.
Згідно зі ст. 49 ЦК УРСР угода, укладена з метою завідомо суперечного інтересам держави і суспільства, є недійсною. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з’ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсними і настання певних юридичних наслідків.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеної угоди і суперечність мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Перший заступник прокурора Одеської області посилається як на підставу недійсності договору купівлі-продажу від 16.10.2002 р. № 5113181/2002-32 укладення цього договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зазначаючи, що ця мета полягає в присвоєнні Радою Федерації профспілок України, яка є правонаступником Ради Федерації незалежних профспілок України, державних об’єктів санаторно-курортного призначення, які в подальшому неправомірно були передані Радою Федерації профспілок України у власність ЗАТ „Укрпрофоздоровниця” шляхом внесення у статутний фонд цього товариства.
Як вже вказувалось раніше, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, прокурор та позивач не надали суду належних доказів на підтвердження своїх доводів, тому висновки місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позову слід вважати правильними та відповідними вимогам чинного законодавства.
Таким чином, під час розгляду справи господарським судом Одеської області повно та об'єктивно досліджені подані докази, висновки суду відповідають встановленим фактичним обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення немає.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України судова колегія -
постановила :
Апеляційне подання Першого заступника прокурора Одеської області залишити без задоволення, а рішення господарського суду Одеської області від 20.03.2006 р. по справі № 25/335-05-11751 –без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя: Т.Я. Гладишева
Судді: Я.Ф. Савицький
О.Т. Лавренюк