ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ___________________________________________________________________________________________ |
П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ |
"13" липня 2006 р. | Справа № 3/249/05 |
Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мишкіної М.А.
суддів Гладишевої Т. Я.
Сидоренко М. В.
Склад судової колегії змінений згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду №70 від 12.07.2006 р.
при секретарі судового засідання Кійко О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: Сорокопуд В. Л. –по довіреності
від відповідача : Гуцол М. В. –по довіреності
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк”
на рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2006 р.
по справі № 3/249/05
за позовом Дочірнього підприємства „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд”
до відповідача ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк”
про часткове визнання недійсним та розірвання договору
У судовому засіданні 06.07.2006 р. згідно ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 13.07.2006 р.
У судовому засіданні 13.07.2006 р. відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ВСТАНОВИВ:
У червні 2005 р. Дочірнє підприємство „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” ( надалі –Підприємство) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” (надалі –Товариство), вимагаючи визнати недійсним з моменту укладення п. 2.3 договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. про дольову участь у будівництві жилого будинку за адресою м. Миколаїв, вул. 5-та Слобідська –Чигрина 36-А, укладеного між Дочірнім підприємством „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” і ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк”, та розірвати договір №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. про дольову участь у будівництві жилого будинку за адресою м. Миколаїв, вул. 5-та Слобідська –Чигрина 36-А, укладений між дочірнім підприємством „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” і ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк”, на підставі ст. ст. 56, 59, 60 ЦК УРСР, ст. ст. 217, 229, 651 ЦК України.
Рішенням господарського суду Миколаївської області від 18.04.2006 р. позов задоволено повністю (суддя – Таранущенко О. Г.).
Судове рішення вмотивоване наступним:
угода, яка вчинена під впливом помилки. може бути визнана судом недійсною на підставі ч. 1 ст. 56 ЦК УРСР, недійсність окремої частини договору не тягне недійсності інших частин за наявності умов, визначених ст. 60 ЦК УРСР, ст. 217 ЦК України; застосування в договорі №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. умовою оплати квартир шляхом підписання акту звірки заборгованості є порушенням умов процедури інвестування за ЗУ „Про інвестиційну діяльність” та порушенням умови, передбаченої п. 2.1 договору; внаслідок недотримання умов законодавства щодо інвестування будівництва шляхом включення до положень договору підписання акту звіряння розрахунків як засобу інвестування позивач не отримав від відповідача визначеної договором грошової суми, тобто залишився без інвестицій для будівництва, на які він розраховував при укладенні договору, під час підписання акту звірки сторони виходили не з факту існування заборгованості, а з факту наявності договорів №15/08 від 14.06.2000р. та №32 від 30.06.2000 р.; саме істотність помилки щодо невизначення існування боргу була підставою для включення в текст договору п. 2.3 як засобу здійснення платежу, що є підставою для визнання п. 2.3 недійсним; договір №1/00/ДУ міг бути укладений і без п. 2.3, оскільки договір в іншій частині містить усі істотні умови; позивач як особа, яка не отримала те, на що розраховувала при укладенні договору (визначену грошову суму) , має підстави для розірвання договору за рішенням суду; позивачем не пропущений строк позовної давності, початок перебігу котрого припадає на дату укладення договору –30.06.2002 р.
ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк”, не погодившись з судовим рішенням, звернулось з апеляційною скаргою, вимагаючи скасувати рішення у справі №3/249/05 від 18.04.2006 р. та прийняти нове рішення про відмову у позові у повному обсязі, посилається на порушення судом норм матеріального і процесуального права з огляду наступного:
- судом порушено правило територіальної підсудності; згідно ст. 15 ГПК України справа повинна була розглядатись за місцезнаходженням відповідача, але розглянута господарським судом Миколаївської області, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення;
- порушено ст. 84 ГПК України, оскільки не зазначено доводів в обґрунтування відхилення клопотання відповідача про направлення справи за підсудністю в порядку ст. 17 ГПК України;
- порушено ст. 4-2 ГПК України., не надана оцінка доводам і доказам відповідача;
- суд визнав встановленими обставини справи, які є недоведеними (стосовно уявлення сторін договору при його укладанні про наявність заборгованості);
- помилки позивача при укладенні договору щодо наявності заборгованості немає, оскільки Підприємство до червня місяця 2005 року обліковувало заборгованість у своєму балансі і тільки після проведення ревізії на підставі акту списав її шляхом проведення корегуючих записів в бухгалтерському обліку; первинні документи у позивача існували, оскільки записи про наявність заборгованості згідно з приписами законодавства вносяться до облікових реєстрів бухгалтерського обліку після перевірки первинних документів та на їх підставі; викладене свідчить про невідповідність висновків щодо наявності помилки обставинам справи;
- всупереч зазначеному судом акт звіряння розрахунків не застосовувався як окремий платіжний документ; зі змісту договору випливає, що цей акт тільки визначав наявність заборгованості позивача, який повинен був сам внести грошові кошти у сумі 155596,32 грн. для фінансування будівництва в погашення своєї заборгованості перед відповідачем; будь-якого порушення законодавства при укладенні договору не відбулося;
- суд безпідставно відхилив заяву відповідача про застосування позовної давності;
- висновок суду щодо існування істотних порушень договору з боку відповідача є хибним, оскільки у Товариства існувало тільки зобов’язання по оплаті вартості квартир шляхом взаємозаліку заборгованості, що обліковувалась за позивачем , а кошти мав внести позивач за власний рахунок та передати на суму спірної заборгованості квартири; з цих підстав вимога щодо розірвання договору за ст. 651 ЦК України не підлягала задоволенню.
У відзиві на апеляційну скаргу ДП „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” викладає свою думку відносно законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення і зазначає такі підстави для залишення його без змін і відхилення доводів апеляційної скарги:
- судом не порушено ст. 15 ГПК України, спір розглянутий за місцезнаходженням позивача як сторони, зобов’язаної за договором передати відповідачу дві квартири у збудованому будинку;
- відповідач не надав суду документи, що підтверджують наявність заборгованості позивача перед ним у розмірі, згаданому у акті звіряння розрахунків від 24.05.2002 р.; факт існування договорів №15/08 та №32 не є підставою для виникнення заборгованості; наявність чи відсутність зобов’язань сторін має бути підтвердженою тільки первинними документами, які суду не представлені;
- при укладенні договору позивач діяв під впливом помилки, яка має істотне значення і полягає у неможливості виконання ним п. 2.3 договору і неможливості отримати певну грошову суму, на яку позивач розраховував;
- ствердження відповідача про закінчення строку позовної давності не повинно братись до уваги і суд дійшов правильних висновків в цій частині, погодившись з позицією позивача;
- позивач мав всі підстави для звернення до суду з метою розірвання договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. відповідно до ст. 651 ЦК України.
Перевіривши матеріали справи, дослідивши повноту встановлення обставин справи та відповідність ним висновків місцевого господарського суду, правильність застосування норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 30.06.2002 р. між сторонами у справі був укладений договір №1/00/ДУ „Про дольову участь в будівництві житлового будинку за адресою м. Миколаїв, вул. 5-та Слобідська –Чигрина 36-А”, предметом котрого була дольова участь Товариства у будівництві згаданого об’єкту, який належить позивачу на праві власності.
Позивач зобов’язався своїми силами та коштами збудувати і передати у власність відповідачу 2 двокімнатні квартири, а відповідач –забезпечити оплату житла та прийняти у власність квартири.
Згідно п. 2.1. договору відповідач повинен оплатити вартість квартир за ціною 1368 грн. за 1 кв.м. не пізніше 30.07.2002 р.; загальна вартість договору –155596, 32 грн. (п.2.2).
За умовами п. 2.3 оплата вартості квартир вчиняється шляхом підписання акту взаємозвіряння заборгованості позивача перед відповідачем на суму 155596, 32 грн. та внесення у строк до 30.07.2002 р. цієї суми Підприємством для цільового будівництва квартир відповідача.
Договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.
Таким чином, на момент укладення договору його сторони виходили з наявності заборгованості позивача перед ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” у розмірі 155596, 32 грн., встановили у договорі зобов’язання відповідача оплатити вартість двох квартир у тому ж розмірі і за взаємною згодою визначили спосіб проведення розрахунків: внесенням позивачем власних коштів у вказаному розмірі для будівництва квартир, що належить передати відповідачу після здачі будинку в експлуатацію.
В матеріалах справи наявний наданий з позовною заявою акт звірки розрахунків від 24.05.2002 р. між сторонами, зміст якого полягає у фіксуванні наявності заборгованості перед відповідачем у сумі 155596, 32 грн., підставою чого вказані укладені раніше договори №15/08 від 14.06.2000р., №32 від 30.06.2000р. і проведені переговори.
З копії договору №15/08 від 14.06.2000р. купівлі-продажу товарів вбачається, що Товариство зобов’язалось поставити. а Підприємство –прийняти та оплатити кури на загальну суму 290 тис. грн. на умовах розрахунку на протязі 360 календарних днів. Договір №32 від 30.06.2000 р. укладений між сторонами на предмет передачі позивачем у власність відповідача товару відповідно до специфікації з оплатою його ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” до 20.12.2000р. Специфікації до договору позивачем не надані.
На вимогу суду апеляційної інстанції відповідачем були надані накладні №8 від 25.07.2000р. на відпуск позивачу кур на загальну суму 105878 грн. та №3 від 27.06.2000р. на суму 86919,28 грн. (з ПДВ- 20%), довіреності на ім’я Ковальчука В. І. ЯГВ№453767 від 25.07.2000 р. на отримання від Товариства товару (кур) за накладними №3 та №8, видані позивачем.
Згадані довіреності ДП „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” містять підписи вповноваженої на отримання товару особи, керівника ДП „Будівельне управління №3” та головного бухгалтера, засвідчені печаткою позивача.
За твердженням ДП „Будівельне управління №3”, зазначені первинні документи складені з порушенням вимог, що ставляться до їх оформлення, і не свідчать про наявність заборгованості саме за договорами №15/08 та №32, зафіксованої в акті звіряння від 24.05.2002 р.
Водночас, в процесі розгляду справи господарським судом Миколаївської області до матеріалів справи був залучений акт звірки взаєморозрахунків станом на 04.07.2002 р., котрий містить визначення заборгованості Підприємства перед відповідачем вже в розмірі 150000 грн., однак також на підставі договорів №15/08 від 14.06.2000р. та №32 від 30.06.2000р.
Позивач наполягає на тому, що заборгованості у сумі 155596,32 грн. перед Товариством не існувало, тому при укладенні угоди в частині п. 2.3 договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. він діяв під впливом помилки стосовно існування боргу, що є підставою для визнання спірної частини угоди недійсною відповідно до ст. 56 ЦК УРСР, норми котрого діяли на дату підписання договору.
Місцевий господарський суд задовольнив позов, визнавши п. 2.3 договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. недійсним на підставі ст. 56 ЦК УРСР з мотивів, викладених вище по тексту мотивувальної частини постанови.
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду наступного.
Згідно ст. 56 ЦК УРСР Угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки. Якщо така угода визнана недійсною, то кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернення одержаного в натурі - відшкодувати його вартість. Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов'язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.
Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб’єкта, предмета або інших істотних умов правочину, яке вплинуло на її волевиявлення (тобто зумовило виникнення „вад волі”) і за відсутності якої за обставинами справи можна вважати, що правочин не був би укладеним. Ця помилка повинна мати істотне значення для сторін угоди, тобто стосуватись природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за призначенням.
Визначившись з правовим змістом поняття ”помилки” при укладенні правочину, суд першої інстанції зробив висновок щодо її наявності при укладенні договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. в частині п. 2.3, який не відповідає обставинам справи, що призвело до неправильного застосування і порушення норм матеріального права –ст. ст. 56 ЦК УРСР, ст. 651 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач до червня 2005 року обліковував заборгованість перед ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” у розмірі 155596, 32 грн. у своєму балансі і лише у зв’язку з проведенням ревізії фінансово-господарської діяльності ДП „Будівельне управління №3” за період з 01.01.2004 р. по 31.03.2005 р. виявив непідтвердженість суми заборгованості у розмірі 150000 грн. згідно акту звірки від 04.07.2002 р. первинною документацією і списав її шляхом проведення корегуючих записів (акт від 01.06.2005 р. –а.с. 85) по бухгалтерському обліку (пояснення ДП „Будівельне управління №3” а.с. 63-66).
У відповідності до ЗУ „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” №996-ХІV від 16.07.1999 р., Положень (стандартів) бухгалтерського обліку (затверджених наказом Мінфіна України 31.03.1999 р. за №387) та Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків (затверджених наказом Мінфіна України 11.08.1994 р. за №69) підприємство зобов’язано щорічно (щоквартально) формувати бухгалтерську звітність, у т.ч. проводити з цією метою щорічну інвентаризацію, а отже, щороку позивач повинен був підтверджувати в своїх облікових регістрах облік заборгованості перед відповідачем згідно спірного договору.
П. 3.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (наказ Мінфіна України №88 від 24.05.1995 р.) встановлюється, що інформація до облікових регістрів переноситься після перевірки первинних документів за формою і змістом.
З цих підстав, судова колегія вважає, що позивач на момент внесення даних щодо наявності заборгованості до облікових регістрів у бухгалтерському обліку мав в наявності первинні документи, що її підтверджували, при підписанні акту звірки від 24.05.2002 р. ( як і акту звірки від 04.07.2002 р. ) керувався даними бухгалтерського обліку, визначеними на їх підставі.
Твердження позивача про відсутність первинних документів, які підтверджують наявність заборгованості, вказаної в акті звірки від 24.05.2002 р., не відповідає дійсним обставинам справи: суду апеляційної інстанції представлені накладні і довіреності, які свідчать про проведення у червні-липні 2000р. господарських операцій з передачі позивачу товару на загальну суму 192797,28 грн.
Незазначення реквізитів договорів, згаданих в акті звірки, у накладних за умови ненадання позивачем будь-яких інших документів як підстави проведення даних господарських операцій не спростовує належність цих первинних документів саме до договору №15/08 від 14.06.2000р.
Доказом усвідомленого ставлення до фіксування наявності боргу є також і угода №13/1 від 30.06.2002 р. про взаємозалік кредиторської заборгованості позивача в якості дольової участі ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” у будівництві житлового будинку, п. 2.2. котрої передбачає пропозицію і гарантію внесення суми 155596, 32 грн. позивачем в якості оплати вартості двох квартир згідно договору про дольове будівництво житла у м. Миколаєві з наступним укладенням договору про дольову участь відповідача у будівництві житлового будинку (а.с. 101).
За таких обставин, жодних ознак неправильного сприйняття Підприємством своїх прав та обов’язків при укладенні спірної частини договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. а саме його п. 2.3, у даному випадку немає, відтак, задоволення позовної вимоги про визнання п. 2.3 договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. на підставі ст. 56 ЦК УРСР є неправомірним результатом вирішення спору, який мав місце при ухваленні рішення місцевим господарським судом.
Навівши в оскаржуваному рішенні доводи стосовно невідповідності ЗУ „Про інвестиційну діяльність” та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті такого засобу інвестування як зазначений у п. 2.3 договору ( підписання акту звірки розрахунків), суд першої інстанції дійшов помилкового висновку: адже п. 2.3 фактично передбачена оплата позивачем власними коштами у розмірі його заборгованості перед учасником дольового будівництва вартості квартир в рахунок її погашення, тобто проведення взаємозаліку, а підписання акту звірки розрахунків є допоміжним засобом, що має забезпечити визначення і фіксування наявної заборгованості, ні в якому разі не слугує документом, що підтверджує розрахунки, і зі змісту договору не сприймається як такий.
Вимагаючи розірвати договір №1/00/ДУ від 30.06.2002 р., позивач посилається на істотне порушення ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” своїх зобов’язань, а саме неоплату вартості квартир згідно з умовами п. 2.1 договору, внаслідок чого ДП „Будівельне управління №3” не отримав грошові кошти у сумі 155596, 32 грн., на які він нібито розраховував при укладенні договору.
Між тим, таке обґрунтування містить в собі суттєве протиріччя, на яке не звернув увагу суд, і уявляється таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, і суд першої інстанції припустився в цій частині невідповідності висновків обставинам справи і порушення норм матеріального права –ч. 2 ст. 651 ЦК України.
Дійсно, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Згідно оспорюваного (частково) договору у ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” взагалі було відсутнє зобов’язання щодо оплати вартості квартир інакше як взаємозаліком дебіторської заборгованості позивача шляхом внесення останнім грошових коштів за власний рахунок.
Слід враховувати, що при укладенні договору, умови котрого в частині способу проведення оплати квартир викладені у п. 2.3., позивач мав розраховувати на те, що відповідає усім його положенням, у т. ч. і спірній частині угоди, отже підстави очікувати оплати ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” суми 155596, 32 грн. і розраховувати на це на момент підписання договору 30.06.2002 р. у ДП „Будівельне управління №3” були відсутні.
Уявлення про вчинення правочину (п.2.3) нібито під впливом помилки за поясненням самого ж позивача (а.с. 65) виникло у зв’язку з виявленням відсутності первинних документів, що підтверджують його заборгованість перед ТОВ Комерційний банк „Коопінвестбанк”, тільки 01.06.2005р. у зв’язку проведенням планової ревізії фінансово-господарської діяльності ДП „Будівельне управління №3”, тобто майже через 3 роки з моменту укладення договору, отже відповідна думка стосовно очікування коштів для фінансування будівництва склалась не при укладенні договору.
В свою чергу, ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” не вважав себе особою, що має грошові зобов’язання у формі перерахування суми 155596, 32 грн. позивачу у будь-який строк, встановлений договором, отже спираючись на його положення у т. ч. спірну умову у п. 2.3., не мав підстав вважати себе особою, яка порушує договірні зобов’язання.
З цього логічно випливає, що позивач не розраховував при укладенні договору на отримання від відповідача грошових коштів в оплату вартості квартир, і взаємовідносини сторін протягом тривалого періоду часу не виходили за межі їх домовленостей згідно з договором, відтак, твердження про істотне порушення ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” своїх зобов’язань не відповідає обставинам справи і є необгрунтованим.
Наведені обставини виключають правомірність задоволення позову про розірвання договору №1/00/ДУ від 30.06.2002 р. на підставі ст. 651 ЦК України і зумовлюють скасування ухваленого судового рішення як в цій частині, так і в цілому за розглянутим позовом.
Втім, судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення від 18.04.2006 р. саме у зв’язку з порушенням судом правил територіальної підсудності, а саме ч. 1 ст. 15 ГПК України, і зазначає, що даний спір у відповідності з нормами процесуального права правомірно розглянутий господарським судом Миколаївської області за місцезнаходженням ДП „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд”: адже позивач є стороною, яка за договором зобов’язана здійснити на користь ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” певні дії – внести грошові кошти для фінансування будівництва двох квартир і передати це майно відповідачу після здачі будинку в експлуатацію.
Відтак, на момент прийняття позовної заяви до провадження суд першої інстанції правильно визначив підсудність справи, виходячи із змісту оспорюваного договору та предмету позову і розглянув справу №3/249/05 з дотриманням вимог ч. 1 ст. 15 ГПК України.
На підставі вищенаведеного, апеляційна скарга ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2006 р. –скасуванню з покладенням усіх судових витрат у справі на позивача згідно ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального
кодексу України, колегія суддів –
ПОСТАНОВИЛА:
1. Апеляційну скаргу ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” задовольнити.
2. Рішення господарського суду Миколаївської області від 18.04.2006 р. скасувати.
3. У позові Дочірнього підприємства „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” відмовити повністю.
4. Стягнути з Дочірнього підприємства „Будівельне управління №3” ВАТ транспортного будівництва „Одестрансбуд” на користь ТОВ „Комерційний банк „Коопінвестбанк” 42, 50 грн. держмита, сплаченого за розгляд апеляційної скарги.
Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідний наказ з зазначенням необхідних реквізитів.
Головуючий суддя: Мишкіна М.А.
Судді: Гладишева Т. Я.
Сидоренко М. В.