ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
6 лютого 2012 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Колесника П.І., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Школярова В.Ф., Яреми А.Г., −
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» (у подальшому змінило назву на публічне акціонерне товариство «Нікопольський завод феросплавів»; далі - Товариство) до Криворізької митниці Державної митної служби України (далі − Митниця), третя особа − Нікопольська об'єднана державна податкова інспекція, про визнання протиправним рішення та його скасування,
в с т а н о в и в:
У лютому 2008 року Товариство звернулося до суду із позовом до Митниці, в якому з урахуванням уточнення позовних вимог просило визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у здійсненні митного оформлення товару згідно з вантажною митною декларацією від 25 січня 2008 року № 19490 та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України від 25 січня 2008 року № 113020000/2008/000145 (далі − картка відмови).
Як на підставу для прийняття рішення про відмову у здійсненні митного оформлення товару Митниця посилалася на порушення позивачем вимог абзацу четвертого частини другої статті 88 Митного кодексу України (далі − МК) в частині ненадання відомостей, передбачених абзацом другим пункту 4 Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при імпорті товарів на митну територію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 1997 року № 1104 (чинного на час виникнення спірних правовідносин; далі − Порядок).
Товариство у позові зазначило, що така відмова Митниці є протиправною, оскільки вимоги законодавства, на які посилається відповідач, ним виконано, а ненадання інформації, що не вимагається законодавством, не може бути підставою для видачі картки відмови.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 23 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2009 року, позов задовольнив частково: визнав протиправною та скасував картку відмови. В іншій частині позову відмовив.
Постановою від 13 жовтня 2011 року Вищого адміністративний суд України скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 травня 2008 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2009 року, в задоволенні позову відмовив.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі − КАС), позивач просить скасувати постанову суду касаційної інстанції та направити справу на новий касаційний розгляд.
Заява Товариства про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що заявник додав копії різних за змістом судових рішень (ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 жовтня та 3 листопада 2009 року), в яких, на його думку, було неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, касаційний суд, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, зазначив, що апеляційний суд не врахував вимоги статті 63 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі − Закон № 107-VI), якою заборонено надання відстрочки при сплаті податку на додану вартість (далі - ПДВ), а висновки суду стосовно того, що Митниця у картці відмови не посилається на положення Закону № 107-VI та те, що цей Закон взагалі не підлягає застосуванню до спірних відносин, не заслуговують на увагу.
У судових рішеннях, на які позивач посилається як на підставу для допуску справи до провадження Верховного Суду України, вказується, що неможливість використання вексельної форми оплати ПДВ пов'язана з установленням факту наявності непогашених векселів платником податку або пов'язаними з ним особами. Посилання відповідача в судових засіданнях на вимоги статті 63 Закону № 107-VI, якою на 2008 рік заборонено надання відстрочок щодо термінів сплати податкових зобов'язань, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки у спірній картці наведені інші підстави відмови у митному оформленні товару.
Аналіз наведених судових рішень суду касаційної інстанції не дає підстав вважати, що він неоднаково застосував положення статті 63 Закону № 107-VI або абзацу другого пункту 4 Порядку.
На думку Верховного Суду України, ухвалення різних за змістом рішень суду у подібних правовідносинах стало наслідком неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, які визначають межі повноважень адміністративного суду при перевірці правильності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.
Зокрема, у постанові, яка переглядається, суд касаційної інстанції зазначив, що суб'єкт владних повноважень, обґрунтовуючи правильність свого рішення, має право посилатися в суді також і на ті підстави, які суд не врахував при ухваленні рішення. Разом з тим в інших судових рішеннях касаційний суд дійшов протилежного висновку - про неможливість такого обґрунтування суб'єктом владних повноважень.
За правилами чинного КАС Верховний Суд України позбавлений можливості усунути розбіжності у застосуванні норм процесуального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки відповідно до статті 235 цього Кодексу Верховний Суд України переглядає судові рішення в адміністративних справах виключно з підстав і в порядку, встановленому зазначеним Кодексом, а підставою для перегляду судових рішень у справах адміністративної юрисдикції є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Зважаючи на те, що причиною ухвалення судом касаційної інстанції різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах є неоднакове застосування одних і тих самих норм процесуального права, а неоднаковість застосування положень матеріального права не підтвердилася, то заява Товариства не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
У задоволенні заяви публічного акціонерного товариства «Нікопольський завод феросплавів» відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. Кривенко
Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік
С.М. Вус Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська Л.І. Григор'єва
М.І. Гриців В.С. Гуль
В.І. Гуменюк М.Б. Гусак
А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок
В.В. Заголдний Г.В. Канигіна
М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк
П.І. Колесник О.А. Коротких
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко
В.Л. Маринченко В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко
М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар
П.П. Пилипчук О.І. Потильчак
Б.М. Пошва О.Б. Прокопенко
А.І. Редька Я.М. Романюк
Ю.Л. Сенін А.М. Скотарь
О.О. Терлецький Ю.Г. Тітов
В.Ф. Школяров А.Г. Ярема