Справа  2-177-2009

                                                           Р І Ш Е Н Н Я

                                                      іменем        України

01 липня 2009 року   Слов”янський міськрайонний суд Донецької області в складі :

                  головуючий суддя     Мінаєв І.М.

                  при секретарі              Бондарєвій В.П.

                   за участю адвокатів ОСОБА_1, ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Слов”янського міськрайонного суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа державний нотаріус ОСОБА_5 – про визнання договору недійсним, розподіл майна та визнання права власності,

                                                         В С Т А Н О В И В :

          До суду звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 про визнання договору недійсним, розподіл майна та визнання права власності, посилаючись на те, що 28.09.2008р. за місцем свого проживання м.Миколаївка помер його батько ОСОБА_6. Після його смерті залишилася спадщина, яка складається з жилого будинку з господарчими будовами та спорудами за адресою м.Миколаївка вул..Совєтська,37. Спадкоємцями за законом на дане домоволодіння є він та його сестра ОСОБА_4, інших спадкоємців немає. При житті 01.04.2008р. між батьком та сестрою був укладений договір дарування вказаного домоволодіння, який був посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_5. Вказаний договір дарування є недійсним з тих підстав, що в момент його укладання батько ОСОБА_6 не міг керувати своїми вчинками та усвідомлювати свої дії в зв”язку з тим, що страждав низкою хронічних захворювань. Він перебував на диспансерному обліку, неодноразово проходив курси лікування, а в останні часи скаржився на головні болі, втрату пам”яті, розлад психіки. Перед смертю в його поведінці стали виявлятися провали в пам”яті, чудності, не впізнавав оточуючих, неадекватно висловлювався відносно оточуючої обстановки. В останній період життя він казав, що все його майно залишиться спадкоємцям за законом та не висловлював намірів укласти договір дарування. Прохав суд визнати недійсним договір дарування жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, земельної ділянки за адресою м.Миколаївка вул..Совєтська,37, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 01.04.2008р., посвідчений державним нотаріусом ОСОБА_5, №739; визнати за ОСОБА_3 право власності в порядку спадкування за законом на 1\2 частку вказаного жилого будинку вартістю 20963 грн та земельної ділянки вартістю 4178 грн; призвести розподіл  жилого будинку та земельної ділянки, виділивши йому в натурі по 1\2 частці, а також стягнути з відповідачки на його користь судові витрати 251,50 грн судового збору, 30 грн витрат з ІТЗ та 200 грн за надання правової допомоги.

           В судовому засіданні представник позивача адвокат ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги в повному обсязі, додатково пояснивши, що в жовтні 2006р. померла ОСОБА_7 – дружина ОСОБА_6, смерть якої ОСОБА_6 важко переніс, погіршився його стан здоров”я та психічний стан, з”явилися чудності в його поведінці і на 01.04.08р. він не керував своїми вчинками та не усвідомлював свої дії. За ОСОБА_6. щоденно доглядав позивач та його сестра. Останні два роки життя після смерті дружини ОСОБА_6 робив покупки самостійно. Позивач не звертався з приводу визнання батька недієздатним та встановлення над ним опіки, оскільки вони з сестрою і так доглядали за батьком.

         Відповідачка та її представник адвокат ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги не визнали повністю, пояснивши, що позивач постійно сварився з нею і тому батько запропонував оформити договір дарування. Ще при житті матері батько та матір висловлювали намір подарувати будинок саме її. Батько до самої смерті був дієздатним та усвідомлював усі свої вчинки, чудностей в його поведінці не було, він впізнавав оточуючих, нормально спілкувався. Позивач за батьком не доглядав, а все робила вона. Навіть про смерть батька вони не відразу сповістили позивача, оскільки  той не навідувався до батька. Стан здоров”я психічний у батька був у нормі, фізичний також за виключенням того, що батько з труднощами пересувався, але пас курей. На лікуванні батько не знаходився більш ніж 20 років. Смерть матері батько переніс важко, але без зривів та тяжких наслідків. 01.04.08р. вони з батьком ходили до нотаріуса, де уклали договір дарування, батько усе усвідомлював. Прохала у задоволенні позову відмовити повністю.

           Третя особа державний нотаріус Миколаївської ДНК ОСОБА_5 прохала у задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що ОСОБА_6 на початку 2008р. звертався до ДНК для оформлення спадщини після померлої дружини, поведінка його була адекватною, він усе усвідомлював. Пізніше – у лютому 2008р. він також приходив з метою оформлення договору дарування на консультацію. Після цього 01.04.08р. був посвідчений договір дарування, згідно якого він подарував будинок та земельну ділянку своїй доньці ОСОБА_4. Ця процедура тривала  1год. 30 хв. І він усе усвідомлював та пояснив, що бажає подарувати будинок доньці, оскільки вона за ним доглядає і більше дарити нікому не бажає. До нотаріальної контори він в силу віку пересувався за допомогою сторонніх осіб. Після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори приходив позивач з заявою про прийняття спадщини, у якого не було на руках свідоцтва про смерть батька, він не знав дати народження батька, висловлював незадоволення з приводу договору дарування будинку.

             З пояснень свідка ОСОБА_8 вбачається, що він є сусідом ОСОБА_6 та часто з ним спілкувався при житті. Перед його смертю в його поведінці були чудності – він замовлявся, кілька разів повторював одні й ті самі фрази. Він одного разу зустрів його на ринку, де ОСОБА_6 не орієнтувався в обстановці та прохав відвести його додому – це було 2 рази з перервою в 1-2 місяці 2 роки тому після смерті його дружини. Одного разу за територією ринку біля бараків він зустрів ОСОБА_6, який не міг знайти дорогу додому і він його відвів. Він не впізнавав його до того часу, поки він не називав себе. Перед смертю незадовго ОСОБА_6 впав у дворі і його знайшов син – позивач, який викликав сусідів та швидку допомогу. Догляд за ним здійснювала ОСОБА_4 – два рази на день вранці та ввечері, а також позивач з сином його провідував. За 6 місяців перед смертю ОСОБА_6 йому казав, що у нього є син та дочка і будинок залишиться їм, про договір дарування не казав жодного разу. Він розмовляв адекватно, розумів питання. Він важко переніс смерть дружини, звертався до городу як до дружини.

           Свідок ОСОБА_9 суду пояснила. Що працює медичною сестрою у психіатричній лікарні та ОСОБА_6 знає з 1991р.. У нього був склероз, втрата пам”яті, після смерті дружини не впізнавав оточуючих, не міг назвати число та місяць, говорив про дружину як про живу людину, чекав її приходу, сина позивача називав ОСОБА_10, а не ОСОБА_9. Влітку 2007р. після смерті дружини він потребував стороннього догляду і не міг знайти дорогу додому з магазину. Його приводили сусіди з ринку. З ним постійно ніхто не жив, приходили син та дочка та разом за ним доглядали. Він перебував на лікуванні з приводу інсульту. Він жодного разу не висловлював наміру подарувати будинок. Часто до нього додому вона ходила в 1991р. коли у них хворів син, потім була вдома в 1998 році. Навідувалася до нього 2-3 рази на рік. В її присутності він давав сину 3 грн та прохав купити їжі. Весною 2007р. на території ринку вона бачила, як ОСОБА_6 не міг знайти дорогу додому та його повів сусід. В червні 2007р. хоча вона і не є лікарем, вона за проханням позивача оглядала ОСОБА_6 це було до інсульту і вона порадила направити батька на лікування.

        Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що знає родину ОСОБА_6 з 1979 року, проживає на одній вулиці та бажає дати свідчення на користь позивача ОСОБА_3. ОСОБА_6 при житті з нею спілкувався, але після смерті дружини в 2006р. у нього були провали у пам”яті, втрата орієнтиру на місцевості, чекав померлу дружину з ринку. Він неодноразово казав, що у нього є дочка та син і будинок залишиться їм обом. Після смерті дружини він на ринок жодного разу не ходив.

        Свідок ОСОБА_12 суду пояснила, що позивача знає з 1981р., який працював разом з її батьком. Її присадибна ділянка розташована недалеко від вул..Совєтської м.Миколаївка, де жив ОСОБА_6. Останній не впізнавав її батька, не впізнавав її, хоча знав її ще дитиною. В березні 2008р. вона бачила ОСОБА_6 на перехресті вул..Щорса та пров.Проходного, він рухався в сторону, протилежну його будинку та вона привела його додому. 10-12 квітня 2008р. вона також від магазина „Зустріч” привела ОСОБА_13 додому, бо він не міг знайти дорогу. За ним до смерті доглядав позивач, а про існування сестри вона не знала. Під час спілкування ОСОБА_6 кілька разів повторював одне й те саме, газети не читав. Її було 10-12 років, коли вона дитиною була у них у дворі, але вона раз на 3 місяці приїздила до м.Миколаївка та біля двору обов”язково спілкувалася з ним. Взимку на присадибну ділянку не ходили і ОСОБА_6 вона не бачила. Їжу йому возив позивач.

         Свідок ОСОБА_14 суду пояснила, що є сестрою ОСОБА_6 та тіткою сторін по справі. Брата при житті вона відвідувала регулярно. Останній раз була у нього 18.08.08р., він з нею нормально спілкувався, був адекватний. Біля двору проходила жінка та він її впізнав та назвав по імені. Він цікавився родичами та адекватним був навіть до дня смерті у лікарні. Він її казав, що треба зробити документи на будинок на дочку, бо якщо він помре, то син дочку вижене з будинку, а у неї немає іншого житла.

         Свідок ОСОБА_10 пояснила, що позивач є її свекром, а її чоловік є онуком ОСОБА_6. Відповідачка ОСОБА_15 не бажала доглядати за ОСОБА_6 та в день поховання  дружини ОСОБА_6 вона пропонувала її та її чоловіку доглядати за дідусем, оскільки він не є адекватним. Після смерті дружини ОСОБА_6 не впізнавав оточуючих, замовлявся, кілька разів повторював одні й ті самі слова. Вона з чоловіком щоденно приходила до ОСОБА_13. У їх відсутність дідусь блукав та його приводили сусіди, оскільки він не міг знайти дорогу додому. ОСОБА_6 неодноразово казав при житті, що будинок залишиться сину ОСОБА_16 та дочці ОСОБА_17. В будинку прибирала дружина позивача. Після смерті дружини вона не бачила, щоб ОСОБА_6 сидів на лавці, хоча бувала у нього часто. Вони з чоловіком не погодилися доглядати за дідусем, оскільки у нього є свої діти. Дідусь особисто її казав у квітні 2008р., що його привели додому сусіди з ринку. До магазину він вимушений був ходити сам, оскільки хотів їсти. Лікаря додому дідусеві викликали – коли не пам”ятає, а чоловік купував йому бинти, таблетки, бо у дідуся була пахова грижа.

         Свідок ОСОБА_18 суду пояснила, що сторони по справі є її двоюрідними братом та сестрою, стосунки між ними нормальні. Після смерті тітки ОСОБА_5 – дружини ОСОБА_6 вона навідувалася до нього 1-2 рази на місяць. Чудностей у його поведінці не було, на питання відповідав адекватно, дивився телевізор, цікавився технікою та політикою. Її невідомо, щоб він блукав не міг знайти дорогу додому. Навіть перед смертю у лікарні він звертався до медсестер та лікарів по імені. Щоденно за ним доглядала відповідачка та потреби ходити до магазину у нього не було. Ще при житті дружини ОСОБА_6 мав намір залишити будинок дочці, казав, що син може образити сестру та вигнати її.

          Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що є сусідкою померлого ОСОБА_6 з 1974 року та щоденно з ним спілкувалася протягом останніх років життя. Чудностей у його поведінці не помічала, він упізнавав як її, так і інших сусідів, адекватно спілкувався з ними, цікавився новинами та життям. Вона не чула, щоб він блукав та його приводили додому сусіди. До ринку та магазину він не ходив, а все необхідне йому двічі на день приносила дочка ОСОБА_15. Іноді до нього приїздив син ОСОБА_3 – 1 раз на місяць, а догляд за ним здійснювала ОСОБА_15.

          Свідок ОСОБА_20 суду пояснив, що є сусідом ОСОБА_6, з яким разом працювали. До смерті він його бачив щоденно по 5-10 разів, оскільки будинки знаходяться один напроти другого. Він до дня смерті спілкувався з усіма нормально, адекватно, на питання відповідав по суті, чудностей у його поведінці не було. Сам він до магазину та до ринку не ходив, догляд за ним щоденно здійснювала дочка ОСОБА_15. Син ОСОБА_3 2-3 рази на місяць приїздив до нього на мопеді. Йому не відомо, щоб ОСОБА_13 приводили сусіди з ринку, де він блукав.

           Свідок ОСОБА_21 суду пояснив, що ОСОБА_6 є його тестем та він його знає з 1977 року. Вони спілкувалися часто на різні теми, чудностей у поведінці ОСОБА_6 не було, він не блукав та сусіди його не приводили додому з ринку та з магазину.

          Заслухавши пояснення  сторін, їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.

           Судом встановлено наступні факти та відповідні ним правовідносини.

           01 квітня 2008 року державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори було посвідчено договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_15 прийняла у дар жилий будинок з господарськими та побутовими будовами та спорудами, розташований у м.Миколаївка м.Слов”янська Донецької області по вул..Совєтська( Радянська),37 з приватизованою земельною ділянкою, переданою для будівництва та обслуговування житлових і господарських будівель, № в реєстрі 740 від 01.04.2008р.. ( а.с.5).

           Ст..626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов”язків.

          Відповідно до ст..638, 640 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації.

          Згідно ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторону ( дарувальник) передає або зобов”язується передати в майбутньому іншій стороні ( обдаровуваному) безкоштовно майно( дар) у власність.

          Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними”, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими законь пов”язує визнання угоди недійсною і про застосування передбачених законом наслідків, чи підлягала угода нотаріальному посвідченню та чи не містить угода протизаконних умов.

          В такому випадку правила визнання угоди недійсною поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними. Для визначення наявності такого стану суд призначає судово-психіатричну експертизу і позовні вимоги вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують або спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

            Відповідно до висновку посмертної судово-психіатричної експертизи №22 від 15.04.2009р., комісія лікарів прийшла до висновку, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 на момент укладання договору дарування 01.02.2008р. страждав сусудистою деменцією внаслідок церебрального атеросклерозу 3 стадії з артеріальною гіпертензією, дисциркулярною енцефалопатією 3 стадії, хронічною судинно-мозковою недостатністю, в зв”язку з чим не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

            Суд приймає як достовірний доказ по справі висновок судово-психіатричної експертизи, оскільки висновок зроблений компетентними спеціалістами, які попереджалися про кримінальну відповідальність під час складення висновку. Будь-яких даних про зацікавленість експертів у суду немає. Окрім того, висновок даної експертизи об”єктивно підтверджується також поясненнями свідків ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11.

            Згідно ст..226 ЦК України правочин,  вчинений недієздатною особою, є нікчемним.

            Аналізуючи пояснення свідків ОСОБА_18,ОСОБА_14,ОСОБА_20, ОСОБА_21, суд  не приймає їх свідчення про те, що ОСОБА_6 на час 01.04.2008р. – укладення договору дарування перебував в абсолютно здоровому стані, розумів значення своїх дій та керував ними у повному обсязі. З пояснень свідків вбачається, що  померлий ОСОБА_6 активно не лікувався біля 20 років і скарг на стан психічного здоров”я не висував, але ці пояснення спростовуються медичними документами ЦРЛ м.Миколаївка від 10.03.2009р. № 01\5-230, згідно яких ОСОБА_6 перебував на „Д”- обліку у лікаря-терапевта „СМ” з діагнозом „ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз з АГ Н2А – з 2001 року, церебральний атеросклероз 111 ст. з АГ з 03.2008 року. Лікувався амбулаторно і стаціонарно у сім.лікаря та невропатолога. В 2008 році лікувався з 28.08.08р. по 09.09.08р. з діагнозом „хронічна судинно-мозкова недостатність, церебральний атеросклероз з АГ Н 111”..

             Зі слів відповідачки ОСОБА_22 та родичів ОСОБА_6 останній активно не лікувався біля 20 років, що спростовується інформацією, наданою ЦРЛ м.Миколаївка та враховано при складанні висновку посмертної судово-психіатричної експертизи.

            Судом не приймаються до уваги доводи відповідачки та її представника про те, що висновок судово-психіатричної експертизи не є належним доказом та не може бути прийнятий судом до уваги, оскільки зроблений на підставі фіктивної довідки ЦРЛ м.Миколаївка.

            Проведеною Слов”янським МВ ГУМВС України в Донецькій області перевіркою заяви ОСОБА_15  встановлено, що медична довідка видана обґрунтовано та на підставі наявних в медичній установі матеріалів і відносно ОСОБА_3 за ст..358 КК України відмовлено в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину ( а.с.98-103).

            Тому, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку, що в момент укладання договору дарування 01.04.2008р. ОСОБА_6 не керував своїми діями та не розумів значення своїх дій, а тому договір дарування  є недійсним, а сторони повинні бути приведені в первісний стан.

             Жилий будинок з господарчо-побутовими будівлями і спорудами за адресою м.Миколаївка вул..Совєтська,37 належить ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Першою Слов”янською державною нотаріальною конторою 08.05.1964р. по реєстру №2938, зареєстрованого в КП БТІ м.Слов”янська 02.06.1994р. за №233\2, реєстраційний запис в Реєстрі прав власності на нерухоме майно №22388157( а.с.5).

            Земельна ділянка за адресою м.Миколаївка вул..Солвєтська,37 розміром 0,1031га належить ОСОБА_6 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ДН №000165, виданого 28.01.1998р. Миколаївською селищною Радою народних депутатів, зареєстрований у книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №000165( а.с.9).

         Згідно ст..331 ч.2 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту закінчення будівництва та прийняття нерухомого майна до експлуатації.

          Відповідно до ст..328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

           21.09.2008р. помер ОСОБА_6, після  смерті якого  відкрилася спадщина, що складається з  жилого будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами та земельної ділянки за адресою м.Миколаївка вул..Совєтська,37.

            Спадкоємцями першої черги за законом є позивач ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_15 – син та дочка померлого. Інших осіб, які б мали право на спадщину відповідно до ст.1241 ЦК України немає. Останні у встановлений законом 6-місячний строк звернулися з заявами до держнотконтори про прийняття спадщини.

           Відповідно до ст..1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав і обов”язків ( спадщини) від померлої фізичної особи ( спадкодавця) до інших осіб ( спадкоємцям).

            Ст..1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права й обов”язки спадкодавця, які не припинилися в момент його смерті.

            Згідно ст..216 Інструкції про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України №20\5 від 03.03.2004р., нотаріусові для одержання свідоцтва про право на спадщину необхідно надавати правовстановлюючий документ на ім”я спадкодавця й витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

            ОСОБА_3, ОСОБА_15 є правонаступниками ОСОБА_6, померлого 21.09.2008 року та шляхом подачі заяв про прийняття спадщини придбали право власності на спадкове нерухоме майно в порядку спадкування за законом і за кожним слід визнати право власності на 1\2 частку спадщини.  

             Відповідно до ст..11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, наданих сторонами.

             Оскільки відповідачка ОСОБА_15 не висувала позовних вимог про визнання за нею права власності на 1\2 частку спірного майна, то за ОСОБА_23 слід визнати право власності на 1\2 частку спірного жилого будинку та земельної ділянки.

            В судовому засіданні позивачем та відповідачкою не надано доказів на підтвердження наявності можливості розподілу будинку та земельної ділянки в натурі, а тому жилий будинок з відповідною частиною господарських та побутових будівель та споруд, земельну ділянку слід залишити в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_15.

            Оскільки позовні вимоги задоволені частково – в частині визнання недійсним договору дарування та визнання права власності на жилий будинок та земельну ділянку, в задоволенні позову про розподіл будинку та земельної ділянки слід відмовити, то на користь позивача підлягають стягненню з відповідачки понесені по справі судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог.

           Позивач сплати при зверненні до суду 251 грн 50 коп. судового збору та 30 грн витрат з ІТЗ з вимог майнового характеру. На користь позивача з відповідачки слід стягнути 15 грн в повернення ІТЗ та 167 грн 68 коп. в повернення судового збору, а на користь держави з відповідачки слід стягнути недоплачену суму судового збору 8,50 грн та 7,50 грн витрат з ІТЗ з вимог немайнового характеру.

          Щодо стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги у сумі 200 грн та 1800 грн, то ці вимоги підлягають частковому задоволенню.

          Відповідно до ч.2 ст.84 ЦПК України граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

           Відповідно до Постанови КМ України №590 від 27.04.2006р. „Про граничні розміри компенсації витрат, пов”язаних з розглядом цивільних справ...” та Додатку – витрати, пов”язані з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб”єктом владних повноважень не повинні перевищувати суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі виплачується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.        

          Оскільки з 01 грудня 2008 року мінімальна заробітна плата складає 605 грн, з 01.04.2009р. – 625 грн,  а адвокат ОСОБА_2 приймав участь в розгляді цивільної справи 08.12.08р. протягом 47 хвилин, 12.01.09р. 1 год 51 хв., 21.01.09р. протягом 1 год 19  хв., 27.01.09р. протягом 9 хв., 03.02.09р. протягом 12 хв., 26.05.09р. протягом ,  а всього протягом  годин  хвилин, то вартість 1 години роботи складає з 01.12.2008р. по 01.04.09р. 242 грн, з 01.04.09р. по 01.07.09р. 250 грн, з 01.07.09р. 252 грн;  (242 грн.х4 год. 18 хв.)= 1040,63 грн + (0 год 16 хв.х 250=66,72 грн )+ ( 0 год. 50 хв.х252=210 ) , а всього 1317 грн 35 коп. і ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в повернення витрат за надання правової допомоги.

            Також з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню витрати за проведення по справі посмертної судово-психіатричної експертизи в сумі 1757 грн.

            Керуючись  ст.ст.626,638,640,651,715  ЦК України в редакції 2004 року, ст.ст.10,11, 209,212,214-215 ЦПК України , суд

                                                           В И Р І Ш И В :

             Визнати недійсним договір дарування жилого будинку з господарчо-побутовими будівлями і спорудами із земельною ділянкою  №37 по вул..Совєтська м.Миколаївка, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_15 01.04.2008р., посвідчений державним нотаріусом Миколаївської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, № по реєстру 739, сторони привести в первісний стан.

             Визнати за ОСОБА_3  право власності на 1\2 частку жилого будинку з господарчо-побутовими будівлями і спорудами із земельною ділянкою  №37 по вул..Совєтська м.Миколаївка  Донецької області як на майно, отримане у порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6, померлого 21.09.2008 року.

             Визнати за ОСОБА_3  право власності на 1\2 частку  земельної ділянки  №37 по вул..Совєтська м.Миколаївка  Донецької області як на майно, отримане у порядку спадкування за законом після смерті його батька ОСОБА_6, померлого 21.09.2008 року.

             Жилий будинок з господарчо-побутовими будівлями і спорудами із земельною ділянкою  №37 по вул..Совєтська м.Миколаївка  Донецької області залишити в спільному користуванні ОСОБА_3 та ОСОБА_15.

             В решті позовних вимог відмовити.

             Стягнути з ОСОБА_15 на користь ОСОБА_3 в повернення судового збору 167 грн 68 коп., 15 грн витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи, 1757 грн в повернення витрат з оплати судово-психіатричної експертизи та  1317 грн 35 коп.  за надання правової допомоги, а всього 3257 грн 03 коп..

             Стягнути з ОСОБА_15 в доход держави судовий збір 8 грн 50 коп. та 7 грн 50 коп. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

             Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Слов”янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10 денний строк з моменту проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, з наступною подачею в 20 денний строк апеляційної скарги з направленням її копії  до апеляційної інстанції, або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.              

               Суддя

Слов”янського міськрайонного суду                                                          ОСОБА_24