РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/1397/16-ц

пр. № 2/759/2122/16

29 березня 2016 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Лопатюк Н.Г.,

при секретарі Фещук Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2; третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення порядку проживання неповнолітніх дітей з батьками та їх виховання

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку проживання неповнолітніх дітей з батьками та їх виховання.

Свої позовні вимоги мотивував тим, що 05 жовтня 2002 року між ним та відповідачкою було укладено шлюб, від якого мають двох неповнолітніх дітей, 2003 та 2010 року народження.

18 вересня 2015 року рішенням суду, шлюб між ним розірвано.

На підставі наведеного, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить ухвалити рішення, яким визначити місце проживання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 з батьком - ОСОБА_1, а доньки ОСОБА_4 з матір'ю - ОСОБА_2

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідачка в судовому засіданні пояснила, що старша донька ОСОБА_3 проживає з батьком, а молодша донька ОСОБА_4 проживає з нею, тобто між ними досягнуто згоди щодо проживання дітей.

Крім того, 17.02.2016 року відповідачка надіслала на адресу суду заяву про визнання позову.

Представник третьої особи не заперечувала проти задоволення позовних вимог, оскільки між сторонами взагалі відсутній спір.

Вислухавши пояснення позивача, відповідачки, представника третьої особи з'ясувавши фактичні обставини даної справи, дослідивши письмові докази у їх сукупності та співставленні, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

В ході судового розгляду встановлено, що 05 жовтня 2002 року між сторонами було укладено шлюб (а.с.10 - копія Свідоцтва про одруження).

В шлюбі у сторін народились двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10,11 - копії Свідоцтв про народження дітей).

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 18 вересня 2015 року, шлюб між сторонами розірвано. Рішення суду набрало законної сили (а.с.12 - копія рішення суду).

В ході судового розгляду, з пояснень сторін у справі, встановлено, що старша донька ОСОБА_3 проживає з батьком, а молодша донька ОСОБА_4 проживає з відповідачкою, оскільки між ними було досягнуто згоди щодо такого проживання дітей.

З Актів обстеження умов проживання, що містяться в матеріалах справи, вбачається, що умови проживання дітей створені належним чином, відносини в сім'ї - дружні, а також між батьками визначено місця проживання дітей таким чином.

Отже, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з наступного.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК) визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Частиною першою та другою статті 157 СК України визначено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Частина четверта вищевказаної статті чітко передбачає, що батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ч.1 ст.159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

У відповідності до ст.160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання.

Таким чином, провівши системний аналіз норм діючого законодавства України, враховуючи пояснення сторін в судовому засіданні, в ході судового розгляду встановлено, що між сторонами у справі досягнуто згоди та визначено місця проживання дітей, тобто на даний час між батьками досягнуто згоди з приводу виховання дітей та визначено місця їх проживання, умови проживання дітей створені належним чином, а тому враховуючи, що права сторін у справі та їх дітей жодним чином не порушені та відсутній сам спір, суд дійшов до висновку про необхідність відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

На підставі наведеного та керуючись ст.15 ЦК України, ст.ст.141, 157, 159, 160, 161 СК України, ст.ст.3, 4, 10, 11, 57-60, 61, 208-209, 212-215, 292-294 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2; третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення порядку проживання неповнолітніх дітей з батьками та їх виховання - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Лопатюк Н.Г.