0555                                     Справа № 2-“А”- 592/2009

П О С Т А Н О В А

іменем України

     15 липня 2009 р.                         м. Ясинувата

    Ясинуватський міськрайонний суд Донецької області у складі: судді Жаботинської С.В. при секретарі  Костенко Ю.О, за участю позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата Донецької області про визнання незаконним рішення про відмову у виплаті державної соціальної допомоги «Дітям війни» і стягнення державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2007 рік, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про відмову у виплаті державної соціальної допомоги «Дітям війни» і стягнення державної соціальної допомоги «Дітям війни» за 2007 рік до Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата Донецької області, посилаючись на те, що він відноситься до категорії дітей війни і відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право на щомісячне підвищення пенсії на 30 %, однак сума соціальної допомоги  у 2007 р. йому виплачується не у повному обсязі. Просить визнати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата Донецької області про усну відмову у виплаті за 2007 рік мені щомісячної соціальної допомоги „Дітям війни” відповідно до рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року – незаконним, зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Ясинувата Донецької області здійснити нарахування мені щомісячної соціальної допомоги „Дітям війни” за період 2007 року відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року у сумі 1442 грн. 70 коп. і стягнути цю суму на його користь.

В судовому засіданні позивач позов підтримав.

Відповідач надав суду письмові заперечення, в яких просив в задоволені позову відмовити, посилаючись на те, що виплати позивачу здійсненні відповідно до вимог закону. Крім того, просив застосувати строки позовної давності і в задоволенні позову відмовити.

3-я особа про час і місце розгляду справи повідомлена.

Суд, заслухавши позивача, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, належить до соціальної групи «діти війни», що підтверджується посвідченням (а.с. 6), знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м. Ясинувата та отримує пенсію за віком. На нього розповсюджуються права і пільги, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( 2195-15 ), який набрав чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Водночас ст. 7 цього Закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

Статтею 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» ( 3235-15 ) встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ( 2195-15 ), запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - протягом 2006 року поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Відповідно до статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом ( 489-16 ), на 2007 рік зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, 09.07.2007 року Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого, визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення, зокрема, п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».

Конституційний Суд України відзначив, що положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов'язків, пільг, компенсацій і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Відповідне рішення Конституційного Суду України є обов'язковим для виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду доказів та не доведено правомірності свого рішення щодо не нарахування та не виплати позивачу підвищення до пенсії відповідно до Закону України " Про соціальний захист дітей війни".

Статтею 8 КАС України визначено, що забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Факт відсутності визначення та врегулювання на законодавчому рівні питання визначення величини мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус "дитина війни" не може бути підставою для позбавлення позивачки визначених державою соціальних гарантій та підтримки її як дитини війни.

Стаття 9 КАС України визначає, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини: (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність.

Відповідно до положень ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень, дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року №966-14, а також Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5 жовтня 2000 року № 2017-111, згідно статті 1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у тому числі мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі Прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Частиною 3 статті 4 даного Закону (в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з  1 березня 2005 року) передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Статтею 62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19 грудня 2006 року № 489-5, що набрав чинності з 1 січня 2007 року, затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.

Зазначена стаття  змінена Законом України від 15 березня 2007 року № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року, якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини І статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 1   квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 грн. 06 коп.; 415 грн. 11 коп.

Враховуючи положення ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» керуючись принципом адміністративного судочинства, а саме верховенством права, з метою забезпечення передбаченого Конституцією України права позивачки на належне соціальне забезпечення, з урахуванням ч. 2 ст. 152 Конституції України, суд вважає дії відповідача є неправомірними з невиплати щомісячної доплати до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 9 липня 2007 р. Однак, позивач звернувся із позовом до Ясинуватського міськрайонного суду 9 червня 2009 р. Представник відповідача просить застосувати  строки позовної давності і відмовити у задоволені позову у зв’язку  із його пропущенням при зверненні до суду із позовом.

Статтею 99 ч. 2 КАС України для звернення  до адміністративного  суду за захистом прав, свобод та інтересів  особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

 Згідно ст. 100 ч. 1 КАС України пропущення строку  звернення  до адміністративного  суду є підставою для відмови у задоволені  адміністративного  позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.

Про суми виплати пенсії позивачу було відомо після здійснення виплат, які він отримував щомісяця, тобто до 9 червня 2009 р. він не був позбавлений можливості звернутися до суду за захистом свого права, а тому суд вважає, що в задоволені позовних вимог необхідно відмовити, у зв’язку із пропущенням строку звернення до суду.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 159, 160, 161, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позовної заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня складання постанови у повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя: