ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 14 липня 2009 р.                                                                                    № 12/133-НМ  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б. –головуючого

Волковицької Н.О.

Рогач Л.І.

за участю представників сторін:

позивачаГрінчук Н.А. дов. від 31.12.2008 року

відповідачівХижняк Н.В. дов. від 01.06.2009 року

Сечін С.М. дов. від 05.01.2009 року

третьої особиКорнійчук А.О. –ген. директор

Біленький В.В. дов. від 15.01.2009 року

прокурораПопенко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЖитомирського обласного виробничо –торгівельного об'єднання місцевої промисловості "Полісся"

на постанову від 16.04.2009 року Житомирського апеляційного господарського суду

у справі№ 12/133-НМ господарського суду Житомирської області

за позовомПершого заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області

доВиконавчого комітету Житомирської міської ради

доКомунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради

Доповідач: Волковицька Н.О.

третя особаЖитомирське обласне виробничо –торгівельне об'єднання місцевої промисловості "Полісся"

про скасування державної реєстрації права власності на майно та визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Виконавчого комітету Житомирської міської ради, Комунального підприємства "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради, за участю третьої особи на стороні відповідачів - Житомирського обласного виробничо-торгівельного об'єднання місцевої промисловості "Полісся" про визнання частково недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №738 від 23.12.1999 року (в частині пункту 37 додатку 1), яким вирішено оформити право власності за Житомирським обласним виробничо-торгівельним об'єднанням місцевої промисловості "Полісся" на об'єкт нерухомого майна, що складається з 28/100 частин адмінбудинку в м. Житомирі по вул. Михайлівській, 8/1 та зобов'язати Комунальне підприємство Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради скасувати реєстрацію права власності на вказаний об'єкт.

Позов мотивований тим, що в результаті вказаного рішення міськвиконкому за ВТО "Полісся" незаконно оформлено право власності на державне майно поза процедурою приватизації, без належних правових підстав та без належних правовстановлюючих документів.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.02.2009 року позов задоволено.

Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міське ради №738 від 23.12.1999 року в частині пункту 37 додатку 1, яким вирішено оформити право власності за Житомирським обласним виробничо-торгівельним об'єднанням місцевої промисловості "Полісся" на об'єкт нерухомого майна - 28/100 ідеальних частин адмінбудинку, що знаходиться по вул. Михайлівській, 8/1 в м. Житомирі.

Зобов'язано Комунальне підприємство "Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації" Житомирської обласної ради скасувати реєстрацію права власності на 28/100 ідеальних частин адмінбудинку, що знаходиться по вул. Михайлівській, 8/1 в м. Житомирі за Житомирським обласним виробничо-торгівельним об'єднанням місцевої промисловості "Полісся".

За апеляційною скаргою Житомирського обласного виробничо-торгівельного об'єднання місцевої промисловості "Полісся" судове рішення переглянуте в апеляційному порядку і постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року залишене без змін з тих самих підстав.

Житомирське обласне виробничо-торгівельне об'єднання місцевої промисловості "Полісся" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 09.02.2009 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року і припинити провадження у справі.

Скаржник вважає вказані рішення прийнятими з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявник посилається на те, що судами не прийнято до уваги рішення господарського суду у справі №2/1313-НМ, яким вирішено спір між сторонами у справі, а відтак, на думку скаржника, суд повинен був припинити провадження у справі.

Також скаржник вважає, що судом першої інстанції не застосовано строки позовної давності у відповідності із статтею 71 Цивільного кодексу УРСР та статтею 257 Цивільного кодексу України, оскільки прокурор звернувся з позовом до суду лише 02.07.2008 року, тоді як спірне рішення №738 прийняте 23.12.1999 року. При цьому, про можливе порушення права держави прокуратурі було відомо ще з 2000 року.

Крім того, заявник зазначає, що право державної власності на спірний будинок не доведено, оскільки відсутні підтверджуючі документи та наполягає на тому, що право власності ВТО "Полісся" на 28/100 ідеальних частин адмінбудинку по вул. Михайлівська, 8/1 в м. Житомирі є правомірним та оформлено відповідно до вимог чинного законодавства України.

Заслухавши суддю –доповідача, присутніх в судовому засіданні представників сторін та прокурора, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові у даній справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог статей 108, 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція рішення місцевих господарських судів та постанови апеляційних господарських судів переглядає за касаційною скаргою (поданням) та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору у даному випадку є визнання недійсним рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради №738 від 23.12.1999 року (в частині пункту 37 додатку 1), яким вирішено оформити право власності за Житомирським обласним виробничо-торгівельним об'єднанням місцевої промисловості "Полісся" на об'єкт нерухомого майна, що складається з 28/100 частин адмінбудинку в м. Житомирі по вул. Михайлівській, 8/1 та зобов'язати Комунальне підприємство Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації Житомирської обласної ради скасувати реєстрацію права власності на вказаний об'єкт.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив із того, що рішенням виконкому Житомирської міської ради №738 від 23.12.1999 року (пункт 37 додатку 1) вирішено оформити право власності за ВТО "Полісся" на об'єкт нерухомого майна, що складається з 28/100 частин адмінбудинку, що знаходиться в м. Житомирі по вул. Михайлівській, 8/1 (т.1, а.с.20).

На підставі вказаного рішення 27.12.1999 року видано свідоцтво про право власності ТО "Полісся" на 28/100 частин приміщення, що знаходиться по вул. Михайлівській, 8/1 (а.с.25)

В рішенні №738 зазначено, що воно прийняте відповідно до рішення міськвиконкому №145 від 25.03.1999 року.

Рішенням Міськвиконкому №145 від 25.03.1999 року (т.1,а.с.9-10) визначено, що рішення про оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна приймає виключно виконавчий комітет міської ради з видачею свідоцтва про право власності, при цьому, цим рішенням погоджено, що підготовку на розгляд міськвиконкому документів і проектів рішень про оформлення права власності на об'єкти нерухомості здійснює Житомирське обласне державне комунальне підприємство по технічній інвентаризації відповідно до заявок власників.

Аналогічне положення містить підпункт а) пункту 4.1 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, яка затверджена наказом №121 Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 року за N 399/2839 (далі Інструкція), в редакції, яка діяла станом на день винесення Міськвиконкомом оспорюваного рішення.

Вказаний пункт Інструкції містить перелік випадків, коли органи місцевого самоврядування здійснюють оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна з видачею свідоцтва про право власності. Так, юридичним особам може бути оформлено право власності на підставі документів, встановлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій не встановлено наявність таких документів, а відтак суди дійшли висновку, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням вказаної Інструкції, визнали його недійсним і як наслідок зобов'язали БТІ скасувати реєстрацію права власності на вказаний об'єкт.

Стосовно строків позовної давності суди зазначили, що рішенням міськвиконкому №806 від 28.12.2000 року відмінено пункт 37 додатку 1 рішення міськвиконкому №738 від 23.12.1999 року (тобто рішення яке є спірним по даній справі).

Отже з прийняттям рішення №806 права держави на спірне майно були відновлені.

Однак, рішенням господарського суду Житомирської області від 26.10.2007 року по справі №2/1313-НМ визнано недійсним рішення міськвиконкому №806 від 28.12.2000 року. Рішення господарського суду вступило в законну силу 27.03.2008 року. Таким чином, на думку судів, з цієї дати поновлено дію рішення міськвиконкому №738 від 23.12.1999 року і з цієї дати почали порушуватись права держави в особі позивача.

Проте такий висновок не можна визнати обґрунтованим, оскільки суди дійшли його без врахування вимог законодавства, яке регулює спірні відносини  та без усебічного з'ясування дійсних обставин справи в їх сукупності, чим порушили вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України.

Так, суди не звернули увагу на те, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно пункту 6 Прикінцевих та перехідних Цивільного кодексу України правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно статті 71 Цивільного кодексу УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлений в три роки.

Позовна давність не поширювалась у випадках, передбачених статтею 83 Цивільного кодексу УРСР, а саме: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимог.

А переривання перебігу строку позовної давності стосовно юридичних осіб згідно статті 79 Цивільного кодексу УРСР переривалось пред'явленням позову в установленому порядку.

Предметом спору у даній справі є визнання недійсним рішення міськради №738 від 23.12.1999 року, а тому для вирішення даного спору по суті судам необхідно було встановити коли позивач дізнався або міг дізнатись про порушення свого права та застосувати відповідні норми права.

При цьому висновок  про те, що з прийняттям рішення міськвиконкому №806 від 28.12.2000 року, яким пункт 37 додатку 1 оспорюваного у даній справі рішення скасовано права держави не порушувались до моменту визнання незаконним та скасування рішення №806 від 28.12.2000 року рішенням господарського суду Житомирської області від 26.10.2007 року є юридично неспроможним, оскільки поняття скасування не є тотожним поняттю визнання недійсним та має різні правові наслідки. Більш того, скасування акта не скасовує наслідків прийняття цього акта, які вже настали та діяли до його скасування.

Крім того, касаційна інстанція вважає за необхідне звернути увагу судів на наступне:

Частина друга статті 19 Конституції України передбачає, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Кожна особа може звернутися за захистом свого порушеного права до суду з позовом, зокрема, про визнання незаконним рішення органу центральної влади, яким порушено його право (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Отже, суттєвим для вирішення спору про визнання недійсним акта певного органу є встановлення закону, якому не відповідає оспорюваний акт, в тому числі прийняття його поза межами компетенції та порушення в зв'язку з цим прав позивача, а тому посилання на порушення Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, (затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 року N 121) як на підставу визнання недійсним рішення про оформлення права власності є необґрунтованим.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції при розгляді справи та прийнятті судових рішень не взято до уваги та не надано належної правової оцінки всім доказам у справі в їх сукупності, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Неповне з'ясування всіх обставин справи, які  мають значення для справи, дає підстави для скасування ухвалених у справі судових рішень та передачі справи на новий розгляд.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і  вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Рішення господарського суду Житомирської області від 09.02.2009 року та постанову Житомирського апеляційного господарського суду від 16.04.2009 року у справі № 12/133-НМ господарського суду Житомирської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Житомирської області.

Касаційну скаргу Житомирського обласного виробничо –торгівельного об'єднання місцевої промисловості "Полісся" задовольнити частково.

Головуючий суддя                                         Т. Дроботова

С у д д і                    Н. Волковицька

                                                                                           Л. Рогач