ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"02" серпня 2011 р. Справа № 8/080-11
Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Каплі А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Фарбаком”, ідентифікаційний код: 35632388, місцезнаходження: 01024, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, буд.6,
до відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю „Облбудінвест-1”, ідентифікаційний код: 33532740, місцезнаходження: 08630, Київська обл., Васильківський р-н, смт.Глеваха, вул.Вокзальна, буд. 18-а, кім.3,
про стягнення
за участю представників сторін
від позивача: ОСОБА_1, яка діє на підставі довіреності від 02.06.2011 року за № 02/06;
від відповідача: не з’явився, -
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
товариство з обмеженою відповідальністю „Фарбаком” (далі за текстом: Позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю „Облбудінвест-1” (далі за текстом: Відповідач) про стягнення безпідставно набутого майна у вигляді коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.).
Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Позивач з метою придбання у Відповідача лакофарбових матеріалів перерахував останньому кошти у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), після чого Відповідач від укладення з Позивачем договору поставки ухилився, лакофарбові матеріали не поставив та кошти не повернув, в зв’язку з чим у Відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.).
Ухвалою господарського суду Київської області від 07.06.2011 року порушено провадження у справі №8/080-11 та призначено останню до розгляду на 05.07.2011 року.
05.07.2011 року в судове засідання з’явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвали суду від 07.06.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Ухвалою суду від 05.07.2011 року в задоволенні заяви Позивача про накладення арешту на грошові кошти Відповідача відмовлено, в зв’язку з тим, що Позивачем не доведено суду неможливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Відповідач в судове засідання 05.07.2011 року не з’явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвали суду від 07.06.2011 року не виконав. Ухвалою суду від 05.07.2011 року розгляд справи відкладено на 19.07.2011 року.
19.07.2011 року в судове засідання з’явився Позивач, який частково виконав вимоги ухвали суду від 05.07.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 07.06.2011 року та від 05.07.2011 року не виконав. Ухвалою суду від 19.07.2011 року розгляд справи відкладено на 02.08.2011 року.
02.08.2011 року в судове засідання з’явився Позивач, який виконав вимоги ухвали суду від 19.07.2011 року, дав пояснення, позов підтримав та просив задовольнити в повному обсязі. Відповідач в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив будучи повідомленим про день та час розгляду справи, вимоги ухвал суду від 07.06.2011 року, від 05.07.2011 року та від 19.07.2011 року не виконав. У зв’язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування наданого пояснення Позивача, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 02.08.2011 року.
Згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.
Відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарський судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.
Враховуючи надані Позивачем пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника Позивача, дослідивши подані докази, суд -
ВСТАНОВИВ:
відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Згідно п.1, п.2 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правововідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Цивільний кодекс України у ст. 203 передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із вимогами ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до вимог ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Крім того, Цивільний кодекс України у ст. 208 передбачає, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.
Господарський кодекс України у ст. 180 передбачає, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими. У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
В ході розгляду справи встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю „Фарбаком” та товариством з обмеженою відповідальністю „Облбудінвест-1” було досягнуто домовленість про придбання Позивачем у Відповідача лакофарбних матеріалів на загальну суму 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.) шляхом укладення договору поставки у письмовій формі.
Позивачем був підготовлений проект договору поставки згаданої Продукції №24/11, датований 24 листопада 2010 року. Два екземпляри згаданого проекту договору з печаткою та підписом уповноваженої особи Позивача для кожної із сторін були передані на підписання Відповідачеві.
Позивач будучи впевненим, що Відповідач укладе договір поставки за №24/11, датований 24 листопада 2010 року, шляхом підписання останнього перерахував Відповідачу грошові кошти у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.).
Проте, Відповідач зі свого боку не підписав договір поставки за №24/11, датований 24 листопада 2010 року, в зв’язку з чим відповідно до вимог ст. 181 Господарського кодексу України даний договір поставки вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Судом встановлено, що Відповідач після відмови підписати договір поставки лакофарбові матеріали Позивачу не поставляв та отриманні від останнього грошові кошти у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.) Позивачу не повернув.
Таким чином, станом на 02.08.2011 року за Відповідачем рахується заборгованість перед Позивачем з повернення безпідставно набутих коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.).
Відповідач не надав суду доказів повернення повністю або частково Позивачу коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.) та факт наявності заборгованості перед Позивачем не заперечував.
Згідно із вимогами ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Відповідно до вимог ст. 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
За таких обставин суд приходить до висновку, що Відповідач без достатньої правової підстави набув належне Позивачу майно у вигляді грошей у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), в зв’язку з чим Відповідач зобов’язаний повернути Позивачу кошти у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), внаслідок чого вимоги Позивача про стягнення з Відповідача безпідставно набутого майна у вигляді коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.) підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарський процесуальний кодекс України у ст.36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи та надавались Позивачем суду в якості доказів безпідставного набуття Відповідачем майна у вигляді грошей у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), є належними та допустимими письмовими доказами безпідставного набуття Позивачем майна у вигляді коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), які в ході розгляду справи не спростовані та Відповідачем по суду не заперечувались.
У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та Відповідачем по суду не заперечувались.
Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують повернення ним Позивачу безпідставно набутого майна у вигляді грошей у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.).
Крім того, Позивач просить стягнути на його користь судові витрати у вигляді державного мита у сумі 6810,00 грн. (шість тисяч вісімсот десять гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).
Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В результаті вивчення матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично судових витрат у вигляді державного мита у сумі 6810,00 грн. (шість тисяч вісімсот десять гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.), у зв’язку з чим, зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача в повному обсязі.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 32, 33, 36, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -
ВИРІШИВ:
1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю „Фарбаком” щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю „Облбудінвест-1” безпідставно набутого майна у вигляді коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), - задовольнити повністю.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Облбудінвест-1”, ідентифікаційний код: 33532740, місцезнаходження: 08630, Київська обл., Васильківський р-н, смт.Глеваха, вул.Вокзальна, буд. 18-а, кім.3, на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Фарбаком”, ідентифікаційний код: 35632388, місцезнаходження: 01024, м.Київ, вул.Академіка Богомольця, буд.6, безпідставно набуте майно у вигляді коштів у сумі 681 000,00 грн. (шістсот вісімдесят одна тисяча гривень 00 коп.), державне мито у сумі 6810,00 грн. (шість тисяч вісімсот десять гривень 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).
3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання і може бути оскаржено в апеляційному порядку.
Суддя П.Ф. Скутельник
Рішення підписано 02.08.2011 року