№ 2-а-755/09 р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2009 р.                                                                                                    м. Сімферополь

Суддя Сімферопольського районного суду Автономної Республіки  Крим Сафонов В.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання донарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни,  

встановив:

Позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим (надалі УПФ) про зобов’язання здійснити донарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни за період 2006 рік по 2008 рік в розмірі 4620 грн.60 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з 01.01.2006 року та до 31.12.2008 року їй не в повному обсязі відповідачем нарахована та виплачена щомісячна соціальна грошова допомога, яка передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», внаслідок чого порушені її законні права. Крім того просила суд визнати, що строк звернення до суду з адміністративним позовом пропущений ним з поважних причин.

           Позивачка в судове засідання не з’явилась, звернулась до суду з заявою з проханням розглянути справу за її відсутності, позов просила задовольнити у повному обсязі.

          Представник відповідача у судове засідання не з’явився,  надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності на підставі наданих письмових заперечень із яких вбачається, що  відповідач позовні вимоги  не визнав, посилаючись на відсутність фінансування  з бюджету, а також на невизначеність розміру мінімальної пенсії для цієї категорії громадян, при цьому доводи позивача щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» вважав необґрунтованим, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за цим Законом, а також наполягав на застосуванні положень статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо пропущення строків для звернення до суду, як на підставу для відмови у позові.

          Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачка ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортом, перебуває на обліку в УПФ та має правовий статус дитини війни, що надає їй право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни».    

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

          Відповідно до частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

          Дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист  дітей війни»  неодноразово була   зупинена Законами України, а саме Законом України від 20.12.2005 року  «Про державний бюджет  на 2006 рік», Законом України  від 19.12.2006 р. «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Законом України  від 28.12.2007 р. «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

          Рішеннями Конституційного Суду України  від  09.07.2007 р., 22.05.2008 р.  положення вищезазначених Законів, якими було припинено  дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» були визнані  неконституційними.

         Відповідно до статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

            Отже,  суд приходить до висновку, що позивачка має право на отримання підвищення пенсії  у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як має відповідний статус.

    Із довідки наданої відповідачем вбачається, що позивачка протягом 2008 року отримувала щомісячну соціальну допомогу у розмірі 10% прожиткового мінімуму.

    Доводи відповідача в частині неврегульованості на законодавчому рівні  порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути  підставою для їх нездійснення або відмови в задоволенні позову.

Крім того суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин ст. 28. ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», так як розмір мінімальної пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій,   оскільки за чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, не має, тому  це не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої, ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії передбаченої ст.6 „Про соціальний захист дітей війни”.

Також безпідставними є  посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплати зазначеної доплати до пенсії, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як підставу невиконання своїх зобов’язань, які встановлені ст. 46 Конституції України та зазначеною нормою закону.

Не заслуговують на увагу доводи відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу  на який покладено обов’язок здійснення  виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни. Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України” і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління. Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” рішення про призначення та перерахунок пенсій приймається районним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів.

Таким чином, обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії позивача передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” покладено на УПФ за місцем проживання позивача.

            Враховуючи, що позивачем пропущений  встановлений статтею 99 КАС України річний строк звернення до адміністративного суду за  захистом зазначеного порушеного права, будь-яких обґрунтованих доказів, що цей строк пропущений з поважних причин з боку позивача не надано, тому підстав для визнання причин пропущення строку для звернення до адміністративного суду поважними суд не знаходить, в свою чергу, відповідач наполягає на застосуванні наслідків пропущення строків, встановлених частиною 1 статті 100 КАС України.

В силу вищевикладеного, суд вважає, що в частині задоволення позовних вимог за період 2006-2007 рік  позовні вимоги  задоволенню не підлягають внаслідок пропуску строку звернення до адміністративного суду.

З  огляду  на положення  статей 21, 105, 162 КАС адміністративний позов може містити  вимоги щодо визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов’язати його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд виходить з того, що вимоги про стягнення з УПФ доплати до пенсії у визначеній позивачем грошовій сумі не підлягають задоволенню, оскільки такі виплати не були йому нараховані, а суд не може перебрати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу якому надані такі повноваження

В зв’язку з чим виходячи із засад ч.2 ст.11 КАС України суд вважає за необхідне покласти обов’язок на відповідача зробити розрахунок та провести донарахування та виплату недоотриманої позивачем допомоги виходячи при розрахунку із розміру прожиткового мінімуму для особи певного віку на певний період часу.  

 Що стосується вимог позивача, щодо зобов’язання відповідача здійснити донарахування та виплатити щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни за 2008 рік, то з урахуванням рішення Конституційного Суду України  від 22.05.2008 року, суд вважає необхідним задовольнити позовні вимоги за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

        Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь  сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст.  11, 94, 99, 100, 122 ч.3, 160-163,167 КАС України, суд

постановив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Сімферопольському районі Автономної Республіки Крим про зобов’язання донарахування та виплати щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни задовольнити частково.

Зобов’язати Управління пенсійного фонду України в Сімферопольському  районі Автономної Республіки Крим провести нарахування та виплату ОСОБА_1 недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги, визначеної ст. 6 Закону України «Про соціальний  захист дітей війни» у розмірі 30% мінімального розміру пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.  

                В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

          Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення постанови заяви  про апеляційне оскарження і поданням  апеляційної скарги  протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя:                                                                                                 В.В.Сафонов