Справа № 22-12014 Головуючий у 1 інстанції Наумик О.О.
Категорія 21 Доповідач Санікова О.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2007 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С, Шамрило Л.Г.
при секретарі: Пометун С.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області на рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 10 листопада 2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському райні м.Горлівки Донецької області про відшкодування моральної шкоди,-
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області, посилаючись на те, що з 1979 року по 2006 рік працював на підприємствах вугільної промисловості на підземних, роботах. 15 грудня 2002 року при виконанні трудових обов'язків під час пожежі з ним стався нещасний випадок, в' результаті якого він отруївся окисом вуглецю, а також отримав різану рану першого пальця лівої кісті, опік правої стопи третього ступеню, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку а також висновками медичних установ. Його вини у нещасному випадку комісією не встановлено. Висновком МСЕК від 15 квітня 2003 року йому встановлено 40 % втрати професійної працездатності безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи.
У зв'язку з нещасним випадком та внаслідок обмежень, встановлених висновками МСЕК, а саме: заборони тяжкої фізичної праці, роботи у підземних умовах, у контакті з пилом, токсичними газами та несприятливих умовах, він не мав можливості працювати у підземних умовах з високим заробітком І реалізувати своє право на працю на рівних з іншими громадянами умовах; через отримане каліцтво порушені відносини з оточуючими людьми,родичами, друзями, він обмежений у повноцінному спілкуванні з ними; при цьому він переносить психічні страждання, оскільки його не залишає почуття власної неповноцінності; отримане каліцтво спричиняє йому постійні фізичні болі, через що він став залежним від ліків, він не може нормально спати ночами, що вкрай негативно відображається на відносинах з членами родини. Все це спричиняє йому моральну шкоду, на відшкодування якої він просив стягнути 40 000 грн.
Рішенням Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 10 листопада 2006 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково: на його користь з відповідача стягнуто на відшкодування моральної шкоди 20 000 грн.
В апеляційній скарзі, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні його позовних вимог.
В обгрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновок МСЕК про встановлення позивачу ступеня втрати професійної працездатності є підставою для розрахунку і відшкодування матеріальної шкоди - частини втраченого заробітку і не є підтвердженням факту заподіяння моральної шкоди, інших доказів спричинення моральної шкоди позивач не надав; судом не прийнято до уваги, що обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган у випадку, якщо бездіяльність роботодавця, який не виконував вимог охорони праці, призвела до ушкодження здоров'я працівника. Крім того, Законом України „Про державний бюджет України на 2006 рік" зупинена дія статей Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають виплату моральної шкоди, а відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої сили.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити.
Позивач в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним і обгрунтованним; при цьому просив врахувати, що в результаті отруєння він отримав велику психологічну травму навіть до розладу особистості, що призвело до ураження головного мозку.
Судом першої інстанції встановлено, що у зв'язку з роботою в небезпечних умовах було ушкоджено здоров'я позивача, оскільки 15 грудня 2002 року при виконанні трудових обов'язків на шахті ім. Ю.О. Гагаріна з ним стався нещасний випадок, про що складений акт за формою Н-1 від 27 січня 2003 року. За висновком МСЕК від 15 квітня 2003 року позивачу вперше встановлено 40% втрати професійної працездатності безстроково.
Ушкодження позивачем здоров'я, пов'язаного з виконанням трудових обов'язків, заподіює йому фізичні і моральні страждання, оскільки обмежує його можливість вести звичний спосіб життя, про що свідчать встановлення висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, третьої групи інвалідності, а також заборона праці в підземних умовах, необхідність постійного лікарняного нагляду і в тому числі лікаря-психіатра, оскільки в результаті отриманого отруєння погіршав психоемоційний стан позивача.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду зміні, оскільки висновки суду не відповідають встановленним обставинам справи, що відповідно до вимог ст.309 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду в апеляційному порядку.
За змістом ст.ст. 1, 21, 28, 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" на Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України покладено обов'язок відшкодувати застрахованим особам моральну шкоду у зв'язку з ушкодженням здоров'я, заподіяну умовами виробництва, при цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати.
Як вбачається з матеріалів справи 15 грудня 2002 року з позивачем стався нещасний випадок під час виконання ним трудових обов'язків на шахті ім.Ю.О. Гагріна, про що 27 січня 2003 року складений акт розслідування нещасного випадку. Висновком медичних органів позивачу встановлений діагноз: отруєння окисом вуглецю, різана рана першого пальця кісті, опік правої стопи третього ступеню; тривожно депресивний розлад внаслідок органічного ураження головного мозку сложного генеза; токсична енцефалопатія внаслідок отрути. Висновком МСЕК від 15 квітня 2003 року ОСОБА_1 встановлено 40% втрати професійної працездатності безстроково, він визнаний інвалідом третьої групи.
За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, за нормами Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювать, які спричинили втрату працездатності".
Проте при визначенні розміру моральної шкоди судом не наведено переконливих доказів спричинення позивачу моральної шкоди саме в розмірі 20 000 грн.
Апеляційний суд вважає, що визначена судом сума моральної шкоди є надмірною, оскільки вона частково компенсована позивачу чітким виконанням державою щодо сплати тих соціальних виплат, які передбачені ст.34 зазначеного Закону.
Зібрані по справі докази свідчать про те, що у зв'язку із нещасним випадком звичний уклад життя позивача значно не змінився, він продовжує працювати, тому при визначенні суми компенсації відшкодування моральної шкоди слід керуватися принципами розумності і справедливості, як того вимагає ст.41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Враховуючи викладене, а також ступінь порушень життєвих стосунків ОСОБА_1 у зв'язку з нещасним випадком, характер ушкодження здоров'я, а також характер додаткових зусиль для організації життя і виходячи із 40% втрати професійної працездатності, апеляційний суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню сума моральної шкоди в розмірі 15 000 грн.
При цьому не можуть бути прийняті до уваги посилання відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки на Закон України „Про державний бюджет України на 2006 рік", яким зупинена дія норм Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", які передбачають відшкодування моральної шкоди застрахованим чи членам їх сімей, оскільки таке зупинення не позбавляє постраждалих права на відшкодування моральної шкоди. Крім того, відповідних змін до вказаних норм Закону внесено не було, а фінансування Фонду відповідно до ст.46 зазначеного Закону здійснюється не за рахунок Державного бюджету; кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.З, 309 ч.1 п.З, 314 ч.2, 316 ЦПК України, апеляційний суд,-
ВИРІШИВ:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в
Микитівському районі м.Горлівки Донецької області задовольнити частково.
Рішення Микитівського районного суду м.Горлівки Донецької області від 10 листопада 2006 року змінити.
Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України в Микитівському районі м.Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 15 000 гривень.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.