Справа № 357/10981/15-ц Головуючий у І інстанції Протасова О. М.

Провадження № 22-ц/780/1351/16 Доповідач у 2 інстанції Даценко Л. М.

Категорія 52 25.02.2016

УХВАЛА

Іменем України

25 лютого 2016 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Білоконь О.В., Касьяненко Л.І.,

при секретарі Воробей В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року у справі за позовом Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області до ОСОБА_2 про зобов'язання виконати умови договору та відшкодування матеріальної шкоди,

встановила:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовував тим, що 18 жовтня 2013 року Фурсівською сільською радою Білоцерківського району Київської області прийнято рішення № 31-686 про ліквідацію Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і доручено директору Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді ОСОБА_2 здійснити усі необхідні реєстраційні дії по ліквідації центру у відповідних органах влади згідно з чинним законодавством України.

27 грудня 2013 року розпорядженням сільського голови № 95 відповідача звільнено із зазначеної посади, а для подальшого виконання повноважень ліквідатора 31 грудня 2013 року з відповідачем укладено трудовий договір № 3 на строк до 28.02.2014 року, пунктом 8.3 якого передбачено, що сторони дійшли згоди про те, що невиконання працівником пунктів 3.2.2 та 3.2.3 договору до закінчення строку його дії не звільняє працівника від обов'язку виконати умови, передбачені цими пунктами, після закінчення дії договору без додаткової оплати за це.

Однак, своїх обов'язків відповідач не виконав, не повідомив та не звільнив з посади провідного спеціаліста центру ОСОБА_3, що призвело до витрат бюджету сільської ради у вигляді 1700 грн. єдиного соціального внеску при нарахуванні допомоги по вагітності та пологах. Також відповідач не завершив процедуру ліквідації, не склав ліквідаційний баланс, а поштою вислав документи та печатку центру.

Тому позивач просив зобов'язати ОСОБА_2 виконати умови трудового договору № 3 від 31.12.2013 року, а саме п. 3.2.3 - надати до сільської ради документ, який посвідчує факт ліквідації Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; зобов'язати ОСОБА_2 надати проміжний та остаточний ліквідаційні баланси юридичної особи Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відшкодувати матеріальну шкоду бюджету Фурсівської сільської ради Білоцерківського району Київської області в розмірі 1700 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 до бюджету Фурсівської сільської ради 1700 грн. матеріальної шкоди, у задоволенні решти вимог відмовлено та стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача 243,60 грн. судового збору.

У апеляційній скарзі відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилається на неправильне застосування норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, яке полягає в тому, що після закінчення терміну дії строкового трудового договору він не мав ніяких юридичних повноважень проводити будь-які дії по проведенню ліквідації центру.

Крім того, рішенням Фурсівської сільської ради № 31-686 від 18 жовтня 2013 року він не був призначений ліквідатором центру, а ліквідатором центру виступає сам позивач, як правонаступник ліквідованого ним центру. Також зазначеним рішенням визначений строк прийняття вимог кредиторів до 01.03.2014 року, який перевищував строк його строкового трудового договору.

Вважає, що суд необґрунтовано зробив висновок, що його діями позивачу нанесена матеріальна шкода в розмірі 1700 грн., оскільки станом на 26.05.2014 року, коли ОСОБА_3 був відкритий листок непрацездатності у зв'язку з вагітністю та пологами, соціальний центр перебував у стадії ліквідації, на його рахунках коштів не було, а тому позивач, як правонаступник центру, зобов'язаний був сплатити за особу єдиний соціальний внесок, що ним і було зроблено.

Вважає, що позивач всупереч вимог ч. 1 ст. 60 ЦПК України не надав доказів того, що правовідносини, які склалися між сторонами після ліквідації центру, відноситься до зобов'язального права, а тому посилання на ст. 611 ЦК України є безпідставними.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що оскільки відповідач, як керівник, вчасно не звільнив працівника центру ОСОБА_3, що потягло за собою зайві витрати з бюджету сільської ради, тому суд вважав, що він повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди в межах свого середнього місячного заробітку, та стягнув з нього до бюджету Фурсівської сільської ради 1700 грн.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 18.10.2013 року Фурсівська сільська рада прийняла рішення №31-686, яким ліквідувала Фурсівський сільський центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді з 01.01.2014 року та доручила директору цього центру ОСОБА_2 здійснити всі необхідні реєстраційні дії по ліквідації центру у відповідних органах влади згідно з чинним законодавством України.

Встановлено, що згідно з п. 3.2 умов трудового договору № 3 від 31.12.2013 року, укладеного з відповідачем на строк до 28.02.2014 року на підставі вищезазначеного рішення Фурсівської сільської ради, ОСОБА_2 зобов'язаний сумлінно та своєчасно виконувати свої обов'язки відповідно до його завдання по ліквідації Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді; закінчити оформлення ліквідації даного центру у строк дії даного договору; по результатам виконання зобов'язань за цим договором отримати від реєстраційної служби документ, яким посвідчується факт ліквідації центру та надати цей документ до сільської ради.

Встановлено, що згідно п. п. 6.1 та 6.3 цього договору, договір укладений сторонами на два місяці з 01.01.2014 року по 28.02.2014 року. Сторони дійшли згоди в тому, що договір припиняє свою дію відповідно до п. 6.1 незалежно від стадії ліквідації Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді.

Згідно п. 8.3 даного договору сторони дійшли згоди про те, що невиконання працівником пунктів 3.2.2 та 3.2.3 договору до закінчення строку його дії не звільняє працівника від обов'язку виконати умови, передбачені цими пунктами, після закінчення дії договору без додаткової оплати за це.

Судом першої інстанції встановлено, що у двохмісячний строк відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього зазначеним трудовим договором.

Обгрунтовуючи свою позицію, позивач послався на норми цивільного законодавства, що передбачають обов'язок виконати умови договору.

Однак, суд вірно вважав ці доводи позивача помилковими, тому що правовідносини між сторонами регулюються нормами трудового законодавства.

За змістом ст. ст. 23, 24 КЗпП України між сторонами укладений строковий трудовий договір, строк дії якого закінчився 28.02.2014 року.

Судом встановлено, що відповідно до ст. 147 КЗпП України за неналежне виконання працівником трудових обов'язків на нього може бути накладене дисциплінарне стягнення у вигляді догани або звільнення; такого виду відповідальності, як обов'язок завершити роботу за власний кошт трудове законодавство не передбачає.

Тому суд дійшов вірного висновку про відмову в позові в частині вимог про зобов'язання ОСОБА_2 виконати умови трудового договору № 3 від 31.12.2013 року.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача 1700 грн., суд виходив з того, що, відповідно до ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Як убачається з матеріалів справи, заробітна плата відповідача за січень та лютий 2014 року складала 2119 грн. в місяць. (а. с. 8-9).

З урахуванням наведеного, оскільки відповідач, як керівник, вчасно не звільнив працівника центру ОСОБА_3, що потягло за собою зайві витрати з бюджету сільської ради, тому суд дійшов вірного висновку, що він повинен нести матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди в межах свого середнього місячного заробітку та стягнув з нього 1700 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що після закінчення терміну дії строкового трудового договору, відповідач не мав ніяких юридичних повноважень проводити будь-які дії по проведенню ліквідації центру, не заслуговують не увагу, оскільки згідно п. 8.3 даного договору сторони дійшли згоди про те, що невиконання працівником пунктів 3.2.2 та 3.2.3 договору до закінчення строку його дії не звільняє працівника від обов'язку виконати умови, передбачені цими пунктами, після закінчення дії договору без додаткової оплати за це.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що рішенням Фурсівської сільської ради № 31-686 від 18 жовтня 2013 року відповідач не був призначений ліквідатором центру, а ліквідатором центру виступає сам позивач, як правонаступник ліквідованого ним центру, оскільки даним рішенням позивач доручив директору цього центру ОСОБА_2 здійснити всі необхідні реєстраційні дії по ліквідації центру у відповідних органах влади, а згідно умов трудового договору від 31 грудня 2013 року відповідач взяв на себе зобов'язання сумлінно та своєчасно виконувати свої обов'язки відповідно до його завдання по ліквідації Фурсівського сільського центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та закінчити оформлення ліквідації даного центру у строк дії даного договору.

Також не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про те, що суд необґрунтовано зробив висновок, що його діями позивачу нанесена матеріальна шкода в розмірі 1700 грн., оскільки позивач, як правонаступник центру, зобов'язаний був сплатити за особу єдиний соціальний внесок, виходячи з того, що матеріали справи не містить доказів того, що позивач є правонаступником ліквідованого центру.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, які відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 17 грудня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді