Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2009 р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Мелінишин Г.П.,
суддів Бойчука І.В., Горблянського Я.Д.,
секретаря Юрків І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Державне казначейство України, Головне управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами виконкому Івано-Франківської міської ради та Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського міського суду від 23 лютого 2009 року, -
в с т а н о в и л а:
В травні 2008 року ОСОБА_1., ОСОБА_2.,ОСОБА_3., ОСОБА_4. звернулися в суд з позовом до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги мотивували тим, що ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26.07. 2002 р. було змінено спосіб виконання рішення цього суду від 23.05.1997 р. щодо зобов»язання виконкому Івано-Франківської міської ради надати їм інше благоустроєне жиле приміщення, що за розміром і благоустроєм відповідає житлу, з якого вони виселяються, та стягнуто на їх користь з Івано-Франківської міської ради 82 500 грн. В серпні 2002 р. відкрито виконавче провадження, однак вказані кошти їм частково перераховувалися в
________________________________________________________________________________
Справа № 22-ц-643/2009 р. Головуючий у 1 інстанції Барашков В.В. Категорія 57 Доповідач Мелінишин Г.П.
2006-2007 рр. Зазначали, що оскільки вказане рішення не було виконано з вини відповідачів і це призвело до збільшення вартості рівноцінного житла, їм спричинено матеріальну шкоду в розмірі 277 500 грн. Також тривалим та неналежним виконанням судових рішень
виконавчим комітетом та бездіяльністю державної виконавчої служби їм завдано моральної шкоди. Посилаючись на зазначені обставини просили стягнути з відповідачів солідарно 277 500 грн. матеріальної та 40 тис. грн. моральної шкоди.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22.07.2008 року вимоги ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. роз»єднано. Виділено в окреме позовне провадження позов ОСОБА_1., ОСОБА_3., ОСОБА_4. до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди і позов ОСОБА_2. до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради про стягнення матеріальної та моральної шкоди.
В ході розгляду справи ОСОБА_1.,ОСОБА_3. та ОСОБА_4. збільшили позовні вимоги та просили стягнути з відповідачів солідарно на їх користь 540 535 грн. матеріальної шкоди посилаючись на збільшення вартості житла.
За ініціативою суду ухвалами від 11.12. 2008 р. до участі в справі в якості третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідачів було залучено Державне казначейство України та Головне управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області.
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.02.2009 року позов ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Державне казначейство України, Головне управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.
Стягнуто на їхню користь в солідарному порядку з Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 540535 грн. матеріальної, 12000 грн. моральної шкоди.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
На дане рішення суду виконком Івано-Франківської міської ради та Головне управління юстиції в Івано-Франківській області подали апеляційні скарги, в яких посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Так, виконком Івано-Франківської міської ради в своїй апеляційній скарзі зазначає, що вирішуючи даний спір суд не врахував положень ст.ст.22, 1166,1173 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої органом місцевого самоврядування при здійсненні ним повноважень за умови протиправної поведінки особи. Висновок суду про обґрунтованість позовних вимог є передчасним, оскільки судом питання протиправності бездіяльності чи дій виконкому не досліджувалося і така вимога позивачами не заявлялася. Суд матеріали виконавчого провадження не досліджував, а отже не встановив, а позивачі не довели протиправності дій(бездіяльності) виконкому та причинного звя»зку між ними і заподіянням шкоди. Судом безпідставно не застосовано до даних правовідносин Закон України «Про виконавче провадження» , хоча умови і порядок виконання рішення суду у разі невиконання його в добровільному порядку підлягають примусовому виконанню саме за нормами цього Закону. Задовольняючи позов суд не врахував, що відповідач виконав рішення суду в повному обсязі, що підтверджується виписками з рахунку в національній валюті «Ощадбанку України» від 16.03.2007 р. В той же час позивачі не представили суду доказів щодо неможливості придбання в 2007 р. за перераховані кошти рівноцінного житла та взагалі доказів, що мали намір таке житло придбати. Стягуючи суму збитків виходячи з вартості майна, визначеного товарною біржею «Захід Контракт» суд не звернув увагу, що така вартість визначена станом на 12.11.2008 р. , тоді як рішення суду виконано ще в 2007 р. Крім того, позивачами не підтверджено, що звіт про таку оцінку є рецензований як того вимагає діюче законодавство. Отже такий доказ є неналежним, на що суд уваги не звернув. Не враховано судом при вирішенні даного спору також і вимог Бюджетного кодексу України щодо цільового використання коштів згідно бюджетної класифікації та можливості виконання рішення суду в частині безспірного стягнення бюджетних коштів в разі наявності відповідних призначень на рахунках боржника. В той же час безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, в рахунок погашення зобов»язань бюджетних установ, з вини яких виникли такі зобов»язання, не допускається. Відповідно до загальних правил, форм та розрахунків органів Державного казначейства та розпорядників, одержувачів бюджетних коштів при примусовому списанні(стягнені) коштів з їх реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків, що встановлені «Порядком примусового списання(стягнення) коштів з рахунків установ, організацій, відкритих в органах Державного казначейства» від 05.10.2001 р. виплата будь-яких коштів з місцевого бюджету повинна здійснюватись за призначенням, визначеним у бюджеті та з дотриманням бюджетного процесу органами державного казначейства. Оскільки судом не встановлено протиправності дій(бездіяльності) міськвиконкому, причинно-наслідковий зв»язок між такими та спричиненою немайновою шкодою, то відповідно суд безпідставно прийшов до висновку про спричинення позивачам моральної шкоди. Крім того, стягнутий судом розмір немайнової шкоди не обґрунтований та суперечить висновку суду про неможливість визначення вини відповідачів.
Головне управління юстиції в Івано-Франківській області в своїй апеляційній скарзі, крім того, зазначає, що судом не враховано положень ст. ст.9,86 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 11 Закону України «Про державну виконавчу службу», ст.1173 ЦК України, згідно яких шкода заподіяна державним виконавцем фізичним особам під час виконання судового рішення, підлягає відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, за рахунок держави. Тому відповідачами в таких справах можуть бути відповідні відділи державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державного казначейства України. Приймаючи до провадження та вирішуючи даний спір суд не з»ясував чи є відділ примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області юридичною особою та органом ДВС, а Головне управління юстиції в Івано-Франківській області тією юридичною особою, яка зобов»язана провадити стягнення коштів з боржника, та що протиправна бездіяльність відповідача (органу ДВС) при виконанні рішення суду не доведена жодним рішенням уповноваженого органу. В той же час Головне управління юстиції відповідно до його Положення не є юридичною особою, яка зобов»язана провадити стягнення коштів з боржника, а тільки організовує та спрямовує діяльність відділів ДВС. Відповідно підрозділ примусового виконання рішень ВДВС ГУЮ в Івано-Франківській області взагалі не є юридичною особою. Крім того, такий спір повинен розглядатися за правилами адміністративного, а не цивільного судочинства.
Судом також не досліджено інших обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Суд безпідставно вважав, що виконавчий документ подано на виконання до відділу примусового виконання рішень ДВС в Івано-Франківській області в серпні 2002 року, тоді як такий створений лише в 2004 р. і переданий з ВДВС Івано- Франківського міського управління юстиції, яке було окремою юридичною особою, лише в жовтні 2004 року. Натомість після прийняття до виконання виконавчого документу ними здійснювалися належні заходи примусового виконання рішення суду, що підтверджено зведеним виконавчим провадженням про стягнення з виконкому Івано-Франківської міської ради коштів в розмірі близько 1,5 млн. грн., зокрема, постановами про накладення арешту на кошти боржника, судовими рішеннями за скаргами боржника з цього приводу і т.п.
Крім того, судом в порушення ст. 179 ЦПК України не встановлено фактів, що підлягали встановленню, зокрема щодо наявності протиправної поведінки (дії, бездіяльності) та безпосереднього причинного зв»язку між такою поведінкою, завданою шкодою та наявністю вини заподіювача шкоди. А тому стягуючи на користь позивачів солідарно завдану шкоду суд в рішенні не зазначив які саме протиправні діяння державного виконавця, вчинені після подання стягувачем заяви про примусове виконання судового рішення, що вступило в законну силу, є наявні, знаходяться в причинному зв»язку зі шкодою, що дійсно наступила й підлягає відшкодуванню. Відсутність протиправного діяння з боку органів ДВС при виконанні судового рішення підтверджується відсутністю будь-яких скарг позивачів з цього приводу та обізнаність їх з дійсною вартістю житла, внаслідок чого стягувана сума не забезпечить можливість придбання рівноцінного житла. В зв»язку з цим судом також не враховано, що позивачі пропустили позовну давність.
Посилаючись на зазначені обставини апелянти просили рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В засіданні апеляційного суду представники апелянтів та представник третьої особи доводи скарги підтримали з наведених в ній мотивів.
Представники позивачів доводів скарги не визнали, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1., ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_4. суд виходив з того, що бездіяльність відповідачів Головного управління юстиції в Івано-Франківській області та виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради унеможливила виконання рішення Івано-Франківського міського суду від 23.05.1997 року в повному об»ємі та відповідно придбання позивачами житла по ціні, встановленій на день прийняття судового рішення про зміну способу виконання цього рішення. А тому тим самим, враховуючи збільшення ринкової вартості житла, відповідачами завдано їм матеріальної та моральної шкоди.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства , вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене в справі судове рішення відповідає вказаним вимогам закону виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Івано-Франківського міського суду від 23.05.1997р.ОСОБА_5 ОСОБА_1, ОСОБА_2.,ОСОБА_6., ОСОБА_7. було виселено з будинку АДРЕСА_1 та зобов»язано виконком Івано-Франківської міської ради надати їм інше благоустроєне жиле приміщення, що за розміром і благоустроєм відповідає житлу, в якому вони проживають. Вказане рішення виконано не було, а тому ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26.07. 2002 р. змінено спосіб його виконання та стягнуто на користь позивачів з Івано-Франківської міської ради 82 500 грн. вартості рівноцінного житла. В листопаді 2002 р. відділом ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції відкрито виконавче провадження.
В судовому засіданні з»ясовано, що на виконання вказаних судових рішень кошти на рахунок позивачів почали поступати незначними частинами з листопада 2006 року, а в повному розмірі перераховані тільки 05.06.2007 р. Крім того, як видно з виписки з рахунку в національній валюті (а.с.7) одночасно із зарахуванням проводилося блокування цих коштів і лише 16.07.2007 р. рахунок було розблоковано. З приводу невиконання судового рішення позивачі неодноразового зверталися до виконавчої служби із скаргами усно та письмово, чого частково не заперечив і представник управління юстиції.
Відповідно до ст.56 Конституції України та ст. 1173 ЦК України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. При цьому незаконними діяннями органів державної влади , органів місцевого самоврядування є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів.
Як передбачено ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов»язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, а тому невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
А тому згідно ст. 86 Закону України «Про виконавче провадження» стягувач має право звернутися з позовом до юридичної особи, яка зобов»язана провадити стягнення з боржника, у разі невиконання рішення суду з вини цієї юридичної особи. За змістом цієї норми відповідальність юридичної особи може застосовуватись як при неможливості, так і при утрудненні виконання рішення з вини зазначеної особи. Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК України і може полягати у непроведенні стягнення коштів з боржника як навмисно, так і внаслідок недбалості.
Встановлено, що підставою для звернення позивачів до суду з даним позовом були
були протиправні діяння виконкому Івано-Франківської міської ради та Головного управління юстиції в Івано-Франківській області по невиконанню ними на користь позивачів судових рішень.
Задовольняючи позов суд прийшов до правильного висновку, що власне бездіяльність державних виконавців та виконкому Івано-Франківської міської ради по виконанню на користь позивачів судових рішень і призвела до заподіяння їм матеріальної та моральної шкоди. Такий висновок обґрунтовується тим, що відповідач- виконком міської ради ігнорував виконання свого обов»язку та рішення суду про надання позивачам житла і належного виконання судового рішення щодо сплати вартості на придбання такого житла, а відповідач- Головне управління юстиції в Івано-Франківській області не вживали всіх необхідних та можливих заходів для забезпечення виконання рішення суду. Зокрема, не приймались такі заходи ДВС після відкриття виконавчого провадження в листопаді 2002 р. до передачі до виконання 20.05.2004 р. цього виконавчого провадження підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського управління юстиції та в послідуючому останнім , які є структурними підрозділами, а тому відповідно за спричинену шкоду несе відповідальність юридична особа - Головне управління юстиції в Івано-Франківській області. Державними виконавцями, зокрема, не було накладено арешт на майно та всі рахунки боржника, не приймались заходи до реалізації майна, ініціювались та проводилися зняття арештів з рахунків з метою подальшого прийняття міською радою рішень про спрямування вільних залишків на погашення заборгованості, однак такі не приймались і їх виконання належним чином не контролювалось. Відповідно, в порушення ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії по виконанню судового рішення протягом шести місяців державними виконавцями не проводились.
Тому оглянутими в засіданні Апеляційного суду матеріалами виконавчого провадження 2-122 по виконанню на користь позивачів судового рішення та матеріалами зведених виконавчих проваджень за 2004- 2007 рр. спростовуються посилання відповідачів на відсутність їх протиправного діяння по виконанню судового рішення.
Твердження апелянта Головного управління юстиції в Івано-Франківській області про те, що дана справа не підлягає розглядові в порядку цивільного судочинства є надумані і не заслуговують на увагу.
Ст. 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Згідно з п.1 ч.1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних та юридичних осіб із суб”єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається зі змісту позовних вимог спір між сторонами виник з приводу виконання рішення по цивільній справі - тобто виконавчого документу, який видано у порядку цивільної юрисдикції. А тому позивачі вправі були звернутися до суду з даним позовом в порядку, передбаченому ст. 383 ЦПК України.
При визначенні розміру матеріальної шкоди, яка спричинена позивачам, суд правильно виходив з дійсної ринкової вартості житла, рівноцінного тому, з якого їх виселено, що підтверджено відповідним висновком експерта, а тому обґрунтовано стягнув з відповідачів солідарно на користь позивачів різницю вартості житла в розмірі 540 535 грн. Доводи апелянта - виконкому Івано-Франківської міської ради щодо неналежності доказу - висновку про вартість житла не заслуговують на увагу. Посилання апелянта на необхідність рецензування визначеної оцінки житла є надуманими, оскільки положення нормативно-правових документів з цього приводу на спірні правовідносини не поширюється.
Що стосується рішення в частині відшкодування моральної шкоди, то суд правильно виходив із підстав відповідальності за таку шкоду, що визначені ст. 1167 ЦК України, зокрема, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями , діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. В судовому засіданні здобуто достатньо доказів щодо неправомірної бездіяльності відповідачів по виконанню судового рішення, а тому саме на них , а не на Державне казначейство України судом покладено обов”язок по відшкодуванню спричиненої позивачам моральної шкоди.
При визначенні суми моральної шкоди, що підлягає стягненню на користь позивачів, суд правильно врахував конкретні обставини справи, зокрема, характер, обсяг та тривалість моральних страждань, що їх останні зазнали. При цьому обґрунтовано виходив з засад розумності, виваженості і справедливості.
Колегія суддів приходить до висновку, що справа судом першої інстанції у вказаній частині розглянута повно і об”єктивно, а рішення постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому підстав для його скасування в цій частині колегія суддів не вбачає.
Разом з тим, суд першої інстанції допустив порушення процесуального закону, оскільки вирішив також і позовну вимогу ОСОБА_2. до відповідачів та третіх осіб про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Однак ОСОБА_2. не була учасником процесу і її позовна вимога не була предметом розгляду у вказаному судовому засіданні, оскільки ухвалою Івано-Франківського міського суду від 22.07.2008 року вимоги позивачів роз»єднано і справа за її позовом була виділена в інше позовне провадження. Як встановлено в засіданні Апеляційного суду провадження в справі за позовом ОСОБА_2. з аналогічними позовними вимогами було закрито в зв'язку з її смертю. Тому рішення суду в цій частині підлягає до скасування.
Керуючись ст. ст. 218, 307, 308, 309,313-314, 316-317 ЦПК України, колегія суддів,
в и р і ш и л а:
Апеляційні скарги виконкому Івано-Франківської міської ради та Головного управління юстиції в Івано-Франківській області задовольнити частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 23 лютого 2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_2. до Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, виконкому Івано-Франківської міської ради, треті особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Державне казначейство України, Головне управління Державного казначейства України в Івано-Франківській області про стягнення матеріальної та моральної шкоди скасувати.
В решті рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
Я.Д. Горблянський