Справа № 2-487/10

Р І Ш Е Н Н Я № 2-5897/10

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого - судді Лузана В.В.

при секретарі Демененко М.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача адвоката ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 міської ради, ОСОБА_3, ОСОБА_6, третя особа ЖСК «Приморський», про визнання частково недійсним свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права власності на ? частину квартири, визначення порядку користування квартирою, вселення, стягнення судових витрат та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання втратившею право користування житловим приміщенням, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2008 року ОСОБА_7, яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_8, звернулась з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на ? частину квартири, визначення порядку користування квартирою, стягнення різниці у вартості жилої площі та судових витрат. В процесі розгляду справи позов доповнювала та уточнювала, зазначивши співвідповідачами ОСОБА_5 міську раду та ОСОБА_6, свого сина, та просила визнати частково недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати за нею право власності на ? частину зазначеної квартири, вселити її в цю квартиру та визначити порядок користування, виділивши їй жилу кімнату та лоджію, а підсобні приміщення залишити в загальному користуванні.

У судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити, обґрунтовуючи позов тим, що шляхом обміну, на підставі ордеру від 07.04.1990р. вона та ОСОБА_3 придбали кооперативну квартиру АДРЕСА_1, яка первинно була виділена матері відповідача ОСОБА_9 Остання за обміном отримала квартиру, що належала їх, ОСОБА_9, родині. За кооперативну квартиру ними в період шлюбу були сплачені пайові внески повністю у 1995р. Відповідач є членом ЖСК «Приморський-167» та у 2007 році оформив право власності на вказану квартиру, однак її про це не повідомив, у зв*язку з чим, при зверненні до суду у квітні 2008р. їй було невідомо про наявність свідоцтва про право власності на квартиру на ім*я відповідача. Оскільки квартира є їх спільною сумісною власністю, просила визнати це свідоцтво недійсним в ? частині та визнати за нею право на ? частину вказаної квартири, а також виділити в користування кімнату літ. 2 площею 12 кв.м. та прилеглу до неї лоджію, а підсобні приміщення – коридор, кухню, туалет та ванну залишити в загальному користуванні та вселити її в зазначену квартиру. Позов в цій частині обґрунтовувала тим, що ця квартира загальною площею 48,7 кв.м. є неділимою та складається з двох ізольованих жилих кімнат: одна - площею 12,0 кв.м. та прилегла до неї лоджія; друга - 15,1 кв.м. та підсобних приміщень. На початку 2008р. відповідач змінив двірний замок та не допускає її в квартиру, тому вона не має можливості користуватися цією квартирою. Також просила стягнути з відповідача понесені нею судові витрати, у тому числі по сплаті судового збору та ІТЗ – 16 грн. та юридичних витрат – 2800 грн., а всього в сумі 2816 грн.

Представник позивачки ОСОБА_2 підтримала вимоги ОСОБА_8 у повному обсязі та стверджувала, що спірна квартира, як придбана в період шлюбу на підставі обміну, є спільною власністю подружжя ОСОБА_9, долі інших осіб в цій квартирі немає, тому позивачка має рівне з відповідачем право на ? частину, якого ОСОБА_8 була позбавлена при оформленні правовстановлюючих документів на квартиру на ім*я відповідача, що є підставою для визнання свідоцтва частково недійсним та визнання за ОСОБА_8 право власності на її долю. Доказом неможливості проживання позивачки в квартирі через неправомірні дії відповідача є матеріали за зверненнями до міліції протягом 2007-2008р. з приводу конфліктів у родині у зв*язку з розірванням шлюбу та розподілом майна, а також дії співвідповідача – її сина ОСОБА_6, який без її згоди вселив на початку 2008р. до квартири свою дружину ОСОБА_7 Оскільки квартира не може бути розділена в натурі, то за позивачкою слід визнати право користування кімнатою площею 12 кв.м., до якої прилягає лоджія. Через відсутність виходу на лоджію з іншої кімнати, ніж та, на яку претендує позивачка, це приміщення не може бути залишено в загальному користуванні, тому його слід виділити позивачці, а інші – залишити в загальному користуванні. Вимоги в частині стягнення судових витрат також підтримала.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав та заперечував проти його задоволення, стверджуючи, що частину внеску за кооперативну квартиру сплатила його матір до оформлення обмінного ордеру та свою долю в цій квартирі передала за письмовим договором онуку – співвідповідачу ОСОБА_6, який на той час був неповнолітнім. З цієї підстави квартира не може бути об*єктом спільною власністю подружжя, у зв*язку з чим він, як член кооперативу, оформив на своє ім*я свідоцтво про право власності на квартиру в цілому та не визнає право на долю позивачки в цій квартирі. Підстави для визнання свідоцтва про право власності на квартиру частково недійсним, на його думку, відсутні, тому позов в цій частині просив залишити без задоволення. Проти вселення ОСОБА_8 в квартиру та встановлення порядку користування нею за тим варіантом, який запропонований позивачкою, також заперечував, стверджуючи, що вона добровільно залишила квартиру на початку 2008р. та втратила право користування, у зв*язку з чим, пред*явив у серпні 2010р. в суді відповідний позов.

Представник відповідача – адвокат ОСОБА_4 також заперечував проти задоволення позову, стверджуючи, що спірна квартира не є об*єктом спільної власності подружжя, т.я. частиною грошей, які були внесені у якості пайового внеску за кооперативну квартиру, розпорядилась ОСОБА_9, передавши цю суму своєму онуку ОСОБА_6 за договором. Тому у позивачки відсутнє право на ? частину цієї квартири, як у дружини, та не може бути встановлений порядок користування квартирою таким чином, як просить позивачка, з урахуванням мешкання в цій квартирі родини співвідповідача з малолітньою дитиною. Окрім того, заперечував проти задоволення позову в частині відшкодування судових витрат позивачці в тій сумі, яка нею пред*явлена.

Відповідач ОСОБА_6 позов не визнав та пояснив, що за домовленістю між ОСОБА_9, його бабусею та батьком гроші за частину пая за кооперативну квартиру ОСОБА_9 передала на його користь за умови, що в цій квартирі йому буде належати відповідна частина. Проти оформлення документів про право власності на квартиру на ім*я батька він не заперечував, а мати вибула з квартири у зв*язку зі створенням нової родини, тому права на житло в ній втратила. Окрім того, з його згоди та зі згоди батька в квартирі мешкає його дружина з неповнолітньою дитиною, що виключає можливість вселення позивачки та встановлення порядку користування квартирою.

Представник відповідача ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_10 позов в частині визнання свідоцтва на спірну квартиру недійсним не визнав, в останнє судове засідання не з*явився та в письмовій заяві просив суд розглянути справу у його відсутність.

Представник третьої особи – ЖСК «Приморський-167» ОСОБА_11 позовні вимоги ОСОБА_8 підтримала та стверджувала, що в неї виникло право власності на кооперативну квартиру з тієї підстави, що у 1992р. родина ОСОБА_9 сплатила пай за кооперативну квартиру на ім*я ОСОБА_3, який був зареєстрований як член кооперативу.

ОСОБА_3 в обґрунтування свого позову (який суд прийняв до провадження за об*єднав з позовом ОСОБА_8) стверджував, що у квітні 2008р. остання добровільно виїхала з спірної квартири на інше постійне місце мешкання за адресою: вул.. Семенішина б. 6 в м. Маріуполі, а після розірвання шлюбу у червні 2008р. не є членом його родини, однак не бажає добровільно знятись з реєстрації, у зв*язку з чим, на підставі ст.. 107 ЖК України просив визнати її втратившею право користування спірною квартирою, а також стягнути судові витрати.

Вимоги ОСОБА_3 в цій частині були підтримані його представником ОСОБА_4.

ОСОБА_8 вимоги ОСОБА_3 не визнала та стверджувала, що не втратила право користування спірною квартирою, т.я. немешкання в ній є вимушеним та позивач перешкоджав їй в користуванні квартирою шляхом заміни замків вхідної двері, позбавивши її таким чином доступу в квартиру. В подальшому ОСОБА_6 без її згоди привів до квартири та поселив у ній свою дружину, з якою вона, ОСОБА_8, знаходилась в конфліктних відносинах з цієї причини. Про це неодноразово зверталась з заявами до міліції, а у квітні 2008р. пред*явила позов до суду про своє право на житло. Просила відмовити в задоволенні вимог ОСОБА_6.

Представник відповідачки ОСОБА_2 стверджувала, що позов є необґрунтованим, т.я. відсутні докази факту добровільного залишення відповідачкою житла у зв*язку з переходом на інше місце мешкання.

Треті особи за позовом ОСОБА_3 – його син ОСОБА_6 та його дружина ОСОБА_7 підтримали вимоги в частині визнання відповідачки втратившею право користування житлом в спірній квартирі, пояснивши, що її площа та наявність двох кімнат роблять неможливим проживання трьох родин та спільне користування цим житлом.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позов ОСОБА_8 підлягає задоволенню на підставі наступних норм закону та встановлених фактів, а в задоволенні зустрічного позову слід відмовити.

Згідно до положень ст.. 22 Кодексу про шлюб та сім*ю України (який діяв на момент придбання майна) та положень ст.ст. 60, 61, 69, 70, 71 СК України, діючих на момент виникнення спору, майно, придбане подружжям під час шлюбу, належить чоловіку та дружині на праві спільної сумісної власності, є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя та може бути розподілено в натурі, а якщо не досягнуто згоди про порядок його розподілу, то спір може бути вирішений судом.

Відповідно до роз*яснень, які містяться в п.п. 23, 25 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з*ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім*я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом… Вирішуючи питання про поділ майна, що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст. 71 СК щодо обов*язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст.. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Судом встановлений той факт, що сторони перебували у шлюбі, зареєстрованому у 1983р. у встановленому порядку, який розірвано у 2008р. Під час шлюбу у 1990р. на підставі обмінного ордеру їм була надана квартира АДРЕСА_2 в ЖБК «Приморський-167», членом якого став відповідач ОСОБА_3 При цьому провели обмін квартири, яка належала їм, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, на квартиру, яка була надана матері відповідача ОСОБА_9, як члену вказаного кооперативу. Після надання квартири до серпня 1995р. сплатили за неї повну вартість житлово-будівельному кооперативу. Згідно довідки ЖБК «Приморський-167» № 14 від 25.01.2007р. пайовий внесок за вказану квартиру повністю сплачений у 1992р.

За наведених підстав, з урахуванням норм сімейного законодавства, а також положень ст.ст. 15, 16 Закону України «Про власність» (який діяв на час придбання майна), суд вважає, що вказана квартира набута сторонами за час шлюбу та належить позивачці ОСОБА_8 та відповідачу ОСОБА_3 на праві спільної сумісної власності, однак у 2007р. право власності на неї оформлено тільки на ім*я відповідача. За таких обставин є передбачені законом підстави для визнання свідоцтва про право власності, яке видано на підставі рішення ОСОБА_5 міської ради 09.10.2007р. на ім*я ОСОБА_3, частково – в ? частині недійсним та визнання за позивачкою права власності на ? частку вказаної квартири. Заперечення відповідача та співвідповідача ОСОБА_6 в тій частині, що в придбанні спірної квартири присутні грошові кошти у вигляді частини паєнакопичення третьої особи ОСОБА_9, сума якого передана останньою своєму онуку, який на той час був неповнолітнім, за згодою його батька, судом до уваги не приймаються, т.я. предметом спору є не грошові внески до ЖБК, а майно – квартира, що перейшла до позивачки та відповідача відповідно встановленого на той час порядку, тобто за договором обміну та право власності на яку в подальшому оформив на своє ім*я відповідач. Інші дії сторін та інших осіб, які були здійснені тривалий час назад та відносяться до перерозподілу паєнакопичень, до даного спору відношення не мають.

Оскільки суд приходить до висновку про наявність у позивачці права на ? частку вказаної квартири, яка є неділимою, то вважає можливим визначити наступний порядок користування квартирою: виділити позивачці у користування жилу кімнату площею 12 кв.м. з прилеглою до неї лоджією, оскільки на цю лоджію є вхід тільки з цієї кімнати, а відповідачу та співвідповідачу - кімнату жилою площею 15,1 кв.м., а інші приміщення – коридор, кухню, туалет та ванну залишити в загальному користуванні. ОСОБА_1 підлягає вселенню у спірну квартиру.

Таким чином, оскільки її вимоги задовольняються у повному обсязі, на її користь з відповідача підлягають відшкодуванню понесені судові витрати, у тому числі підтверджені квитанціями на суму 8,50 грн. по сплаті судового збору, 7,50 грн. по ІТЗ та 2800 грн. за юридичну допомогу, а всього – 2816 грн.

В задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання ОСОБА_8 втратившею право на житло в спірній квартирі суд відмовляє, т.я. ці вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду та спростовуються наданими суду доказами, а саме матеріалами про неодноразові звернення відповідачки в період з вересня 2007р. з питань порушення ОСОБА_3 її права на житло в спірній квартирі у той період часу, коли припинилось спільне життя. Встановлені обставини не можуть бути доказом за позовом ОСОБА_3 в частині вибуття відповідачки на інше місце мешкання та втраті на цій підставі права користування спірною квартирою. Оскільки позов визнається необґрунтованим, то судові витрати ОСОБА_3 відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 355, 364, 368, 370, 372 ЦК України, ст. 60 СК України, ст. 168 ЖК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати частково недійсним в ? частині свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2 в Приморському районі м. Маріуполі, видане 09.10.2007р. ОСОБА_5 міською радою на ім*я ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в Приморському районі м. Маріуполі.

Вселити ОСОБА_1 до квартири АДРЕСА_2 в Приморському районі м. Маріуполі.

Визначити порядок користування зазначеною квартирою, виділивши в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12м.кв. з лоджією; підсобні приміщення: коридор, кухню, туалет та ванну залишити в загальному користуванні співвласників.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2816 грн.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання втратившею право користування житловим приміщенням, квартирою № 25 в будинку № 45 по вул.. Латишева в м. Маріуполі – відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Лузан В.В.