ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ         

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

за участю представників:

позивача:            Ховхуна Ю.Е.;

відповідача: Смірнової І.В.;

третьої особи: не з'явилися;

прокурора:          Громадського С.О.,

встановив:

Рішенням господарського суду Київської області (суддя О.В. Тищенко) від 5 вересня 2006 року у справі № 331/10-06 позов Товариства задоволено частково; визнано за Товариством право власності на нежитлове приміщення загальною площею 168 м.кв., яке розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Олеся Гончара, 2 та стягнуто судові витрати.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2006 року (судді Агрікова О.В., Стахурський М.Ф., Фаловська І.М.) рішення господарського суду Київської області від 5 вересня 2006 року залишено без змін.

Управління звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарського суду, оскільки ними при винесенні оскаржуваних судових актів порушено норми матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення.

Сторони, згідно з приписами ст. 111⁴ Господарського процесуального кодексу України, були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, проте третя особа не скористались передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність застосування норм процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами, господарським судом Київської області  по справі № 166/3-99 за позовом Фонду комунального майна Білоцерківської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю „Руслана” про виселення з незаконно займаного не житлового приміщення площею 176,2 м.кв. винесено рішення від 25 вересня-15 жовтня 2002 року, яким Фонду комунального майна Білоцерківської міської ради в позові відмовлено.

Зазначеним рішенням встановлено наступне.

Враховуючи рішення ХІV сесії Білоцерківської міської ради  депутатів ХХІ скликання від 26 лютого 1993 року „Про затвердження програми приватизації міської комунальної власності” та його Додатки, 28 липня 1993 року між Фондом комунального майна Білоцерківської міської ради  депутатів та товариством покупців, створеним трудовим колективом торгового підприємства „Руслана”, укладено Договір купівлі-продажу торгового підприємства „Руслана” (магазин № 136) по вул. 60 років Жовтня, 2 в м. Біла Церква з продажною вартістю майна 220 мл. укр. карбованців, які були сплачені покупцем платіжним дорученням № 1 від 20 серпня 1993 року.

31 серпня 1993 року сторонами складено Акт прийому-передачі торгово-роздрібного  підприємства „Руслана” (магазин № 136), що знаходиться за адресою: вул. 60 років Жовтня, 2 в м. Біла Церква.

Рішенням засновників від 22.09.1993 р. товариство покупців перетворено в ТОВ „Руслана”. Рішенням Білоцерківського міськвиконкому від 19.01.1994 р. № 1-3-7 зареєстровано Статут товариства, згідно з Додатком якого до статутного фонду ТОВ „Руслана” було внесено приміщення магазину № 136, площею 168 м.кв., вартістю 220 млн. крб., яке розташоване за наступною адресою: вул. 60 років Жовтня, 2.

Також, в рішенні зазначено, що до складу приватизованого майна входило спірне приміщення, що підтверджується п. 3.5 Договору купівлі-продажу  торгового підприємства „Руслана” (магазин № 136).

Господарським судом Київської області у справі № 166/3-99 в рішенні від 25 вересня-15 жовтня 2002 року, яке залишено без змін, як апеляційної так і касаційними інстанціями встановлено, що ТОВ „Руслана” правомірно у встановленому законодавством порядку набуло право власності на спірне приміщення. 

          Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

          Враховуючи викладене та положення ст. 35 ГПК України, господарські суди підставно врахували висновки господарського суду у справі № 166/3-99.  

          Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

          У відповідності до ст. 2 Закону України „Про власність” право власності -це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном.

          Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України „Про власність” суб'єктами права власності в Україні визнаються: народ України, громадяни, юридичні особи та держава.

          Статтею 48 Закону України „Про власність” передбачено, що Україназаконодавчо забезпечує громадянам, організаціям та іншим власникам рівні умови захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Захист права власності здійснюється судом або третейським судом.

Позивачем заявлено вимоги про визнання права власності на спірне майно у зв'язку з тим, що на його запит про уточнення адреси та площі приміщення відповідач у своєму листі зазначив, що ТОВ „Руслана” незаконно  користується спірним приміщенням, оскільки власником зазначеного приміщення є Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради Київської області.

          Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

          Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність права власності не встановлена судом.

          Відповідно до ст. 334 ЦК України право  власності  у  набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено  договором  або законом.

          Господарськими судами встановлено, що позивач набув право власності на приміщення магазину № 136, площею 168 м.кв. на підставі договору купівлі-продажу від 28 липня 1993 року.         

          Оскільки відповідачем не визнається право власності ТОВ "Руслана" на спірне майно, тому враховуючи  норми Конституції України, Закону України "Про власність", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" господарські суди підставно задовольнили вимоги позивача в частині визнання за ним права власності на нежитлове приміщення загальною площею 168 м.кв., що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вул. Олеся Гончара, 2.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами в порядку ст. 43 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і підставно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Виходячи з наведеного, судова колегія не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів.

Керуючись ст.ст. 111⁵, 111⁷, 111⁹ - 111¹¹ ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Київської області від 5 вересня 2006 року та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 18 грудня 2006 року у справі № 331/10-06 залишити без змін, а касаційну скаргу Управління комунальної власності Білоцерківської міської ради Київської області -без задоволення.

Головуючий суддя                                                                       О. Кот

                       судді                                                                      С. Самусенко

                                                                                          С. Шевчук