Справа № 22-ц-60 2007 р. Головуючий у 1 -й інстанції - Ясинок М.М.
Категорія 21 Суддя-доповідач - Смирнова Т.В.
РІШЕННЯ
іменем України
30 січня 2007 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Сумської області у складі:
головуючого Смирнової Т.В.
суддів Ільченко О.Ю.
Данильченко Л.О.
з участю секретаря судового засідання Пархоменко А.П. та осіб, які беруть участь у справі:
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білопільському районі на рішення Білопільського районного суду від 13 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білопільському районі про стягнення щомісячної допомоги у зв'язку з втратою професійної працездатності, стягнення втраченого заробітку у розмірі 60% втрати професійної працездатності за період з 01 січня 1999 року по 01 січня 2001 року, стягнення одноразової допомоги, -
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він працював в міжколгоспному будівельному управлінні водієм з серпня 1971 року. Під час виконання трудових обов'язків 22 березня 1976 року з ним стався нещасний випадок, в результаті якого він отримав тяжку черепно-мозкову травму.
Висновком ВТЕК від 23 червня 1977 року позивачу в зв'язку з трудовим каліцтвом була встановлена третя група інвалідності безстроково.
Висновком ВТЕК від 27 березня 1996 року ОСОБА_1 було встановлено 60% втрати професійної працездатності безстроково в зв'язку з травмою від 1976 року.
2
З квітня 1996 року Білопільський райагробуд щомісячно сплачував позивачу 60% середньомісячної заробітної плати - по 62 грн. 50 коп.
З липня 2001 року таке відшкодування проводив Фонд соцстрахування від нещасних випадків.
Позивач вважав, ще середня заробітна плата по відповідній галузі була вищою, а тому відшкодування 60% середньої заробітної плати на його користь повинно бути вищим, і повинно розраховуватися, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 1996 року по 2001 рік.
Крім цього, позивач вважав, що він має право на виплату одноразової допомоги в зв'язку з ушкодженням здоров'я на виробництві в розмірі 6255 грн.
Вказані суми просив перерахувати з урахуванням інфляції за період з 1999 року по 2006 рік, для чого призначити судово-бухгалтерську експертизу.
Рішенням Білопільського районного суду від 13 листопада 2006 року позовні вимоги задоволені.
Стягнуто з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на користь ОСОБА_1 3349 грн. 24 коп. та індексацію на цю суму в розмірі 887 грн. 08 коп., як різницю між виплаченими та неотриманими платежами, а всього 4236 грн. 32 коп.
Стягнуто з Фонду соціального страхування від нещасних випадків на користь ОСОБА_1 6255 грн. одноразової допомоги, та починаючи з 01 березня 2006 року 222 грн. 81 коп. як втрати професійної працездатності 60% кожного місяця.
В апеляційній скарзі Фонд соцстрахування просить скасувати рішення суду, вважаючи, що судом порушені норми матеріального та процесуального права, не повністю з'ясовані обставини, що мають значення для справи.
Апелянт вважає, що суд невірно поклав в основу рішення розрахунок аудиторської фірми, оскільки це суперечить ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності" та внутрішнім нормативним актам Фонду соцстрахування.
Апелянт зазначає, що згідно згаданого Закону та внутрішніх нормативних актів, у разі підвищення розміру мінімальної заробітної плати
3
підвищуються тільки ті страхові виплати, які залежать від мінімальної заробітної плати.
Крім того, апелянт вказує, що позивачу встановлена група інвалідності до набрання чинності Законом України "Про охорону праці", а тому права на отримання одноразової допомоги він не має.
При цьому апелянт зазначає, що при передачі особової справи позивача з Білопільського агробуду до Фонду соцстрахування заборгованість перед позивачем не значилась, і стягнення заборгованості є безпідставним.
Задовольняючи позов відносно виплати одноразової допомоги, суд першої інстанції виходив з того, що на час нарахування відшкодувань позивачу у 1996 році діяли Правила відшкодування власником підприємства шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним трудових обов'язків від 23 червня 1993 року. Висновком ВТЕК від 27 березня 1996 року позивачу була встановлена стійка втрата працездатності - 60%, а тому згідно п.10 зазначених Правил підприємство повинно було виплатити позивачу одноразову допомогу не менше суми, визначеної з розрахунку його середньомісячного заробітку за кожний процент втрати працездатності. Оскільки підприємство не виплатило одноразову допомогу, то це повинен зробити Фонд соцстрахування, на який покладені ці обов'язки після набрання чинності Законом "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків..." від 23 вересня 1999 року.
Виходячи з ст.29 цього ж Закону та п.28 Правил відшкодування від 1993 року, суд дійшов висновку, що позивачу не доплачувались певні суми, оскільки розмір мінімальної заробітної плати та тарифні ставки працівників підприємств зростали протягом 1996-2006 років.
Взявши за основу зроблений аудиторською фірмою розрахунок середньомісячної заробітної плати водія 2 класу, з урахуванням постійно зростаючої мінімальної заробітної плати та індексу інфляції, суд стягнув з Фонду соцстрахування визначені суми коштів.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення апелянта, підтримавшого скаргу, заперечення проти скарги ОСОБА_1, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду - частковому скасуванню та зміні з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, нещасний випадок на виробництві стався з позивачем Сидоренком М.О. 22.03.1976 року. Стійка втрата
4
працездатності та надання 3 групи інвалідності вперше було проведено комісією ВТЕК 23.06.1977 р. (акт про нещасний випадок на виробництві -а.с.4, довідка ВТЕК - а.с.16).
Починаючи з квітня 1996 р. у відповідності до наказу № 19к від 24.04.1996 р. підприємство - Білопільський райагробуд на підставі заяви ОСОБА_1 та наданої ним виписки з акту обстеження ВТЕК від 27.03.1996 р. почало виплачувати позивачу щомісячно відшкодування втраченого заробітку в розмірі 60% (наказ - а.с.12).
Починаючи з 01.07.2001 року ці виплати здійснює Білопільське відділення фонду соціального страхування від нещасних випадків.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 в частині виплати одноразової допомоги суд першої інстанції не взяв до уваги, що стійку втрату працездатності йому було встановлено 23.06.1977 р. та встановлено 3 групу інвалідності, тоді як виплата потерпілому на виробництві одноразової допомоги встановлена лише ст.11 Закону України " Про охорону праці", тобто одноразова допомога призначена за результатами обстеження МСЕК вперше після 23.11.1992 р.
В даному випадку не має значення, що 60% втрати працездатності встановлено позивачу у 1996 p., оскільки береться до уваги той факт, що стійка втрата працездатності та 3 група інвалідності були встановлені позивачу у 1977 p., тобто до введення в дію Закону України "Про охорону праці".
Оскільки судом першої інстанції при вирішенні даної вимоги допущено порушення матеріального закону, так як застосовано закон, який не поширюється на спірні відносини, то рішення суду в цій частині підлягає скасуванню на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України з постановлениям нового рішення про відмову в задоволенні позову про виплату одноразової допомоги за безпідставністю заявлених вимог.
Допущено судом помилку при вирішенні позову щодо перерахунку щомісячних платежів по відшкодуванню втраченого заробітку, стягнення заборгованості та встановлення нового розміру щомісячних платежів.
З матеріалів справи вбачається, що дійсно роботодавець під час проведення щомісячних виплат по відшкодуванню втраченого заробітку починаючи з 1996 року не проводив перерахунку виплат при рості заробітної плати на підприємстві. Задовольняючи позов в цій частині та стягуючи борг по щомісячних платежах, індексацію на цей борг та встановивши новий розмір щомісячних платежів в сумі 222 грн. 81 грн., суд послався на розрахунки аудиторської фірми, які базувалися на розмірах мінімальної заробітної плати та галузевих угодах про оплату праці з 2001 по 2006 роки.
5
Проте діючими нормативними актами передбачено інший порядок перерахунку раніше призначених сум відшкодування шкоди для потерпілих, яким втрату професійної працездатності встановлено до 1992 р. Це, зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.91 р. № 391, від 26.05.92 р. № 276, від 3.12.92 р. № 676 та послідуючих, якими встановлено, що перерахунок розмірів відшкодування шкоди проводиться при зміні тарифних ставок та окладів на підприємстві з врахуванням коефіцієнтів фактичних підвищень тарифних ставок та окладів даного підприємства.
Виходячи з наведеного та на підставі відповідного розрахунку, зробленого спеціалістами Фонду соцстрахування, яким було відкориговано розмір зарплати водіїв по коефіцієнтам підвищення заробітної плати на підприємстві (а.с.113-114), колегія суддів дійшла висновку, що заборгованість перед позивачем по щомісячних платежах в межах 3-річного строку до дня звернення до суду складає 3468 грн. 86 коп., тобто більше, ніж визначив суд - в сумі 3349 грн. 24 коп., а сума щомісячного платежу по відшкодуванню втраченого заробітку складає 241 грн. 42 коп., а не 222 грн. 81 коп., як визначив суд в своєму рішенні.
Немотивованим є рішення суду в частині нарахування 887 грн. 08 коп., як ...недоплаченого відшкодування втраченого заробітку, відсутнє посилання на законодавчо-нормативний акт, не визначено наявність в цьому вини Фонду. Не враховано, що у відповідності до ст.29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" відповідач проводить перерахунок сум щомісячних страхових виплат порівняно з попереднім роком.
Виходячи з наведеного рішення суду в частині стягнення боргу по відшкодуванню втраченого заробітку та встановлення нового розміру щомісячних платежів підлягає зміні.
Керуючись ст.ст.307, 309 ч.1 п.4, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів:
Вирішила:
Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білопільському районі задовольнити частково.
Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 13 листопада 2006 року у даній справі скасувати в частині вирішення спору про стягнення одноразової допомогу та постановити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в стягненні одноразової допомоги.
6
Це ж рішення в частині стягнення недосилати щомісячних платежів по відшкодуванню втраченого заробітку та встановленню нового розміру щомісячного відшкодування втраченого заробітку змінити, та стягнути на користь ОСОБА_1 з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Білопільському районі 3468 грн. 86 коп. недоплати по щомісячних платежах відшкодування втраченого заробітку включно по грудень 2006 року без нарахування індексації на цю суму та зобов'язати проводити щомісячну виплату втраченого заробітку в сумі 241 грн. 42 коп.
Це рішення набрало законної сили з часу проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.