Справа №22ц-1521/09 Суддя першої інстанції Костюченко Г.С.
Категорія 46 Суддя-доповідач апеляційного суду Козаченко В.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 липня 2009 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючого Козаченка В.І.,
суддів: Шолох З.Л., Мурлигіної О.Я.,
при секретарі судового засідання Дудник Ю.П.,
за участю: позивачки ОСОБА_1., її представника ОСОБА_3., відповідача ОСОБА_2. та його представника ОСОБА_4
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2009 р. за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,
В С Т А Н О В И Л А :
16 вересня 2005 р. ОСОБА_1. звернулась до суду з позовом, який неодноразово уточнювала, до ОСОБА_2. про визнання спільним сумісним майном подружжя незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки, на якій він розташований, з визнанням за кожною із сторін права власності на Ѕ частину вказаної нерухомості та з проведенням реального поділу цього майна.
Зазначала, що з 24 липня 1986 р. по 21 січня 2003 р. вона перебувала з відповідачем в зареєстрованому шлюбі, від якого мають двох дітей. За час спільного життя вони на земельній ділянці розміром 1000 кв. м, яка передана відповідачу у власність рішенням Миколаївського міськвиконкому від 29 серпня 1997 р. для обслуговування житлового будинку, побудували новий жилий будинок, готовність якого складає 78%.
Оскільки відповідач не бажає добровільно розділити вказане майно, то позивачка просила суд провести його реальний поділ, виділивши їй при цьому, як половину будинку, так і половину зазначеної земельної ділянки.
Крім того, вона вважає, що трикімнатна АДРЕСА_1 та автомобіль ИЖ 2717230, випуску 2002 р.,НОМЕР_1, були придбані нею вже після припинення шлюбних відносин з відповідачем, а тому належать лише їй і не підлягають поділу.
В свою чергу, 01 листопада 2007 р. відповідач подав зустрічний позов, вимагаючи включити до складу майна, яке підлягає поділу, придбані на ім'я позивачки вказану квартиру (за договором від 30 березня 2002 р.) та зазначений автомобіль (за договором від 22 жовтня 2002 р.), а також пральну машину ,,Самсунг” - 2500 грн., холодильник - 3100 грн., газову плиту - 900 грн., мікрохвильову піч - 500 грн., кухонний меблевий гарнітур - 2500 грн.,
кухонний меблевий набір м'який куточок - 1000 грн., телевізор - 1000 грн., набір корпусних меблів - 3200 грн., меблевий набір м'який куточок - 2500 грн., персональний комп'ютер - 4500 грн., бойлер - 1400 грн., диван - 1000 грн., два килими, вартістю 2000 грн. і 1500 грн., телефон - 600 грн. відеокамеру - 1500 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово. Останнім рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2009 р., первісний позов задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено. Також вирішено питання розподілу судових витрат.
Незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 готовністю 78%, та земельну ділянку, площею 1000 кв. м, на якій він розміщений, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1. та ОСОБА_2., з визнанням за кожним з них права власності на Ѕ частку вказаної нерухомості.
Реальний поділ указаного майна проведено наступним чином:
- ОСОБА_2. виділено у власність тамбур, площею 3,25 кв. м, вітальню - 28 кв. м, кухню-столову - 13,3 кв. м, ванну кімнату - 5 кв. м, вбиральню - 2,25 кв. м, східний блок - 2 кв. м (загальної площі - 54,7 кв. м, жилої - 28,9 кв. м);
- ОСОБА_1. виділено у власність другий поверх: кухню - 10,9 кв. м, жилу кімнату - 18,72 кв. м, сумісний санвузол - 9,1 кв. м, східний блок - 2 кв. м (загальної площі - 53,7 кв. м, жилої - 31,85 кв. м);
Кожному із сторін виділено у власність по 500 кв. м указаної земельної ділянки, в тому числі, по 64, 58 кв. м, під забудовами, 64,58 кв. м, - під жилими приміщеннями та по 435,42 кв. м, під двором та садом.
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невірну оцінку доказів, неправильне застосування норм матеріального права та порушення вимог процесуального права, просив оскаржене рішення скасувати і ухвалити нове, яким частково задовольнити як первісні, так і зустрічні позовні вимоги.
Вислухавши суддю - доповідача, пояснення сторін , дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, ст. 212 зазначеного Кодексу встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Ухвалюючи оскаржене рішення, місцевий суд виходив з того, що незавершене будівництво житлового дому і вказана земельна ділянка є майном, набутим сторонами під час шлюбу, а тому підлягає реальному поділу між ними. Водночас, на думку суду, зустрічний позов задоволенню не підлягає, так як майно, яке відповідач просив включити до поділу, належить лише позивачці.
Між тим, з такими висновками місцевого суду повністю погодитися не можна, оскільки він, всупереч вказаним вимогам ст. 212 ЦПК України, дійшов до них без належної оцінки наявних у справі доказів, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.
Так, з матеріалів справи вбачається, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 24 липня 1986 р. і мають від нього доньку ОСОБА_5 та сина ОСОБА_6, відповідно,ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, які проживають з відповідачкою. Вказаний шлюб розірвано за рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 5 грудня 2002 р, а реєстрацію розірвання шлюбу в органах РАЦСу позивачка провела 21 січня 2003 р.
Під час шлюбу сторони на ім'я відповідача за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 7 червня 1990 р. придбали житловий будинок з господарськими прибудовами АДРЕСА_2.
Рішенням Миколаївської міської ради від 29 серпня 1997 р. для обслуговування указаного будинку у приватну власність ОСОБА_2. передано земельну ділянку, площею 1000 кв. м, а 6 листопада того ж року він отримав державний акт про право власності на цю землю.
За таких обставин не викликає заперечень рішення місцевого суду в частині визнання права спільної сумісної власності сторін на вказану земельну ділянку, а також її поділ між ними в рівних частках.
Такий висновок суду відповідає як ст. ст. 60 - 70 СК України, так і ч. 2 ст. 89 ЗК України , якими визначено, що майно, в тому числі, земельна ділянка, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, а при його поділі частки подружжя є рівними.
Крім того, підпунктом е) п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. ,,Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ” роз'яснено, що у випадках, передбачених статтями 86-89 ЗК України, володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності подружжя, здійснюються за згодою всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди - за рішенням суду. Учасник спільної часткової власності має право вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної ділянки або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю частку при неможливості її виділення та отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру його частки. Зазначене право учаснику спільної сумісної власності належить за умови попереднього визначення розміру рівних земельних часток, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Разом з тим, всупереч вказаним нормам матеріального права, місцевий суд передчасно вирішив питання про реальний поділ спірної земельної ділянки, оскільки відповідно до ст. ст. 181, 182 ЦК України та ст. 125 ЗК України, це майно є нерухомим, а виникнення, перехід і припинення права власності на це нерухоме майно підлягає державній реєстрації.
До того ж, ч. 5 ст. 89 ЗК України встановлено, що реальний поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Також не можна погодитись і з висновкам суду про можливість визнання за позивачкою права часткової власності на незавершене будівництво житлового будинку та його реальний поділ між сторонами.
Як убачається з матеріалів справи рішенням Миколаївського міськвиконкому від 23 квітня 1998 р. ОСОБА_2. надано дозвіл на проектування та будівництво нового житлового будинку за вказаною адресою. При цьому його зобов'язано виконати та узгодити у встановленому порядку проектно-кошторисну документацію на таке будівництво та отримати дозвіл на проведення будівельно-монтажних робіт в міській інспекції державно-архітектурного контролю.
Однак, дозволу на проведення будівельно-монтажних робіт та знесення частини старого будинку відповідач не отримав. Тому з останніх довідок Миколаївського МБТІ від 14 травня 2009 р. (т. 2 а.с. 344-345) вбачається, що спірне будівництво ведеться самочинно. Зокрема:
- в житловому будинку (літ. А) житлова площа зменшена на 12, 7 кв. м за рахунок зносу житлової прибудови (літ. А1-1), таким чином загальна площа цього будинку становить 39, 5 кв. м , а житлова 26 кв. м;
- самовільно побудовано, незавершений будівництвом двоповерховий житловий будинок (літ. Н-2) (10,45х7,05 + 7,25х0,55 + 3,15х0,8) вартістю 144131 грн.;
- недобудований житловий підвал (літ Нпд) - 110745 грн.;
- гараж (літ О) - 48723 грн., навіс (літ. П) - 1944 грн., вбиральня (літ. Р) - 5443 грн.
Однак, проводячи реальний поділ цього майна, місцевий суд не звернув уваги на самочинність незавершеного будівництвом двоповерхового житлового будинку, не усунув суперечності про ступінь його готовності (78 чи 67 відсотки) та не включив до майна, яке підлягає поділу старий будинок, гараж, навіс і вбиральню.
До того ж, всупереч вимогам ч. 3 ст. 375 та ч. 5 ст. 376 ЦК України, судом першої інстанції не було перевірено чи не порушує таке самочинне будівництво права інших осіб і чи додержанні забудовником архітектурні, будівельні, санітарні, екологічні та інші норми і правила, а також умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Крім того, місцевим судом не враховано, що належним відповідачем у справі про самочинне будівництво є Миколаївська міська рада, до компетенції якої належить вирішення питань щодо розпорядження землями відповідних територіальних громад, а також надання дозволу на будівництво об'єктів містобудування, вирішення питань щодо розташування та проектування нового будівництва, здійснення реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів містобудування та упорядкування територій (ст. 12 Закону України ,,Про планування і забудову територій”).
Окрім того, відповідно до Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2006 р., ця інспекція здійснює державний нагляду і контроль у сфері архітектури та будівництва. Однак сторони до цієї інспекції за висновком щодо можливості оформлення спірного будівництва і можливості його реального поділу не звертались, а сама інспекція до участі в справі не залучалась.
Згідно п. 4 ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає безумовному скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Перевіривши вирішення зустрічного позову колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що спірний автомобіль та інше рухоме майно, зазначені в зустрічному позові, були придбані позивачкою після припинення спільного ведення господарства з відповідачем і розірвання з ним шлюбу, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя і не підлягає поділу між ними.
Такі розсуди узгоджуються з роз'ясненнями, викладеними у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. ,,Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним, та поділ спільного майна подружжя” (далі - Постанова від 21 грудня 2007 р.), про те, що початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС чи з дати набрання рішення суду законної сили, а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК).
До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи та набутого на час припинення спільного ведення господарства (пункти 23, 24 Постанова від 21 грудня 2007 р.).
Позивачкою доведено, що спірний автомобіль, куплений нею 22 жовтня 2002 р., та інші рухомі речі, були придбані нею після припинення спільного ведення господарства з відповідачем. Тому місцевий суд обґрунтовано відмовив у задоволенні вимог про їх поділ.
На підтвердження цих обставин позивачка надала належні та допустимі письмові докази (кредитні договори, платіжні документи, іпотека та ін.), які досліджені та перевірені місцевим судом і сумнівів у їх достовірності не виникло.
Разом з тим, відмовляючи відповідачу у поділі спірної квартири, місцевий суд неповно дослідив обставини придбання цього майна.
Так, згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 30 березня 2002 р. вказану квартиру позивака купила у ОСОБА_7 ОСОБА_8. і ОСОБА_10. за 29500 грн., які продавці отримали від покупця до підписання цього договору. Отже квартира придбана під час шлюбу сторін.
Хоча ОСОБА_1. і стверджує, що цю нерухомість вона придбала тільки на свої кошти після припинення спільного ведення господарства з відповідачем. Однак, з матеріалів справи про розірвання шлюбу сторін (справа №2-2977/02) вбачається, що спільне проживання сторони припинили у серпні 2002 р. Цю обставину позивачка визнала своєю письмовою заявою про розірвання шлюбу, а тому вона не спростовується її наступними поясненнями при розгляді даної справи.
Посилання позивачки на боргову розписку від 15 березня 2002 р., за якою вона позичила у ОСОБА_11 15 тисяч доларів США та протягом 2002 - 2005 років повернула, безпідставно прийнято місцевим судом як належний та допустимий доказ на підтвердження її позиції, оскільки в розписці не зазначено мета позики, а розмір цих коштів значно перевищує вартість придбаної квартири.
В той же час, покази свідків на підтвердження пояснень позивачки, в силу ст. 59 ЦПК України, є недопустимими доказами в даному випадку.
Проте, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову щодо спірної квартири, місцевий суд не звернув належної уваги зазначені вимоги матеріального і процесуального права України, а тому зробив висновки невідповідні обставинам справи.
В зв'язку з чим, відповідно до пунктів 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, оскаржене рішення в частині відмови у поділі зазначеної квартири підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення такої вимоги відповідача.
Таким чином, підсумовуючи викладене, оскаржене рішення в частині визнання права власності на незавершене будівництво житлового будинку, його реального поділу та реального поділу земельної ділянки підлягає скасуванню з направленням цих вимог на новий розгляд.
Це ж рішення, в частині відмови в задоволенні вимог щодо спірної квартири необхідно скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення з визнанням за кожним із сторін права власності на Ѕ частку вказаної квартири.
А в іншій частині назване рішення, а саме: вирішення вимог про визнання за сторонами права власності на земельну ділянку, відмови у задоволенні розподілу автомобіля ИЖ 2717230, випуску 2002 р., та інших речей, - залишити без змін.
При розгляді вимог, переданих на новий розгляд, місцевому суду необхідно:
- при вирішенні питання щодо самочинного будівництва залучити до участі у справі в якості відповідача Миколаївську міську раду, а в якості третьої особи - регіональне відділення Державної архітектурно-будівельної інспекції ;
- визначитись з кількістю та вартістю нерухомого майна, набутого сторонами під час шлюбу, та провести його поділ у відповідності до вимог законодавства України;
- вжити всіх передбачених законом заходів до всебічного, повного й об'єктивного встановлення дійсних обставин справи і ухвалення рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 309, 311, 313 - 316 ЦПК України, колегія суддів
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 27 квітня 2009 р. в частині визнання права власності на незавершене будівництво житлового будинку, його реального поділу та реального поділу земельної ділянки скасувати, а справу в цій частині передати на новий розгляд до того ж суду, але в іншому складі.
Указане рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних вимог щодо квартири АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення. Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності за кожним з них на Ѕ частку вказаної квартири.
В іншій частині назване рішення, а саме: вирішення вимог про визнання за сторонами права власності на земельну ділянку, відмови у задоволенні розподілу автомобіля ИЖ 2717230, випуску 2002 р., та інших речей, - залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: