КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 18/53(2-а-13040/08) р. Головуючий у першій інстанції: Качур І.А.,
Доповідач: Мамчур Я.С.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 червня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді: Мамчура Я.С.,
суддів: Усенко В.Г., Зайцева М.П.,
при секретарі: Медовниці Ю.О.,
розглянувши апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової адміністрації України, треті особи на стороні відповідача - Державна податкова адміністрація у м. Києві, Державна податкова інспекція у Деснянському районі м. Києва, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання незаконним та скасування наказу ДПА України «Про звільнення з посади ОСОБА_1.» від 10.11.2008 року № 2010-0 та поновлення його на посаді.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2009 року у задоволенні позову - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню, виходячи з наступного.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача, оскільки відповідач при винесенні оскаржуваного наказу діяв обґрунтовано та в межах чинного законодавства.
Однак, з таким висновком суду не можна погодитися.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.04.2008 року позивача було прийнято на посаду начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва.
10 листопада 2008 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі Наказу голови ДПА України № 2010-0 від 10.11.2008 року.
Відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спеціальним законодавством урегульовані питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням). До таких законодавчих актів належать, зокрема, Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990р., № 565-ХІІ та Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР.
Згідно до ч. 1 ст. 25 Закону України від 04.12.1990, № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні" - посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Законом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу, передбачену законодавством, відповідальність.
Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України був затверджений Законом України від 22.02.2006р. № 3460-ІV.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, догана і звільнення з посади були накладені на позивача, зокрема, за незадовільну організацію роботи по викриттю тяжких злочинів у сфері оподаткування за підсумками роботи 9-10 місяців 2008 року.
Таким чином, за один й той же проступок на позивача накладено два дисциплінарних стягнення у вигляді догани та звільнення з посади.
Відповідно до ч. 9 ст. 14 Дисциплінарного статуту за кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення накладається у строк до одного місяця з дня, коли про проступок стало відомо начальнику.
Так, колегія судів зважає, що факт накладення на позивача двох дисциплінарних стягнень за одне й теж порушення службової дисципліни, а саме наказами відповідача від 28.10.2008р., № 676 та від 10.11.2008р. № 2010-0, судом першої інстанції не був прийнятий до уваги та не надано відповідної правової оцінки.
Наказом ДПА у м. Києві № 663 від 07.11.2008 року було затверджено результати службового розслідування, в якому зазначено, що позивач заслуговує на притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з посади з порушенням клопотання перед ДПА України відповідно до наказу ДПА України від 23.08.2005 року № 363 «Про затвердження номенклатури посад, на які призначаються і з яких звільняються працівники органів ДПС, переліку посад в органах ДПС та кваліфікаційні вимоги до спеціалістів, які претендують на ці посади».
Відповідно до ч. 1 ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Дисциплінарного статуту перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення.
Так, колегія суддів зважає, що зажадання пояснень при проведенні службового розслідування не є простою формальністю, а дозволяє об'єктивно та всебічно провести службове розслідування, що може надати можливість прийняти законне та мотивоване рішення.
Відповідно до п. 7 Порядку проведення службового розслідування особа, стосовно якої проводиться службове розслідування, має право в будь-який момент узяти в ньому участь, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотання про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи.
Відповідно до п. 9 Порядку службового розслідування акт службового розслідування підписується членами комісії та подається на розгляд керівника державного органу (посадової особи), який призначив службове розслідування, в одному примірнику. Перед поданням на розгляд з актом службового розслідування ознайомлюється державний службовець, стосовно якого проводилося розслідування, та керівник органу, в якому він працює.
Під час ознайомлення з актом зазначені особи можуть висловити свої зауваження, які додаються до акта.
Отже, колегія суддів погоджується з доводами апелянта (позивача), що в порушення пунктів 7, 9 Порядку службового розслідування позивачу не надано право брати участь в службовому розслідування, захищати свої права та інтереси, пояснювати факти, робити заяви, подавати відповідні документи і порушувати клопотання про залучення нових документів, вимагати додаткового вивчення пояснень осіб, причетних до справи, перед поданням на розгляд результатів перевірки позивача не ознайомлено з актом службового розслідування, а отже порушено порядок службового розслідування.
Так, колегія суддів не може прийняти до уваги як належний доказ копію акту від 31.10.2008 року про відмову позивача від надання пояснень з приводу службового розслідування, оскільки розпорядженням Державної податкової адміністрації у м. Києві від 24.10.2008 року № 187-р службове розслідування було продовжено з 25 жовтня по 7 листопада 2008 року. Відповідач повинен був зажадати письмових пояснень від позивача саме в цей період, однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було вчинено жодних дій на повідомлення позивача про службове розслідування та на витребування від нього письмових пояснень.
Крім того, колегія суддів не може прийняти, як належний доказ лист Головного відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у м. Києві від 29.10.2008р. № 4448/7/26-1215., в якому пропонувалось позивачу 31.10.2008р. прибути до відділу зонального контролю УПМ ДПА у м. Києві для надання пояснень щодо службового розслідування, оскільки з 29.10.2008 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності (а.с. 11).
Отже, доказів про прийняття заходів щодо витребування від ОСОБА_1. письмових пояснень по факту порушення ним трудових обов'язків у зазначений період, відповідач не надав, що дає підстави колегії суддів вважати, що такі пояснення не витребовувались.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до висновку службового розслідування в ході проведення службового розслідування в діях працівників ГВМП ДПІ у Деснянському районі виявлені порушення вимог ст.. 97 КПК України, Інструкції «Про порядок приймання, реєстрації, обліку та розгляду в підрозділах податкової міліції заяв, повідомлень та іншої інформації про злочини», затвердженої наказом ДПА України від 24.06.98р. № 304. Порушення вимог діючого законодавства стали можливими, у зв'язку з нанележним виконанням своїх службових обов'язків першим заступником начальника ГВПМ Корженком Ю,М., начальником ВБНОПТ Малим В.М., оперуповноваженим цього відділу ОСОБА_2 а також відсутністю контролю за роботою підлеглих працівників з боку начальника ГВПМ ОСОБА_1., який фактично самоусунувся від покладених на нього обов'язків.
Таким чином, зазначені порушення вимог діючого законодавства фактично вчинили - перший заступник начальника ГВПМ Корженко Ю,М., начальник ВБНОПТ Малий В.М., оперуповноважений цього відділу ОСОБА_2
Відповідно до ч. 10 ст. 14 Дисциплінарного статуту при визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Отже, колегія суддів зважає, що зазначені обставини не були враховані судом першої інстанції та їм не було надано відповідної правової оцінки.
Як вбачається з матеріалів справи, з 29 жовтня 2008 року по 18 листопада 2008 року включно позивач -ОСОБА_1перебував на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності від 07.11.2008 року, від 12.11.2008 року та копією листка про звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність від 12.11.2008 року (а.с. 11 - 14).
Відповідно до Порядку звільнення від службових обов'язків через тимчасову непрацездатність осіб начальницького складу податкової міліції, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації у м. Києві № 185 від 25 березня 2008р., видача документів про звільнення від службових обов'язків особам начальницького складу податкової міліції у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності проводиться лікувально-профілактичними закладами МВС України (поліклінікою ГУ МВС України в м. Києві), а також лікувально-профілактичними закладами Міністерства охорони здоров'я України. При цьому, згідно з п. 1.3 Порядку № 185 документи, що засвідчують непрацездатність, видані лікувально-профілактичними закладами охорони здоров'я та інших відомств, підлягають реєстрації в поліклініці ГУ МВС України в м. Києві.
Після закінчення лікування та прибуття на роботу - 19 листопада 2008 р. позивач надав листки непрацездатності Державній податковій адміністрації у м. Києві. Однак Державною податковою адміністрацією у м. Києві листом лише 15.12.2008 р. за № 5552/10/26-04-200 було повернено назад позивачу листки непрацездатності у зв'язку з тим, що позивач не зареєстрував їх в поліклініці ГУ МВС України в м. Києві.
На виконання зазначеного листа ДПА у м. Києві та п. 1.3 Порядку № 185 позивач зареєстрував листки непрацездатності в поліклініці ГУ МВС України в м. Києві та направив їх у ДПА у м. Києві, що підтверджується листом позивача від 22.12.2008 р. вх. № 4773/7.
Таким чином, позивач виконав вимоги законодавства щодо належного засвідчення своєї непрацездатності, а звільнення позивача з посади 10 листопада 2008 р. було здійснено в період його тимчасової непрацездатності.
При цьому, документом, який засвідчує тимчасову непрацездатність та, відповідно, є підставою для звільнення від роботи у зв'язку з непрацездатністю є листок непрацездатності, (п. 1 Інструкції про порядок заповнення листка непрацездатності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 3 листопада 2004 р. N 532/274/136-ос/1406).
Отже, позивачем було надано завірені в поліклініці ГУ МВС України в м. Києві листки непрацездатності, які являються доказом перебування позивача на лікарняному.
Колегія суддів приходить до висновку, що твердження суду першої інстанції, що оскаржуваний наказ винесено у період перебування позивача на роботі, а не під час його непрацездатності не відповідає обставинам справи.
Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. З ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпІІ, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.
Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.
Таким чином, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо звільнення позивача з посади було здійснено згідно вимог Дисциплінарного статуту - є хибним та не відповідає обставинам справи.
Враховуючи встановлені колегією суддів обставини, звільнення позивача не можна вважати законним та проведеним з дотриманням встановленого порядку, а отжеОСОБА_1підлягає поновленню на посаді, з якої він був незаконно звільнений.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.
Відповідно до ч. 1 п.3 ст. 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 211, 212, п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу позивача - ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04 березня 2009 року - скасувати.
Прийняти нову постанову, якою визнати незаконним та скасувати Наказ Державної податкової адміністрації України «Про звільнення з посади ОСОБА_1.» від 10.11.2008 року № 2010-0.
Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва з 10.11.2008 року.
Допустити негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника головного відділу податкової міліції - першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий - суддя: Я.С. Мамчур
Судді: М.П. Зайцев
В.Г. Усенко
Постанову складено у повному обсязі 06.07.2009.