Провадження №2/0519/2435/2012

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2012 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі головуючого судді Турченка О.В., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

Позивачі звернулися до суду з даним позовом до відповідачки, вказавши, що рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.04.2012 р. на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_3 борг у розмірі 198075,97 грн., який утворився станом на 31.12.2009 р. До теперішнього часу рішення суду не виконано, тому станом на 01.07.2012 р. ОСОБА_3 повинна сплатити ще 31137,54 грн. інфляційних втрат, а також 3% річних від простроченої суми - 14855,70 грн., які й просить стягнути позивачка на свою користь. Окрім того, 13.05.2006 р. ОСОБА_2 видав ОСОБА_3 доручення на розпорядження розрахунковим рахунком у філії ВАТ «Укрексімбанк»у м. Маріуполі. У червні 2006 року на банківський рахунок ОСОБА_2 були перераховані кошти –страхове відшкодування. 03.07.2006 р. ОСОБА_3 за допомогою вказаного доручення отримала у банку 74260 грн., які до теперішнього часу не повернула. Інфляційні втрати від цієї суми за 6 років склали 77705,66 грн., а 3% річних –13366,80 грн. Оскільки вказані гроші є спільним майном подружжя, то позивач просить стягнути на свою користь Ѕ частку –82666,23 грн.

Позивачка ОСОБА_1 до судового засідання не з’явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі у зв’язку із хворобою.

Позивач ОСОБА_2 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та додав, що рішення апеляційного суду Донецької області від 27.04.2012 р. набрало законної сили, а розрахунок заборгованості ОСОБА_3 перед ОСОБА_1 зроблений у чіткій відповідності із ним. Також пояснив, що ОСОБА_3, отримавши гроші у банку, не повернула їх йому та не надала звіту про виконання наданого їй доручення. Ці гроші є їх спільними з дружиною, тому апеляційний суд й не стягнув їх з ОСОБА_3, оскільки він у справі виступав як відповідач, а не позивач.

Відповідачка ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що рішенням апеляційного суду з неї вже стягнута основна сума заборгованість, відсотків та інфляційних, тому подвійне стягнення відсотків не ґрунтується на законі. Стосовно грошей, отриманих за дорученням, вона пояснила, що дійсно отримувала у банку 74260 грн. на прохання ОСОБА_2, з яким на той час співмешкала. Оскільки у них були довірчі стосунки, то, передавши йому через деякий час гроші, ніякої розписки про це вона від нього не вимагала.

Представник відповідачки ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що інфляційні втрати та 3% річних можуть бути стягнуті лише разом із основаною сумою боргу, а їх окреме нарахування на встановлену судом суму боргу не передбачене законодавством. Інші вимоги позивачів вже були розглянуті в іншій справі, тому вони взагалі не мали права їх заявляти повторно.

Представник відповідачки ОСОБА_5 позов також не визнав та пояснив, що розрахунок інфляційних та 3% річних на основну суму боргу в 110780,97 грн. є необґрунтованим. Також просив застосувати позву давність до другої позовної вимоги, оскільки строк виконання зобов’язання настав ще у червні 2006 року, тобто більш ніж 3 роки тому.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні ним правовідносини.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 27.04.2012 р. на користь ОСОБА_1 стягнуто з ОСОБА_3 борг у розмірі 198075,97 грн., який утворився станом на 31.12.2009 р. та складається з: суми основного боргу –110780,79 грн., інфляційних втрат –76217,18 грн., 3% річних –11078 грн.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.06.2012 р. відмовлено у відкритті касаційного провадження про перегляд вищезазначеного рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу даної правової норми вбачається, що сплата боржником індексу інфляції та 3% річних є цивільно-правовою відповідальністю за невиконання основного грошового зобов’язання, а тому їх нарахування можливе лише на суму первинного боргу.

Факт невиконання ОСОБА_3 до теперішнього часу рішення суду сторонами не оспорюється, у зв’язку з чим додатковому доказуванню згідно ч.1 ст.61 ЦПК України не підлягає.

Таким чином, суд стягує з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 15730,87 грн. та 3% річних в розмірі 8313,11 грн. за період з 01.01.2010 р. по 01.07.2012 р. виходячи з розміру основної заборгованості в сумі 110780,79 грн., сукупного індексу інфляції за цей період в розмірі 1,142 та кількості днів прострочення 913.

Також судом встановлено, що 03.07.2006 р. ОСОБА_3 на підставі доручення №1304 від 13.05.2006 р. від імені ОСОБА_2 отримала у філії ВАТ «Укрексімбанку»в м.Маріуполі 74260 грн.

Відповідно до п.3 ст.1006 ЦК України повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Оскільки представником відповідачки заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, а позивачем не наведено будь-яких поважних причин її пропуску, то позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню з цієї причини.

Розподіл судових витрат між сторонами необхідно здійснити за правилами статті 88 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 10, 11, 57-61, 88, 209, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати в розмірі 15730,87 грн. та 3% річних в розмірі 8313,11 грн., а всього –24043 (двадцять чотири тисячі сорок три) гривні 98 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 240 (двісті сорок) гривень 44 копійки.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Донецької області через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом десяти днів з дня його проголошення.

          Суддя                                                                                                     О.В. Турченко