Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 2-1152/11

РІШЕННЯ

Іменем України

01.08.2011 року

01 серпня 2011 року Києво-Святошинський районний суд в складі: головуючого-судді Медвідь Н.О.,

при секретарі Гузь А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Горенська сільська рада Києво-Святошинскього району Київської області про поновлення строків позовної давності та визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_2, треті особи Горенська сільська рада Києво-Святошинскього району Київської області, Києво-Святошинська районна державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у Київській області, Міністерство юстиції України про поновлення строків позовної давності та визнання права власності на нерухоме майно, посилаючись на те, що 08 березня 1999 року померла його мати, ОСОБА_3, після її смерті відкрилась спадщина, яка складається з будинку за № 45 по вулиці Лісній в селі Мощун, Києво-Святошинського району, Київської області.

Даний будинок був побудований ще під час життя його рідного батька, ОСОБА_4, тому є спільною сумісною власністю його рідних батьків: матері - ОСОБА_3 та батька - ОСОБА_4.

Після смерті матері, в строк, встановлений чинним законодавством він, як спадкоємець за законом, в 1999 році особисто звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після спливу строку для прийняття спадщини, по невідомим позивачу причинам, спадщина, яка відкрилася після смерті матері, не була оформлена, а в будинку залишився проживати вітчим позивача, ОСОБА_5, за якого його мати вийшла заміж після смерті батька, ОСОБА_4.

ОСОБА_5 порадив йому не турбуватися відносно оформлення частки спадщини, яке залишилося після смерті матері на його ім»я та пообіцяв заповісти позивачу все належне йому на праві власності майно. Він ставився до вітчима як рідний син.

Після смерті матері, він знаходився з ОСОБА_5 в нормальних відношеннях, постійно проживав з ним в спірному будинку, утримувати господарство, сплачувати всі витрати та податки.

В останній час, коли вітчим постійно хворів, він купував продукти харчування, ліки, возив його до лікарів.

12.04.2003 року, його вітчим ОСОБА_5, уклав заповіт в якому зробив таке заповітне розпорядження: « частину будинку, яка знаходиться в с. Мощун, Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісній 45 і належить йому на праві приватної власності та складається з житлової кімнати площею 30 кв.м., а також сарай, який знаходиться по вищевказаній адресі, площею 45 кв.м., легковий автомобіль марки ВАЗ «НИВА» заповідаю у власність ОСОБА_1» тобто позивачу.

В їх сім»ї склалась така ситуація, що окрім позивача ніхто не піклувався та не допомагав ОСОБА_5, хоча у нього був рідний син ОСОБА_2, відповідач за позовом.

Відповідач ніколи не опікувався своїм батьком, не надавав йому жодної допомоги, у зв»язку із чим ще у 2003 році ОСОБА_5 склав вищезазначений заповіт на свою частку на ім»я позивача.

А відповідач, на протязі тривалого часу вживав спиртними напоями, не відвідував та не доглядав свого батька, а коли іноді з'являвся в будинку, чинив з батьком сварки на побутовому ґрунті, чим завдавав йому моральних страждань.

Приблизно в лютому 2010 році, позивач захворів та знаходився на лікуванні в м. Києві, а коли приїхав до спірного будинку, сусіди йому розповіли, що в будинку хазяйнує його брат по матері - ОСОБА_2. Зі слів сусідів позивачу стало відомо, що відповідач забрав батька до себе до дому і має намір продати цей будинок. Позивач намагався поспілкуватись з відповідачем з метою дізнатись про стан здоров»я ОСОБА_5, але його до нього не впустили.

08.03.2010 року ОСОБА_5 помер.

В квітні 2010 року позивач подав заяву про прийняття спадщини до державної нотаріальної контори Києво-Святошинського району Київської області, але до цих пір не отримав свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Пізніше позивачу стало відомо, що за місцем знаходження спадкового майна вже проживає відповідач, який в грубій пояснив позивачу, що у нього немає ніяких прав на спадкове майно, оскільки він є єдиним спадкоємцем на спірний будинок за заповітом.

20.08.2010 року позивач захворів та перебував на лікуванні до 16.09.2010 року.

З 18.09.2010 року і по 05.01.2011 року позивач стверджує, що він страждав на розлади здоровья і тому не звернутись у встановленому прядку до державної нотаріальної контори та суду.

01.03.2011 року, позивач звернувся до Києво-Святошинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтв про право власності на спадщину за заповітами, посвідченими секретарем Горянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12.04.2003 року за реєстраційним номером 100 та 18.09.2004 року за реєстраційним номером 221, на майно померлого 08 березня 2010

року ОСОБА_5.

01.03.2011 року позивачу була надана відповідь про відмову у видачі йому значених вище свідоцтв про право на спадщину за заповітами з наступних підстав.

Від імені громадянина ОСОБА_2, який помер 08.03.2010 року, було складено іншій заповіт на все майно, посвідчений 15.02.2008 року Першою Київською обласною державною нотаріальною конторою за реєстровим номером 3-373, якій відміняє всі попередні заповіти, складені від імені громадянина ОСОБА_5.

Дана відмова була викладена у постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій за № 545,від 01.03.2011 року.

Факт складання вищезазначеного заповіту у позивача викликає сумнів, тому що у ОСОБА_5 не було жодних підстав для зміни заповіту на користь відповідача, також, для відповідача та його сім»ї біля спірного будинку сумісними силами вітчима та позивача та за спільні їх кошти був побудований другий будинок, в якому постійно проживає відповідач та його близькі родичі.

Мати та батько позивача були власниками спірного будинку. Після смерті батька позивача йому по закону перейшла 1/2 частка спірного будинку, а після смерті матери він мав право на 1/4 частку спадкового майна. Коли позивач почав оформлювати спадщину,тоді вітчим пообіцяв заповісти свою частину позивачу, тому що іншому сину відповідачу побудували двоповерховий будинок за особисті кошти.

Позивач вважає, що має всі правові підстави визнання за ним права власності на спірний будинок, який був спільної сумісною власністю його померлих батьків.

На даний час відповідач має намір продати спірний будинок, який належав матері та батькові позивача і на який має право позивач.

Тому просив поновити йому строк позовної давності у зв’язку з пропущенням його з поважних причин та визнати за ним право власності на спадкове майно, а саме будинок, який знаходиться с. Мощун, Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісній 45.

В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечував, оскільки вважає, що позовні вимоги по даній справі є надуманими, не підтвердженими належними доказами, з нормативно-правової оцінки необґрунтованими та сфальсифікованими, а тому такими, що не підлягають задоволенню. Тому просив даний позов залишити без задоволення.

Представник третьої особи Гореницької сільської ради в судове засідання не з’явився , надіслали до суду заяву від 20.06.2011 року за № 787/7 згідно якої просили розглянути справу за їх відсутності, відповідно до вимог чинного законодавства.

Суд вислухавши осіб, які приймали участь у розгляді справи, вивчивши матеріали справи, в позові відмовляє з таких підстав.

Судом встановлено, що 08 березня 1999 року померла мати позивача, ОСОБА_3,що підтверджується свідоцтвом про смерть серії 1-ОК № 197576 виданого 10.11.2010 рок.

Як вбачається з матеріалів справи після її смерті відкрилась спадщина яка складається: з будинку за № 45 по вулиці Лісній в селі Мощун, Києво-Святошинського району, Київської області.

Як встановлено судом даний будинок був побудований ще під час життя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 батьків позивача ОСОБА_1.

Сторони дійсно мають спільну матір - ОСОБА_3, яка за часів шлюбу батьком позивача мала прізвище "Мархонос", а після розірвання цього шлюбу і до взяття шлюбу з батьком відповідача - мала прізвище "Заіка"., що підтверджується відповідно свідоцтвом про укладення шлюбу, актовий запис № 28 від 19.05.1965 року.

Твердження позивача, що його рідний батько має забезпечити йому право власності на сумісне з його матір'ю майно не відповідає дійсності.

Батько позивача - ОСОБА_4 розірвав шлюб зі своєю дружиною - матір'ю позивача, але відмовлявся сплачувати аліменти на виховання та утримання позивача.

Згідно з виконавчим листом, виданим народним судом Києво-Святошинського району Київської області з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 на утримання позивача було стягнуто аліменти.

Як вбачається з матеріалів справи батьки позивача уклали договір від 28 вересня 1950 року про те, що батьку позивача на праві власності належить 1/3 частина спірного будинку, але він згоден отримати за цю частку компенсацію в сумі 2000 карбованців, що підтверджується вказаним договором від 28.06.1950 року та розписками.

Додані розписки рідного батька позивача підтверджують, що мати позивача виплатила своєму колишньому чоловікові вищезгадані 2000 карбованців, які надав їй вітчим позивача, рідний батько відповідача ОСОБА_5

Саме тому після цього, вітчим позивача зі згоди матері останнього оформив на себе право власності на весь цей будинок по вул. Лісній, 45 в с. Мощун та добудував його (кімнату, дві літні кухні, сарай, гараж).

Твердження позивача, що після смерті матері, в строк, встановлений чинним законодавством він, як спадкоємець за законом, в 1999 році особисто звернувся до державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, є надуманими та нічим не підтвердженими.

Як встановлено судом покійна матір позивача ОСОБА_3 після смерті свого чоловіка ОСОБА_4, вийшла другий раз заміж за ОСОБА_5, який помер 08.03.2010 року, що відповідно підтверджується свідоцтвом про смерть, Серії 1-Ок № 180519, актовий запис № 21, виданого 10.03.2010 року.

Позивач посилається, що після спливу строку для прийняття спадщини, по невідомим позивачу причинам, спадщина, яка відкрилася після смерті матері, не була оформлена, а в будинку залишився проживати вітчим позивача, ОСОБА_5, за якого його мати вийшла заміж після смерті батька, ОСОБА_4.

Позивач стверджує, що вітчим ОСОБА_5 порадив йому не турбуватися відносно оформлення частки спадщини, яке залишилося після смерті матері на його ім»я та пообіцяв заповісти позивачу все належне йому на праві власності майно. Він ставився до вітчима як рідний син.

Після смерті матері, він знаходився з ОСОБА_5 в нормальних відношеннях, постійно проживав з ним в спірному будинку, утримувати господарство, сплачувати всі витрати та податки. В останній час, коли вітчим постійно хворів, він купував продукти харчування, ліки, возив його до лікарів, але суд знаходить дані твердження голослівними та такими що не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи 12.04.2003 року, його вітчим ОСОБА_5, уклав заповіт в якому зробив таке заповітне розпорядження: « частину будинку, яка знаходиться в с. Мощун, Києво-Святошинського району Київської області по вул. Лісній 45 і належить йому на праві приватної власності та складається з житлової кімнати площею 30 кв.м., а також сарай, який знаходиться по вищевказаній адресі, площею 45 кв.м., легковий автомобіль марки ВАЗ «НИВА» заповідаю у власність ОСОБА_1» тобто позивачу

Але як було встановлено судом у покійного ОСОБА_5 був рідний син ОСОБА_7, відповідач за позовом.

Позивач не має оригіналу свідоцтва про смерть матері - ОСОБА_3 на бланку серії I-БК № 097718, оскільки дане свідоцтво видається особі, яка здійснює поховання померлого. За невідомих обставин позивач отримав повторне таке свідоцтво на бланку серії І-ОК № 197576.

Як встановлено судом рідний батько відповідача та вітчим позивача ОСОБА_5 свої останні роки з моменту смерті його дружини ОСОБА_3 перебував під доглядом, забезпеченням та опікою рідного сина - ОСОБА_2 та його сім'ї, що відповідно підтверджується довідкою Гореницької сільської ради.

Як пояснив представник відповідача оскільки померлий ОСОБА_5 мешкав окремо, то досить часто був об'єктом фізичного, морального та іншого впливу з боку позивача. Отримуючи при цьому фізичний та моральний біль, ОСОБА_5 неодноразово змінював своє розпорядження щодо його спадкового майна.

Як вбачається з матеріалів справи мати позивача та відповідача, 1999 передала свою волю чоловікові і той 20 лютого 1999 року заповів все його майно рідному сину - ОСОБА_2 та (як зазначено в заповіті - донці ОСОБА_8В.).

Як встановлено судом ОСОБА_8 є не його донькою, а невісткою, законною дружиною відповідача і зараз має прізвище ОСОБА_9, тобто факт сприйняття її ОСОБА_5, як доньки спростовує голослівні твердження позивача, що лише він піклувався про ОСОБА_10

За кілька місяців до смерті ОСОБА_3 зазнала фізичної травми в результаті падіння. Як до цієї травми, так і після неї до смерті її доглядали відповідач ОСОБА_2І зі своєю сім'єю та його рідний брат ОСОБА_11. Саме вони ховали матір після її смерті, а позивач обмежився лише своєю присутністю, але жодної копійки на поховання не надав.

Саме тому у брата відповідача ОСОБА_11 було повне порозуміння з сім'єю відповідача у даній справі. Батьки: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 придбали йому ділянку з вітхою хатою. ОСОБА_11 її зніс і побудував новий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

За таких обставин 1/3 цього будинку він подарував ОСОБА_8, решту будинку заповів відповідачу.

Такі обставини також не могли не вплинути на ОСОБА_5,і останній не визначити спадкоємця свого майна, але неодноразово зазнаючи тиск з боку позивача, боявся і тому вагався.

Що стосується автівки "Нива", то ОСОБА_5І, ще за життя видав доручення своїй невістці - дружині відповідача, на її відчуження. Право власності на це авто було оформлено на відповідача.

Таким чином,як встановлено судом все спірне майно було відчужене ОСОБА_5 ще за його життя (до його смерті).

Як пояснив представник відповідача позивач висловлював лише образи і погрози,на адресу батька відповідача.

В своїх вимогах позивач бездоказово стверджує, що справляє всі платежі щодо спірного майн, але дані твердження є також надуманими та спростовуються платіжними доручення за сплату податків відповідача.

Згідно зі свідоцтвом про смерть, виданим на бланку серія 1-ОК № 180519 від 10 березня 2010 року, ОСОБА_5 помер 08 березня 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надав суду копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5, серія та номер бланку якого не співпадає з оригіналом (серія 1-ОК № 180629 від 21.04.2010р.).

Потребує з'ясуванню, чому ж позивач побічними шляхами отримував довідку про смерть ОСОБА_10І, без відому відповідача при тому, що це є їх, відповідно, вітчим позивача і рідний батько відповідача.

Відповідно до довідки про причину смерті № 16 від 10 березня 2010 року ОСОБА_5 помер від атеросилеротичного кордісклероз.

Як вбачається з довідки, виданої Горенською сільрадою № 472/7 від 10.03.2010 р. до дня смерті ОСОБА_5 разом з ним проживали і доглядали за ним на протязі півроку сім'я відповідача.

Як встановлено судом та як вбачається з матеріалів справи, а саме з акту обстеження депутата Гореницької сільської ради від 14.05.2011 року позивач протиправно обклеює паркан спірного будинку об'явами про накладення на нього арешту, тим самим розголошуючи сусідам, іншим особам інформацію, яка стосується відповідача, без згоди останнього, та псує тим самим огорожу будинку № 45 по вул. Лісній в с. Мощун.

За таких обставин посилання позивача на заповіти ОСОБА_5 2003 -2004 року, які були в подальшому змінені заповідачем у 2006, 2008 роках повністю спростовують позовні вимоги позивача.

Як вбачається з матеріалів справи покійний ОСОБА_5 12 квітня 2006 року заповів все своє майно, де б воно не було, своїй рідній онуці ОСОБА_12 дочці відповідача, що відповідно підтверджується свідоцтвом про народження.

Потім, 15 лютого 2008 року він склав новий заповіт, згідно з яким все своє майно заповідав відповідачу ОСОБА_2, що відповідно підтверджується заповітом серії № ВКЕ № 559717 від 15.02.2008 року.

30 серпня 2008 року покійний ОСОБА_5 подарував своєму сину ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1954 га , що знаходиться в с. Мощун Києво-Святошинського району Київської області по вул.. Лісній, 45, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що відповідно підтверджується, договором дарування земельної ділянки серії ВКМ№ 035472, зареєстрованого в реєстрі за № 3-2096 від 30.08.2008 року.

Також 30 серпня 2008 року покійним ОСОБА_5 було подаровано відповідачу житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться в с. Мощун Києво-Святошинського району Київської області, по вул. Лісній, 45, що підтверджується договором дарування серії ВКМ №035471 зареєстрованого в реєстрі за № 3-2092 від 30.08.2008 року.

Як встановлено судом вищевказані договори дарування не оскаржувалися та не скасовувалися, та відповідають вимогам чинного законодавства.

Твердження позивача, що відповідач ніколи не опікувався своїм батьком, не надавав йому жодної допомоги, у зв»язку із чим ще у 2003 році ОСОБА_5 склав вищезазначений заповіт на свою частку на ім»я позивача, спростовуються новими заповітами укладеними на дочку відповідача та на нього самого в 2008 році та пізніше нотаріально засвідченими договорами дарування спірної земельної ділянки та житлового будинку.

Посилання позивача на те, що відповідач, на протязі тривалого часу вживав спиртними напоями, не відвідував та не доглядав свого батька, а коли іноді з'являвся в будинку, чинив з батьком сварки на побутовому ґрунті, чим завдавав йому моральних страждань, суд вважає дані вислови голослівними та такими, що спростовуються показами свідка ОСОБА_13, яка пояснила в судовому засіданні що у відповідача були нормальні стосунки з батьком, що відповідач піклувався про ОСОБА_5, доглядав за ним, та похоронив останнього за власні кошти, що відповідно підтверджується оригіналом свідоцтва про смерть, який видається лише тій людині яка за власні кошти поховала покійного, також підтвердженням їх добрих відносин є також воля покійного щодо зміни заповіту та дарування земельної ділянки та житлового будинку відповідачу.

Як вбачається з матеріалів справи 01.03.2011 року, позивач звернувся до Києво-Святошинської державної нотаріальної контори із заявою про видачу йому свідоцтв про право власності на спадщину за заповітами, посвідченими секретарем Горянської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області 12.04.2003 року за реєстраційним номером 100 та 18.09.2004 року за реєстраційним номером 221, на майно померлого 08 березня 2010року ОСОБА_5.

01.03.2011 року позивачу була надана відповідь про відмову у видачі йому значених вище свідоцтв про право на спадщину за заповітами з наступних підстав, про що свідчить постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій за № 545,від 01.03.2011 р.

Що стосується свідчень ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , то вони не мають істотного значення для вирішення справи, оскільки як пояснив їх відносини носять особистий характер неприязності, в зв»язку зі звинуваченням з боку покійного ОСОБА_5 ОСОБА_14 суд знаходить їх голослівними та таким, що знайшли свого спростування в судовому засіданні на підставі письмових доказів відповідача та свідчень ОСОБА_13

Згідно ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1254 ЦК України Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт

повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний

недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім

випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни. Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у

порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту.

Згідно з ч. 1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Отже, договір дарування, як і договір купівлі-продажу, спрямований на припинення права власності в дарувальника й виникнення права власності в обдарованої особи за тією лише різницею, що договір дарування завжди є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдарованої особи зустрічних дій.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, суд, оцінюючи докази в їх сукупності, дійшов висновку про необґрунтованість та доведеність вимог позивача, оскільки вони не відповідають вимогам ст. ст.57-59 ЦПК України

За таких обставин вимоги позивачки суд знаходить необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст..ст.717, 1216, 1254, ЦК України, ст.ст. 10, 11, 209, 60, 212, 214-215, 256 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Горенська сільська рада Києво-Святошинскього району Київської області про поновлення строків позовної давності та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня проголошення.

Суддя: