Решетилівський районний суд Полтавської області

с. Решетилівка, вул. Леніна, 24, 38400, (05363) 2-15-47

№ 2-217/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 червня 2011 року Решетилівський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого –судді Микитенко В.М.

при секретарі – Пустовар Т.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Решетилівка цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 акціонерного товариства “РОДОВІД БАНК”про визнання договору недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 акціонерного товариства “РОДОВІД БАНК”у якому просив визнати недійсними кредитний договір № 77.2/ІЖ-368.07.1 від 22 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством “РОДОВІД БАНК”та застосувати наслідки передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, шляхом повернення у натурі кожною стороною всього одержаного за строк виконання цього правочину, а саме Публічним акціонерним товариством “РОДОВІД ОСОБА_5 351 627,81 грн., а ОСОБА_3 ОСОБА_4 акціонерному товариству “РОДОВІД БАНК”712 050,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог послався на те, що 22 жовтня 2007 року між ним та ВАТ “Родовід Банк”був укладений договір про надання споживчого кредиту для придбання квартири в розмірі 141 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить на день їх отримання 712 050,00 грн. Фактично згідно з укладеним договором про надання споживчого кредиту грошові кошти у доларах США позивачу не надавались. Натомість між сторонами був укладений окремий правочин по оформленню операції купівлі-продажу (обміну) доларів США на національну валюту України –гривню, після чого на користь продавця квартири передано грошові кошти в сумі 792 850,00 грн., що, у свою чергу, підтверджується квитанцією № 1366_6 від 22 жовтня 2007 р. про сплату комісії за надання кредиту готівкою за Договором кредиту. Оскільки вищезазначений кредитний договір не відповідає вимогами чинного на той час цивільного законодавства України, позивач просить суд визнати цей договір недійсним та застосувати наслідки, які передбачені ч.1 ст.216 ЦК України.

В судовому засідання представник позивача –ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача –ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував та пояснив, що кредитний договір укладений згідно з вимогами чинного законодавства, а позивач після укладення кредитного договору отримав кошти в національній валюті України гривні.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, з огляду на таке.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

За кредитним договором № 77.2/ІЖ-368.07.1 від 22 жовтня 2007 року (далі Договір) ВАТ “Родовід Банк”надає ОСОБА_3 кредит на придбання квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 в розмірі 141 000,00 доларів США строком по 22 жовтня 2012 року із відсотковою ставкою 14% річних (а.с. 15-18).

П.1.2. Договору передбачено, що для обліку виданого кредиту Банк відкриває позичальнику позичковий рахунок № 22330501000019.

П.1.4. Договору передбачено, що для обліку нарахованих процентів за користування кредитом Банк відкриває позичальнику рахунок № 22384501000021.

Зі змісту цих пунктів Договору не вбачається, що відкрито саме валютні рахунки, про що також свідчить відсутність позначення коду валюти долару США –“840”, відповідно міжнародного стандарту ISO4217 “Коди валют і фондів”та ДСТУ ISO4217.

П.2.1. Договору передбачено зобов’язання банку надати позичальнику кредит в сумі 141 000 доларів США на купівлю квартири. Видача кредиту здійснюється шляхом видачі готівки з каси Банку.

П.1.5. Договору передбачено, що строк користування кредитом обчислюється з моменту перерахування грошових коштів за розпорядженням позичальника або видачі коштів з каси банку.

П.8.6. Договору визначено, що Договір набуває чинності з моменту надання позичальнику кредитних коштів відповідно до умов цього договору.

П.4.1. Договору передбачено зобов’язання позичальника погашати кредит рівними частками в сумі 2350 доларів США щомісячно в строк до 10 числа кожного місяця шляхом внесення готівкою чи перерахування зі свого поточного рахунку на рахунок, вказаний в п.1.2. Договору.

Відповідно заяви на видачу готівки № 1366_5 від 22.10.2007 року, ОСОБА_3 отримав 141 000,00 доларів США, що в гривневому еквіваленті становить 712 050,00 грн. (а.с.19).

Як убачається із квитанції № 1366_5 від 22 жовтня 2007 р. ОСОБА_3 здійснив купівлю готівки доларів США за курсом 504.9 грн. за 100 одиниць валюти, а саме: 141 000,00 доларів США обміняв на 712 050,00 грн. Також, між Позивачем та Відповідачем після здійснення окремого правочину по оформленню операції купівлі-продажу (обміну) доларів США на національну валюту України –гривню було здійснено розрахунок за Договором купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 2007 р. у розмірі 792 850,00 грн., що підтверджується квитанцією № 1366_6 від 22 жовтня 2007 р. про сплату комісії за надання кредиту готівкою за Договором кредиту № 77.2/ІЖ-368.07.1 та договором купівлі-продажу квартири від 22 жовтня 2007 р.

Згідно з квитанціями про здійснення платежів в рахунок погашення кредитного договору № 77.2/ІЖ-368.07.1 від 22 жовтня 2007 року ОСОБА_3, починаючи з 2007 року по 2010 рік, купував у касі відповідача долари США, після чого вносив суми в доларах США на користь відповідача на вказаний у кредитному договорі рахунок (а.с20-39).

Як убачається зі статті 49 п.5. ЗУ “Про банки та банківську діяльність”, банк зобов’язаний при наданні кредиту додержуватися основних принципів кредитування. Такими є поверненість, забезпеченість, строковість, платність, цільова спрямованість. Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені договором.

У відповідності до ч.1,3 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею ст.203 ЦК України визначені загальні вимоги додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а сам правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до кредитного договору, зокрема його п. 1.1. банк надає позичальникові кредит на купівлю квартири, що розташована в АДРЕСА_1 на загальну суму 141 000,00 доларів США терміном до 22.10.2012 року включно (а.с.15).

Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом, який, виходячи зі змісту п.2 ч.2 ст.4 ЦК України визначено саме як “Закон України”, що приймається відповідно до Конституції України, а не інше законодавство України, до якого зокрема відносяться і акти (постанови, декрети) Кабінету Міністрів України.

Виходячи з цього, правовий режим використання іноземної валюти в Україні має містити чітку, визначену законом регламентацію із достатнім ступенем деталізації за принципом: “Дозволено лише те, що прямо передбаченого законом”, виходячи при цьому із загальних засад “правової визначеності”.

Хоча статті 47, 49 ЗУ “Про банки і банківську діяльність”надають право банкам здійснювати розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, що розглядається як кредитні операції, а коштами, згідно зі ст. 2 Закону України “Про банки і банківську діяльність”, є гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Однак при цьому банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги саме в національній валюті і лише за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті.

Інших законів, які б прямо передбачали право банків видавати кредити в іноземній валюті та порядок їх видачі не прийнято.

Декрет КМУ “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”№ 15-93 від 1993 року (далі –Декрет) є підзаконним нормативним актом та передбачає видачу банкам ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Системним аналізом положень Декрету, у тому числі ст.ст.5-10, видача генеральної ліцензії банку на проведення кредитування фізичних осіб резидентів в іноземній валюті не передбачена.

Виходячи із Декрету, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу відносяться до операцій із валютними цінностями, які потребують отримання позивачем індивідуальної ліцензії.

Згідно з п.2 ч.1. ст.1. Декрету до валютних цінностей відноситься іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом (засобом платежу) на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або відносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Згідно з ч.1.ст.5 Декрету, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензій на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Згідно з п. “г”ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують такі операції, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Враховуючи, що у позивача була відсутня індивідуальна ліцензія, яка передбачена Декретом, на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, про що відповідач як суб’єкт валютного контролю був обізнаний, відповідач надав позивачу долари США не для проведення розрахунку по передбаченому кредитному договору, а для здійснення іншого правочину – купівлі-продажу (обміну) валюти, в якому відповідач був однією із сторін.

При розгляді справи відповідачем не було надано доказів, що підтверджували отримання останнім відповідної індивідуальної ліцензії для надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті та використання іноземної валюти як засобу платежу. Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні відповідачем та отримання позивачем кредиту в доларах США, а також здійснення позивачем платежів по погашенню кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США були порушені наступні норми закону: ст.99 Конституції України, згідно з якою грошовою одиницею України є гривня; ст.524 ЦК України, яка визначає, що зобов’язання повинно бути визначено в грошовій одиниці України –гривні; ст.3 Закону України № 2346- ІІІ “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, яка визначає, що гривня, як грошова одиниця (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається всіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України; статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.07 “Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, які чітко встановлюють випадки використання фізичними та юридичними особами (резидентами України) іноземної валюти, як засобу платежу, у розрахунках на території України та статтю 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, яка встановлює, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов’язань, якщо інше не передбачено валютним законодавством України.

П.2 ч.3 ст.6 ЦК України, передбачено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного з принципів цивільно-правових відносини, які закріплені в статті 3 ЦК України –принципу справедливості. Умови кредитного договору є не справедливими, так як, всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду позивача, споживача кредитних послуг. Несправедливими є зокрема, умови кредитного договору в частині надання кредиту в доларах США, що передбачає згідно з умовами кредитного договору погашення кредиту та сплати відсотків у доларах США, що є способам зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону, відповідач перекладає, як суб’єкт підприємницької (господарської) діяльності виключно на позивача –позичальника за кредитним договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 ЦК України. Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету користування за споживчим кредитом є внесенням в кредитний договір пункту, що значно погіршує становище позивача, як споживача порівняно з відповідачем (надавачем фінансових послуг) у разі настання певних подій, що дає право для позивача відповідно до п.2. ст. 18 Закону України “Про захист прав споживачів”, за своїм вибором вимагати визнання в цілому кредитного договору недійсним.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_3 до ПАТ “Родовід Банк”про визнання недійсним кредитного договору № 77.2/ІЖ-368.07.1 від 22 жовтня 2007 року підлягає задоволенню в повному обсязі, у зв’язку з чим, у відповідності зі ст.216 ЦК України кожна із сторін за кредитним договором зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього договору за строк виконання правочину, а саме Публічне акціонерне товариство “РОДОВІД ОСОБА_5 351 627,81 грн., а Павленко ОСОБА_4 акціонерному товариству “РОДОВІД БАНК”712 050,00 грн.

Керуючись ст.99 Конституції України, ст.5., п.5. ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”, ст.1,3,5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, статті 6,7 Постанови Національного банку України № 200 від 30.05.07 “Про затвердження правил використання готівкової іноземної валюти на території України”, ст.ст. 6, 13,16, 203, 215, 216, ч.2 ст.192, ч.1.ст.524, ч.3.ст.533, ст.1054 ЦК України, ст. 47, 49 п.5 Закону України “Про банки та банківську діяльність”, ст. ст. 3 ,4,8,10,1,15,88,209,212-215,217,223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 - задовольнити повністю.

Визнати недійсними кредитний договір № 77.2/ІЖ-368.07.1 від 22 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством “РОДОВІД БАНК”.

Застосувати наслідки передбачені ч. 1 ст. 216 ЦК України, шляхом повернення у натурі кожною стороною всього одержаного за строк виконання цього правочину, а саме Публічним акціонерним товариством “РОДОВІД БАНК” ОСОБА_3 351 627,81 грн., а ОСОБА_3 ОСОБА_4 акціонерному товариству “РОДОВІД БАНК”712 050,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом десяти днів до апеляційного суду Полтавської області через Решетилівський районний суд.

Головуючий: