ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________________________________________________________01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

Іменем України

“06” березня 2007 р.                                                                                      Справа №2-3102/03

                                                                                    к/с № 4-3021/05

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                               Голубєвої Г.К.

Суддів                                                           Брайко А.І.

Карася О.В.

Рибченко А.О.

Федорова М.О.

секретаря судового засідання      Ткачук Н.В.

за участю представників:

позивача:                  не з'явились  

відповідача:             не з'явились  

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Апеляційного суду АР Крим від 03.03.2004 року

по справі № 2-3102/2003

за скаргою ОСОБА_1

на дії Державної податкової інспекції в м. Сімферополі, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в червні 2003 року звернулась із скаргою до Центрального районного суду м. Сімферополя на дії ДПІ в м. Сімферополі та просила визнати рішення ДПІ в м. Сімферополі НОМЕР_1 неправомірним.

ДПІ в м. Сімферополі в запереченнях на скаргу просила відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову.

Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 09.12.2003 року  скаргу ОСОБА_1 задоволено та визнано неправомірним рішення ДПІ в м. Сімферополі НОМЕР_1.

Рішенням Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.2004 року рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 09.12.2003 року скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено.

ОСОБА_1, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.2004 року та залишити в силі рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 09.12.2004 року по справі №2-3102/2003, спираючись на те, що судом не враховано всіх обставин по справі, а саме, те, що відповідачем неправомірно донараховано прибутковий податок в сумі 1740,19 грн., оскільки підприємець у якого працювала ОСОБА_1 щомісячно перераховував до бюджету прибутковий податок з громадян за ставкою 20 %.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в декларації про доходи за 2002 рік скаржник вказала доходи, отримані за основним місцем роботи в сумі 5 165, 16, де в графі «Сума утриманого податку» зазначено суму в розмірі 781,60 грн. та за виконання роботи за сумісництвом в сумі 20 363,36 грн., де в зазначеній графі вказано 4053, 41 грн.

23.05.2003 року ОСОБА_1 отримала податкове повідомлення ДПІ в м. Сімферополі НОМЕР_1 про сплату додатково нарахованого прибуткового податку за результатами перерахунку сукупного річного доходу в розмірі н,19 грн.

         Центральний районний суд м. Сімферополя приймаючи рішення, виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 працювала за сумісництвом в суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка сплачує єдиний податок та отримувала від нього доходи, то відповідно до ч. 8 п. 2 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» доходи, отримані від здійснення підприємницької діяльності, що обкладається єдиним податком, не включаються до складу сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного року такого платника та осіб, що перебувають з ним у трудових відносинах, а сплачена сума єдиного податку є остаточною і не включається до перерахунку загальних податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, включаючи членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.

         Апеляційний суд Автономної Республіки Крим не погодився з Центральним районним судом м. Сімферополя та вказав, що особа, яка знаходиться з платником єдиного податку в трудових відносинах не є суб'єктом підприємницької діяльності, який працює по спрощеній системі і сплачує єдиний податок, а отримує від нього відповідну винагороду за виконану роботу, в тому числі у вигляді зарплати і тому це не надає законних підстав не включати в сукупний оподатковуваний дохід суми зарплати, отриманої від підприємця, який сплачує єдиний податок.

         Вищий адміністративний суд України, перевіривши доводи скаржника та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, приходить до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В ст. 67 Конституції України зазначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.1992 року «Про прибутковий податок з громадян» об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаних з різних джерел, як на території України так і за її межами.

Крім того, згідно ч. 3 ст. 7 , ч. 2 ст. 8, ч.1 ст. 9 Декрету  із сум доходів, одержуваних громадянами не за місцем основної роботи та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховується до джерел виплати за ставкою 20 процентів; до сукупного оподатковуваного доходу включаються одержані за місцем основної роботи (служби, навчання) доходи за виконання трудових обов'язків, у тому числі за сумісництвом, за виконання робіт за договорами підряду, а також інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів підприємств, установ, організацій, фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, крім сум виплат, що не включаються до сукупного оподатковуваного доходу, визначених у ст. 5 цього Декрету; нарахування, утримання і перерахування до бюджету прибуткового податку здійснюється підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які провадять виплати доходів.

Скаржник вказує на декларацію (а.с. 8), в якій зазначено, що за сумісництвом з ОСОБА_1 утримано податку в сумі 4 053,41 грн., а за основним місцем роботи - 781,60 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції не перевірено достовірності даних декларації та факту утримання прибуткового податку з скаржника суб'єктом підприємницької діяльності та подальшої сплати до бюджету даного податку, якщо таке мало місце.

Законодавством не передбачено право суб'єкта підприємницької діяльності, що знаходиться на спрощеній системі оподаткування, залишати в своєму розпорядженні утриманий прибутковий податок з громадян, що знаходиться з ним в трудових відносинах.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах  про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, та з врахуванням меж повноважень, визначених ст.220 КАС України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що постановлені у справі судові рішення відповідно до ст.227 КАС України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, вжити всі передбачені чинним законодавством засоби для всебічного, повного й об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності із законом вирішити спір           

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу  ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду АР Крим від 03.03.2004 року та рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 09.12.2003 року по справі №2-3102/2003 скасувати.

Справу №2-3102/2003 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                                    Голубєва Г.К.