Справа № 2-337/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого: судді Лузана В.В.,

при секретарі: Демененко М.М.,

за участю позивача: ОСОБА_1,

представника позивача: адвоката Аляб*єва М.К.,

представника відповідачки № 2 ОСОБА_2: адвоката ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 В*ячеслава Івановича до ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_5 міської ради про поновлення строку позовної давності, визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними та повернення сторін у первинний стан; треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_2 В*ячеслава Івановича та ОСОБА_4 про переведення прав і обов*язків покупця, визнання права власності на квартиру та стягнення судових витрат, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому просив визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир № 9 та 10 в будинку № 21/21 по пр. Будівельників у м. Маріуполі з тієї підстави, що вони укладені внаслідок омани та привести сторони в первинний стан. В подальшому, після скасування рішення суду про задоволення його позову, доповнив первинні вимоги в частині пред*явлення позовних вимог до відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 міської ради та обґрунтовував недійсність угод, як укладених внаслідок омани, а також просив поновити строк для звернення з позовом до суду.

У судовому засіданні позивач уточнені вимоги підтримав та пояснив, що 13.10.2003р. придбав за двома договорами купівлі-продажу дві однокімнатні квартири № 9 та 10 в будинку № 21/21 по пр.. Будівельників в м. Маріуполі. Підготовкою документів займалась відповідачка ОСОБА_4, яка пред*явила два технічних паспорта та витяги БТІ на кожну квартиру, на підставі яких нотаріус посвідчив дві угоди. Він, ОСОБА_6, перед оформленням договорів квартири не оглядав, т.я. у відповідачки були відсутні ключі від квартир, які знаходились в іншій особі. Після декількох місяців, на початку 2004р., він отримав ключі, оглянув квартири та виявив, що вони переобладнані в одну двокімнатну квартиру та мають один вхід. Це переобладнання зроблено ОСОБА_4 до укладення угод самочинно, про що остання його не повідомила, чим обманула відносно об*єкту угоди. Дізнавшись про це, приймав заходи для розірвання договорів та повернення грошей, на що відповідачка спочатку надала згоду, а потім відмовилась, посилаючись на відсутність грошей. В подальшому до суду не звертався, т.я. у 2006р. ОСОБА_6, його колишня дружина, пред*явила позов про розподіл майна, у тому числі зазначених квартир, які в результаті розгляду її позову були розділені між ним та ОСОБА_6, незважаючи на те, що були самовільно переобладнаними. Стверджуючи, що договори купівлі-продажу квартир здійснені під впливом омани, обґрунтовуючи свої вимоги нормами ст..ст. 41, 57 ЦК України (в редакції 1963р.), а також ст..ст. 229, 230 ЦК України, просив поновити йому строк для звернення до суду, який він пропустив з поважної причини, та визнати договори купівлі-продажу квартир недійсними, привести сторони у первинний стан, повернувши квартири ОСОБА_4, а гроші в сумі, зазначеній в договорах у відношенні вартості кожної квартири: № 9 – 2307 грн.; № 10 – 3661 грн., стягнути з відповідачки на його користь.

Представник позивача – адвокат Аляб*єв підтримав позов та стверджував, що відповідачка № 1 обманула ОСОБА_6, продавши за двома договорами дві однокімнатні квартири, які на дату укладання угоди були самовільно переобладнаними в одну двокімнатну квартиру та визнала цей факт, надавши йому, Аляб*єву, письмові пояснення за його запитом, не заперечуючи ту обставину, що до оформлення угод самовільно переобладнала дві квартири в одну, а коли ОСОБА_6 запропонував у 2004р. розірвати договори, не заперечувала, однак з різних причин повернути гроші та розірвати угоди нотаріально не вдалося. Таким чином, у позивача є право вимагати визнання угод недійсними, як укладеними внаслідок омани. Причину пропуску строку просив також визнати поважною, а саме: неможливість своєчасно розшукати відповідачку № 1 та подальшу у 2005-2007р. процедуру розірвання шлюбу та розподілу майна позивача з відповідачкою № 2, що позбавило його можливості своєчасно звернутися до суду.

Відповідачка № 1 ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, надіславши заяву про розгляд справи у її відсутності та визнання позову у повному обсязі, у тому числі згоду на отримання від нього квартир та повернення йому грошей, у зв’язку з чим справу розглянуто без її присутності.

Відповідачка № 2 ОСОБА_6 позов не визнала та стверджувала, що доводи позивача не відповідають дійсності, т.я. ОСОБА_6 знав про невідповідність стану квартир документам БТІ, т.я. разом з нею, ОСОБА_6, проводив огляд цих квартир на момент оформлення угод, після придбання квартир користувався ними у своїх цілях, а саме вселив до квартири батьків, оформив їх реєстрацію, звертався до БТІ за отриманням документів для відчуження двох квартир, а в подальшому зареєстрував своє місце мешкання за зазначеною адресою. Позов в суді пред*явив тільки у лютому 2008р., пропустивши встановлений законом строк для подачі позову, після того, як було винесено рішення суду по іншій справі про розподіл зазначених квартир, як двох однокімнатних, по якому за нею, ОСОБА_6, було визнано право власності на квартиру № 10, а за позивачем на квартиру № 9. Таким чином, у позивача було відсутнє право вимагати визнання недійсною угоди по квартирі № 10, яка не є його власністю, у зв*язку з чим просила відмовити в задоволенні позову, а у жовтні 2008р. пред*явила зустрічний позов про переведення на неї прав та обов*язків покупця на квартиру № 9 та визнання за нею права власності на цю квартиру зі стягненням її вартості згідно договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_6.

Представник відповідачки № 2 адвокат ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що позивачем не надано доказів того факту, що при оформленні договорів купівлі-продажу спірних квартир мав місце обман ОСОБА_6 з боку ОСОБА_4. Наведені ним підстави по суті позову є непослідовними т.я. у першому позові він зазначав, що відповідачка № 1 ввела його в оману, а в подальшому стверджував, що вона його обманула. При цьому зазначав різні обставини огляду квартир та отримання інформації про наявну в ній перепланировку. Разом з цим, він, ОСОБА_6, підписав договори купівлі-продажу, в тексті яких зазначено, що квартири, які купує, були ним оглянуті та претензій до продавця він не має. Після купівлі квартир використовував їх за призначенням, вселивши своїх батьків, зареєструвавши місце їх мешкання, а в подальшому зареєструвався сам. Крім того, звертався з заявою до БТІ у травні 2004р. про реєстрацію права власності на дві однокімнатні квартири, а у червні 2007р. також звертався з заявою для видачі довідки-характеристики для відчуження цих квартир, що спростовує його ствердження про намір розірвати угоди по цим квартирам у 2004р., а також свідчить про пропуск строку позовної давності для звернення до суду та відсутність поважних причин для його поновлення. Після набрання законної сили рішення суду від 23.05.2007р. за позовом ОСОБА_6 про розподіл майна та визнання за нею права власності на квартиру № 10, позивач втратив право вимоги у відношенні цієї квартири, тому просила відмовити в задоволенні його позову у повному обсязі.

Представник ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_8 заперечував проти позову ОСОБА_6 з тих підстав, що позивачем не надано доказів, що підтверджують обґрунтованість його вимог. В останні судові засідання не з*явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутності.

Третя особа ОСОБА_6 позовні вимоги підтримала та не заперечувала проти їх задоволення. В останні судові засідання не з*явилась, надавши заяву про розгляд справи без її участі.

Третя особа ОСОБА_7 в письмовій заяві просив суд розглянути справу без його участі.

ОСОБА_2, яка у жовтні 2008р. пред*явила позов про переведення прав та обов*язків покупця на неї та визнання за нею права власності на квартиру № 9, розглянутий судом як зустрічний, свої вимоги підтримала у повному обсязі та пояснила, що на підставі рішення суду від 23.05.2007р. є власником квартири № 10, яка є однокімнатною тільки за документами, а фактично об*єднана в одне житло з квартирою № 9. З урахуванням того факту, що ОСОБА_2 не виконує рішення суду в частині приведення квартир у первинний стан та його батьки не звільняють квартиру № 10, яка передана у власність їй, ОСОБА_2, просила суд перевести на неї права покупця на цю квартиру, т.я. вона була придбана в період шлюбу з відповідачем, однак покупцем за договором зазначений ОСОБА_2, та визнати за нею право власності на цю квартиру, за яку вона згодна сплатити вартість за цю квартиру за ціною, яка зазначена в договорі купівлі-продажу, тобто 2307 грн. Крім того, просила стягнути з відповідача № 1 судові витрати по цій справі в сумі 162 грн.

Представник позивачки адвокат ОСОБА_3 підтримала її вимоги та стверджувала, що при наявності згоди третіх осіб за основним позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на розірвання договорів купівлі-продажу та приведення сторін до первинного стану шляхом повернення квартир ОСОБА_4, а грошей за них ОСОБА_2, а також при наявності рішення суду, що набрало законної сили, про визнання права власності на квартиру № 10 за позивачкою, в останній є право вимагати переведення на неї обов*язків покупця за договором купівлі-продажу квартири № 10, що належить ОСОБА_2, та визнання за нею права власності на цю квартиру зі стягненням її вартості за договором на користь позивачки.

Відповідач ОСОБА_2 вимоги позивачки не визнав та пояснив, що єдиним можливим варіантом для вирішення спору є скасування тих угод купівлі-продажу, які він оскаржує, т.я. судове рішення про визнання за позивачкою права власності на квартиру № 10, яка фактично не існує, не може бути зареєстровано у встановленому порядку, у зв*язку з чим, у ОСОБА_2 не виникло право власності на цю квартиру та не має підстав для пред*явлення вимог про переведення на неї прав покупця на квартиру № 9, яка фактично не існує. Просив в позові відмовити.

Представник відповідача Аляб*єв М.К. просив суд відмовити в задоволенні позову з тих самих підстав.

Представник ОСОБА_5 міської ради ОСОБА_8 заперечував проти задоволення позову ОСОБА_2 з тих підстав, що спірна квартира не є об*єктом цивільно-правових відносин, т.я. після проведеного в ній переобладнання має статус самозабудови та не підлягає розподілу у судовому порядку з визнанням права власності як на об*єкт нерухомості.

Третя особа ОСОБА_6 позовні вимоги не визнала та заперечувала проти їх задоволення з урахуванням тієї обставини, що визнала позов ОСОБА_6. В останні судові засідання не з*явилась, надавши заяву про розгляд справи без її участі.

Третя особа ОСОБА_7 в письмовій заяві просив суд розглянути справу без його участі.

Суд, вислухавши доводи сторін, дослідивши матеріали справи, допитавши представника ОСОБА_5 БТІ ОСОБА_9, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_6 та ОСОБА_6 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню. Даний висновок робиться на підставі наступних правових норм та встановлених судом фактів.

Відповідно до положень ст.ст. 56, 57 ЦК України в редакції 1963р. (які діяли на момент вчинення оскаржувальних угод), ст. 230 ЦК України в редакції 2004р. (яка діє на час розгляду справи) правочин, вчинений під впливом обману, є оспорюваним. Особа, яка вважає, що таким правочином порушуються її права, має право його оскаржувати.

Як слідує з роз*ясень, які містяться в п. 19, 20 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст.. 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним. Правочин визнається вчиненим під впливом обману (ст.. 230 ЦК) у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

ОСОБА_6 в першій позовній заяві, подальшій заяві та на підставі прилучених до них в якості доказів документах стверджував, що на момент укладання оскаржувальних договорів був введений в оману та помилявся відносно предмету договору, т.я. не знав про те, що купує самовільно переобладнану продавцем двокімнатну квартиру, тому що не оглядав їх та не мав доступу до квартир через відсутність у ОСОБА_4 ключів від них. В подальшому стверджував, що ОСОБА_4 обманула його, не повідомивши про фактичний стан квартир. Однак, з цим доводами позивача суд погодитись не може, т.я. ним, ОСОБА_6, при укладанні угод підписані тексти договорів, в пунктах 9 яких зазначено, що квартири, які він купує, ним оглянуті та недоліків або дефектів, що перешкоджали б їх використанню за цільовим призначенням на момент огляду, виявлено не було, претензій до продавця щодо якісних характеристик квартир покупець не має та приймає їх у технічному стані, придатному для використання за цільовим призначенням. Таким чином, факт підписання в передбаченому законом нотаріальному порядку відповідного договору, в тексті якого підтверджено відношення сторони до предмету угоди, що здійснюється, розцінюється судом, як основна обставина, що підтверджує правомірність угоди.

Окрім того, як свідчить штамп про реєстрацію права власності на нерухоме майно, він, ОСОБА_6, 27.05.2004р. зареєстрував обидві квартири у БТІ на своє ім*я; у червні 2007р. був зареєстрований сам, крім того, в квартирі були зареєстровані його батьки. У березні 2005р. та у червні 2007р. він, ОСОБА_6, звертався з заявами до БТІ про надання довідки-характеристики для відчуження цих квартир. Дані дії позивача спростовують його твердження про наявність претензій до ОСОБА_4 після оформлення договорів купівлі-продажу з приводу невідповідності умов угоди волевиявленню сторін та наявності ознак обману з боку продавця, хоча той факт, що квартири станом на дату укладання договорів були переобладнані та їх стан не відповідав документам БТІ, отриманим ОСОБА_4 з порушенням встановленої процедури, тобто без фактичного виходу працівника БТІ на місце розташування квартир при видачі витягу з реєстру права власності, встановлений судом при вивченні матеріалів інвентарної справи на ці квартири.

Зокрема, одночасне посилання на декілька підстав визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, не узгоджується з нормами матеріального права та роз*ясненнями, які містяться в узагальненні Верхового Суду України від 24.11.2008р. «Про практику розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у відповідності з якими угода може бути визнана недійсною лише за одною підставою.

З урахуванням викладеного, суд не приймає до уваги факт визнання відповідачкою № 1 позову ОСОБА_6 та не може задовольнити позов тільки з цих підстав, що ОСОБА_4 його визнала.

При встановлених обставинах в задоволенні позову ОСОБА_6 слід відмовити, оскільки інших підстав для визнання угод недійсними він не пред*являє. Оскільки позов визнається необґрунтованим, то питання відносно строку позовної давності для звернення до суду не обговорюється.

При вирішення зустрічного позову ОСОБА_6, суд приймає до уваги наступні норми закону та встановлені обставини.

Згідно з положеннями закону право власності на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Відповідно до вимог ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості здійснюється відповідним органом у встановленому законом порядку, а саме відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно». На підставі Інструкції № 121 від 09.09.1998р. «Про порядок державної реєстрації прав власності на об*єкти нерухомого майна» та «Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності», затвердженого Міністерством юстиції України 07.02.2002р., відповідно з нормами ст.. 334 ЦК України право власності на нерухомість виникає з моменту її реєстрації.

З матеріалів вбачається, що у ОСОБА_6 не виникло право власності на квартиру № 10. т.я. вона не отримувала свідоцтво про право власності і не зареєструвала його в органах державної реєстрації, документів на право власності на спірну квартиру № 10 на ім*я ОСОБА_6 в ОСОБА_5 БТІ не зареєстровано. Крім того, між нею та БТІ існує судовий спір в порядку КАС України з питання правової реєстрації власності у вигляді квартири № 10. Тому доводи ОСОБА_6 про те, що до неї перейшло право власності на цю квартиру є неспроможними, оскільки спростовуються встановленими обставинами та положеннями закону.

Відносно вимог ОСОБА_6 про переведення на неї, як власника квартири № 10, прав та обов*язків покупця квартири № 9 та визнання за нею права власності на цю квартиру та стягнення на користь ОСОБА_6 її вартості, суд приймає до уваги, що цю вимогу вона обґрунтовує ст..ст. 317, 319, 328, 655, 658 ЦК України, норми яких не відносяться до даного виду спірних правовідносин. Таке право встановлено ч.4 ст. 362 ЦК України та регулює відносини, які виникають у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі цієї частки. В цьому випадку співвласник може пред*явити до суду позов про переведення на нього прав та обов*язків покупця. З урахуванням тієї обставини, що є спір відносно визнання угод недійсними та питання про продаж квартири № 9 не виникає, то вимоги ОСОБА_6 в цій частині задоволені бути не можуть, тому в їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі. Судові витрати, які понесені позивачкою, у такому випадку не відшкодовуються.

Судом при розгляді спору між сторонами досліджувалась наявність рішення суду від 23.05.2007р. за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, відповідно до якого спірні квартири були визнані спільною сумісною власністю подружжя, розділені між ними таким чином, що за ОСОБА_6 визнано право власності на квартиру № 10, а за ОСОБА_6 на квартиру № 9 з виділом їм цих квартир в користування в натурі та з покладанням зобов*язання виконати певні дії. За результатами цього дослідження суд приходить до висновку, що до суті спору при розгляді основного та зустрічного позовів сторін в даній справі наявність зазначеного рішення не відноситься та для прийняття кінцевого рішення значення не має, т.я. предмет та підстава спору по першій справі були іншими.

Керуючись ст.ст. 229, 230, 328, 655 ЦК України, ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_6 В*ячеслава Івановича про поновлення строку позовної давності, визнання договорів купівлі-продажу квартир № 9 та № 10 в будинку № 21/21 по пр.. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполі, посвідчених нотаріусом 13.10.2003р., недійсними та повернення сторін у первинний стан - відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_2 про переведення на неї прав і обов*язків покупця на квартиру № 9 в будинку № 21/21 по пр.. Будівельників в Приморському районі м. Маріуполі, визнання права власності на цю квартиру та стягнення судових витрат – відмовити.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м.Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: Лузан В.В.