Миколаївський районний суд Львівської області              

                                                                                                                                                                                                                    Справа № 2а-346/09                                                                                                                                                                                                                                                                                                                

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

17 червня 2009 року                                                                Миколаївський районний суд Львівської області у складі: головуючої судді Берези В.І.

при секретарі Федчук І.М. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської РДА про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику війни,-

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської райдержадміністрації про стягнення недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику війни за 2007-2008 роки в сумі 2553,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що є учасником війни, та в порушення вимог ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» їй було не доплачено до 5 травня разову грошову допомогу за 2007-2008 роки, а виплатили лише в 2007 році - 55 грн. та в 2008 році – 65 грн.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак надіслала 13.05.2009 р. на адресу суду заяву, в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та розгляд справи просить проводити у її відсутності.

Відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Миколаївської районної державної адміністрації Львівської області, не погоджується з доводами позивача викладеними в позовній заяві та з підстав зазначених у запереченні на адміністративний позов, просить в позові відмовити та розгляд справи проводити без участі їхнього представника, подають письмове заперечення.

Всебічно, повно та об'єктивно дослідивши наявні у справі докази, давши їм оцінку, суд виходив з наступного.

Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з наступними змінами та доповненнями, Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року за № 489-V, з наступними змінами та доповненнями, рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 по справі № 1-29/2007.

Згідно ч. 2 ст. 11 КАС України суд не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вказаний принцип диспозитивності покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, тобто суд обмежений предметом і обсягом заявлених вимог.

При прийняті постанови суд виходить з того, що позивач – ОСОБА_1., ІНФОРМАЦІЯ_1, є учасником війни, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 від 25.11.1998 року (копія є в матеріалах справи).

В ст. 1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» встановлено, що цей Закон спрямований на захист ветеранів війни шляхом створення належних умов для підтримання здоров'я й активного довголіття, організації соціального та інших видів обслуговування, зміцнення матеріально-технічної бази створених для цієї мети закладів і служб та підготовки відповідних спеціалістів, виконання цільових програм соціального і правового захисту ветеранів війни, надання пільг, переваг та соціальних гарантій у процесі трудової діяльності відповідно до професійної підготовки і з урахуванням стану здоров'я.

Згідно ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

У 2007 році (до 5 травня) ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діяла у редакції від 1 січня 2007 року - щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього СРСР за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, виплачується разова грошова допомога у розмірі чотирьох мінімальних пенсій за віком, іншим учасникам війни - у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Однак її дію зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги згідно положення п. 13 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року за N 489-У.

Таке зупинення дії ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» на 2007 рік, передбачене п. 13 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року N 489-У, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.

Так, рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року N 6-рп/2007 по справі №-1-29/2007 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 13 ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього ж Рішення.

Рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Згідно ст. 17 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього ж Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджетів (щодо позовних вимог по даній справі).

Згідно ст. 17/1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12 - 16 цього ж Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача ) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Позивач в позовній заяві зазначає, що сума боргу визначається із розрахунку грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, тобто, згідно ч. 5 ст. 14 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 1 січня 2007 року.

Щодо позовних вимог за 2007 рік, суд відзначає, що дію ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» зупинено на 2007 рік в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року N 489-V.

Вищевказане рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року по справі №1-29/2007 встановлює, що положення ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього ж Рішення.

Таким чином, ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги у 2007 році не діяла до 9 липня 2007 року.

Отже, станом на 5 травня 2007 року відповідач зобов’язаний був проводити виплати відповідно дщо того Закону, який діяв на це час.

Суд відзначає, що акти законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності і діяли до втрати ним чинності. Предмет даного адміністративного спору визначається актами законодавства, які не мають зворотної дії у часі. Відносини, що виникли раніше (з 01.01.2007 до 05.05.2007 року) і регулювалися актом, який втратив чинність (09.07.2007 року). Новий акт законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно частини 5 статті 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в редакції від 01.01.2008 року, - щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Великої Вітчизняної війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Вказані зміни внесені згідно п.п. «б» п.З п.20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-VI.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 положення п.20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) та втрачають чинність з дня ухвалення цього рішення - втрачають чинність з 22 травня 2008 року.

Як зазначено у цьому рішенні, рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2007 має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Дане положення застосовується в порядку п.З ст. 152 Конституції України, відповідно до якої, матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Статтею 58 Конституції України закріплено принцип, відповідно до якого Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Відповідно до ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Конституційний Суд України в п.4 мотивувальної частини рішення №15-рп/2000 від 14.12.2000 року (справа про порядок виконання рішень Конституційного Суду України) вказав, що рішення Конституційного Суду України мають пряму дію. Виходячи з цього, суд вважає, що рішення Конституційного Суду України зворотної дії в часі не мають.

Згідно ст. 17/1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Відтак у сторін даного адміністративного спору була обов'язковість виконання закону протягом певного часу дії, щодо конкретних відносин - виплати грошової допомоги саме до 5 травня відповідного року.

Позивач в позовній заяві зазначає, що сума боргу за 2008 рік визначається із розрахунку грошової допомоги у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком, тобто, згідно ч. 5, ст. 14 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в редакції від 1 січня 2007 року. Однак вказана позивачем редакція Закону не діяла до 22 травня 2008 року.

Тому у позивача в контексті даної справи відсутні правові (законні) підстави просити стягнути разову грошову допомогу до 5 травня, оскільки саме до вказаної дати відповідного року діяла змінена редакція ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої розмір щорічної грошової допомоги до 5 травня визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

              Виходячи з того, що позивач отримала зазначені виплати в розмірах, встановленими Законами України «Про Державний бюджет України», відповідач правомірно керувався нормами, якими врегульовані правові відносини щодо виплат, передбачених Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а позовні вимоги не грунтуються на нормах чинного законодавства і задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. З ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України, позовні заяви приймаються до розгляду адміністративним судом незалежно від закінчення строку звернення до адміністративного суду. З огляду на зміст цієї норми, суд має розглянути спір по суті та постановити рішення.

Оскільки судом встановлено, що вимоги позивача є безпідставними, законних підстав для стягнення разової грошової допомоги до 5 травня немає, тому суд постановляє рішення про відмову у задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск строку позовної давності.

Розподіл судових витрат згідно ст. 94 КАС України не застосовується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ст. 4 Декрету КМУ «Про державне мито».

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 159-163, 167 КАС України, суд -

Постановив:

1.     В позові відмовити .

2.     Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку заяву не було подано.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя

Береза В.І.