Справа № 2-133/10

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого - судді Лузана В.В.

при секретарі Демененко М.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки адвоката ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2009 року позивачка звернулася до суду з позовом до відповідача про розподіл майна, що є спільною сумісною власністю, а саме квартири АДРЕСА_1.

В судовому засіданні ОСОБА_1 доводи позову підтримала та пояснила, що під час перебування з відповідачем у фактичному шлюбі з вересня 2002р. вони за договором купівлі-продажу, оформленому на ім*я ОСОБА_3 23.11.2003р., придбали спірну квартиру, на сплату якої було витрачено спільні кошти, у тому числі отримані за кредитом на ім*я відповідача, для погашення якого вона також оформила кредит на своє ім*я. Борги за кредитами погашалися за рахунок спільних прибутків, у тому числі заробітку кожного з них, отриманового під час перебування у Греції, де з вересня 2004р. вони мешкали однією родиною до грудня 2005р. В подальшому, після повернення до м. Маріуполя, вона мешкала в спірній квартирі. Після того, як у травні 2007р. відповідач повідомив про припинення родинних відносин, вона у червні 2007р. пред*явила позов на ? частку спірної квартири на підставах, передбачених п.1 ст. 74 СК України, який ухвалою суду від 20.03.2008р. за її заявою був залишений без розгляду. Після цього, у березні 2008р., вона повторно звернулася до суду з таким же позовом, який у червні 2009р. повторно було залишено без розгляду, після чого пред*явлений даний позов на підставах ст.ст. 112, 115 ЦК України (в ред. 1963р.) та відповідних норм Закону України «Про власність». Просила суд визнати за нею та відповідачем право власності на цю квартиру по ? частки за кожним. Судові витрати для стягнення не пред*являла.

Представник позивачки – адвокат ОСОБА_2 позов підтримала та просила його задовольнити, стверджуючи, що спірні правовідносини виникли у 2003 році під час дії ЦК України в ред. 1963р., відповідно норм ст.ст. 112, 115 якого у позивачки, як фактичної дружини власника, виникло право на частку майна, придбаного спільно, яка складає ? долю.

ОСОБА_3 позов не визнав та стверджував, що був знайомий з позивачкою з січня 2003р., однак у фактичних шлюбних відносинах не знаходився, однією родиною не мешкав, спільного господарства не мав та спірна квартира є його приватною власністю, т.я. оформлена за договором на його ім*я, придбана за його кошти, які були взяті у борг, для повернення якого він брав кредит та погасив його за свої кошти. Не заперечував той факт, що частина внесків для погашення кредиту була оформлена позивачкою та її сином у той період часу, коли він знаходився за кордоном за його проханням та його коштами, які були зароблені під час роботи у Греції. Просив в задоволенні позову відмовити.

18.08.2009р. звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому просив виселити її з спірної квартири без надання іншого житлового приміщення, захистивши таким чином його право власності. В обґрунтування позову пояснив, що до січня 2002р. знаходився у зареєстрованому шлюбі та до початку 2003р. з ОСОБА_1 ніяких відносин не підтримував, а після знайомства – зустрічався з нею епізодично. Спільного житла та господарства у них не було, у тому числі на той період, коли вона, а потім він виїхали з України до Греції на заробітки. Таким чином, не було спільних коштів, які, по ствердженню ОСОБА_1, були використані на погашення кредитів, отриманих для сплати боргу за купівлю спірної квартири. На стягненні судових витрат не наполягав.

Відповідачка за зустрічним позовом ОСОБА_1 його доводи не визнала та стверджувала, що протягом 2002 – травня 2007р. між ними існували відносини, які характерні для фактичного шлюбу, тому вона пред*явила позов про визнання права на частку квартири та не може бути з неї виселена. Однак, не заперечувала того факту, що на момент закінчення розгляду справи в квартирі не мешкає, т.я. не має до неї доступу, у зв*язку з тим, що ОСОБА_4 змінив замок на двері.

Представник відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_2 вимоги ОСОБА_3 про виселення ОСОБА_1 вважала необґрунтованими, стверджуючи, що остання вселилась до спірної квартири зі згоди власника, робила там ремонт та не може бути виселена.

ОСОБА_3 підтвердив той факт, що на теперішній час відповідачка в квартирі не знаходиться, однак наполягав на її виселенні у наявну в неї квартиру.

Суд, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що заявлений ОСОБА_1 позов та зустрічний позом є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень ст. 112 ЦК України в ред. 1963р., на яку посилається ОСОБА_1 в обґрунтування своїх вимог, майно може належати на праві спільної власності двом особам у долевому відношенні або без визначення долів (спільна власність). Кожен з учасників загальної долевої власності вправі вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Відповідно до ч.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., він застосовується також щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності цим Кодексом, або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно положень глави 23, у тому числі ст.ст. 316, 325; глави 24, у тому числі ст. 328, 334; глави 26, у тому числі ст.ст. 355-358 ЦК України в ред. 2003р. правом власності є право особи на майно, яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, та виникає у набувача майна з моменту передання майна. Майно, що є у власності двох або більше осіб, належить їм на праві спільної власності, яка, у разі визначення часток кожного з них, є спільною частковою власністю.

Судом встановлений той факт, та він не заперечується сторонами, що на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченому нотаріально 27 листопада 2003р., ОСОБА_4 купив квартиру № 98, розташовану в будинку № 118 по пр. Нахімова в м. Маріуполі, тобто став власником цієї квартири, зареєструвавши своє право в БТІ. Також судом встановлено той факт, що на дату укладання договору ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у шлюбі не перебували та були знайомі один з одним у межах одного року.

Положеннями ст. 74 СК України, який введений у дію з 01.01.2003р., передбачено виникнення права на майно жінки та чоловіка, що мешкають однією сім*єю, але не перебувають у шлюбі між собою, придбане ними за час спільного мешкання. Поняття сім*ї міститься в ст. 3 СК України, відповідно якої сім*ю складають особи, які спільно проживають, пов*язані спільним побутом, мають взаємні права та обов*язки.

Позивачка в обґрунтування своїх вимог стверджувала, що протягом року до купівлі спірної квартири, мешкала однією сім*єю з відповідачем, вела спільне господарство та мала спільний бюджет, тобто знаходилась у фактичному шлюбі. Після купівлі квартири, зазначені відносини продовжувались до травня 2007р. та в цей період часу були погашені кредити, отримані в банках для розрахунку за договором купівлі-продажу квартири. Судом дані ствердження не можуть бути прийняті до уваги в якості доказів, т.я., окрім того, що проти них заперечує відповідач, вони не підтверджені належними та допустимими доказами факту мешкання однією сім*єю без реєстрації шлюбу, у тому числі: наявності місця постійного мешкання, придбання якого-небудь іншого майна для потреб сім*ї, прояву взаємної участі в рішенні життєвих питань, взаємної турботи одного про другого. Допитані судом свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_4 з боку позивачки не навели конкретних доказів, які могли б підтвердити факт мешкання однією сім*єю та ведення спільного господарства сторонами за час мешкання в м. Маріуполі. Не надано позивачкою таких доказів та за час мешкання в Греції після виїзду позивачки у квітні 2004р., а відповідача у вересні 2004р.

Відповідач в обґрунтування своїх заперечень проти позову стверджував, що постійного місця мешкання у вигляді квартири або будинку після знайомства з ОСОБА_1 не існувало, т.я. своєї квартири в нього не було, квартира позивачки була предметом розподілу в суді, житло у найм вони не брали, у спірну квартиру до виїзду за межі України не вселялись. Виклик до Греції йому надіслала інша особа, а не ОСОБА_1. У готелі м. Пафос він мешкав у кімнаті окремо від ОСОБА_1, що остання не заперечувала.

Суд, даючи оцінку встановленим фактам, приходить до висновку, що на їх підставі неможливо довести факт мешкання позивачки та відповідача однією сім*єю як до купівлі спірної квартири, так і після цього, а ті обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 під час знайомства підтримували звичні для людей їх віку відносини, у тому числі знаходились в одній компанії на різних сімейних святах, надавали один одному послуги побутового характеру, у тому числі ОСОБА_1 сама та через свого сина проводила періодичні платежі банку для погашення кредиту ОСОБА_3, самі по собі не є доказом існування фактичних шлюбних відносин, що виключає можливість придбання спільного майна особами, що не перебувають у шлюбі та пред*явлення на цій підставі вимог майнового характеру. За таких обставин в задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити.

Оскільки вимогу про відшкодування судових витрат вона не заявляє, то судом це питання не обговорюється.

Зустрічний позов ОСОБА_3 про захист права власності слід залишити без задоволення, т.я. факт прийняття судом рішення про відмову ОСОБА_1 в позові є підтвердженням захисту його права власника. Крім того, на момент прийняття рішення судом по справі встановлено, що відповідачка в спірній квартирі не мешкає, тому спору з цього предмету не існує. Вимог про відшкодування судових витрат за зустрічним позовом також не заявлено.

Враховуючи, що раніше, при прийнятті судом аналогічного позову ОСОБА_1 були прийняті заходи по його забезпеченню у вигляді заборони на оформлення документів на відчуження спірної квартири, то ці заходи слід скасувати після набрання рішенням законної сили.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 112, 115 ЦК України (в ред. 1963р.), ст.ст. 321, 387 ЦК України (в ред. 2003р.), ст. 155 ЖК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна та визнання права приватної власності на ? частину квартири АДРЕСА_1 – відмовити.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про захист права власності шляхом виселення ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 – відмовити.

Скасувати заборону по оформленню документів для відчуження квартири АДРЕСА_1, яка встановлена ухвалою Приморського районного суду від 25.03.2008р. після набрання рішенням законної сили.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м.Маріуполі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення, з подальшою подачею апеляційної скарги у двадцятиденний строк, або в порядку, передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.

Суддя: Лузан В.В.