Р І Ш Е Н Н Я № 2-160/10

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2010 року м. Маріуполь

Приморський районний суд у складі:

головуючого – судді Лузана В.В.

при секретарі Лаушкіної М.В.

з участю позивачки ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в в м.Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи Управління Держкомзему в м.Маріуполі та ОСОБА_3 держнотконтора, про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2009р. позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності на земельну ділянку площею 0,04396 га, яка розташована за адресою: м.Маріуполь, вул..Розова, 12 та належить на праві власності ОСОБА_4

ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі та пояснила, що на підставі укладеного 14.05.2005 року договору довічного утримання з ОСОБА_4, вона являється власником жилого будинку з усіма господарчими спорудами, розташованими на земельній ділянці за адресою: м.Маріуполь, вул..Розова,12, та її право зареєстровано в Маріупольському БТІ 30.05.2005р., що підтверджується відповідним витягом. Після смерті ОСОБА_4 у вересні 2008 року, відповідачка ОСОБА_2 звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті своєї бабусі, а саме – приватизованої на ім*я останньої земельної ділянки, на якій розташований належний їй, ОСОБА_1, жилий будинок. Просила суд визнати за нею право власності на цю земельну ділянку на тій підставі, що по нормам ст. 120 ЗК України за нею, позивачкою, перейшло право на земельну ділянку у разі переходу права власності на будинок, який належав попередньому власнику, також як і земельна ділянка.

ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленою про дату та час розгляду справи, до суду не з’явилась у зв*язку з мешканням в іншій області, в письмовій заяві на ім*я суду проти позову заперечувала, стверджуючи, що у неї, як спадкоємця першої черги після смерті її бабусі ОСОБА_4, яка також залишила заповіт на її, ОСОБА_2, ім*я, виникло право на спадщину на земельну ділянку, яка була приватизована ОСОБА_4 при житті та в договорі довічного утримання не зазначена як майно, яке переходить у власність ОСОБА_1. Просила відмовити в задоволенні позову та врахувати ту обставину, що Другою ОСОБА_3 держнотконторою розглядається її заява про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на цю саму земельну ділянку.

Представник третьої особи – Другої ОСОБА_3 державної нотаріальної контори, до суду не з’явився, надавши копію спадкової справи після смерті ОСОБА_4 та просив розглянути справу за його відсутності.

Представник третьої особи – Управління Держкомзему в м. Маріуполі, в судове засідання не з*явився, в письмовій заяві просив розглянути справу без його участі.

Суд, вислухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав та на підставі наступних норм закону.

Відповідно до положень ст..377 ЦК України до особи, яка набула право власності на жилий будинок, переходить право власності на земельну ділянку, на якій він розташований, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника.

За умовами ч.3 ст..120 Земельного кодексу України у разі переходу права власності на будинок від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Судом встановлений той факт, що ОСОБА_4 була власником житлового будинку № 12, розташованого на земельній ділянці на вул. Розовій в Приморському районі м. Маріуполя, що належала їй же на праві приватної власності (кадастровий номер 1412300000:02:002:0415, площею 0,04396), що підтверджується відповідними свідоцтвами БТІ та держактом.

Згідно договору довічного утримання, укладеного 14.05.2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, та посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ОСОБА_4 передала, а ОСОБА_1 отримала у власність жилий будинок з господарчими та побутовими будівлями і спорудами за цією адресою, зобов’язавшись за це забезпечити її довічним утриманням та доглядом на визначених цим договором умовах.

Зазначений договір має нотаріальне посвідчення, тобто є укладеним, зареєстрований в Маріупольському БТІ, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №7376907 від 30.05.2005 року, і діяв з моменту укладення і до моменту смерті відчужувача, тобто ОСОБА_4

За життя ОСОБА_4 реалізувала своє право на приватизацію земельної ділянки та отримала Державний акт про право приватної власності на землю, за яким їй на праві власності належала земельна ділянка за адресою: м.Маріуполь, вул.Розов, 12, площею 0,0729 га, для обслуговування жилого будинку.

Частину цієї земельної ділянки площею 280,4 кв.м., ОСОБА_4 за життя продала ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу від 09.07.1996 року (р.№2-2094), посвідченим Другою ОСОБА_3 державною нотаріальною конторою.

Таким чином, на момент укладення договору довічного утримання ОСОБА_4 була законним власником змеленої ділянки площею 0,04396 га, тобто ця земельна ділянка, на якій розташоване домоволодіння, належала їй на праві приватної власності, та тому вона мала законне право нею розпоряджатись, однак при оформленні договору довічного утримання це питання не обговорювалось.

05.09.2008 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим Приморським відділом РАГС Маріупольського міського управління юстиції.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина, до складу якої увійшло все належне їй за життя майно. Спадкоємцем за заповітом після її смерті стала ОСОБА_2

Однак домоволодіння №12 по вул..Розовій до складу спадщини не увійшло, оскільки за життя спадкодавець уклав цивільно-правову угоду про його відчуження та воно перейшло у власність ОСОБА_1.

Виходячи з положень ст. 120 ЗК України, до позивачки на момент укладення договору довічного утримання та його реєстрації в БТІ перейшло право на земельну ділянку на тих умовах, на яких вона належала ОСОБА_4, тобто у власність, та таким чином приватизована ОСОБА_4 земельна ділянка не є з 30 травня 2005р. спадковим майном померлої, що не дає підстав ОСОБА_2 пред*являти вимогу про спадкування цієї земельної ділянки. Той факт, що ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не переоформила право на земельну ділянку після оформлення права власності на будинок, не є перешкодою для захисту її права у судовому порядку.

Таким чином, суд визнає позовні вимоги законними та обґрунтованими, а тому позов задовольняє в повному обсязі, визнаючи за позивачкою право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1412300000:02:002:0415) площею 0,04396, розташований за адресою: м.Маріуполь, вул..Розова,12.

Керуючись ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 328, 377 ЦК України, 120 ЗК України, суд-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 право приватної власності на земельну ділянку будинку № 12 по вул. Розовій у Приморському районі м. Маріуполя площею 0,04396 га.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, тобто через десять днів; якщо заяву про апеляційне оскарження не буде подано. Якщо буде подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не буде подана у строк 20 днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Лузан В.В.