Справа № 0811/3074/2012
Номер провадження №2/318/5/2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"14" січня 2013 р.
м. Кам’янка-Дніпровська
Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області в складі:
Головуючого судді Яковлєвої М.С.
при секретарі Бекетовій А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної споживчої спілки, ОСОБА_2 відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про встановлення факту отримання каліцтва,
ВСТАНОВИВ:
21 вересня 2012 року позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому вказує, що у період з 24 липня 1979 року по 26 серпня 1982 року вона працювала на посаді завторга Кам'янського сільпо Василівської РСС. В період з 26 вересня по 15 жовтня 1983 року працювала на посаді старшого товарознавця ОСОБА_2 РСС. З 15 жовтня 1983 року вона була звільнена з посади в зв'язку з переведенням до ВРП Запорізької ГРЕС. Позивач зазначає, що під час роботи у ОСОБА_2 РСС, а саме 11 січня 1983 року її було направлено у відрядження до м. Дніпрорудне Василівського району Запорізької області. У відрядженні разом з нею був направлений до станції ОСОБА_4 на розкредитування вагонів працівник заготконтори ОСОБА_2 РСС ОСОБА_5, який керував автомобілем. Оскільки в цей день була ожеледиця, позивач не змогла виїхати рейсовим автобусом. Разом з ОСОБА_6 вони виїхали до місця призначення. Позивач вказує, що ОСОБА_6 не впорався з керуванням, автомобіль двічі перевернувся та з'їхав в кювет. Внаслідок ДТП вона отримала черепно-мозкову травму та травму ноги, була госпіталізована до лікарні м. Степногірськ Василівського району, де і проходила лікування в період з 13 січня 1983 року по 07 лютого 1983 року, оскільки тоді хірургічне відділення ОСОБА_2 лікарні знаходилося на ремонті. Позивач вказує, що пізніше, у 1985 році вона була вимушена проходити подальше лікування, спочатку у ОСОБА_2 районній лікарні, в Енергодарській лікарні, а потім оперувала ногу у обласній лікарні м. Запоріжжя. На вимогу МСЕК інженером по охороні праці ОСОБА_2 РСС був складений акт форми Н-1, який, як стверджує позивач, їй на руки не видавався. У 2012 році позивач звернулася до керівництва ОСОБА_2 РПС з проханням видати їй акт форми Н-1, їй відмовили у видачі в зв'язку з відсутністю вказаного документу. Позивач зверталася до ОСОБА_2 міжрайонної прокуратури Запорізької області з проханням провести перевірку та визначити місцезнаходження акту форми Н-1. 23 травня 2012 року вона отримала відповідь з прокуратури, згідно до якої акти та записи щодо проведення службових перевірок за фактом отримання травм на виробництві у ОСОБА_2 РСС за 1983 рік відсутні. Позивач зверталася до Державного архіву Запорізької області із запитом про наявність акту форми Н-1 та отримала відповідь про відсутність в архіві такого акту. Позивач просить суд встановити факт отримання нею каліцтва на виробництві 11.01.1983 року та зобов’язати адміністрацію ОСОБА_2 РСС скласти акт за формою Н-1 та зареєструвати його у встановленому законом порядку.
У судовому засіданні позивачка ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_7 позовні вимоги підтримали, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_2 відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України позовні вимоги не визнали, суду надали письмові заперечення, в яких вказують, що вимоги про становлення юридичного факту, у тому числі каліцтва, розглядаються судами за правилами ст. 234 ЦПК України, в окремому провадженні. Оскільки позивач не зазначає, з яких причин вона на протязі 29 років не зверталася до керівництва підприємства, на якому вона працювала і де з нею стався нещасний випадок, у задоволенні позову слід відмовити з причин пропуску строків позовної давності. Додатково представник відповідача пояснила, що відповідно до Положення про розслідування нещасних випадків, що сталися з робітниками, службовцями, колгоспниками, учнями, студентами та іншими особами на виробництві, яке діяло станом на 1983 рік, нещасний випадок на виробництві має місце, якщо він стався за участю транспортного засобу, яке було відряджена у командировку. Оскільки ОСОБА_3 виїхала до місця командировки на приватному (попутному) транспортному засобі, випадок, що стався з нею, не підпадає під ознаки такого, що стався на виробництві. Викликані ж позивачем у судове засідання свідки не підтверджують факту отримання нею виробничої травми. З цих підстав просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_2 районної споживчої спілки позовні вимоги не визнав, суду пояснив, що позивач ОСОБА_3 дійсно працювала на їх підприємстві. У січні 1983 року вона дійсно знаходилася на лікарняному у зв’язку з тим, що потрапила в ДТП. Однак до адміністрації підприємства з заявою скласти акт форми Н-1 про нещасний випадок на виробництві не зверталася. Позивач ніколи не зверталася з вимогою створити комісію та провести службове розслідування по факту нещасного випадку на виробництві, у зв’язку з чим акт форми Н-1 ніколи не складався. Позовні вимоги ОСОБА_3 вважають необґрунтованими, а тому у задоволенні позову просить відмовити.
Свідок ОСОБА_8 пояснив суду, що він працював в райспоживспілці з 1974 року інженером, на підприємстві була посада по охороні праці, яку обіймав ОСОБА_9 На даний момент він не пам’ятає, щоб складався у відношенні ОСОБА_3 акт форми Н-1. Ніхто його туди ні на яке ДТП не запрошував, у зв’язку чим, ніякого розслідування не проводилось.
Свідок ОСОБА_10 суду пояснив, що 11.01.1983 року його дружина була відправлена у відрядження, в той день була ожеледиця і вона не дочекавшись автобуса, сіла на попутню машину та поїхала, але в с. Водяне автомобіль занесло і він перекинувся, опинившись у кюветі. Вона отримала черепно-мозкову травму та численні синці. На другий день після ДТП він приїхав до неї у с. Водяне з м. Запоріжжя та повіз її до лікарні у м. Степногірськ, так як у Кам’янці на той момент відділення знаходилось на ремонті. Раніше позивач не зверталась для встановлення каліцтва, оскільки вона була молодою та вирішила продовжувати працювати. Дане питання виникло коли оформлювали другу виробничу травму у м. Енергодар.
З пояснень допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, встановлено, що в районі с. Водяне Кам’янсько-Дніпровського району Запорізької області автомобіль марки перекинувся в кювет.
Свідок ОСОБА_14 пояснив, суду, що 18.01.1983 року після ДТП він допоміг водію, після чого даний автомобіль попрямував далі. Свідки пояснили, що швидку допомогу та працівників ДАІ не викликали.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, свідків, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав:
Судом встановлено, що дійсно у період з 24.07.1979 року по 15.10.1983 року позивач працювала в ОСОБА_2 сільпо Василівського РСС, що підтверджується наявному в матеріалах справи копією трудової книжки (а.с. 7).
11.01.1983 року ОСОБА_1 була направлена у службове відрядження.
Згідно матеріалів прокурорської перевірки за заявою ОСОБА_3, встановлено, що відповідно інформації з ОСОБА_2 РПС, акти та записи щодо проведення службових перевірок за фактом отримання травм на виробництві за 1983 рік відсутні (а.с. 9).
Відповідно до листа ОСОБА_2 РСС від 24.04.2012 року, згідно якої у лютому 1983 року були нараховані лікарняні виплати за 21 добу.
Згідно довідки Степногірської дільничної лікарні Василівського району Запорізької області від 10.05.2012 року, згідно якої вона знаходилася на лікуванні у вказаній установі з 13.01.1983 року по 07.02.1983 року з діагнозом струс головного мозку (а.с. 6 зворот)
З виписки з акту огляду МСЕК № 008740 від 17.04.2012 року вбачається, що позивачці ОСОБА_3 встановлено 20% непрацездатності з 11.04.2012 року у зв’язку з трудовим каліцтвом. (а.с. 6).
З виписки з амбулаторної карти ОСОБА_3 також вбачається, що позивачка проходила курс лікування в СМЧ № 1 м. Енергодар, з приводу головного болю після черепно-мозкової травми струсу головного мозку (виробничого) в січні 1983 року. Після проходження МСЕК у 1985 році була встановлена ІІ група інвалідності, від якої хвора відмовилась (а.с. 36-37).
Відповідно до архівної довідки Енергодарської міської ради про заробітну плату ОСОБА_3 встановлено, що протягом 1984-1985 року вона перебувала на лікарняному у грудні 1984 р, у січні 1985 р., у квітні 1985 р., у червні 1985 р., у жовтні 1985 р. (а.с. 38),
Також це підтверджується копією виписки з амбулаторної карти ОСОБА_3 за 1984-1992 рік та копією виписного епікризу (а.с. 53-62)
Згідно пояснень представника відповідача ОСОБА_2 РСС ОСОБА_15, позивач ОСОБА_3 в райспоживспілку з питання про розслідування нещасного випадку не зверталась, а згідно пояснень представника відповідача ОСОБА_16 та наданої відповіді Відділення виконавчої дирекції ФСС У ОСОБА_2 районі Запорізької області ОСОБА_3 перебуває на обліку з 11.04.2012 року по трудовому каліцтву, яке сталось 13.01.2009 року на ЗАЕС, та отримала одноразову допомогу у розмірі 74392 грн. та щомісячну страхову виплату у розмірі 1241,20 грн. (а.с. 73)
З довідки Державного архіву Запорізької області від 10.09.2012 року, згідно якої відомості про отримання ОСОБА_3 виробничої травми за 1983 рік та акт за формою Н-1, відсутні (а.с. 35)
Згідно відповіді відділення державної автомобільної інспекції Кам’ясько-Дніпровського РВ ГУМВС України в Запорізькій області № 39/13549 від 12.10.2012 р., надати дані про дорожньо-транспортну пригоду з участю водія ОСОБА_6, яка мала місце 11.01.1983 року не можуть, оскільки відсутня база дорожньо-транспортних пригод, скоєних у 1983 році (а.с. 33-34).
Учасник події ДТП, яка мала місце 11.01.1983 року водій ОСОБА_6 помер.
З поясненнь свідків ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_14 (а.с. 74-78). ОСОБА_13, вбачається, що їм відомо зі слів позивачки ОСОБА_3, що дійсно вона направлена адміністрацією ОСОБА_2 РСС до м. Дніпрорудного Василівського району Запорізької області у зв’язку з виробничою необхідністю, а оскільки була ожеледиця вона в с. Водяне отримала в результаті ДТП черепно-мозкову травму та була направлена для госпіталізації в Степногірську лікарню. Доказів щодо документального підтвердження направлення ОСОБА_3 у відрядження позивачкою суду також не надано.
З довідки ОСОБА_2 дослідної станції вбачається, що згідно даних метеорологічного посту погодні умови станом на 11.01.1983 р. становили: температура повітря -0,2 С, опади –0,4 мм., дані про ожеледицю відсутні. (а.с. 89)
Отже пояснення вищевказаних свідків суд не приймає до уваги, оскільки вони не були свідками тих подій, оскільки про ДТП, яке сталося 11.01.1983 року їм відомо тільки зі слів позивачки, та також спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, суд позбавлений можливості встановити обставини ДТП, яка мала місце 11.01.1983 року за участю водія ОСОБА_6 у зв’язку з відсутністю належних доказів.
Відповідно до довідки Степногірської дільничної лікарні Василівського району Запорізької області від 10.05.2012 року, ОСОБА_3 знаходилася на лікуванні у вказаній установі з 13.01.1983 року по 07.02.1983 року. Історія хвороби за збігом часу не збереглася.
Згідно відповіді ОСОБА_2 РСС від 24.04.2012 року, у лютому 1983 року ОСОБА_1 були нараховані лікарняні виплати за 21 добу.
Факт знаходження позивачки ОСОБА_3 на лікарняному не може підтверджувати її знаходження на лікуванні в зв’язку з отриманням трудового каліцтва.
Крім того згідно наданої представником відповівдача ОСОБА_2 райспоживспілки від 04.01.2013 р. за період роботи з 26.08.1982 р по 15.10.1983 р. старший товарознавець райспоживспілки ОСОБА_3 не була застрахована від нещасних випадків на виробництві. (а.с. 110).
Суду не надано доказів того, що у січні 1983 року хірургічне відділення ОСОБА_2 ЦРЛ знаходилося на ремонті, у зв’язку з чим, ОСОБА_3 вимушена була звертатися за наданням їй медичної допомоги та госпіталізації у лікарню іншого району, не за місцем свого проживання.
Позивач ОСОБА_3 також не зазначає причини, через які вона своєчасно не повідомила керівництво підприємства про нещасний випадок, що стався з нею.
Пункт 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне роз’яснює, що з дня введення в дію Закону України "Про охорону праці" (з 24 листопада 1992 року) справи про встановлення фактів отримання каліцтва на виробництві у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по соціальному страхуванню, не розглядаються в порядку окремого провадження. Питання, пов'язані із встановленням факту каліцтва на виробництві, коли виникає з приводу цього спір, а також, якщо при каліцтві в зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків пенсія призначається особам, які внаслідок цього стали інвалідами, вирішуються в порядку встановленому для розгляду трудових спорів.
Стаття 171 КЗпП встановлює, що власник або уповноважений ним орган повинен проводити розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві.
Судом встановлено, що позивач у період з 11.01.1983 року по вересень 2012 року не зверталася до адміністрації РСС з вимогою створення комісії і проведення службового розслідування та складання акту форми Н-1 стосовно нещасного випадку, що стався, як стверджує позивач, 11.01.1983 року.
На момент травмування ОСОБА_3 розслідування та облік нещасних випадків, що сталися з робітниками, службовцями, колгоспниками, учнями, студентами та іншими особами на виробництві, регулювалось положенням, яке затверджено Постановою Президії ВЦСПС від 13.08.19872 року № 11-6.
Згідно до ст. 35 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професіонального захворювання, які спричинили втрату працездатності”для розгляду справ про страхові виплати до Фонду соціального страхування від нещасних випадків подаються: акт розслідування нещасного випадку, або акт розслідування професіонального захворювання за встановленими формами, або висновок МСЄК про ступінь втрати професіональної працездатності застрахованого чи копія свідоцтва про його смерть.
З аналізу вищевикладених положень законодавства вбачається необхідність подання до робочого органу Фонду оригіналу акту про нещасний випадок на виробництві для призначення страхових виплат.
Відповідно до п. 1.4 Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою президіуму ВСЦСПС від 13.08.1982 року № 11-6, адміністрація підприємства зобов’язана видати завірену копію формі Н-1 про нещасний випадок потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше трьох днів з моменту закінчення по ньому розслідування. Акт форми Н-1 с матеріалами службового розслідування підлягає зберіганню протягом 45 років на підприємстві, якщо не взято на облік нещасний випадок.
В своєму позові позивач зазначає, що такий акт форми Н-1 не видавався, проте про поважні причини не звернення її до роботодавця з заявою про видачу акту форми Н-1 на протязі 29 років не зазначає. Згідно виписного епікризу СМЧ № 1 м. Енергодар Запорізької області позивачка знаходиться на обліку з приводу головного болю після черепно-мозкової травми, яка відбулась у січні 1983 року, та проходила курс лікування амбулаторно, стаціонарно 25.02.1985 року. Хвора ОСОБА_3 пройшла 19.02.1985 року ВТЄК, де їй була встановлена 2 група інвалідності, від якої вона відмовилась. Цей факт також свідчить про те, що не зверталась вона с заявою про встановлення факту каліцтва до правління ОСОБА_2 райспоживспілки.
Враховуючи наведенні положення, суд вважає, що позивач ОСОБА_3 не була позбавлена можливості надати до робочого органу Фонду соціального страхування оригіналу акту про нещасний випадок, який стався 1983 році, оскільки вона не зверталася с заявою до ОСОБА_2 райспоживспілки РСС про нещасний випадок, який з нею стався і ОСОБА_2 РСС не проводила таке службове розслідування.
Відповідно до ч. 3,4 ст. 22 Закону “Про охорону праці”у разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішується посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржено у судовому порядку. Як вбачається з матеріалів справи цей нещасний випадок потерпіла не оскаржувала і з заявою не зверталась.
Тому суд приходить до висновку про недоведеність суду фактів, що мають значення по справі та не підтвердження їх належними доказами.
У відповідності до ст. 60 ЦПК Україні кожна сторона довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог, заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3,4,10, 11, 15, 30, 62, 209-215,273 ЦПК України, ст. 40, 55, 56, 68 Конституції України, ст. 35 ЗУ “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професіонального захворювання, які спричинили втрату працездатності”, ст. 22 Закону “Про охорону праці”, п. 1.4 Положення про розслідування та облік нещасних випадків на виробництві, затвердженого постановою президіуму ВСЦСПС від 13.08.1982 року № 11-6, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 районної споживчої спілки, ОСОБА_2 відділення Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, про встановлення факту отримання каліцтва –залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Запорізької області через Кам’янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя М.С. Яковлєва