Справа № 2-739/09р.

 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2009 року   Суворовський районний суд міста Одеси  у складі:

головуючого судді                                                                                                   Галій С.С.

при секретарі                                                                                                               Жековій О.І.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Відділу опіки та піклування Суворовської райадміністрації Одеської міськради   про  визначення місця мешкання дитини,-

ВСТАНОВИВ:

          Позивач ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа Відділ опіки та піклування Суворовської райадміністрації Одеської міськради про визначення місця  проживання  неповнолітнього сина  ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

        Позивач свої  вимоги обґрунтовує тим, що з 1997 року сторони перебували у фактичних шлюбних відносинах. 18 грудня 1997 року  народився син ОСОБА_3.  З 1998 року по 2004 рік  неповнолітній син ОСОБА_4 періодично проживав з ним.  Неповнолітній син ОСОБА_4 прописаний   у квартирі АДРЕСА_1. Позивач працює  і знаходиться у закордонному відряджені. Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.04.2006 року  постановлено стягувати аліменти з позивача на користь  відповідачки на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, у розмірі 16,5 % із всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 22.08.2005 року  по 18.12.2015 рік. Добровільної згоди про вирішення місця проживання неповнолітнього сина  між сторонами  не досягнуто. В даний час неповнолітній син проживає з матір’ю.

          У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить суд задовольнити з наведених у позові підстав.

          Відповідачка ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги визнала.

          У судове засідання представник Відділу опіки та піклування Суворовської райадміністрації Одеської міськради не з’явився про час і місце розгляду справи  викликались судом належним чином.

          Суд, вислухавши сторони по справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню з таких підстав.

           Судом встановлено, що  батьками неповнолітнього  ОСОБА_3 є мати-  Малишева ОСОБА_5, батько – ОСОБА_1.

Відповідно до довідки про склад сім`ї та прописку неповнолітній  ОСОБА_3 прописаний   в квартирі АДРЕСА_2.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 працює, має постійне місце роботи, є власником житла в якому проживає разом з неповнолітнім сином.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 14.04.2006 року  постановлено стягувати аліменти з позивача на користь  відповідачки на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, у розмірі 16,5 % із всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 22.08.2005 року  по 18.12.2015 рік.

Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради згідно висновку від 29.04.2009 року за № 01 – 05 – 8/ 1020вх., беручи до уваги те, що обома сторонами надані документи, які потребують ретельної перевірки, все це ускладнює вирішення органом опіки та піклування питання про можливість визначення місця проживання дитини, вважає доцільним вирішення спору щодо визначення місця проживання  неповнолітнього ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2, залишити на розгляд суду.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є, відповідно до положень ч.3 ст.29 ЦК України, місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Частиною першою статті 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст. 161 Сімейного Кодексу України, яким встановлено, що суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто може своєю аморальною поведінкою зашкодити розвитку дитини.

Суд розглянув справу в межах позовних вимог, створивши учасникам процесу усі необхідні умови для надання, витребування доказів, користуючись принципом змагальності сторін, та, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження», усвідомлюючи те, яку роль відіграває розлучення з батьками в стані дитини, ту обставину, що права батьків щодо дитини є рівними, виходячи з пріоритету прав дитини, оцінивши докази в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів, урахувавши не тільки ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я, але й особисті якості батьків, в тому числі як вихователів (не беручи до уваги наявність спеціальної педагогічної освіти), їх ставлення до дитини до і після виникнення спору в суді, умови виховання та догляду дитини, поведінку в судовому засіданні тощо, враховуючи належним чином важливість традицій і культурних цінностей українського народу для захисту і гармонійного розвитку дитини, відзначаючи більш кращі умови мешкання дитини у батька (визнаючи проте, що сама по собі перевага в матеріально-побутовому становищі одного з батьків не може бути визначальною умовою), але і ті конкретні обставини, де та в який період була зареєстрована дитина, ставлення до дитини як дідів та бабусь, так і сторонніх осіб, позиції органу опіки та піклування, тієї обставини, що малолітні діти як правило більше потребують жіночого догляду та материнської турботи, враховуючи той факт (в межах розумних сумнівів щодо намірів сторін), що дитина не може бути заручником майнових відносин батьків, доходить до висновку про певну рівність можливостей батьків щодо забезпечення належних умов життя та гармонічного розвитку дитини як особи та її здібностей, зростання благополуччя, спілкування тощо.

Суд, керуючись переважними принципами невід’ємності права дитини на виховання рідною матір’ю та недопустимості розлучення матері та неповнолітньої дитини, приходить до однозначного висновку про те, що місце проживання неповнолітнього  ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2 , має бути визначено з матір’ю   ОСОБА_2.

Сторони сумісне господарство не ведуть, дитина потребує матеріальної допомоги.

Таким чином суд встановив, що позовні вимоги ОСОБА_1  про визначення місця мешкання дитини підлягають задоволенню в повному обсязі.

           На підставі викладеного, та керуючись  ст.ст.10, 11,88, 209, 212-215, 224-226  ЦПК, ст. ст. 141, 150-155, 157, 160, 161 СК України, суд,-

                                                      В И Р І Ш И В:

       Позовні вимоги   ОСОБА_1 – задовольнити.

          Встановити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3,ІНФОРМАЦІЯ_2 з матір’ю   ОСОБА_2 за місцем її проживання.

         Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у двадцятиденний строк після подання заяви про апеляційне оскарження, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя                                                                                                           С.С.Галій