РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.06                                                                                 Справа № 7/163.

Суддя Калашник Т.Л., розглянувши матеріали справи за позовом

Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави: Міністерства фінансів України, Міністерства праці та соціальної політики України, Державного казначейства України, м. Київ

до Державного підприємства "Антрацит", м. Антрацит Луганської області

про стягнення  2031923 грн. 00 коп.

в присутності представників сторін:

від 1 позивача –не прибув;

від 2 позивача –Сидоренко І.І., довіреність № 06-2/155 від 21.05.06;

від 3 позивача –не прибув;

від відповідача –Запорожченко Ю.О., довіреність № 16 від 05.01.06;

прокурор –Кадацький М.В., посвідчення № 944 від 10.01.06.

           Суть спору: про стягнення 1834000 грн. 00 коп. заборгованості по безвідсотковій, цільовій бюджетній позиці на погашення заборгованості із виплати заробітної плати та пені у сумі 197923 грн. 00 коп.

            Відзивом на позовну заяву № 10/419 від 26.05.06 відповідач зазначає, що вина ДП "Антрацит" у невиконанні договору відсутня, пред’явлені позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, посилаючись на наступне:

            - виконання зобов’язання згідно розділу 8 договору забезпечене гарантією;

            - відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2005 рік" та Законом України "Про державний бюджет України на 2006 рік" передбачена Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості продукції, у тому числі на погашення заборгованості минулих років та забезпечення гарантійних зобов’язань по поверненню бюджетних позик. Але відповідачем не отримано зазначених коштів.

           Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -

в с т а н о в и в:

Між Міністерством праці та соціальної політики України (далі –Позикодавець) та Державним підприємством "Антрацит" (далі –Позичальник) 22.10.04 було укладено Договір за № 20 (далі –Договір), за умовами якого Позикодавець зобов’язується надати Позичальнику безвідсоткову цільову бюджетну позику, а останній зобов’язується використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений Договором строк  (п. 1.1 Договору).

Позичальник зобов’язується здійснювати повернення позички щомісячно, починаючи з 1 січня 2005 року, рівними частками, згідно графіку її повернення, викладеному у Додатку 2, що є невід'ємною частиною даного Договору (п. 6.2. Договору).  Згідно зазначеного Додатку відповідач повинний був повертати позички щомісячно по 131000 грн. 00 коп. протягом 2005 року, а протягом 2006 року по 131000 грн. 00 коп. щомісячно.

На виконання вказаного договору позивач виконав свої зобов’язання, про що свідчіть платіжне доручення № 17 від 25.10.04.

Зобов’язання по поверненню Позикодавцю безвідсоткової цільової бюджетної позики в зазначені вище обумовлені договором строки, відповідачем не були виконані,  тому позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Як було встановлено при розгляді справи, за станом на день її слухання  заборгованість відповідача не змінилася та складає 1834000 грн. 00 коп. за  період з січня 2005 року по лютий 2006 року.   

Таким чином факт неналежного виконання відповідачем умов договору   підтверджується матеріалами справи.

Відповідальність у вигляді пені у разі несвоєчасного повернення передбачена сторонами в п.9.3. укладеного  Договору у розмірі  0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочення, але не більше річної облікової ставки Національного банку України. Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Позивачем не доведено, що у даному випадку законом або договором встановлено інший строк нарахування штрафних санкцій. Тому у частині стягнення пені позов підлягає задоволенню частково у розмірі 86177 грн. 00 коп. А у задоволенні решти суми пені слід відмовити.

Судом відхиляються заперечення відповідача з огляду на наступне:

- Договором між сторонами у справі не передбачено, що повернення позики здійснюється за рахунок Державного бюджету;

- Гарантійне зобов’язання № 1 від 18.10.04, яке укладене між Міністерством палива та енергетики України (далі –Гарант) та Міністерством праці та соціальної політики України (далі –Позикодавець) за своєю правовою природою –є порукою, оскільки виходячи зі змісту ст. 560 ЦК України  гарантом може виступати виключно банк, страхова компанія або інша фінансова установа. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" до фінансових установ, крім банків та страхових компаній, належать кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Цим Законом передбачено, що послуги по наданню гарантії вважаються фінансовими послугами.  Крім того, видача гарантії –це односторонній правочин. Він створює зобов’язання лише для гаранта. Видачі гарантії передує укладення договору між Гарантом та Боржником про надання фінансових послуг з видачі гарантії, відповідно до якого гарант отримує від боржника винагороду (ст. 567 ЦК України). А договір поруки, в свою чергу, є таким способом забезпечення виконання зобов’язання, який полягає у залученні третьої особи –поручителя до основного зобов’язання, яке виникло між боржником та кредитором. При цьому Боржник не стає стороною в договорі поруки, який укладається між Кредитором боржника та Поручителем;

- п. 2 Договору передбачено, що Гарант несе солідарну з Позичальником відповідальність перед Позикодавцем. Солідарна відповідальність означає, що у разі невиконання боржником основного зобов’язання, кредитор має право вимагати виконання зобов’язання в повному обсязі або частково як від боржника, так і від поручителя, або від них обох разом.

 За вказаних обставин вимоги позивача підлягають до задоволення частково  з віднесенням судових витрат на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. ст. 230, 232 ГК України та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85  Господарського   процесуального   кодексу  України, суд

в и р і ш и в:

             1. Позов задовольнити частково.

 2. Стягнути з Державного підприємства “Антрацит” м. Антрацит Луганської області, вул. Ростовська, 38, код 32226065:

- на користь Міністерства праці та соціальної політики України, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 00013669, р/р 37115105000023 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172 - борг у сумі 1834000 грн. 00 коп. та пеню у сумі 86177 грн. 00 коп., видати наказ;

- в доход Державного бюджету України на поточний рахунок 31111095600006, МФО 804013, ОКПО 24046582, одержувач –Відділення Державного казначейства у Ленінському районі м. Луганська, банк –Управління Державного казначейства в Луганській області, код бюджетної класифікації 22090200 державне мито в сумі 19201 грн. 77 коп., видати наказ Антрацитівській об’єднаній державній податковій інспекції;

- на користь ДП “Судовий інформаційний центр”, м. Київ, пр. Перемоги, 44 витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 111 грн. 51 коп., видати наказ.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання: 06.07.06.

  Суддя                                                                                                              Т.Л.Калашник